3. Законодавство України з оп. Нормативно-правові акти з оп.

Законодавчими актами, що визначають основні положення з ОП, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти, які приймаються або затверджуються Кабінетом Міністрів, Державним департаментом промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, МОЗ України, Міністерством енергетики України та ін.. відомствами.

Загальними законами України, що визначають основні положення з ОП, є

• Конституція України;

• Кодекс законів про працю України;

• Закони України:

• «Про обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

• «Проохорону праці» від 21.11.2002р.

• «Про охорону здоров’я»;

• «Про пожежну безпеку» від 18.09.2003р.

• «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист»;

• «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя неаселення» від 2.07.2002р.

Спеціальними законодавчими актами є міжгалузеві і галузеві акти про ОП:

• Норпмативно-правові акти з ОП (НПАОП);

• Міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБП);

• Державні стандарти України (ДСТУ);

• Будівельні норми і правила БНіП (СНиП);

• Санітарні норми (СН);

• Правила будови електроустановок ПБЕ (ПУЭ);

• Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів (ПБЕЕС);

• Норми радіаційної безпеки (НРБ);

• Правила безпеки при використанні газів.

Основним законодавчим актом в галузі ОП є Закон України «Про охорону праці», дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форми власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

Нормативно-правові акти з ОП.

Нормативно-правові акти з ОП (НПАОП) – це правила, стандарти, норми, положення інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання. Законодавством передбачено, що в залежності від сфери дії НПАОП можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Міжгалузевий нормативно-правовий акт про ОП – це НПАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації народного господарства України, незалежно від їх відомчої (галузевої) належності та форм власності.

Галузевий нормативно-правовий акт – НПАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що належать до певної галузі.

Група для міжгалузевих нормативних актів має цифрове позначення залежно від державних органів, які їх затвердили:

1. – Держнаглядохоронпраці;

0.03 – Міністерство охорони здоров’я;

0.06 – Держсьандарт.

4. Гарантії прав громадян на оп

Права громадян (у тому числі працівників), закріплені у відповідних нормативно-правових актах, можуть бути реалізовані тільки за умови, якщо в нормативному порядку будуть установлені для цього необхідні гарантії.

Закон України "Про охорону праці" передбачає цілий ряд гарантій прав громадян на охорону праці як при укладанні трудового договору, так і під час роботи на підприємстві.

Установлено, що умови трудового договору не можуть містити положення, які не відповідають законодавству України про охорону праці.

Громадянин при укладанні трудового договору має бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних та шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров'я, про права на пільги та матеріальну чи інші види компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укладання трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.

Усі працівники згідно із Законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасних випадків та професійних захворювань, які можуть спричинити втрату працездатності.

Однією з гарантій є те, що працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань.

У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець мусить перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і в разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігається місце роботи, а також середній заробіток.

Працівникам, зайнятим на роботах важких і зі шкідливими умовами праці, надається право на додаткові пільги і компенсації. Вони безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням чи молоком або рівноцінними харчовими продуктами, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, на скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію й інші пільги та компенсації, надані в передбаченому законодавством порядку. Роботодавець також може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (трудовим договором) працівникам пільги і компенсації, не передбачені законодавством. Протягом дії трудового договору, укладеного між робітником та роботодавцем, останній має не пізніш як за два місяці письмово проінформувати працівника про зміни виробничих умов та розміри пільг і компенсацій.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці і колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, миючих та знезаражуючих засобів за свої кошти роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад установлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.