18. Структура світового господарства.

Структура світового господарства: - міжнародна виробничо-інвестиційна сфера; - міжнародні науково-технічні відносини; - світовий ринок та світова торгівля; - міжнародний рух капіталів; - міжнародні валютні відносини; - міжнародна міграція робочої сили; - міжнародна транспортна система та зв'язок; - міжнародна інформаційна система.

19. Основні історичні етапи становлення світового ринку.

Міжнародний поділ праці та міжнародне кооперування стали основою для виникнення світового ринку. Його виникнення і ста­новлення є наслідком дуже тривалого історичного розвитку. Найпростіша форма внутрішнього ринку виникла на ранній стадії товарного господарства, що базувалося на суспільному поділі праці. Поділ праці неминуче вимагає обміну, з примітивних форм якого і розпочалося формування внутрішнього ринку. На внутрішньому ринку виробник товару одночасно був і його продавцем, а поку­пець — одночасно і кінцевим споживачем товару, одразу забирав та оплачував товар. Розвиток обміну привів до появи грошей, що розширило стимули для виробництва тих чи інших товарів спеці­ально для обміну. Тільки тоді й змогло з'явитися товарне вироб­ництво в прямому розумінні слова, тобто виробництво таких ви­робів, які потрібні їх виробнику не для власного споживання, а як ноісії вартості, що дають змогу отримати натомість десятки інших потрібних предметів. Іншими словами, з'явилося виробництво на ринок, для задоволення потреб інших людей. З появою грошей між продавцем І покупцем стають посередник-купець, який надає послу­ги з реалізації товару, а також міняйло, що позичає для нього гроші. Невдовзі після виникнення внутрішніх ринків почали формува­тися національні ринки. Цьому сприяла спеціалізація внутрішніх ринків (ринки праці, капіталу, гуртові тощо), частина яких з самого початку була орієнтована на Іноземних покупців (наприклад, на ринку праці — работоргівля). Отже, національний ринок — це вну­трішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців. Мануфактура, що базувалась на поділі праці, з XVI до середини XVIII ст. сприяла розвитку виробництва товарів, розширенню національних ринків і створенню регіональних, міждержавних і міжнародних ринків. Міжнародний ринок — це частина національ­них ринків, яка безпосередньо зв'язана із закордонними ринками.

Великі географічні відкриття спричинили грандіозні зміни в торгівлі, вивезення у нові землі готових продуктів промисловості. Це дало значний поштовх розвитку продуктивних сил у Європі, де під тиском попиту в першій половині XIX ст. виникла велика фаб-рично-заводська індустрія, продукція якої вже не могла збуватися на внутрішньому ринку. їй був потрібний всесвітній збут.

Отже, в епоху первісного нагромадження капіталу локальні центри міждержавної торгівлі переросли у єдиний світовий ринок. Він оста­точно сформувався наприкінці XIX — на початку XX ст., коли товарне виробництво у провідних країнах досягло високого рівня розвитку, стало машинним. Сучасний

20. Світовий ринок та основні його складові.

Світовий ринок став закономірним результатом розвитку внут­рішніх і національних ринків товарів, які вийшли за межі держав­них кордонів. Для нього характерні такі риси:

* він є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;

' він виявляється у міждержавному переміщенні товарів під впли­вом не тільки внутрішніх, але й зовнішніх попиту і пропозиції;

*  він оптимізує використання факторів виробництва, підказую­ чи виробнику, у яких галузях та регіонах вони можуть бути за­ стосовані найефективніше;

*  він виконує санаційну роль, вибраковуючи з міжнародного об­ міну товари та часто їх виробників, які не можуть забезпечити між­ народний стандарт якості за конкурентних цін;

•    на ньому існує особлива система цін — світові ціни; •

•    на ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв'язками між підприємствами та регіона­ ми країни), а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.

Товар, який знаходиться на світовому ринку у фазі обміну, вико­нує інформаційну функцію, повідомляючи усереднені параметри сукупного попиту та сукупної пропозиції. Завдяки цьому кожний учасник може оцінити та адаптувати параметри свого виробництва до світових.

Розрізянють 3 сектори світового ринку:

Закритий – на цьому ринку продавці та покупці взаємодіють на підставі некомерційних відносин, вони пов’язані юридичної залежністю, угодами про міжнародну спеціалізацію та кооперування.

Відкритий - це сфера звичайної комерційної діяльності незалежних покупців та продавців, монопольних обєднань, державних і приватних підприємств

Пільговий – це торговельні операції на підставі довгострокових комерційних контрактів, які обумовлені преференційними економічними умовами.

21. Історичний розвиток світового господарства.

Світове господарство склалося на початку XX століття у результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового і неухильного вклю­чення економік у загальну систему світових господарських зв'язків, що стало наслідком розвитку суспільного виробництва.

Економічні основи світового господарства, що закладаються у сфері обігу, починають виявлятися вже на етапі творення місцевого ринку, пов'я­заному з першим великим суспільним поділом праці, що збігається у часі з мідним, бронзовим та раннім періодом залізного віку.

Другий великий суспільний розподіл праці зумовив появу грошової форми вартості та вихід торговельного обміну за межі місцевого ринку на рівень регіонального. З появою держави на формування світового господар­ства крім економічних впливають позаекономічні (військово-колоніальні) чинники.

Третій великий суспільний поділ праці, що полягав у відокремленні торгівлі від землеробства та ремесла, сприяв подальшому залученню різно­манітних господарських одиниць до товарообміну, пізніше - прискореному розвитку простого товарного виробництва і, як наслідок, зумовив перерос­тання регіональних ринків у регіонально-світові.

Удосконалення засобів праці за середньовіччя, виникнення нових га­лузей економіки, поглиблення спеціалізації всередині окремих галузей, ве­ликі географічні відкриття дали відчутний поштовх для розвитку товарно-грошових відносин і подальшого формування світового ринку.

Формування світового господарства ілюструють три стадії станов­лення і розвитку класичного підприємництва в промисловості економіч­но більш розвинутих країн:

1) підприємницька проста кооперація: від зародження підприємництва у промисловості і до сер. XVI ст.;

2) мануфактурне виробництво: XVI - XVIII ст.;

3) велике машинне виробництво: XVIII - XX ст.;

У період промислового перевороту в економічно більш розвинутих країнах, починаючи з середини XVIII ст. та розгортання електротехнічної революції (остання третина XIX - поч. XX ст.), історично завершується формування світового господарства.

Світове господарство кінця XIX — 20-х років XX ст. характеризувало­ся поєднанням ринкових відносин з позаекономічним примусом у взаємо­зв'язках між метрополіями і колоніальними та залежними країнами. Воно складалося з двох підсистем:

1) ринкового господарства індустріальне розвинутих країн, які утри­мували монополію на кваліфіковану робочу силу, сучасні засоби виробниц­тва, новітні технології, тощо;

2) мало розвинутого ринкового та доринкового господарства колоні­альних і залежних країн.

З 20-х і до кінця 80-х років розвиток світового господарства характе­ризується історичним протистоянням двох систем:

1) ринкової (капіталістичної);

2) командно-адміністративної (соціалістичної).

Усього в переважно ринковій системі світового господарства в сере­дині 80-х років було понад 160 країн, у тому числі понад ЗО індустріальне розвинутих. У країнах, що розвиваються, проживало 3/4 населення, вони займали понад 4/5 території і на них припадало лише 18,5 % сукупного ва­лового продукту усіх країн переважно ринкової системи.