97 Такими думками пронизане одне з перших політологічнихвидань натему переходу: Політологія посткомунізму. — Київ: Політична думка, 1995. — 364 с.

⁹⁸ Kuzio Т. Transition in Post-Communist States: Triple or Quadruple? // Politics. — 2001. — Vol.l. — No. 23 (3). — P. 168-177.

лишнього СРСР проходять цивілізаційні межі, що створює складну геополі- тичну ситуацію. їх неналежність до західної цивілізації та перебування у сфері впливу Росії зменшували, порівняно з країнами Центрально-Східної Європи, можливості отримання допомоги, навіть морально-політичного сприяння з боку розвинених країн Заходу. Політична культура цих народів зазнала патер- налістських та патримоніальних впливів зі Сходу, на які накладаються специ­фічні стереотипи посткомуністичної свідомості, що дуже важко узгоджуються з демократичним світоглядом. А культура — вельми консервативний феномен, що змінюється дуже повільно. Все це спричинилося до того, що лише окремі з них у першому десятилітті XXI ст. зберегли (більшою чи меншою мірою) свою відданість демократичному вибору і домоглися певних успіхів на шляху демо­кратичних перетворень. Тривалість їхнього переходу вийшла далеко за межі оптимістичних прогнозів часів перебудови.

Більш правильним виявився аналіз перспектив їхнього розвитку тими вченими, які враховували багатоплановість посткомуністичних переходів і реалістично оцінювали час, потрібний для здійснення кожного з двох, трьох або чотирьох аспектів трансформації. Як видно з табл. 4.3, відомий амери­канський політолог Збігнев Бжезінський на всі фази посткомуністичної трансформації виділяв від 9 до ЗО років, визначаючи послідовність змін у політичній, правовій, економічній сферах та способи підтримки цих змін за­хідними країнами. Особливо привертає увагу тривалий час, що його вчений відводить на останню фазу, на якій формується правова та політична куль- тура — аж до 15 років.

Фази посткомуністичної трансформації (за 3. Бжезінським)

Джерело: Політологія посткомунізму. — Київ: Політична думка, 1995. — С. 106

Країни, які вже завершили демократичний перехід, створивши консо­лідовані демократичні системи — Словенія, Чехія, Угорщина, Польща, Бал­тійські та деякі інші, — добре вписалися в цей прогноз. Процес демократич­ної консолідації у них пройшов відносно легко та швидко, бо ці суспільства від початку відповідали більшості критеріїв успішного демократичного переходу: єдність еліт, виразна політична й національна ідентичність, сприятлива міжнародна обстановка і сприяння Заходу, ще не забуті тра­диції приватновласницького господарювання та (більшою чи меншою мі­рою) демократичного ладу. Не суперечать прогнозу 3. Бжезінського і темпи перетворень у другій групі країн — Болгарії, Румунії, Хорватії та інших, у яких демократія ще хоч і не набула ознак повністю консолідованої, але зво­ротний рух до авторитаризму також малоймовірний. Навіть Україна, шлях якої до демократії виявився ускладненим багатьма чинниками (про які буде сказано нижче) і мав нелінійний характер, загалом іще не переступила межі у ЗО років, що є найпесимістичнішим варіантом підрахунку в рамках наве­деної схеми. А вона ж іще не передбачала можливих тимчасових відступів, періодів застою чи регресу.

Поза межами передбачення, однак, виявилася більшість країн пострадян­ського простору, які звернули зі шляху демократії — хто швидше, хто пізні­ше — і створили різні типи авторитарних режимів. Говорячи насамперед про країни Центральної Азії, які після розпаду СРСР дуже швидко згорнули демо­кратизацію і стали на шлях утвердження авторитаризму, аналітик Дому свобо­ди американський політолог О. Мотиль зазначав: ці країни «майже не мали до здобуття незалежності жодних демократичних, ринкових, правових інститу­тів та громадянського суспільства». Тому, з утворенням своїх держав, у них не виявилося компетентних, підготовлених еліт, здатних справитися з «неосяж­ними, якщо не неможливими завданнями створення демократії, ринку, право­вих відносин та громадянського суспільства водночас, які вони мали виконати за умов економічної розрухи та широкого зубожіння народу»⁹⁹. Останньою на шлях авторитаризму повернула найбільша з колишніх радянських республік

• Російська Федерація. Не останню роль у цьому зіграли постімперські ам­біції, претензії на статус наддержави, складна внутрішня етнотериторіальна структура. Певний вплив, за оцінкою Мотиля, справили й збережені з кому­ністичних часів реакційні державні інституції¹⁰⁰, що отримали за президен­тства Путіна «нове дихання».

Отже, об’єктивні розбіжності у стартових передумовах та історичному до­свіді вплинули на динаміку демократичного переходу в країнах Центрально- Східної та Південної Європи, країнах Балтії та СНД. Вони також позначилися на особливостях руху до демократії України як незалежної держави.

⁹⁹ Motyl A. J. Ten Years after the Soviet Collapse: Persistence of the Past and Prospects for the Future // Nations on Transit. — 2001. — P. 38-39.

^!00Ukraine and Russia: Divergent Political Paths / Analysis & Commentary: By Alexander Motyl // Open Democracy Online. — London. — August, 17. — 2006. http://www.opendemocracy.net/ home/index.jsp