Функціоналізм

Засновником функціоналізму був англійський етнолог польського походження Броніслав Малиновський (1884-1942), який провів широкі польові дослідження в Меланезії та серед папуасів Нової Гвінеї. Основним недоліком наукових досліджень всіх своїх попередників Малиновський вважав те, що вони вивчали явища і риси культури як незалежні одне від одного. Особливо різко він критикував еволюціоністів і дифузіоністів за те, що вони не проводили польових етнографічних досліджень, а при наукових узагальненнях спиралися лише на матеріали музейних колекцій. Це завадило їм проникнути в сутність етнічних культур, зрозуміти і пояснити мотиви поведінки її носіїв. Водночас дифузіоністів він критикував за їх всеохоплюючу ідею поширення і запозичення культурних явищ і невизнання ними внутрішнього саморозвитку культур, а еволюціоністів, зокрема Тайлора, – за запроваджений ним метод «пережитків». Малиновський відкидав його, бо, на його думку, існують не пережитки, а явища культури, що змінили свої старі функції на нові, а тому не можуть бути відкинутими і забутими. Якщо якесь явище культури постійно відтворюється, хай і в дещо зміненій формі, то воно пов'язане з основними потребами людей і не може бути пережитком.

Функціональну теорію культури Малиновський вибудував на поєднанні теоретичних положень натуралізму, соціології Дюркгайма, психоаналізу та біхевіоризму, який зводив поведінку людей до реакції у відповідь на зовнішні стимули. Систему своїх поглядів він найповніше виклав у книзі «Наукова теорія культури», що вийшла по смерті вченого у 1944 р. Основні теоретичні уза­гальнення Малиновського можна звести до таких положень:

1. Людське суспільство – це біологічний організм особливого типу, природна адаптативна система, в якій поєднались умови існування самого суспільства з основними потребами його членів;

2. Людина – це тварина, яка, вдовольняючи свої основні (первинні) біологічні потреби (в їжі, одязі, житлі і т. ін.) перетворює навколишнє середовище, творить культуру;

3. Культура – це матеріальна (речова) і духовна системи, за допомогою яких людина забезпечує своє існування. Відмінності між культурами етносів засвідчують наявність різноманітних способів задоволення потреб людей;

4. Крім основних потреб, існують ще й похідні (вторинні),тобто духовні, що викликані не природою, а культурним середовищем;

5. Наявність основних і похідних потреб зумовила появу різноманітних способів і засобів їх задоволення, тобто формування первісних організаційних форм – інститутів, одним із яких стала держава;

6. Культура кожного етносу – це складна система стійкої рівноваги, в якій кожен її складовий елемент виконує свою функцію. Зникнення якогось елемента культури може спричинити загибель всієї культури чи й етносу.

Тому слід зберігати традиційні елементи культури, які є формою колективної адаптації етносів до місця свого проживання. Знищення традицій знімає з етносу захисну оболонку, і він повільно і невпинно рухається до загибелі;

7. Вивчати етнічні культури слід як цілісні утворення, що складаються з пов’язаних між собою елементів і часток, а тому слід виявити всі їх складові і взаємозалежності між ними.

Суспільство і культура етносів є цілісним організмом, системою, спрямованою на задоволення біологічних і духовних потреб. Малиновський доводив, що дати характеристику і оцінку цих систем, з точки зору їх прогресивного чи регресивного значення, неможливо. Будь-яке явище культури повинно сприйматись як даність, як реальність, а такі оцінки, як «примітивні» чи «передові», – неприпустимі, бо «примітивний» не обов’язково відсталий, а «передовий» – не обов’язково прогресивний. З цього випливає цінність усіх етнічних культур, необхідність їх уважного вивчення.