42. Істина, її характеристика та критерії.

Істина - це мета, до якої спрямовано пізнання, бо, як справедливо писав Ф. Бекон, знання - сила, але лише за неодмінної умови, що воно правдиве.

Найпоширенішим є тлумачення істини як відповідності знань та уявлень дійсності. Але таке тлумачення не витримує серйозної критики. Так, людський інтелект у процесі пізнання створює так звані "ідеальні об'єкти" ("ідеальне коло" в геометрії, "ідеальний газ" у фізиці та ін.), але реально нічого ідеального не існує. Далі: в процес пізнання ми залучаємо свої прагнення, уподобання, інтереси, ідеали, переконання, проте всі дані інтелектуальні утворення не можна привести у порівняння із якимись речами чи явищами дійсності.

У науці з давніх часів існує переконання, то істиною можна вважати логічну несуперечливість наукової теорії, що лежить в основі когерентної концепції істини. Доповнює ці погляди прагматичне тлумачення істини як вищого ступеня корисності, ефективності, практичної виправданості знання. Але всі ці концепції істини мають свої досить помітні недоліки.

Відзначимо найважливіше в понятті істини. Насамперед істина - це якісна характеристика людських інтелектуальних побудов, а не реальності. Але, крім того, істина - це не картина реальності в людському розумінні, а складне процесуальне розумове утворення, яке дає змогу констатувати наявне, виявляти суттєве та пересвідчуватись у можливостях знання.

Основні концепції істини:

1)відповідальність знань та уявлення дійсності

2)прагматична

3)конвенціальна

4)регулятивна

43.

Поняття методу в філософії.

Метод (грец. metodos) у широкому розумінні слова - "шлях до чого-небудь", спосіб соціальної діяльності в будь-якій ЇЇ формі, а не лише і пізнавальній. Проте не слід зводити весь арсенал методів до раціонального, оскільки існують ще й інші засоби та прийоми пізнання.

Проблема методу завжди була й залишається в центрі уваги філософської та наукової думки і обговорюється в рамках різноманітних вчень. Особливо питання методу й методології широко ставилось і розв'язувалось філософами Нового часу, діалектичного матеріалізму, феноменології, структуралізму, постструктуалізму, постпозитивізмута ін. Специфіка соціальної методології досліджується в сучасній герменевтиці, теорії інтерпретації текстів та інших філософських концепціях.

Таким чином, метод (у тій чи іншій формі) зводиться до сукупності визначених правил, прийомів, способів, норм пізнання і діяльності. Він є системою принципів, вимог, які орієнтують суб'єкта на вирішення конкретного завдання, досягнення результатів у певній сфері діяльності. Метод - дисциплінує пошук істини, дозволяє зекономити сили і час, рухатись до мети найкоротшим шляхом, регулюючи пізнавальну та інші форми діяльності людини.

Кожний метод розробляється в межах певної теорії, яка тим самим виступає його необхідною передумовою. Ефективність, сила кожного методу обумовлена змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії. У свою чергу, метод розгортається в систему і використовується для подальшого заглиблення й розгалуження знання та його матеріалізації.

Метод не є безсуб'єктним, який існує окремо від суб'єкта і поза ним. Суб'єкт у процесі своєї життєдіяльності завжди спирається на методи й включає їх у свою діяльність. Будь-який метод є засобом, прийомом, "органоном" забезпечення й досягнення суб'єктом мети, має інструментальний характер і є системою регулятивів людської діяльності. Інакше кажучи, "людина - центр всієї методології" (Л.Фейєрбах).

44.

Поняття діалектики в філософії.

Слово «діалектика» походить від грецького dialektike, що означало вести розмову, бесіду, діалог, зіткнення полярних суджень. Матеріалістична діалектика є вченням про найза-гальніші закони розвитку природи, суспільства і пізнання, людського мислення, що осягає світ. У сучасному розумінні — це спосіб світорозуміння, теорія і метод пізнання. Гегель був першим, хто надав поняттю діалектика значення методу розумного пізнання, що пізнає світ в єдності протилежних визначень і тому в саморусі, саморозвитку. Діалектика вчить про неосяжний зв'язок, що поєднує між собою всі речі, явища, процеси. Ці зв'язки проникають в їх сутність, тому вирвати явище з них неможливо, оскільки це позбавить нас глибокого і повного його розуміння.

Діалектика — обґрунтовує, що все існуюче може бути зрозумілим лише в розвитку і що останній слід розглядати як саморозвиток, що породжується внутрішніми імпульсами і включає в себе не лише поступові зміни, еволюцію, а й перерви поступовості, якісні стрибки, появу нового. Діалектика визнає як зовнішні, так і внутрішні суперечності, притому у внутрішніх вбачає головний імпульс, рушійну силу саморуху, саморозвитку існуючого і тому на дослідження цих суперечностей звертає головну увагу.

Уже в античні часи різні мислителі вкладали в поняття "діалектика" різний зміст: то як теорія розвитку, то як теорія пізнання (гносеологія), атояк наука про загальні закони іфор-ми руху мислення (діалектична логіка). З цього можна зробити висновок, що діалектика розвитку об'єктивної і діалектика суб'єктивної реальності, якщо й не збігаються, то в чомусь єдині. Згодом діалектику об'єктивної реальності стали називати об'єктивною, а діалектику суб'єктивної реальності - суб'єктивною. Діалектичні принципи системності і цілісності відображають зв´язки і взаємодії між елементами об´єкта як системи і як цілого. Вони передбачають вивчення об´єктів у їх зв´язку із середовищем, зовнішнім оточенням і одночасно з виокремленням їх елементів, властивостей і функцій

№45 Поняття метафізики в філософії.

Метафізика — (протилежний діалектиці метод) це недіалектичний, а точніше, за Гегелем, не філософський спосіб мислення. В цьому розмежуванні суто філософського методу в філософії і методу, який не піднявся до філософського рівня, і полягає суть протиставлення діалектики і метафізики у Гегеля. Відомі філософи й богослови розвинули на грані релігії й науки таке вчення, як метафізика. Ще Аристотель називав метафізику першою філософією. Метафізика – це наука про надчуттєві принципи буття. Метафізика є підготовкою до Євангелізації. Вона може допомогти знайти спільну мову у багатьох спірних міжконфесійних і міжпартійних питаннях. Вона допомагає у спілкуванні з різноманітними категоріями слухачів, пропонуючи уважно вислухати їхню позицію, у чомусь погодитись з їхніми висловами і вміло вказати на несумісність, чи некоректність їхніх помилкових висловів. Метафізика вважає речі і явища різними самим собі, са-мототожними, позбавленими внутрішніх протиріч. Нею визнаються лише зовнішні протиріччя — між різними предметами, — а також протиріччя формально-логічні, що виникають внаслідок непослідовності думки.

№46 Основні принципи діалектики.

Для діалектики як філософської теорії розвитку такими фундаментальними началами є принципи: загального зв'язку, розвитку, суперечності, стрибкоподібності, заперечення. Це ті найважливіші підвалини, на котрих грунтуються основні закони діалектики, діалектичне розуміння зв'язку, розвитку, руху, саморуху, заперечення, самозаперечення, форм переходу до нової якості. Основними принципами діалектики є принцип розвитку та принцип взаємозв'язку. Є й інші, про які йтиметься пізніше. Принцип взаємозв'язку вказує на те, що все в світі перебуває в постійному взаємозв'язку. Його зміст виражається категоріями відношення, зв'язку, відокремлення, взаємодії, співіснування тощо. Відношення бувають як єдністю взаємозв'язку, взаємо обумовленості, так і відокремленості. Будучи всезагальними, зв'язки виражають як єдність, так і багатоманітність світу. У них знаходить свій вираз матеріальна єдність світу. Завдяки зв'язкам можливе безмежне пізнання світу. Вирваний із зв'язків предмет перестає бути собою. Зв'язки завжди перебувають у єдності з рухом, взаємодією, розвитком. Тому їх теж слід розглядати в розвитку. Вони проявляються і між речами, і стадіями самої речі, мають нескінченну якісну різноманітність та специфіку.

Проявляються і між формами існування матерії; формами її руху, між структурними рівнями матерії; предметами і явищами в межах однієї форми руху.

Вони залежать від характеру відношень між об'єктами, а тому й мають такі форми:

- внутрішні й зовнішні;

- прямі й непрямі;

- суттєві й несуттєві;

- стійкі й нестійкі;

- безпосередні й опосередковані;

- необхідні та випадкові;

- одиничні й загальні та ін.

За своєю природою і залежно від форм руху матерії зв'язки можуть бути: механічними, фізичними, хімічними, біологічними й соціальними.

№47 Специфіка наукового пізнання.

Наука від інших видів пізнання (повсякденного, релігійного, художнього, ідеологічного) відрізняється наступними характеристиками:

За предметом. Предметом науки є не всі безконечно різноманітні зв'язки і явища світу, а лише істотні, необхідні, загальні, повторювані зв'язки - закони. Вчений серед раптовостей шукає необхідність, в одиничних, конкретних фактах - загальне. б) За методом. У науці розробляються спеціальні способи і прийоми пізнання - методи. В системі науки розробляються дисципліни, що спеціально займаються вивченням методів пізнання: методологія, логіка, історія науки, лінгвістика, інформатика і ін. Логіка - наука про загальнозначущі форми і засоби думки, необхідні для раціонального пізнання. Методологія - вчення про методи пізнання, про принципи і межі застосування методів, про їхній взаємозв'язок (система методів). Загальні принципи пізнання і загальнонаукові методи традиційно вивчаються у філософії. За мовою. Наука створює і користується специфічною мовою. Мова - система знаків, що служить засобом людського спілкування, мислення і вираження. Мова є специфічним засобом передачі інформації. Виділяють природні і штучні мови. Одиницею природної мови є слово. У складі штучних мов - процес формалізації. Формалізація - процедура заміни позначення реального об'єкта або його словесного опису знаком.  За суб'єктом. Наукова діяльність припускає особливу підготовку суб'єкта. Вчений повинен мати певні якості: широку ерудицію; глибокі знання у своїй сфері; вміння користуватися науковими методами; творчі здатності.