42. Особливості конституційно-правового статусу глави держави в умовах змішаної республіки (на прикладі сучасних держав).

Президент - глава держави, але він, як правило, не є головою уряду і не займає посади прем'єр-міністра. Проте президент і за такої системи правління наділяється багатьма повноваженнями, що дозволяють йому впливати на політику уряду. Президент має право головувати на засіданнях Ради міністрів, і може сам скликати ці засідання. До того ж президент володіє прерогативою затверджувати декрети і постанови, ухвалені урядом, він має право повертати ці декрети і постанови для повторного розгляду урядом. Президент володіє правом вето на закони, ухвалені парламентом і підтримані урядом. За певних умов він може розпускати парламент і призначати нові парламентські вибори, розраховуючи, що це призведе і до зміни уряду.

Практично завжди застосовуються прямі вибори президента. У цьому випадку президент одержує свій мандат – право на владу – безпосередньо з рук народу. Тому його легітимність і повноваження є найбільш вагомими.

У президентсько - парламентських республіках глава держави пропонує склад уряду і кандидатуру прем’єр-міністра, які затверджується Парламентом. Силові міністри і міністр внутрішніх справ підзвітні президентові. Він не є главою виконавчої влади, а розглядається як арбітр у суперечках між іншими гілками влади та державними органами. (Франція, Португалія, Росія).

43. Поняття парламенту, його сутність. Вихідні засади концепції народного представництва.

Парламент - родова назва вищого колегіального загальнонаціонального представницького та законодавчого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу та працює на постійній основі. Представницькі органи країн світу мають різні назви - Федеральні збори (Російська Федерація, Швейцарія), Народні збори (Албанія, Болгарія), Державні збори (Естонія, Угорщина), Конгрес (США), Стортинг (Норвегія), Генеральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мексика), Кнесет (Ізраїль) та ін.

Парламентаризм - це система взаємодії держави та суспільства, в якій провідне місце належить парламентові.

притаманні такі ознаки:- це загальнодержавний орган, діяльність якого поширюється на всю територію держави;- це єдиний орган законодавчої влади;- це обов´язково колегіальний орган, який складається з парламентарів, кількість котрих має бути достатньою для забезпечення його представницького характеру;

- здійснює свою діяльність з належними йому правами, а не через які-небудь розпорядження, наданих йому кимось іншим;

- формується на виборних засадах - за допомогою вільних виборів, які проводяться на основі дотримання загальновизнаних демократичних принципів виборчого права, що забезпечує його легітимний характер;

- це орган загальної компетенції, до відома якого належить широке коло питань, які потребують законодавчого регулювання та який бере участь у реалізації практично всіх функцій держави.

Нині парламенти діють більше, ніж у 160 країнах світу. За змістом своєї діяльності вони є, насамперед, органами законодавчої влади, легіслатурами. Водночас у їхній діяльності значне місце відведено й іншим функціям - представницькій, установчій, контрольній, бюджетно-фінансовій тощо.

Концепція народного представництва, розроблена в XVIII-XIX ст, базується на та­ких вихідних положеннях:1. Конституцією держави засновується народне представ­ництво. 2. Орган народного представництва (парламент) здійснює за­конодавчу владу від імені народу - носія суверенітету - за його уповноваженням.

3. Парламент складається з депутатів, які вільно обрані наро­дом (представників народу). 4. Депутат парламенту представляє весь народ, а не лише тих, хто його обрав (принцип вільного депутатського мандата). 5. Для парламенту характерні специфічні організаційні форми роботи. 6. Рішення парламенту (закони) мають визначальний характер.