2. Клейові і косинкові пов’язки

Клейові пов’язки накладають для захисту рани від впливу зовнішнього середовища і вторинного інфікування. їх виготовляють за допомогою клеолу, колодію, липкого пластиру.

Клеолові пов’язки широко застосовують у хірургії. На­кладають їх таким чином: на рану кладуть кілька шарів стерильної марлі, шкіру навколо рани змазують клеолом і чекають, щоб він трохи підсох (випарувався ефір). Потім накладають натягнуту марлеву серветку і щільно притис­кають її до ділянок шкіри, змазаних клеолом, вільні краї відрізають ножицями.

Колодійні пов’язки накладають за допомогою колодію. Колодій є дуже леткою рідиною, що складається з суміші спирту, ефіру і нітроцелюлози. Наклавши на ділянку рани перев’язувальний матеріал, зверху кладуть марлеву серветку, розтягують її по краях і наносять туди колодій. Плівка, що утворюється після випаровування ефіру, щільно фіксує пов’язку. Негативною властивістю колодію є те, що він стя­гує і подразнює шкіру.

Пластирні пов’язки. Для підтримування перев’язу­вального матеріалу застосовують смужки липкого пласти­ру, намотаного на котушки. Внутрішня його поверхня сте­рильна і вкрита спеціальним клейовим розчином. Пе­рев’язувальний матеріал фіксують вузькими смужками ли­пкого пластиру, який накладають паралельно або хрестопо­дібно. Смужки пластиру повинні мати достатню довжину, щоб захоплювати перев’язувальний матеріал і щільно приставати до шкіри. Лейкопластирне витягання застосовують при лікуванні переломів, для зближення країв рани і для накладання оклюзійних пов’язок. Недоліком таких .пов’язок є подразнення шкіри під пластирем, намокання пов’язки внаслідок просочування її виділеннями з рани, гноєм. їх. також не, можна застосовувати на волосистих частинах тіла. Заміна лейкопластирних пов’язок болісна, бо при цьому висмикуються дрібні волосини.

Косинкові пов‘язки накладають за допомогою трикут­ного куска матерії або хустки, складеної кут до кута. У косинці найдовший бік називається основою, протилеж­ний основі кут - верхівкою, інші два кути - кінці. Косин­ ку застосовують для іммобілізуючих пов’язок при ушкодженнях верхніх кінцівок. її підводять під руку, зігнуту в лікті під прямим кутом. Один з довгих кінців косинки проводять над ключицею, а другий - спереду від передпліччя і далі вгору на передпліччя - здорового боку. Ззаду на шиї обидва кінці косинки зв’язують так, щоб рука була зігнута під прямим кутом у ліктьовому суглобі і вільно утримувалася косинкою. Верхівку косинки фіксують спе­реду ліктя шпилькою. Якщо немає бинтів, косинку можна успішно використовувати для накладання пов’язок при різних локалізаціях ран.

3. Типи бинтових пов’язок

Циркулярну колову пов’язку накладають, закріпивши кінець бинта одним із наведених вище способів, наступни­ми рухами, повністю або майже повністю покривають по­передні. Кінці бинта закріплюють на протилежному від мі­сця ушкодження боці.

Спіральна пов‘язка. Кінець бинта закріплюють зви­чайним способом дистальніше або проксимальніше місця ушкодження. Потім ходи бинта, трохи відхиляючись від циркулярних, ідуть косо (спіралеподібний хід) так, щоб кожний наступний хід покривав попередній на 1/2 або 2/3 його ширини (рис. 1).

Рис. 1. Спіральна пов’язка з перегинами

При накладанні висхідної пов’язки кінець бинта закрі­плюють дистальніше ділянки ушкодження і спіралепо­дібними ходами, піднімаючись знизу вгору, поступово по­кривають уражене місце, а кінець бинта закріплюють проксимальніше ушкодження. При покриванні бинтованої пове­рхні в протилежному напрямі (від центра до периферії) із закріпленням кінця бинта в дистальній ділянці утворюється нисхідна спіральна пов’язка. На поверхнях конусоподібної форми, щоб пов’язка щільно прилягала і міцно трималася, роблять перегини (спіральна пов’язка з перегинами). При цьому хід бинта відхиляється під більшим кутом, ніж зви­ чайно, щільно прилягаючи до бинтованої поверхні. Вели­ ким пальцем лівої руки, розміщеним косо, фіксують верх­ ній край бинта, а правою повертають головку бинта навколо осі на 180°, щоб його черевце повернулось до бинтова­ної поверхні. Після цього роблять коловий хід і залежно від крутизни конусоподібної поверхні повторюють повороти після кожного ходу або чергують через певну кількість колових ходів. Слід намагатися робити перегини на одному боці і на одній лінії. Нисхідна пов’язка підтримується краще, проте на кінцівки, особливо при порушеннях крово- і лімфообігу, краще накладати висхідну спіральну пов’язку; Такий вид бинтування рекомендують також при накладанні стискуючої пов’язки.

Повзуча пов’язка. За технікою накладання нагадує по­передню. Кінець бинта закріплюють кількома коловими ходами, а потім внаслідок гвинтоподібного, ходу напрям бинта відхиляють настільки, щоб кожний тур не торкався попередніх. Така пов’язка може бути як висхідною, так і нисхідною. Кінець бинта закріплюють звичайним спосо­бом.

Хрестоподібна або вісімкоподібна пов’язка. Кінець бинта закріплюють звичайними коловими ходами. Після цього хід бинта спрямовують по діагоналі до другої ділян­ки, де повертають і йдуть упоперек з протилежного боку. Вийшовши на ту ж поверхню, ідуть навскіс, перегинаючи попередній хід, а дійшовши до місця перших циркулярних ходів, роблять півколо впоперек. Усі наступні ходи, чергу­ючись, повторюють попередні (рис. 2).

Рис. 2. Хрестоподібна (вісімкоподібна) пов’язка

Черепахоподібна пов’язка, (Розхідна і збіжна). її на­кладають на колінний і ліктьовий суглоби. Для розхідної черепахоподібної пов’язки кінець бинта закріплюють на верхній третині передпліччя (гомілки) або нижній трети­ні плеча (стегна), роблять коловий хід через надколінник або ліктьовий відросток, потім виконують подібні ходи вище і нижче від попереднього. Таким чином, повторю­ючи вісімкоподібні ходи бинта, покривають усю зону суглоба. Кінець бинта закріплюють у тій же ділянці, що й початок (рис. 3)

Рис. 3. Черепахоподібна пов’язка: А) розхідна; Б) збіжна

(а - вигляд спереду; б - вигляд ззаду)

При накладанні збіжної черепахоподібної пов’язки су­глоб покривають вісімкоподібними ходами, але йдуть від периферії до центру, тобто до надколінника або ліктьового відростка, і тут же закріплюють кінець бинта. Цей вид пов’язки тримається не так міцно, а тому його рідше засто­совують на практиці рис. 3б).

Колосоподібна пов’язка. її накладають на зону плеча так: кінець бинта закріплюють на верхній третині плеча, потім хід бинта спрямовують по передній поверхні грудної клітки до пахової ямки здорового боку і, повернувши на спину, ведуть упоперек по спині паралельно попередньому ходу. Після колового ходу навколо плеча по зовнішній його поверхні бинт ведуть так, щоб він перегинав попередній хід, і знову по передній поверхні грудної клітки, а потім по спині і на плече, поступово просуваючись угору, покрива­ючи всю зону суглобу (рис. 4).

Рис. 4. Колосоподібна пов’язка

Поворотна пов’язка. її накладають на голову і куксу кінцівки. Колові ходи бинта накладають на лобову і потиличну зони голови чи основу кукси. У сагітальній площині роблять перегини і спрямовують хід бинта косо ‘ так, щоб на бічній поверхні він міг покрити коловий хід на 1/2 його ширини. Дійшовши до протилежного місця пере­гину боку, роблять другий перегин, після чого коловим хо­дом закріплюють попередній хід, знову роблять перегин і, йдучи косо, покривають бічний хід на 1/2 ширини бинта. Перед коловим ходом роблять перегин, потім закінчують коловим закріплювальним ходом. Чергуючи зворотні ходи з коловими, поступово покривають усю опуклу частину голови або кукси (рис. 5).

Рис. 5. Поворотна пов’язка

Пращоподібні пов’язки. Пращею називають кусок ма-рлі з розрізаними кінцями. Середню частину пращі засто­совують для закриття ушкоджених ділянок тіла, кінці при цьому перехрещують і зав’язують. Пращоподібну пов’язку накладають на ніс, підборіддя, на ділянку нижньої щелепи і голови.

Для накладання пов’язок на промежину користуються Т-подібною пов’язкою. Для цього потрібно два куски марлі або два відрізки широкого бинта зшити у вигляді букви Т. Горизонтальну частину пов’язки закріплюють навколо по­яса, а вертикальну ведуть через промежину й укріплюють до горизонтальної, зробивши перед тим спереду отвір або розріз для вільного сечовипускання.