93. Цілі міжнародної економічної інтеграції.

Основними цілями інтеграції можуть бути наступні.

1. Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат, часток прямих іноземних інвестицій. Цілі збільшення національних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційних угруповань Центральної Америки й Африки.

2. Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Така мета особливо характерна для країн ПСА і Близького Сходу. Тут важливе зміцнення взаєморозуміння і співробітництва в політичній, військовій, соціальній та інших неекономічних областях.

3Рішення завдань торговельної політики. Регіональна інтеграція розглядається як спосіб зміцнити переговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатосторонніх переговорів у СОТ. Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створювати більш стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше.

4Сприяння структурній перебудові економіки. Залучення країн, що створюють ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торговельних угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більш розвинуті країни, залучаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і в створенні там повноцінних містких ринків.

5Підтримка молодих галузей національної промисловості, тому що для них виникає більш широкий регіональний ринок. Ця мета була провідною для інтеграційних об'єднань країн Латинської Америки й Африки до півдня від Сахари .

95. Утворення та розвиток європейської економічної інтеграції

Європа має великий досвід та потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції. Це пояснюється як політичними і соціально-економічними особливостями розвитку європейських країн у період після Другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли остаточно формуються три світових економічних центри (Європа, Північна Америка з домінуючою роллю США, Азія з пріоритетом Японії). Найбільші масштаби, глибина та динаміка притаманні інтеграції європейських країн у рамках Європейського Союзу (ЄС). Нині ЄС являє собою інтеграційне угруповання двадцяти семи західно-, центрально- та східноєвропейських країн, які прагнуть до економічної та політичної єдності, частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів. Специфічним є те, що у процесі західноєвропейської інтеграції виявилися істотні внутрішні і зовнішні суперечності. Головною причиною внутрішніх суперечностей є нерівномірність господарського розвитку та диспропорції економічної структури за територією, які доцільно розглядати в трьох аспектах: з точки зору різниці в ресурсному потенціалі та розвитку окремих країн-учасниць ЄС; у межах економік кожної країни;за регіонами Європи. Різниці в наявності та стані ресурсного потенціалу, структурі, темпах та рівнях економічного розвитку призвели до появи в межах ЄС двох груп країн – економічно сильних (Німеччина, Франція, Італія, Великобританія) і відносно слабких економічно (Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція). Найбільші диспропорції в межах національних економік притаманні Італії (високорозвинена північ та менш розвинутий південь), Великобританії (відносна економічна відсталість Північної Ірландії та Уельсу), Франції, Іспанії, Португалії. Функціонування ЄС як інтеграційного угруповання з єдиною наднаціональною системою управління породжує групу нових суперечностей: диспропорції ринкової та регульованої сфер; суперечності між національними та наднаціональними органами тощо. Зокрема, незважаючи на декларовану демократизацію процесу вироблення й прийняття рішень на засадах компромісу і консенсусу, актуальними для ЄС залишаються такі проблеми інституціональної інтеграції, як демократичний контроль над політикою ЄС, розподіл повноважень і функцій між органами ЄС, політика щодо прийняття нових членів. Зовнішні суперечності розвитку західноєвропейської інтеграції виникають у процесі взаємодії факторів регіональної та глобальної інтернаціоналізації. З одного боку, розширення ринку ЄС є ключовим інтеграційним фактором як на макро-, так і на мікроекономічному, корпоративному рівні. З іншого боку, більшість західноєвропейських корпорацій технологічно та фінансово пов’язані з американськими і японськими ТНК, які поряд зі своїми національними інтересами реалізують також інтереси атлантичної та тихоокеанської інтеграції. ЄС – найуспішніша регіональна організація. Прогрес ЄС на шляху до економічної інтеграції трансформує його у центр залучення для всіх інших країн і угруповань, які бажають укласти довгострокові відносини різного рівня – від отримання привілеїв у торгівлі до вступу. Отже, ЄС на сьогодні є ядром загальноєвропейської економічної інтеграції. Саме від інтеграційної політики ЄС насамперед залежить організаційне оформлення європейських інтеграційних процесів.