Розділ IV

Гроші у світовій економіці

Тема 17. Валютні відносини та валютні системи

17.1. Валютні системи

Міжнародні валютні відносини є невід’ємною складовою світової економіки. Їх функціонування й розвиток пов’язані з обслуговуванням усього комплексу економічних зв’язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб’єктами ринку та приватними особами. Ідеться про обслуговування зовнішньої торгівлі, вивезення капіталу, надавання позик і кредитів, науково-технічний обмін, розвиток туризму, інші міждержавні та приватні стосунки.

Розвиток валютних відносин зумовлюється об’єктивними причинами  удосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізацією виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення й суспільно-політичного життя народів. Визначаль­ний вплив на ці процеси справляє також формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг, а відтак  інтернаціоналізація грошових відносин.

У свою чергу, валютні відносини не є пасивною структурою світового господарства. Вони справляють активний зворотний вплив на його якісні перетворення, зокрема на забезпечення системної збалансованості та економічної рівноваги світових господарських зв’язків.

Валютні відносини пов’язані з функціонуванням у міжнародному обороті грошей, які призначені опосередковувати (забезпе­чувати валютою) міжнародні економічні зв’язки. Вони тісно пов’язані з внутрішньою грошовою системою, не включаючи водночас механізмів грошового обігу окремих країн.

На фундаменті валютних відносин формуються валютна політика та валютна система, державно-правова форма організації валютних відносин.

Валютна політика  сукупність заходів, які проводяться державою у сфері міжнародних валютних відносин відповідно до її тактичних та стратегічних цілей. Валютна політика є обов’язковою складовою державної економічної політики країни, важливим інструментом валютного регулювання.

Окремими елементами політики є дисконтна політика з метою регулювання грошової маси в обороті та руху позичкових капіталів; валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти; зміна валютного курсу шляхом ревальвації чи девальвації, запровадження або скасування тих чи інших валютних обмежень; диверсифікація валютних резервів; укладання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі тощо.

Валютна політика здійснюється органами економічного управління  центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю — і проводиться як засіб координації міждержавних економічних відносин, посилення позиції країни в боротьбі за ринки збуту, сфери прикладання капіталів тощо. Реально обгрунтована валютна політика відіграє важливу роль у розвитку національної економіки, інтеграції її у світову систему, у забезпеченні міжнародної валютної ліквідності.

Валютна система  це державно-правова форма організації валютних відносин. Слід розрізняти національну, міжнародну, регіональ­ну та світову валютні системи.

Національна валютна система  це державно-правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міждержавними фінансовими інститутами, за допомогою яких здійснюються міжнародні кредитно-розрахункові операції, формуються та використовуються валютні резерви країни.

Основні елементи національної валютної системи:

• національна валюта  грошова одиниця країни;

• валютний паритет та режим курсу національної валюти;

• умови обміну національної валюти на інші валюти  конвертованість валюти;

• форми та організація міждержавних розрахунків;

• статус національних установ, які обслуговують та регулюють валютні відносини.

Валюта. У широкому розумінні поняття валюта  означає грошову одиницю будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів, гривня тощо). У міжнародних відносинах національна валюта одного учасника є іноземною валютою для іншого. Терміном «валюта» часто користуються для позначення та обліку коштів, виражених у грошових одиницях тільки іноземних держав чи міжнародних фінансово-кредитних організацій,  готівки, депозитів, вкладів на банківських рахунках, платіжних документів (векселів, чеків, акредитивів).

Залежно від країни  емітента валютних коштів, валюта підрозділяється на іноземну та національну, валюту експортера й валюту імпортера; залежно від режиму використання  на конвертовану й неконвертовану, залежно від сфери та цілей використання  на валюту платежу, валюту клірингу, валюту ціни, валюту векселя тощо.

Проте поняття «гроші» та «валюта» не є цілком тотожними. Так, функціональною формою світових грошей може бути тільки валюта, визнана світовою спільнотою як міжнародна розрахункова одиниця. За обігу кредитних паперових грошей статус валюти отримує лише конвертована грошова одиниця, коли її активно використовують у системі міжнародних економічних відносин.

Валюта може бути національною й колективною. Зараз суб’єкти міжнародного валютного ринку переважно орієнтуються на «ключові» валюти: долар США, японську єну, німецьку марку і європейську колективну валюту  ЕКЮ. Вони вільно функціонують на міжнародному валютному ринку. Не конвертована грошова одиниця не може бути валютою у повному розумінні. Її так і називають — «замкнута», тобто внутрішня валюта.

Конвертованість валюти. Одним з найважливіших елементів валютної системи є конвертованість національних валют.

Конвертованість національної валюти  важливий атрибут відкритої економіки. Без конвертованості неможлива свобода зовнішньої торгівлі, оскільки товаровиробник  експортер не може віль­но включатися в різноманітні структури світового ринку, у між­народний поділ праці, а покупець  імпортер позбавляється мож­ливості задовольняти платоспроможний попит на товари, що імпор­туються.

Конвертованість полягає в можливості вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційним курсом.

У рамках світової валютної системи вільно конвертованою вважається валюта тієї країни, яка взяла на себе зобов’язання, передбачені статутом МВФ.

У світовій практиці розрізняють повну й часткову, зовнішню і внутрішню конвертованість валют.

Повна конвертованість означає вільний обмін національної валюти на іноземну для всіх категорій власників і за всіма операціями без жодних обмежень. Повністю конвертовані валюти мають нині США, Англія, Німеччина, Японія, Канада, Данія, Франція, Нідер­ланди, Австралія, Нова Зеландія, Кувейт та деякі інші країни з розвинутою та відкритою економікою.

Часткова (поточна) конвертованість означає, що на певні валютні операції чи на окремі категорії власників коштів режим конвертованості не поширюється, тобто запроваджуються певні обмеження. За поточної конвертованості обмін національної валюти на іноземну дозволяється (на вимогу МВФ) лише для поточних міжнародних операцій. До них належать платежі за зовнішньоторговельними операціями, платежі для погашення позик і процентів, виплата прибутків та дивідендів на інвестиції, грошові перекази некомерційного характеру тощо. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі.

Розрізняють зовнішню та внутрішню конвертованість валюти. Кожен із цих видів є тільки частковою конвертованістю. За зовнішньої — цілковита свобода обміну зароблених у країні грошей надається лише іноземним особам (нерезидентам). Режим зовнішньої конвертованості сприяє припливу у країну іноземної валюти.

За режиму внутрішньої (резидентської) конвертованості правом обміну національної валюти на іноземну користуються лише резиденти цієї країни, а для нерезидентів зберігається режим неконвертованості. Запровадження внутрішньої конвертованості потребує від країни більших зусиль, зокрема нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринку, реального курсу валюти та інших компонентів валютного ринку. Тому її запровадження створює необхідні передумови для переходу до повної конвертованості.

В Україні завершується процес трансформації грошової одиниці  гривні у режим часткової (здебільшого внутрішньої) конвертованості, що сприятиме припливу іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступовій інтеграції у світову економіку.

Україна як незалежна держава ще в серпні 1992 р. ратифікувала Угоду про Міжнародний валютний фонд, узявши на себе, таким чином, певні зобов’язання щодо організації власної національної валютної системи.

У системі міжнародних валютних відносин чільне місце належить широкому комплексу заходів для забезпечення конвертованості валюти. Реалізація цього заходу є однією зі статутних вимог МВФ, передбачених пунктами 2,3 і 4 статті XIII Угоди про Міжнародний валютний фонд. А це означає, що конкретна країна:

— має право запроваджувати заходи контролю за рухом капіталу;

— не повинна обмежувати можливості використання своєї валюти або валюти інших членів Фонду для поточних платежів;

— зобов’язана викуповувати в інших членів Фонду залишки коштів у своїй валюті, якщо такі утворилися в результаті платежів за поточними операціями і конвертування, необхідного для здійснення цих операцій.

Члени Міжнародного валютного фонду, що приєднуються до статті XIII Статуту МВФ, зобов’язуються усунути будь-які обмеження на платежі та перекази за поточними міжнародними валютними операціями, а також не брати участі в дискримінаційних валютних угодах та не вдаватися до практики встановлення численних обмінних курсів.

Проте багато країн скористалися з перехідних положень статті XIII, які дають їм змогу без спеціального дозволу МВФ зберігати обмеження на міжнародні платежі й перекази за поточними операціями протягом перехідного періоду. Український парламент також скористався з такої альтернативи, ратифікувавши у 1992 р. не XIII, a XIX ст. Статуту МВФ, згідно з якою країна лише проголошує своє прагнення до забезпечення конвертованості національної валюти.

Сучасний стан розвитку валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та досягнення стабільності національної валюти створили всі передумови для того, щоб рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 1997 р. оголосила про те, що наша країна взяла на себе зобов’язання згідно зі статтею XIII Статуту Міжнародного валютного фонду. Вітаючи Україну із цією подією, директор МВФ Мішель Камдессю сказав, що вона «переводить Україну до першої ліги світового економічного процесу». Гривня після цього кроку нашої держави набула статусу валюти з поточною конвертованістю.

Уперше за роки незалежності нашої держави фізичні особи  резиденти та нерезиденти здобули право переказувати через українські вповноважені банки особисті кошти в іноземній валюті за межі України за нетоварними операціями.

Крім цього, громадяни та іноземці можуть переказувати за межі України успадковані кошти, гроші за продану спадщину та належне нерезиденту майно в Україні; прибутки від іноземних інвестицій в Україну; кошти, отримані в оплату праці, премії, пенсії, гонорари, нараховані проценти; іноземну валюту, увезену (переказану) в Україну згідно з чинним законодавством.

Умови купівлі іноземної валюти для резидентів та нерезидентів тепер однакові. Так, нерезиденти без обмежень можуть конвертувати гривню в іноземну валюту з рахунків «Лоро» за підтвердження, що ці кошти отримані юридичною особою  нерезидентом унаслідок здійснення експортно-імпортних операцій. Нерезиденти мають право також купувати валюту на суму нарахованих процентів на розміщені депозити та на залишки коштів на рахунках в уповноважених банках.

Представництва нерезидентів, які функціонують у нашій країні і на чиї поточні рахунки в уповноважених українських банках надходять кошти (в гривнях) від здійснення підприємницької діяльності в Україні та від проданої іноземної валюти з власного валютного рахунка для утримання представництва, можуть:

• отримувати проценти на залишки коштів на цих рахунках;

• купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для її наступного переказування на рахунок юридичної особи  нерезидента, чиї інтереси вони репрезентують. Крім того, є можливість переказувати та розміщувати кошти у гривнях із рахунків постійних представництв на депозитні рахунки в уповноважених банках України.

Режимами рахунків фізичних осіб  іноземців передбачено також право (як і для резидентів), купувати на міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту, котру може бути переказано за межі України. Вони можуть відкривати і вкладні рахунки в банках України, що уможливлює концентрування коштів, які можуть бути інвестовані в економіку України.