Українське суспільство має політичні інститути, які за формальними озна­ками цілком демократичні, але визначені конституцією та законами процедури їх функціонування порушуються дійовими особами політики. За фасадом де­мократичної і ліберальної риторики ховається стійка тенденція до збереження стану невизначеності на тривалий час.

Можна сказати, що в Україні спрацював варіант «заклинення демократиза­ції», за якого процес утвердження демократії фактично недалеко вийшов за межі утворення формальних інституцій. Про перетворення їх у реальні, тобто такі, за якими живуть і еліти, і все суспільство, не йтиметься доти, доки політичні гравці не дійдуть згоди щодо прийнятної для всіх сторін форми державних інституцій і не погодяться утримуватись від їх безконечного реформування, а також визна­ють спільно схвалені процедури демократичного співжиття за єдино можливі.

Якщо поставити запитання про сутність політичного ладу, який на даний момент є в Україні, то його, безумовно, можна визначити як змішаний (гібрид­ний) режим, який можна також назвати варіантом неліберальної демократії, за якої демократичні форми правління і громадського життя співіснують з непра­вовою державою, широка демократія в деяких сферах життя доповнюється не- правовими діями саме тих структур, які мали б гарантувати верховенство права. Проте, якщо поставити інше запитання — наскільки міцно цей режим утвердив­ся, чи є він консолідованим, — то відповідь, безперечно, буде негативною. Згідно з переважною більшістю оцінок як українських, так і зарубіжних спостерігачів та експертів, політична система України усе ж таки ближча до демократії, аніж до авторитаризму; вона демонструє тенденції, протилежні до тих, які спостері­гаються в країнах, що звертають на шлях недемократичного розвитку.

Попри значні структурні й культурні перешкоди, Україна має великі під­стави для просування до режиму консолідованої демократії. Головними здо­бутками демократичного переходу можна вважати формування елементів гро­мадянського суспільства, інституціалізацію політичного плюралізму, перехід від монополії на владу однієї партії до розгалуженої системи багатопартійності, наявність виборчих змагань на відміну від безальтернативних примусових ви­борів, визнання права кожного на свободу думки, слова, інформації, поширен­ня недержавних видань та ЗМІ, наявність альтернативних джерел інформації, перехід від повної ізоляції громадян від світових інформативних і культурних процесів до вільних контактів зі світом, зокрема й через Інтернет¹⁰³.

На особливості демократичного переходу України впливали і продовжу­ють впливати багато різноманітних чинників, які ускладнюють демократич­ний перехід, — від геополітичних до історичних, але ефект Майдану, набутий досвід боротьби за свої громадянські права є важливим фактором у форму­ванні демократичного ладу.

103Бекешкіна і. Демократичний процес в Україні // Політичний портрет України. N5 23. — Київ: Фонд «Демократичні ініціативи», 2001. Http://dif.Org.Ua/ua/publications/pp/l#l