30. Поняття та види юридичної відповідальності: загальна характеристика.

Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, який закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать^[1]. Іншими словами, це застосування до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення.

Різноманітність відносин, що охороняються державою, а також норм, що встановлюють охороння засоби, визначають різний ступінь суспільної небезпеки правопорушення та наслідки, можливість класифікації юридичної відповідальності за різноманітними критеріями.

І. За змістом санкцій, що застосовуються за вчинене правопорушення, розрізняють штрафну та правопоновлюючу відповідальність.

Штрафна (каральна) відповідальність настає за вчинення злочинів, адміністративних та дисциплінарних проступків. Вона:

• має відносно-визначений характер, оскільки штрафні санкції, як правила, передбачають низчу та вміщують межу покарання, а також призначаються з урахуванням обставин вчинення правопорушення. Особи правопорушника, мотивів, засобів та наслідків порушення норми;

• засоби покарання призначаються спеціальними органами держави чи посадовими особами;

• передбачає більш жорсткі міри покарання, що призначаються за правилом покриття більш суворим покаранням менш суворого;

• передбачає чітку професіональну форму реалізації, що закріплюється нормативно;

• забеспечує покарання правопорушника і має примусовий характер.

Правопоновлююча відповідальність настає у відповідності до норм цивільного права.

Вона:

• має абсолютно визначаний характер, що зумовлюється можливістю чітко визначити розмір спричинених збитків без врахування особливостей обставин правопорушення;

• забеспечує можливість відшкодування спричинених збитків чи виконання покладених обов’язків добровільно без втручання держави;

• передбачаж застосування всіх передбачених засобів впливу і більш суворі міри не перекривають меньш суворі, як у штрафній відповідальності;

• може здійснюватись поза процесуальної форми, якщо не потребує примусового виконання;

• може застосуватись на будь-якій стадії відповідальності.

ІІ. За формою здійснення розрізняють:

Судову відповідальність, що призначається органами правосуддя в результаті розгляду ними певної справи.

Адміністративну, що покладається спеціальними органами за порушення порядку управління.

ІІІ. За галузевою ознакою розрізняють:

• конституційну;

• адміністративну;

• цивільну;

• дисциплінарну;

• матеріальну відповідальності.

Конституційна відповідальність в якості самостійного різновиду почала розглядатись лише останнього часу. Її особливості є джерела вміщення, підстави призначення, суб’єкти та наявність особливих санкцій.

Метою цього виду відповідальності є захист Конституції держави як Основного закону. Що має вищу юридичну силу та пряму дію. Ця мета досягається шляхом застосування до порушників конституційних норм наступних санкцій:

• відсторонення від посади вищих посадових осіб держави;

• відставка посадових осіб чи всього органу;

• дострокове припинення повноважень державних органів чи посадових осіб;

• розпуск громадських об’єднань;

• визнання неконстутційними актів чи окремих частин актів;

• призупинення дії актів виконавчих органів влади.

Таким чином, конституційна відповідальність має політичний характер; є основним інститутом публічного права; настає як у випадку вчинення правопорушення, так і при невиконанні обов’язку; є засобом охорони та захисту Конституції.

Кримінальна відповідальність – це найбільш суворий вид відповідальності. Вона настає за вчинення злочинів та встановлюється лише законом. КК закріплює вичерпний перелік діянь, що визнаються злочинами, а кримінально – процесуальний регламентує порядок притягнення до кримінальної відповідальності. Повноваженнями притягнення до цього виду відповідальності наділений лише суд. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину та притягнутий до кримінальнго покарання інакше, ніж за вироком суду та у відповідності до закону ст.51 КК України передбачає наступні види покарань:

• штраф;

• позбавлення війскового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

• позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

• громадськи роботи;

• виправні роботи;

• службові обмеження для війскьвослужбовців;

• конфіскація майна;

• ареш;

• обмеження волі;

• тримання в дисцмплінарному батальйоні військовослужбовців;

• позбавлення волі на певний строк;

• довічне позбавлення волі.

Перелік покарань є обов’язковим для суду, вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Особливостями цього виду відповідальності є стан судимості після відбування покарання. Наявність презумпції невинуватості. Необхідність визначення форми вини правопорушника, наявність обставин, що звільняють від відповідальності, наявність основних та додаткових покарань.

Таким чином, кримінальна відповідальність – це нйбільш суворий вид відповідальності, що призначається судом в рамках матеріального та процесуального закону.

Цивільно-правова відповідальність є самостійним різновидом відповідальності, що характеризується певними особливостями:

• як правило, має майновий характер, оскільки збитки визначаються у грошовій формі;

• настає не перед державою, а перед потерпілим;

• діє презумпція винності правопорушника, оскільки він повинен довести відсутність вини;

• можливою є відповідальність без вини. Прикладом є відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки;

• має дві форми – договірну, що настає за невиконання чи порушення умов договору та встановлюється як самим договором, так і законом, та позадоговірна, що настає лише за законом та за умови спричинення збитків особою, що не була з потерпілим у договірних відносинах.

Таким чином, цивільно-правова відповідальність є засобом відновлення та компенсації договірних та позадоговірних зобов’язань, що полягає у відшкодуванні правопорушникои майнової шкоди та поновленні порушених прав.

Адміністративна відповідальність настає за скоєння адміністративних правопорушень. Через інститут адміністративної відповідальності реалізуються норми різноманітних галузей права – адміністративного, господарського, трудового, фінансового та ін. Це самостійний вид відповідальності, що характеризується наступними особливостями:

• досить широке коло суб’єктів, що притягають до адміністративної відповідальності. Серед них суд, органи державного управління, державної комісії, інспекції, посадови особи;

• особливий порядок притягнення, що встановлює можливість одночасного застосування засобів забеспечення провадження по справі;

• суб’єктами відповідальності можуть бути як фізичні особи;

• адміністративна відповідальність не тягне судимості;

• настає за вчинення адміністративного правопорушення. Що завдає шкоди порядку управління;

• засоби впливу поєднують матеріальний та моральний вплив. Основними видами адміністартивних стягнень є штраф, оплатне вилучення чи конфіскаія предметів, тимчасове позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний арешт;

• визначені чіткі строки покладення адміністративних стягнень;

• можливість притягнення посадових осіб за невиконання чи неналежне виконання покладених обов’язків.

Таким чином, адміністративна відповідальність є засобом забеспечення та відновлення порядку управління шляхом покладення на винних фізичних, юридичних і посадових осіб покарання у відповідності до Кодексу про адміністративні правопорушення та Статутів.

Відповідальність в трудовому праві.

Трудове правопорушення можна визначити як винне протиправне невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків суб’єктами трудових правовідносин. Трудове правопорушення відрізняється від інших галузевих правопрушень суб’єктами та змістом.

Суб’єктом трудового правопрушення є працівник як суб‘єкт трудових правовідносин. Трудова дієздатність, а відтак і здатність нести відповідальність за трудовим правом наступає з 16 років, а учнів – з 14 років (ст. 188 КЗпП Укр.).

Неправомірність діяння проявляється у невиконанні трудових обов’язків, що складають зміст трудової функції працівника та порушенні норм трудового права (наприклад, поява на роботі працівника в нетверезому стані; вчинення працівником прогулу тощо). Не слід вважати протиправним невиконання трудових обов’язків працівником, зумовлене станом здоров’я працівника, чи наслідок недостатньої кваліфікації.

Невиконання громадських доручень, моральних, етичних правил поведінки, не пов’язаних з виконанням трудової функції, не може бути підставою застосування юридичної відповідальності. Будь-які дії працівника, які відповідають законами чи іншим нормативно-правовим актам, є правомірними і не можуть кваліфікуватися як трудові правопорушення (наприклад, відмова від переведення на іншу роботу тощо).

Участь у страйку (за винятком незаконного) не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності (ст.27 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

За загальним правилом, порушення трудової дисципліни вважається таким за умови, якщо воно відбулося у робочий час. Потрібно мати на увазі, що для працівників з ненормованим робочим днем час після закінчення роботи вважається робочим.

Шкідливий наслідок як складовий елемент об’єктивної сторони трудового правопрушення виступає єдиним критеріем визначення виду юридичної відповідальності працівника. Якщо наслідком трудового правопорушення є порушення встановленого на підприємстві внутрішнього трудового розпорядку, має місце дисциплінарна відповідальність. Якщо шкідливі наслідки виражаються у завданні майнової шкоди іншій стороні трудового договору, застосовуються заходи матеріальної відповідальності.

Таким чином, за нявності одного трудового правопорушення у системі трудового права можна виділити два самостійні види юридичної відповідальності: дисциплінарну та матеріальну. Вони відрізняються за правовим змістом, юридичними наслідками, процедурою застосування стягнень; але вже було відзначено, в обох випадках суб’єктом виступає працівник.

За одне і те саме правопорушення може застосовуватись лише одне (абсолютно або альтернативно визначене) стягнення в рамках одного виду юридичної відповідальності. Однак трудове законодавство не забороняє можливості одночасно застосовувати (акумулювати) різні види юридичної відповідальності, якщо їх підставою є трудове правопорушення. Так, наприклад, вчинення працівником розкрадання майна роботодавця, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, може мати наслідком притягнення його до матеріальної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності одночасно.

Дисциплінарна відповідальність в трудовому праві полягає у обов’язку працівника відповісти за вчинене ним порушення трудової дисципліни перед роботодавцем і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права.

На підставі аналізу законодавства дисциплінарну відповідальність умовно можна поділити на два види: 1) загальну (санкції такої відповідальності застосовуються до всіх без винятку працівників); 2) спеціальну (застосовується на підставі окремих нормативно-правових актів: статусів, положень, законів і поширюється лише на визначене коло працівників).

Загальна дисциплінарна відповідальність передбачена ст.147 КЗпП України. Вона є універсальною за характером та може застосовуватись до всіх працівників, що працюють за трудовим договором незалежно від виду здійснюваної ними діяльності.

КЗпП визначено два види дисциплінарних стягнень: догана та звільнення. Перелік дисциплінарних стягнень загального характеру є вичерпним.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність передбачена спеціальним законодавством: законами, що визначають особливості правового статусу окремих груп працівників (наприклад, «Про статус суддів», «Про державних службоців» тощо), або підзаконними актами (статутами та положеннями про дисципліну).

Спеціальна дисциплінарна відповідальність працівників відрізняється від загальної більш широким змістом трудового правопорушення та більш суворими заходами дисциплінарного стягнення чи впливу.

Матеріальна відповідальність у правовій літературі визначається як обов’язок кожної із сторін трудових правовідносин (працівника і работодавця) відшкодувати шкоду, заподіяну іншій стороні внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов’язків у встановленому законом розмірі та порядку.

В основі матеріальної відповідальності лежить обов’язок працівника дбайливо ставитися до майна роботодавця та вжити заходів щодо запобігання шкоди, а також обов’язок самого роботодавця – створити умови, необхідні для нормальної роботи; забеспечити здорові та гігієнічні умови, які запобігають виробничому травматизмові і виникненню професійних захворювань працівників (ст. 153 КЗпП).

Матеріальна відповідальність працівника та матеріальна відповідальність роботодавця відрізняються між собою розміром відшкодованої шкоди, порядком відшкодування, характером правових норм, що їх регулюють. Так, обсяг матеріальної відповідальності працівника, за загальним правилом, визначається розміром завданої шкоди в межах середнього заробітку працівника (зобов’язання повного відшкодування виникає у випадках, прямо зазначених у КЗпП). Роботодавець відшкодовує завдану працівнику шкоду в повному обсязі незалежно від власного фінансово-економічного стану.

Працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння скоєно ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки). Форма та вид вини впливають на вид матеріальної відповідальності працівника, а отже, на розмір та порядок відшкодування шкоди. За умисне заподіяння шкоди працівник завжди відповідає в повному розмірі завданої шкоди.

За загальним правилом, обов’язок доказування наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності (вина працівника та факт шкоди) покладений на роботодавця. Виняток складають випадки, коли вина працівника резюмується, що буває тоді, коли укладено договір про повну матеріальну відповідальність, або ж коли майно передано йому за разовою довіреністю, тобто матеріально відповідальні працівники вважаються винними у заподіянні шкоди, поки самі не доведуть протилежне.

Роботодавець зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану працівникові при виконанні трудових обов’язків. Шкода, завдана роботодавцем працівнику, полягає у повній чи частковій втраті заробітної плати, яка зумовлена:

1. незаконним звільненням, переведенням, відстороненням прцівника від виконання трудової функції;

2. порушенням работодавцем законодавчо встановленої процедури розірвання трудового договору;

3. затримкою виконання судового рашення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника;

4. недотриманням вимог законодавства пр охорону праці, що призвело до трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров’я працівника.

Трудове законодавство передбачає обставини, які виключають матеріальну відповідальність працівника. Так, якщо шкода була завдана роботодавцю діями працівника, які підпадають під ознаки трудового правопорушення, однак були вчинені в результаті нормального виробничо-господарського ризику, крайньої необхідності чи необхідної оборони, правовідносини матеріальної відповідальності не виникають.