- •1. Архітектура та образотворче мистецтво в українській культурі кін. Хуііі-хіх ст.
- •2. Боротьба православ'я та католицизму як ситуація культурного вибору.
- •6. Вплив російської державно-культурної політики на формування української культури (хуііі-хх ст.).
- •7. Вплив ситуації поліконфесійності на культурний ландшафт сучасної України.
- •10.Емоційна модальність української ментальності й теорія «кордоцентризму» української культури.
- •11.Запровадження християнства на Русі і його значення для розвитку культури.
- •12.Західноєвропейські впливи в історії української культури.
- •1З.Здобутки і втрати культурного будівництва в Україні в 1960-80 рр.
- •14.І.Франко та м. Грушевський як провідники духовного відродження України.
- •15.Ідеологічна уніфікація творчості в культурно-мистецькому житті України в радянський період, її денаціоналізація.
- •17.Індивідуалізм і колективізм в козацькій традиції.
- •20.Історичні умови культурного життя українського народу др. Пол. Хуіі- хуііі ст.
- •21.Квазінаціональне культурне будівництво в умовах срср.
- •22.Козацькі думи в контексті європейської епічної традиції.
- •2З.Конструювання модерної ідентичності: романтизм, народність, націоналізм.
- •24.Корелятивність понять «нація» та «національна держава».
- •25.Креативний період (Київська Русь): державність, релігія, цивілізаційна приналежність.
- •33.Культурні надбання дохристиянської Русі.
- •34.Культурно - просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії.
- •35.Культурно-просвітницьюі діяльність діячів греко-католицької церкви (а. Шептицький, й.СліпиЙ та ін.).
- •3Б.Лицарський епос та його продовження в козацькій культурі.
- •38.М.ХвильовиЙ, л.Курбас, о.Довженко як визначні діячі української культури.
- •39.Месіансько-утопічні аспекти ідеології Кирило-Мефодіївського братства та їх культурні передумови.
- •40.Міфологізовані історичні конструкції походження українців.
- •42.Народницький період національно-культурного відродження. Кирило- Мефодіївське братство.
- •43.НароДовська концепція походження і призначення української нації.
- •44.Національна культура як процес формування та закріплення національної ідентичності за допомогою культурних артефактів.
- •45.Національно-визвольна боротьба та її героїчний пафос.
- •46.Національно-духовне відродження і розвиток культури в Україні в сучасних умовах.
- •47.Низька культурна традиція та естетична категорія «комічного».
- •48.Нова українська література (і.КотляревськиЙ, г.Квітка-Основ'яненко, т.Шевченко ).
- •49.0Браз України у творах романтиків хіх ст.
- •50.0Сновні етапи становлення української культури.
- •51.Піднесення національно-культурного відродження в Україні на поч. Хх ст.
- •52.Побут, звичаї та обряди українського народу (поч. Хіу - перш. Пол. Хуіі ст.).
- •53.Поетична та пісенна творчість українського народу.
- •54.Політика "коренізації" в Україні в радянський період.
- •55.Поняття «цивілізації» в суспільній та науковій думці.
- •56.ПореволюціЙниЙ національно-культурний розвиток в Україні (1917-1930 рр.).
- •57.Примордіалістські та політичні моделі «нації».
- •58. Природа і культура. Сучасні концепції культури.
- •59.Проблема розколу в православній церкві України та можливосТі його подолання.
- •60.Проблема цивілізаційної приналежності української культури.
- •61.Розвиток освіти та наукових знань на теренах України початку хі у- перш.Пол.Хvіі ст.
- •62.Розвиток філософської думки в Україні (г.Сковорода, п. Юркевич).
- •63.Роль Церкви в розвитку української освіти хіу-хуіі сторіч.
- •64.РосіЙське православ'я на українських землях.
- •65.Самоусвідомлення представників «козацької нації» та його культурний зміст.
- •67.Селянство як носій культурного традиціоналізму.
- •70. Соціально-політичні та історичні умови розвитку української культури на поч. Хх ст.
- •71.Співвідношення «земного» і «небесного» у бароковій культурі.
- •72.Становлення нації та його культурний зміст.
- •74.Стилі професійної художньої творчості: українське бароко, романтизм, модернізм.
- •75.Суспільно-політичні та історичні обставини розвитку української культури початку хіv- перш. Пол. Хуіі ст.
- •76.СучасниЙ «конструктивізм» в розумінні феномену націй.
- •77.Т.Шевченко та м. Драгоманов як провідники української національної ідеї.
- •78.ТатарськиЙ та турецький впливи на український побут і національний характер.
- •79.Творчість Сковороди та ідеал «мандрівного філософа».
- •80. Типологічні ознаки культурної самототожності українця.
- •81. Українська демонологія та традиційні звичаї й обряди українців.
- •82. Українська культура в контексті «радянської багатонаціональної культури».
- •83. Українська культура в рамках міжкультурних стосунків. Питання російської мови в Україні
- •84.Українська культура в часи тоталітаризму (1930 - 1950 рр.).
- •85.Українське козацтво як культурний феномен.
- •86. Уявлення про «національний характер» як елемент культурної ідентичності.
- •87.Феномен української греко-католицької церкви.
- •88.Формування українського культурного простору в умовах Австро-Угорської та Російської імперій.
- •90.ХарківськиЙ та Київський університети як центри національно-культурного відродження.
- •91.Хрещення Русі та візантійський вплив на формування української культури.
- •92.Художні стилі в українській культурі.
- •93.Шедеври музичної культури українського народу.
59.Проблема розколу в православній церкві України та можливосТі його подолання.
Православ'я — одне з відгалужень християнства, що оформилося після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. Має мільйони послідовників, переважно в країнах Східної Європи, Близького Сходу. Оформилося на території Візантії. На відміну від католицизму, православ'я не має єдиного церковного центру. Якщо католицька церква інтернаціональна щодо розуміння канонів, обрядів і свят, то в православній чітко простежуються національні аспекти: кожна з них виробляє свою традицію, свої свята. Наприклад, для української церкви Покрова — велике свято, в російському церковному календарі нічим особливим воно не виділяється; в грузинському — взагалі його немає. Якщо католицька церква дистанціюється від політичної влади, будучи над нею, то православна наближена до неї, часто опиняється в залежному становищі.
60.Проблема цивілізаційної приналежності української культури.
Що стосується витоків української культури, то на сьогодні існує декілька гіпотез етногенезу українців: • теорія «споконвічності» — українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30-40 тис. до 2-3 млн. років
• теорія автохтонності (М.Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців складало населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання
• теорія «єдиної колиски» (яка була загальноприйнятою в СРСР): зародження і розвиток трьох близьких слов’янських народів з єдиної древньоруської народності
• теорія «незалежного розвитку окремих східнослов’янських народів», тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.
61.Розвиток освіти та наукових знань на теренах України початку хі у- перш.Пол.Хvіі ст.
62.Розвиток філософської думки в Україні (г.Сковорода, п. Юркевич).
Одним із центральних елементів філософування Сковороди є його вчення про дві натури і три світи. Ці ідеї — поділ усього існуючого на дві натури і три світи — не пов´язані причинно-наслідковим зв´язком, але і не відокремлені одна від одної. Ідея про «двонатурність» світу простежується в усіх філософських працях мислителя: «Видима натура називається твар, а невидима — Бог. Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає й утримує; скрізь завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видно, але утримуючого його розуму не видно. Через це у стародавніх Бог звався Розум Всесвітній. Йому в них були різні імена: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та інше. А в християн найвідоміші йому імена такі: дух, Господь, цар, отець, розум, істина. Останні два імені здаються доречнішими інших тому, що розум є цілком неуречевлений, а істина вічним своїм пробуттям цілком супротивна непостійній речовині. Та й тепер у деякій землі Бог зветься "іштен". Що ж до видимої натури, то у неї також не одне ім´я, наприклад: речовина чи матерія, земля, плоть, тінь та інше».
У системі самосприйняття Сковороди вчення про три світи не є чимось другорядним: «Є ж три світи. Перший є всезагальний і світ населений, де живе все народжене. Цей, складений із незлічених світ-світів, і є великий світ. Інші два часткові й малі світи. Перший — мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія. У населеному будь-якому світі сонце є око його, і око це є сонце. А як сонце є голова світу, то не дивно, що людина названа мікрокосм, тобто маленький світ. А Біблія є символічний світ, тому що у ній зібрані небесних, земних і глибинних створінь фігури, щоб вони були монументами, які ведуть нашу думку у поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах своїх».
Ідея співіснування двох натур (двох природ) була висунута ще за часів античності, коли спочатку досократики (Геракліт, Парменід, Зенон), а потім Сократ і Платон звернули увагу на те, що сфера буття може бути розглянута у двох аспектах:
1) постійно змінне («Все тече, все змінюється») матеріальне, рухоме, чисельне буття, утворене з окремих частин, що існує у просторі і часі та відчуває на собі їх постійний вплив. Це буття людина сприймає відчуттями і будь-яка річ матеріального світу становить частину цього буття;
2) буття, яке людина мислить. На відміну від першого типу буття йому властиві всі протилежні ознаки: нерухомість, незмінність, нематеріальність, постійна самототожність, досконалість, простота (бути простим означає не мати частин). Унікальною властивістю світу, в якому живе людина, а також самої людини, є те, що як людині, так і світові, в якому вона існує, властиві два типи буття.
Видатним українським філософом XIX ст. є Памфіл Юркевич (1826—1874). Дослідники по-різному оцінюють його філософію. Одні називають її «філософією серця», інші — конкретним ідеалізмом, убачаючи в ній початки персоналізму й навіть елементи екзистенціалізму тощо. Однак всі одностайні в тому, що його філософія залишилася незрозумілою для сучасників, значно випередила свій час та істотно вплинула на майбутні покоління філософів, зокрема на В. Соловйова, С. Трубецького, С. Булгакова, М. Бердяева, С. Франка, М. Лосського, В. Зеньковського та ін.
Філософія П. Юркевича багатогранна й не підпадає під якесь одне усталене визначення. У ній простежуються глибокі й оригінальні думки з проблем історії філософії, філософської антропології, гносеології, етики, філософії релігії. Проте центральною проблемою є проблема людини.
Основним в усіх працях Юркевича є поняття «ідея», що несе як гносеологічне, так і онтологічне навантаження. Мислитель розглядає ідею, з одного боку, як одну з форм людського пізнання, з іншого — як основу, закон і норму явища. Ідея — це справжнє місце речі, справжня річ, тобто річ як така. «Ми говоримо про ідею там, — зазначав філософ, — де предмет, котрий нами вивчається, перебуває в розвитку із внутрішнього стану в зовнішній, адже розвиток предмета передбачає закон і тип, які ми усвідомлюємо в ідеї».
