83.Галузева структура господарства Італії

Машинобудування Італії має доволі різні напрямки виробництва, проте найбільш диверсифікованими на поч. ХХІ ст. виявився випуск автомобілів, обладнання для дорожнього будівництва, залізничний рухливий склад, сільськогосподарське машинобудування, виробництво текстильного обладнання тощо.

Галуззю міжнародної спеціалізації країни є випуск електроніки та електротехніки, з якої майже 40% іде на експорт Формування нових інноваційно-інвестиційних моделей – кластерів призвело до швидкого прогресу окремих галузей італійської промисловості. Прикладом може бути керамічна промисловість. Сільське господарство представлене вирощуванням фруктів (передусім цитрусових), овочів, винограду, картоплі, зернових культур, маслин, а також розведенням великої рогатої худоби. Як і на поч. ХХ ст. рівень концентрації аграрного капіталу, а відтак і механізації та інтенсифікації основного виробництва є доволі різним на Півдні і Півночі

Сфера послуг, як зазначалося вище, є основною в Італії. Найбільш значущими при цьому є три галузі – туризм, транспорт та банківська діяльність. В Італії розвинуті всі види транспорту, які виконують не тільки функції обслуговування внутрішніх потреб, а й виступають південними воротами Європейського Союзу. У першу чергу це відноситься до морських портів та трубопроводів, які йдуть від них до споживачів по всій країні.

84. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків Італії

Експорт Італії становить– 522 млрд. $

Видова структура експорту: машинобудівна продукція, текстиль і одяг, виробниче устаткування, транспортні засоби, транспортне устаткування, хімікати, продукти харчування, напої та тютюнові вироби; мінерали та кольорові метали

Розглянемо географічну структуру експорту: Німеччина 13%, Франція 11,6%, США 6%, Іспанія 5,9%, Великобританія 5,2%, Швейцарія 4,7%

Імпорт – 556,4 млрд. $

Видова структура імпорту: продукція машинобудування, хімікати, транспортне обладнання, енергетичні продукти, мінерали та кольорові метали, текстиль і одяг, продукти харчування, напої та тютюн

Географічна структура імпорту: Німеччина 16,1%, Франція 8,8%, Китай 7,8%, Нідерланди 5,4%, Іспанія 4,6%.

85 Позиції скандинавських країн в світовій та в європейській економіці

країни цієї групи відносяться до макроекономічних (за відносними показниками) лідерів нашої планети, питома вага яких у світовій економіці перевищує 3% світового ВВП, а населення складає менше одного проценту, що заставляє їх проводити досить обережну політику щодо розширення не тільки в межах національних економік, а й в Європі. Приміром Норвегія вийшла із складу ЄС, залишившись членом Європейської Асоціації вільної торгівлі, а Данія і Швеція, перебуваючи в Євросоюзі не бажають приєднуватися до монетарної системи і вводити євро, хоча їх валюти повністю відповідають системним критеріям ЕМС, і лише, тільки Фінляндія має в цьому плані «повноцінне членство», замінивши свою марку на європейські гроші у 2002 році. Особливістю сучасного стану скандинавських країн у глобальній економіці є їх високий відносний показник ВВП, при цьому найбільшого рівня він досяг в Данії та Норвегії. Країни цієї групи є визнаними лідерами щодо такого інтегрованого показника як Індекс розвитку людського потенціалу, за яким Норвегія та Швеція традиційно утримують перші місця. Скандинавські держави відзначає також досить високий рівень технологічності їх господарства. Так, за індексом технологічних досягнень (1999) перше місце в світі посідає Фінляндія, третьою йде Швеція, а питома вага експорту високих і середніх технологій складає в них відповідно 50,7 та 59,7%, що також дозволяє відносити їх до глобальних технологічних лідерів. У 2003 році за мікроекономічним індексом конкурентоспроможності на перше місце вийшля Фінляндія, на третє – Швеція, на четверте – Данія і лише на двадцять друге – Норвегія. Скандинавські країни виступають також лідерами у локалізації інноваційно-інвестиційних моделей національної економіки. Так, упродовж останніх двадцяти років ці держави створили декілька потужних глобальних центрів технологічного новаторства. Досить відомими в усьому світі є окремі скандинавські фірми та корпорації, серед яких перше місце посідає фінська «Nokia», яка упродовж останніх десяти років вийшла на перше місце в світі за рівнем конкурентоспроможності. Досить сильні, хоча й непровідні позиції в електротехнічній промисловості мають швецький «Ericsson», та «Electrolux», а в автомобілебудуванні відносне лідерство має «Volvo». Норвегія входить до числа семи найбільших виробників найдешевшої електроенергії на гідроелекторостанціях, що побудовані майже на кожному фьорді, а також за експортом риби (3,8 млрд. дол., 1999) ця країна посідає друге, після Таїланду місце у світі. Ця невелика за чисельністю населення держава Північної Європи володіє одним з найбільших торгових флотів планети. Швеція, Норвегія та Фінляндія є також лідерами європейської деревообробної та целюлозопаперової промисловості. Скандинавські країни відносяться до числа постіндустріальних держав і мають одну з найвищих у світі частку послуг в структурі ВВП становить в Швеції – 73% (2001), в Данії – 69%, в Норвегії – 65,9% та у Фінляндії – 63%. Питома вага сільського господарства у цих державах не перевищує 2-4%%, разом з тим ця галузь є високопродуктивною у всіх цих країнах, хоча кліматичні умови Північної Європи не сприяють її розвиткові.Особливістю цього мегарегіону є доволі низькі за європейськими мірками рівні безробіття. Найнижчий з них характерний для Норвегії – 4,1% (2002), найвищий для Фінляндії – 9,1% (у 1990 році цей показник не перевищував 3,2%).Швеція, Данія, Фінляндія та Норвегія мають добре розвинуті сервісні галузі, провідними з яких є банківська та страхова справа, а також транспорт. Дві перші з них тісно пов’язані між собою і створюють єдину фінансову систему. Найбільшим банком у Північній Європі є Nordea Bank AB (Швеція), який сформувався у 1997 році після злиття відповідно швецького та фінського банків Nordbanken of Sweden та Merita Bank of Finland. Наявність різних валют і пов’язані з цим відповідні трансакції у взаємній торгівлі не відлякують скандинавські країни, проте дорожнеча робочої сили підштовхує потенційних інвесторів вкладати кошти у сусідні країни, передусім (починаючи з 90-х років ХХ ст.) – в балтійські