Розділ IV Гроші у світовій економіці

Тема 17. Валютні відносини та валютні системи 368

17.1. Валютні системи 368

17.2. Валютний курс і курсова політика 373

17.3. Порядок визначення валютних курсів 375

17.4. Регулювання валютних курсів 378

17.5. Режим валютного курсу в Україні 380

17.6. Валютне регулювання і валютний контроль 382

Тема 18. Валютний ринок 385

18.1. Загальна характеристика та структура валютного ринку 385

18.2. Валютні операції. Котирування валют 388

18.3. Валютні ризики і методи валютного страхування 392

Тема 19. Платіжний баланс 395

1. Загальна характеристика та структура платіжного

балансу 395

2. Методи балансування та регулювання платіжного

балансу 399

РОЗДІЛ I

ГРОШІ, ГРОШОВИЙ ОБОРОТ ТА ГРОШОВА СИСТЕМА

Тема 1. Природа грошей

1.1. Походження, суть та вартість грошей

Походження грошей. Щоб дати науково достовірне тлумачення суті грошей, необхідно передусім дослідити їх походження. На жаль, світова економічна думка не дала однозначного пояснення цього явища.

Починаючи з Арістотеля і до XVIII ст. досить поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або були запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарами. Таке трактування походження грошей дістало назву раціоналістичної концепції.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марк­сом, довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їхніх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада не могли відігравати істотної ролі у формуванні економічних відно­син, тим більше конституювати таку складну їхню форму, як гроші.

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали одержувати надлишки продуктів своєї праці й хотіли їх обміняти, зробити це було досить складно: бажання двох суб’єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не збігалися. Наприклад, власник овечих шкір хотів виміняти на них зерно, але власнику зерна потрібна була сокира. Добре, якщо власник останньої мав потребу в овечих шкірах, тоді обмін міг відбутися. Інакше всі троє нічого не могли придбати і поверталися з ринку зі своїми товарами.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі обмінюються на ринку, є такий, на який існує найбільший попит, тобто він має найвищу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник овечих шкір одразу обміняє їх на сіль, за яку потім придбає необхідне йому зерно прямо чи опосередковано: спочатку  сокиру, а за неї  зерно.

У даному разі сіль для власника шкір є не просто споживною вартістю, а засобом обміну, тобто виконує найпростішу функцію грошей. З розвитком і ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими для учасників обміну. Їх починають брати всі в обмін на звичайні продукти, а відтак вони поступово набувають нової споживної вартості  властивості бути загальним товарним еквівалентом. В окремих місцевостях, де з глибокої давнини відбувався обмін, поступово виділилися певні товари на роль загального еквівалента. У різних народів цю роль виконували худоба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали та ін.

Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквівалента означало, по суті, появу грошей у їхньому найпростішому ви­гляді. Вони вже могли виконувати висхідні, базові грошові функції  засобу вимірювання вартості та засобу обігу. Проте на цій примітивній формі розвиток грошей не зупинився.

У міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну ринок неухильно підвищував вимоги до грошового товару. Зокрема, зросли вимоги щодо портативності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну форму, тривалості зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та здатності довгий час утримувати її на незмінному рівні тощо. Формування вказаних вимог привело спочатку до заміни в ролі загального еквівалента звичайних товарів першої необхідності (худоба, сіль, зерно) товарами-прикрасами (перли, черепашки, хутра тощо), а потім цих останніх  кусочками мета­лів, спочатку звичайних (залізо, мідь), а згодом  благородних (срібло, золото).

Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей поступово стали настільки важливими, що спричинили розмежування природної споживної вартості грошового товару — здатності задовольняти певну потребу людини і його специфічної споживної вартості  здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу, збереження вартості тощо. У цій якості грошовий товар набув здатності задовольняти будь-яку потребу людини, знеособлену абстрактну людську потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості грошового товару послаблювався його зв’язок з першочерговими життєвими потребами. Врешті-решт роль грошей взагалі була передана нематеріальному носію, що сталося в середині ХХ ст. через демонетизацію золота.

Як видно з викладеного, виникнення та розвиток грошей  це тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції. Воно є науково достовірнішим і створює сприятливу базу для з’ясування суті грошей. З цього трактування випливає низка важливих висновків:

• по-перше, гроші за походженням  це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виокремлення із низки звичайних товарів одного  грошового;

• по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем. Вони постійно розвиваються як по суті, так і за формами існування;

• по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні їм су- спільні відносини, так само як і не можуть бути «введені» там, де такі відносини не існують.

Визнання еволюційної концепції походження грошей не заперечує ролі раціонального фактора в їх творенні, передусім ролі держави. Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливим економічним та соціальним функціям гроші й держава існують у тісному взаємозв’язку і взаємовпливі. Тому взагалі немає підстав заперечувати роль держави в еволюції грошей. Але ця роль не конституююча, а трансформуюча, тобто держава не створює гроші як економічне явище, але вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей, тобто впливати на їхню форму із метою кращого пристосування грошей до ефективного виконання суспільної ролі. Наприклад, держава надала металевим грошам форму монети, завдяки державі стала можливою заміна золотих грошей неповноцінними кредитними грішми, держава визначає номінал, форму, порядок емісії грошових знаків тощо. Але всі ці дії держави щодо грошей не зачіпають їхньої суті, не визначають і не відміняють її, тобто мають чітко визначені межі. Коли ж держава у своїх трансформуючих діях виходить за ці межі, наприклад емітує такі гроші, які втрачають довіру до них з боку суспільства, а отже, перестають бути грішми по суті, то сама економічна дійсність примусить суб’єктів господарювання «шукати» чи створювати надійніші гроші, зокрема вдатися до послуг іноземної валюти чи кредитних зобов’язань (векселів) надійних комерційних структур. За таких умов держава змушена буде обмежити свій вплив на гроші вказаними заходами, замінити «неякісні» гроші якісними, провівши грошову реформу, і надалі рахуватися з об’єктивною природою грошей у своїх трансформуючих діях.

Суть грошей. За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші  це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Природа грошей як загального еквівалента визначається насамперед їх походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного виокремлення з безлічі товарів одного, найпридатнішого за своїми фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й після завершення формування грошей як самостійного економічного явища носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони визначали товарну природу і грошей, суспільну роль яких виконували, так би мовити, за сумісництвом.

Проте не можна пояснювати товарну природу грошей тільки їхнім походженням чи закріпленням їхньої суспільної ролі за певним конкретним товаром. Гроші є товаром самі по собі, по своїй суті, що визначається їхнім місцем у товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей виступали конкретні товари. Так, золото, ставши монопольним носієм грошової суті, набуло подвійного існування  як звичайний товар і як гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так і в міновій вартості.

Поряд із конкретною споживною вартістю — здатністю задовольняти певні потреби людини — золото набуло властивостей загальної споживної вартості  здатності задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю золота виникла суперечність  якщо воно застосовується у першій своїй якості, то не може використовуватись у другій, і навпаки.

У міру розвитку товарного виробництва ця суперечність загострюється: щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби обігу в золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як конкретного товару. У такій ситуації втрачається особливе значення специфічних якостей золота як грошового товару, оскільки реалізувати їх стає дедалі важче.

Розв’язання цієї суперечності було знайдено на шляху ідеалізації грошей, поступового переходу загальної споживної вартості від кон­кретного товару-золота до простого його знака. Перший крок у цьому напрямі був зроблений у тій сфері грошових відносин, де природні властивості золота як товару потрібні найменшою мірою,  у сфері товарного обігу. Миттєвий характер функціонування грошей як засо­бу обігу відкрив шлях для заміщення грошей-золота грішми-знаками.

Дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як звичайного товару і як грошей. Вартість золота як звичайного товару формується під впливом змін продуктивності суспільної праці в золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. На вартість же золота як грошей впливають, крім того, зміни суспільних потреб у грошах в усіх їхніх функціях, динаміка золотих запасів, нагромаджених у попередні віки, тощо. Як наслідок вартість золота-грошей стає менш залежною від поточних змін умов видобування золота, більш сталою, ніж вартість золота-товару.

Особливо відчутно ці відмінності вартості золота у ролі звичайного товару і грошей виявляються в обігу монет (питання виникнення монети буде розглянуто в 1.2). Як відомо, від тривалого обігу монети стираються і вартість золота, що реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжували циркулювати у своїй попередній вартості, яка залишилася лише номінальною. У такій номінальній вартості вони успішно функціонували як міра вартості і засіб обігу, тобто виконували основні функції, котрі й конституюють явище грошей.

Подібна роздвоєність вартості золотої монети на реальну і номінальну може відбуватися і під впливом змін умов і технології видобутку золота. У таких випадках реальна вартість однойменної монети знижувалася за збереження протягом деякого часу в ринкових відносинах її попередньої вартості як номінальної, особливо на ринках, віддалених від місць видобутку золота. Незважаючи на підвищення цін на товари в місцях його видобутку, значна частина інших товарів тривалий час продовжує оцінюватися мірою вартості, що стала ілюзорною, застарілою. Лише згодом поступово вирівнюється номінальна вартість грошей за фактичною вартістю золота як товару. Проте поки відбудеться одне коло вирівнювання, фактична вартість золота може знову змінитись. Отже, номінальна вартість може ніколи її не «наздогнати» або ж зрівнятися з нею лише на короткий строк.

Демонетизація золота. Хоча золото почало виконувати роль грошей ще з ХIV ст. до н. е. в Єгипті, Індії, Китаї, а згодом у Греції та інших країнах, проте паралельно з ним тривалий час використовувалися й інші грошові метали, передусім срібло. Лише з другої половини ХIХ ст. до середини ХХ ст. золото одноосібно виконувало роль грошей. Таку відносно коротку тривалість золотого монометалізму можна пояснити тим, що ті самі еволюційні процеси, які cпричинили закріплення ролі грошей за золотом як найпристосованішим для цього благородним металом, зумовили неспроможність його назавжди чи навіть надовго закріпитися в цій ролі та підготувати передумови для переходу до якісно нових грошей, що дістали назву кредитних.

Ускладнення і розширення товарного виробництва та ринкових відносин, що охопили всі сфери людського суспільства, з одного боку, та поява могутніх неринкових (державно-монополіс­тичних) факторів впливу на економіку, з іншого, поставили перед грошовим товаром в епоху золотого монометалізму ще складніші вимоги.

По-перше, швидко посилювалися вимоги щодо зростання обсягів відтворення грошового товару відповідно до інтенсивно зростаючих масштабів суспільного виробництва й обігу. Реакцією на ці вимоги було широке запровадження в обіг розмінних на золото паперових банківських білетів, оскільки виготовлення золотих грошей було вкрай обмежене малими запасами золота.

По-друге, постали вимоги щодо скорочення витрат на виготовлення грошей для мінімізації суспільних витрат обігу, які постійно зростали в міру розширення масштабів виробництва та обігу і спри­чиненого цим збільшення маси грошей в обігу. Навіть замінюючи в обігу золоті монети паперовими банкнотами, але зберігаючи розмін їх на золото, держави мусили нагромаджувати великі маси золота, відволікаючи для цього значні обсяги суспільної праці.

По-третє, сама вартість грошей у нових умовах, що вимагали активного втручання держави в економічне життя суспільства, повинна була стати гнучкішою, податливішою до державних регулятивних заходів.

Зазначеним вимогам не міг відповідати жодний товар  продукт людської праці, навіть найблагородніший із металів  золото. Будучи відносно м’яким і маючи високу питому вартість, золото помітно зношувалося в процесі обігу, що призводило до великих втрат уречевленої суспільної праці. Через незначне поширення золота у природі його видобуток не міг встигати за зростанням місткості ринку та його потреб у грошовій масі. Вартість золота найменше піддається будь-яким змінам, оскільки на неї впливають не тільки фактори, що визначають поточне виробництво, а й вартість віками нагромаджених золотих запасів. Сама матеріальна форма золота, фізичні властивості якої зробили його найпридатнішим для виконання ролі грошей у попередні віки, в умовах ХХ ст. виявилася нездоланною перепоною для виконання ним цієї ролі. Відбувся процес демонетизації золота: спочатку з обігу були вилучені золоті монети, замість них сферу обігу стали обслуговувати неповноцінні гроші, а згодом повністю припинився обмін неповноцінних грошей на золото в будь-якій формі.

Еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетизацію золота, підготували підгрунтя для запровадження нематеріальних носіїв грошової суті  так званих кредитних грошей. Як зазначалося вище, золото виконувало грошову роль не стільки у своїй реальній вартості, скільки в номінальній. Поступово воно набуло особливої споживної вартості як загальний еквівалент, яка заслонила собою його природну споживну вартість. Відтак світова практика використання золотих грошей підготувала суспільство до сприйняття нематеріальних грошей, не пов’язаних із золотом, як більш ефективної грошової форми. На цій підставі економічна думка остаточно дійшла висновку, що гроші не адекватні золоту, що вони  щось інше, складніше явище суспільного характеру, який не може бути виражений навіть благородними металами¹.

Вартість кредитних грошей. Як же формується вартість кредитних грошей, що не мають внутрішньої субстанціональної вартості? Її формування і функціонування відбуваються під впливом тих самих факторів, котрі в умовах золотомонетного стандарту спричинювали відхилення номінальної вартості золотих грошей від реальної. У міру заміщення в обігу золота його знаками цей розрив посилювався і навіть розмінні на золото гроші дедалі більше виступали в їхній номінальній, а не реальній вартості. З припиненням розміну банкнот на золото гроші залишилися в обігу тільки у своїй номінальній вартості. По суті, вона стала ірраціональною величиною, яка визначається не втіленою в грошовому то­варі суспільною працею, а тим середовищем, у якому гроші функціонують².

Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступному циклі відтворення,  величина не випадкова. Вона зумовлена насамперед сукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані в попередньому циклі і вийшли у сферу споживання. Грошові знаки, залишаючись в обігу, продовжують представляти цю сукупну товарну вартість, будучи її відбитком. Це виявляється в тому, що кожний власник грошей, використовуючи їх у черговому циклі обміну, розглядає гроші як конкретну реальну вартість і готовий платити за потрібний товар не будь-яку їх суму, а лише ту, яка забезпечить йому привласнення еквівалентної вартості.

Якщо в черговому циклі обміну виявиться товарів менше, ніж було в попередньому, або в обігу є зайва маса грошових знаків за тієї самої маси товарів, то між грошовою і товарною масами складається нове співвідношення, в якому попит перевищуватиме пропозицію. Покупці будуть готові платити, а продавці вимагати більшу суму грошей, ніж у попередньому циклі. Грошова маса знеціниться порівняно з товарною, і ціни на товари зростатимуть. Складеться новий, знижений рівень мінової вартості грошей, з якою вони перейдуть у наступний цикл відтворення. Якщо в обмін надійде більша маса товарів або частина грошей якимось способом буде вилучена з обігу, то товарна пропозиція перевищить попит, не всі товари можуть бути реалізовані і продавці муситимуть знижувати ціни. У грошей сформується нова (підвищена) мінова вартість, з якою вони ввійдуть у наступний цикл обміну.

Отже, мінову вартість грошові знаки одержують у самому обігу і завдяки своєму функціонуванню підтримують її на певному рівні, який визначається станом економіки взагалі і кон’юнктури ринку зокрема. Тут доречно нагадати, що К.Маркс, хоч і був прихильником представницької концепції вартості нерозмінних грошових знаків, допускав можливість формування їхньої мінової вартості безпосередньо в обігу, вказуючи, що золото обертається тому, що має цінність, паперові гроші мають цінність тому, що обертаються. Така можливість згодом набула широкого визнання, і на її основі сформувався цілий напрям у вченні про гроші, який дістав назву функціональної теорії вартості грошей.