Школа історичної етнології в сша

До початку 90-х років XIX ст. в США етнологія розвивалася під визначальним впливом еволюціонізму, зокрема праць Л. Морґана. Критика теоретичних засад еволюціонізму, дифузіонізму і функціоналізму, як недостатньо універсальних, привела американського вченого Франца Боаса (1858-1942), (якого послідовники іменують «архітектором етнології») до створення нового напряму в етнології. Еволюціоністів він критикував за їх концепцію розвитку людей, соціальних інститутів і культури від нижчих до вищих форм, дифузіоністів – за універсалізацію ними процесів поширення і запозичення культур, функціоналістів – за пояснення подібності культурних явищ єдиною організацією людської психіки і схожістю географічного середовища, а всіх разом – за підміну конкретних етнологічних досліджень абстрактними схемами.

Основним завданням науки про людину і етноси (етнології) Боас вважав створення такої історії для всіх народів, яка спирається на конкретне вивчення культур і мов кожного з них. Лише на цій основі можна реконструювати історію людства, виявити закони, що керують діяльністю людей. Лише в такому контексті Боас визнавав наявність загальних законів розвитку людства. Він закликав бути обережними при формулюванні таких законів, бо культура кожного етносу унікальна і неповторна. Не заперечуючи наявність в культурах етносів схожих явищ, підкреслював, що вони можуть мати різне походження і виконувати різні функції, не обов’язково свідчать про наявність культурно-історичних зв'язків між людськими спільнотами.

Розвиток культури Ф. Боас пов’язував із своєрідним внутрішнім розвитком соціальних груп і частковими зовнішніми запозиченнями. Він відстоював історичний метод аналізу культур, і саму культуру сприймав як сукупність моделей поведінки, які людина засвоює у процесі свого дорослішання, вростання в людську спільноту і прийняття на себе культурної ролі.

Ф. Боас користувався в американській етнології винятковим авторитетом, мав велику кількість учнів і послідовників. Одним із найвидатніших його учнів був Альфред Крьобер (1876-1960), який послідовно дотримувався поглядів свого вчителя.

Крьобер сприймав культуру людства як цілісну нерозривну і безперервну різноманітність, яку умовно можна поділити на дві категорії: культуру неписьменних і культуру письменних етносів. Культуру сприймав як систему особливим чином пов’язаних між собою елементів, які утворюють цілісну культурну модель (своєрідний культурний зразок). Культурні моделі він сприймав як культурні цінності і вважав за дослідницькі абстракції, які дають змогу бачити весь комплекс культури в її цілісності (культурний етос). Теорія культурних моделей не вимагала вивчення походження різних соціальних форм і структур, а зосереджувала увагу на дослідженні особливостей кожної із форм культури. Форма культури, на думку Крьобера, характеризується притаманним їй стилем, який визначає поведінку людей і залишає відбиток на предметах матеріальної культури. Особливості ж матеріальної культури визначаються специфікою куль­тури та її ціннісними орієнтаціями. Крьобер підкреслював, що при вивченні чужих культур дослідник перебуває у полоні своєї. Уникнути цього культурного етноцентризму дослідник зможе лише тоді, коли йому в досліджуваній культурі вдасться виявити ту домінуючу ідею, яка підкреслює її неповторність, унікаль­ність і видатні досягнення.