9. Проблеми співвідношення суспільної та державної влади.

Суспільна та державна влади співвідносяться як загальне та особливе оскільки державна влада реалізується в межах суспільства і відповідно є різновидом суспільної влади.

Влада взагалі розуміється як реальна можливість суб'єктів, що її здійснюють підкоряти своїй волі підвладних.

Існування двох вищеназваних форм влади визначає необхідність характеристики їх взаємодії.

На думку більшості теоретиків як суспільна так і державна влади, є самостійними незалежними категоріями і тому характеризуються наявністю як спільних, так і відмінних ознак.

Спільні:

• владні відносини, що потребують певного підпорядкування суб’єктів;

• владні відносини, які існують у суспільстві;

• владні відносини, які мають визначений зміст;

• основним завданням таких відносин є упорядкування суспільства.

Відмінні риси.

10. Поняття та ознаки юридичної практики.

Необхідність практичної реалізації юридичних приписів в процесі регулювання визначає необхідність дослідження категорії юридична практика. Зазначимо, що в сучасній літературі ця категорія визначається дослідниками по-різному.

Існуючі точки зору можливо об’єднати в три групи, що характеризують юридичну практику з разноманітних сторін, надаючи їй різноманітного значення:

І. – погляди, що ототожнюють юридичну практику та юридичну діяльність (Дюрягін І.Я.), засновуючись на ідеї про формування юридичної практики як результату юридичної діяльності;

ІІ. – точка зору включає ідеї щодо самостійного характеру юридичної практики як різновиду юридичної діяльності (Алєксєєв С.С.). Обгрунтовується це положення тим, що юридичною практикою визначають лише ту юридичну діяльність, яка завершується прийняттям правового рішення;

ІІІ. – юридична практика характеризується різновидом юридичної діяльності, що забезпечує можливість вивчити та узагальнити соціально-правовий досвід (Реутов В.П.). ця ідея зумовлює належність до юридичної практики лише тих видів діяльності, що мають суттєве значення для суспільства та юридичної сфери.

Вищезгадані позиції характеризують природу юридичної практики, визначають її елементи та критерії ефективності цього виду практики.

Недоліками І-ої групи ідей є надостатня увага правовому досвіду та виключення його зі структури юридичної практики. Відповідно до ідей, що складають ІІ-у групу результати практичної діяльності протиставляються самому процесу діяльності, що спричиняє неврахування того факту, що регулювання суспільних відносин відбувається не лише за допомогою рішень, які є результатом діяльності, а і в процесі цієї діяльності і навіть на певному її етапі. ІІІ-я група ідей переоцінює значення інших елементів структури юридичної практики.

Найпоширенішим в юридичній літературі є визначення юридичної практики як діяльності певних суб’єктів, змістом якої є прийняття, тлумачення, реалізація та охорона правових приписів, що з однієї сторони враховує соціально-правовий досвід, а з іншої – сприяє його накопиченню. Саме це визначення характеризує юридичну практику як самостійну юридичну категорію та визначає наступні її риси.

Риси юридичної практики.

1. Це різновид суспільної практики, що має особливий правовий характер.

2. Наявність спеціальних суб’єктів та учасників, діяльність яких регламентується правовими нормами.

3. Засновується на правових приписах, тому має стабільний характер.

4. Є складовим елементом правової культури суспільства, оскільки впливає на ступінь досконалості правових засобів та залежить від неї.

5. Впливає на розвиток правової системи суспільства, забезпечуючи єдність нормативного та індивідуального регулювання суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, а також можливостей реалізації інтересів суб’єктів суспільних відносин.

6. Результатом є прийняття рішень, що мають формально визначений характер.

7. Наявність певного результату, що, як правило, усвідомлюється суб’єктом та надає можливість забезпечувати вирішення певних питань (конфлікту).

8. Завжди породжує юридичні наслідки.

9. Знаходить свій прояв в різноманітних сферах життєдіяльності суспільства.

10. Визначає межі та можливості державно-владного втручання в процес життєдіяльності суспільства.

Таким чином, юридична практика є самостійним різновидом супільної діяльності, самостійним елементом правової системи суспільства, елементом механізма правового регулювання, основною метою якого є реалізація, охорона правових приписів та створення правового досвіду в юридичній сфері.