10.2. Споживчий кредит

Споживчий кредит  це кредит, який надається тільки в національній валюті фізичним особам-резидентам на придбання споживчих товарів та послуг і який погашається поступово.

Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання. Призначення споживчого кредиту  задоволення споживчих потреб широких верств населення. Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з іншого — прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг.

У країнах з ринковою економікою споживчий кредит як зручна і вигідна форма обслуговування населення надається для закупівлі предметів особистого користування, головним чином, достатньо дорогих, як будинки, автомобілі, меблі, дачні земельні ділянки тощо. За економічної кризи споживчий кредит різко скорочується, а якщо й видається, то під високі проценти, що не дає змоги широким верствам населення ним користуватися.

Суб’єктами кредитних відносин тут є фізичні особи — позичальники, комерційні банки, парабанки (ломбарди, кредитні спілки, кооперативи), підприємства та організації — кредитори. Між кредитором і позичальником можуть функціонувати посередники, наприк­лад торгові організації.

Комерційні банки можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам, котрі звертаються у банк за позичкою (прямі кредити), або через посередників (торгова фірма, прокат, ломбард), котрі продають товар споживачу, надають послуги або обслуговують їх під зобов’язання позичальника (непрямі кредити). З непрямих кредитів найбільше поширені позички, пов’язані з купівлею товарів тривалого користування. У такому разі обслуговування пози­чальника здійснюється спільно банком і торговельною фірмою. Для цього вони укладають між собою угоду про надання кредиту для купівлі товару на виплат. Клієнт (покупець товару) спочатку оплачує до 30 — 40 % вартості товару, а під неоплачену частку банк надає клієнту позичку і перераховує торговій фірмі, залишаючи собі суму початкового внеску клієнта як забезпечення кредиту. Після погашення позички, початковий внесок клієнта перераховується на рахунок торговельної фірми.

Можливий інший варіант, коли на неоплачену частку виписуються векселі зі строком, що відповідає строку відстрочення платежу. Банк обліковує векселі і перераховує гроші торговельній фірмі. Коли настає строк погашення, позичальник сплачує векселі, у такий спосіб повертаючи позичку.

У нашій країні банки надають кредити фізичним особам на комерційній основі на такі цілі (об’єкти):

— інвестиційні кредити  на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель;

— споживчі кредити  на придбання споживчих товарів та послуг на виплат;

— кредити на розвиток особистого господарства  придбання сільськогосподарської техніки, транспортних засобів, ВРХ, кормів, мінеральних добрив тощо;

— кредити на нагальні потреби;

— цільові кредити для окремих соціальних (молоді сім’ї, студенти, ветерани, пенсіонери та інші). Як правило, ці кредити зміцнюють матеріальну базу, підвищують добробут, сприяють закріпленню кадрів за місцем роботи, а отже, мають яскраве соціальне спрямування. Такі позички видаються здебільшого на пільгових умовах під гарантії відповідних підприємств і організацій.

Кредитні відносини між банком і позичальником, тобто питання, що стосуються порядку видачі та погашення кредиту, вирішуються на підставі кредитних договорів. Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються на підставі вартості товарів і послуг, які є об’єктом кредитування. Розмір інвестиційних кредитів обмежується вартістю майна (майнових прав), яке може бути передано банку в забезпечення, та сумою поточних доходів позичальника (за виключенням обов’язкових платежів) протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від об’єкта кредитування, розміру позички, платоспроможності позичальника, але він не може перевищувати 10 років з дня його надання.

Позичка може видаватись під заставу цінних паперів: облігацій, акцій, сертифікатів чи депозитів. Заставодавцем можуть бути і треті особи. Банк приймає заставлені цінні папери на збереження, повертаючи їх позичальнику тільки після повного погашення боргу. Якщо борг не погашено своєчасно, банк має право реалізувати заставлені цінні папери. Тому важливо, щоб банк правильно оцінив ліквідність цінних паперів, тобто те, наскільки швидко і за яку ціну їх можна буде реалізувати. Тепер банки віддають перевагу облігаціям внутрішньої державної позики та векселям, які авальовані першокласними банками. До актуального нині можна віднести й такий вид кредитування, як іпотечні кредити під заставу нерухомості. У цьому разі також дуже важливо зробити реальну ринкову оцінку предмета застави, а тому банки, що видають кредити під заставу, створюють у своєму складі спеціальні підрозділи  відділи заставних операцій.

Фізичні особи погашають кредити переказуванням коштів через банк з особистого вкладу, депозитного рахунка, переказами через пошту або готівкою.

Комерційні банки постійно намагаються надавати нові послуги з метою розширення спектра кредитних операцій та залучення нових клієнтів. До нових видів споживчого кредиту належать чековий кредит і кредитні картки.

Чековий кредит  це одна з форм споживчого кредиту, що надається комерційними банками своїм клієнтам за їхніми запитами і (переважно) з відстрочуванням платежу. Процес кредитування пов’язаний із наявністю поточного рахунка клієнта з використанням овердрафту (з від’ємним сальдо на поточному рахунку) або з відкриттям спеціального чекового рахунка. У першому варіанті оплата чеків здійснюється з поточного рахунка клієнта. За браком коштів на рахунку банк покриває від’ємне (дебетове) сальдо кредитом у межах визначеного ліміту. Погашення кредиту здійснюється за рахунок поточних надходжень або спеціальних внесків.

В іншому варіанті банки використовують спеціальні чекові рахунки, які емітують для своїх клієнтів чеки відповідної вартості. Такі чеки можуть мати особливу форму і код, який забезпечує їх ідентифікацію за опрацювання банком-емітентом. Використання клієн­том чеків поступово вичерпує ліміт кредитування, а надходження платежів (внесків) на чековий рахунок відновлює ліміт.

Кредитна картка  одна із форм споживчого кредиту. Власника кредитної картки обслуговують банк, котрий її видав, та торговельна організація. Для останньої кредитна картка є гарантією відкриття покупцю кредиту в банку.

Кредитна картка видається клієнту за умов, що стан його депозитних і позичкових операцій з банком задовольняє останній. На кожну картку встановлюється ліміт кредитування у вигляді ліміту покупок, який може періодично змінюватись залежно від кредитоспро­можності клієнта. Обслуговування клієнта за допомогою кредитної картки здійснюється за такою схемою. Торговельні організації передають в банк рахунки за товари, продані власникам карток. Банк їх оплачує, тобто переказує гроші на поточний рахунок торговельної організації. Паралельно торговельна організація щомісяця надсилає власнику картки рахунок за куплені протягом місяця товари. У межах певного строку на цю суму відсотки не нараховуються, а пізніше рахунок конвертується в позику. Таким чином виникають зобов’язання власника кредитної картки перед банком. Кредит періодично погашається клієнтом і тим самим відновлюється ліміт кредитування. Якщо погашення боргу відбувається неакуратно і виникає прострочення, банк може вилучити кредитну картку або змен­шити ліміт кредитування.

Запровадження кредитних карток вважається найбільшою “революцією” у банківській справі. Вони забезпечують надання споживчого кредиту, стають засобом обігу і скорочують потребу в готівці. Крім цього, вони можуть працювати як дебетові картки, забезпечуючи постійний доступ клієнтів до власних рахунків. Наприклад, їх можна використати для отримання готівки цілодобово з допомогою касових автоматів, для депонування чеків, переказування грошей з поточних рахунків на строкові вклади, для погашення позичок.

Ломбарди  кредитні установи, що позичають гроші під заставу рухомого майна, забезпечуючи при цьому ще й дбайливе збереження предметів особистого користування і домашнього вжитку, охорону їх від грабунку, пожежі тощо. Страхування прийнятого майна відбувається за рахунок заставодавця. Розмір і строки позички визначаються згідно з договором залежно від виду і суми оцінки закладених речей. Вартість застави, як правило, має бути більшою за суму кредиту. Оцінка предметів, що передаються на зберігання чи під заставу для отримання позички, встановлюється за домовленістю сторін. Якщо кредит не буде повернений своєчасно, право власності на заставлене майно переходить до кредитора, котрий (після закінчення встановленого пільгового строку) має право реалізувати майно і відшкодувати з виторгу суму боргу разом з нарахованими за кредит процентами.