Лекція № 2 організація охорони здоров'я

Моделі організації охорони здоров'я. Охорона здоров'я жінок і дітей. Контроль за станом здоров'я школярів. Профілактика захворювань і роль педагогів у зміцненні здоров'я школярів. Санітарно-епідеміологічне благополуччя населення. Перспективи охорони здоров'я в Україні. Всесвітня організація охорони здоров'я.

МОДЕЛІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Охорона здоров'я - система державних, соціально-економічних, суспільних, медико-санітарних заходів, спрямованих на підвищення рівня здоров'я, забезпечення працездатності й активного довголіття людей.

Існує п'ять основних, стійких моделей охорони здоров'я, що принципово відрізняються друг від друга ступенем втручання держави, формою власності виробників медичних послуг, ступенем охоплення населення програмами державної підтримки, джерелами фінансування.

1. Організація національних систем охорони здоров'я на недержавній (приватної) основі.

2. Організація національних систем охорони здоров'я на недержавній основі з державним регулюванням програм обов'язкового медичного страхування для окремих категорій громадян.

3. Організація національних систем охорони здоров'я на недержавній основі з державним регулюванням програм загального обов'язкового медичного страхування.

4. Організація національних систем охорони здоров'я на основі загального державного медико-соціального страхування.

5. Організація національних систем охорони здоров'я на основі монопольної державної моделі.

Основні принципи української системи охорони здоров'я.

Перший рівень - установи, що роблять первинну медико-санітарну допомогу населенню в містах і сільській місцевості. Це поліклініки, лікарські амбулаторії, дільничні сільські лікарні, жіночі консультації, фельдшерсько-акушерські пункти, а також служба швидкої медичної допомоги. Головний принцип їхньої роботи - надання амбулаторно-профілактичної й консультативної допомоги на певній територіальній ділянці.

Другий рівень умовно можна позначити як медичну допомогу в установах міста або району. Це переважно установи лікарняного типу: центральна районна лікарня, міські лікарні, диспансери, родильні будинки загального профілю, установи реабілітаційно-відновлювального призначення, санаторії, стаціонари денного перебування, спеціалізовані освітні установи.

Третій рівень - регіональні медичні установи республіканського, крайового, обласного значення. Найбільш типові установи - великі багатопрофільні лікарні, у яких виявляється медична допомога по 20-30 спеціальностям, а також спеціалізовані акушерські стаціонари (для жінок з невинесенням і резус-конфліктною вагітністю, з екстрагенітальної патологією й ін.). На базі цих установ функціонують спеціалізовані центри, такі, як центри реанімації, інтенсивної терапії, реабілітації й відбудовного лікування, перинатальної медицини й ін.

Четвертий рівень - установи федерального й міжрегіонального значення, що роблять найбільш складні й дорогі види медичної допомоги. Вони функціонують у складі наукових центрів МЗ, Академії медичних наук, клінік медичних ВУЗОВ, федеральних клінічних установ. Крім того, функціонують спеціалізовані диспансери, що ведуть динамічне спостереження за хронічними хворими: протитуберкульозні, онкологічні, шкірно-венерологічні, психоневрологічні.

Керівництво охороною здоров'я здійснюється вищим органом державної влади - Міністерством охорони здоров'я РФ, у регіонах - територіальними органами керування охороною здоров'я. Фінансується охорона здоров'я з федерального бюджету й бюджетів регіонів. У великих містах створена мережа консультативно-діагностичних центрів (КДЦ), оснащених новітніми апаратурами, що дозволяє застосовувати сучасні медичні технології.

ОХОРОНА ЗДОРОВ'Я ЖІНОК І ДІТЕЙ

Заснована на профілактиці.

Профілактика - це система мер (колективних й індивідуальних), спрямованих на попередження або усунення причин, що викликають захворювання, що розрізняються по своїй природі.

У наш час розрізняють первинну, вторинну й третинну профілактику захворювань. Первинна профілактика - це система заходів, спрямована на усунення причин виникнення хвороб. Завдання первинної профілактики - поліпшення стану здоров'я дітей і дорослих протягом усього життєвого циклу. Базою первинної профілактики є досвід формування засобів профілактики, рекомендації зі здорового способу життя, народні тпорадиції й обряди підтримки здоров'я, дотримання гігієнічних норм і правил.

Вторинна профілактика - це система заходів, спрямована на раннє виявлення доклінічних ознак захворювань (на стадії передхвороби), показників спадкоємної схильності людей, виявлення факторів ризику захворювань і прогнозування ризику, а також своєчасне проведення лікувально-оздоровчих заходів з метою попередження розвитку хвороби. Роль учителя на цьому етапі полягає в активній участі в проведенні щорічних медичних оглядів школярів і виконанні рекомендацій медичної комісії.

Третинна профілактика - це попередження рецидивів захворювань у хворих в загальнопопуляційному плані. Основне завдання цього виду профілактики - попередження інвалідності й реабілітація хворих дітей і дорослих.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Головним законодавчим документом країни є Конституція України:

Основні принципи охорони здоров'я: дотримання прав людини й громадянина в області охорони здоров'я людини; пріоритет профілактичних мір в області охорони здоров'я громадян; доступність медико-соціальної допомоги; соціальна захищеність громадян у випадку втрати здоров'я; відповідальність органів державної влади й керувань підприємств, установ й організацій незалежно від форм власності, посадових осіб за забезпеченням прав громадян в області охорони здоров'я.

Право громадян на інформацію про факторів, що впливають на здоров'я. Право громадян на медико-соціальну допомогу. Права родини. Права неповнолітніх. Права пацієнта Право громадян на інформацію про стан свого здоров'я. Згода на медичне втручання. Відмова від медичного втручання. Первинна медико-санітарна допомога. Лікарська таємниця. Підстави відшкодування шкоди, заподіяного здоров'ю громадян. Право громадян на оскарження дій державних органів і посадових осіб, що ущемляють права й волі громадян в області охорони здоров'я.

Перелік видів медичної допомоги:

А. Швидка медична допомога при станах, що загрожує життя або здоров'ю громадянина або навколишніх його осіб, викликаних раптовим захворюванням, загостренням хронічного захворювання, нещасним випадком, отруєнням, ускладненням вагітності, травмою й ін;

Б. Амбулаторно - поліклінічна допомога, включаючи проведення заходів щодо профілактики (у тому числі диспансерному спостереженню, включаючи спостереження здорових дітей), діагностиці й лікуванню захворювань як у поліклініці, так і вдома ;

В. Стаціонарна допомога при:

· гострих захворюваннях і загостреннях хронічних хвороб, отруєннях і травмах, що вимагають інтенсивної терапії, цілодобового медичного спостереження й ізоляції за епідеміологічними показниками;

· патології вагітності, родах й абортах;

· планової госпіталізації з метою проведення лікування й реабілітації, що вимагають цілодобового медичного спостереження, у тому числі в дитячих і спеціалізованих санаторіях. При наданні швидкої медичної й стаціонарної допомоги здійснюється безкоштовне лікарське забезпечення відповідно до "Переліку життєво необхідних і найважливіших лікарських засобів, виробів медичного призначення й видаткових матеріалів".

САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ НАСЕЛЕННЯ

Санітарно-епідеміологічне благополуччя населення забезпечується за допомогою:

· профілактики захворювань відповідно до санітарно-епідеміологічної обстановки;

· розробки й реалізації федеральних і регіональних цільових програм забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення;

· виконання санітарно-протиепідемічних заходів й обов'язкового дотримання громадянами санітарних правил;

· державного санітарно-епідеміологічного нормування й нагляду;

· сертифікації продукції й ліцензуванні окремих видів діяльності;

· проведення соціально-гігієнічного моніторингу;

· наукових досліджень в області забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення;

· мер по своєчасному інформуванню населення про виникнення інфекційних захворювань, стані середовища перебування й проведених профілактичних заходів;

· мер по гігієнічному вихованню й навчанню населення й пропаганді здорового способу життя;

· мер по залученню до відповідальності за порушення законодавства Російської Федерації в області забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення.

Контроль за санітарно-епідеміологічним благополуччям здійснюють Центри Держсанепіднадзора ДСЕН), основними функціями яких є: попереджувальний, поточний санітарний нагляд, протиепідемічна робота, підвищення санітарної культури населення, моніторинг здоров'я населення.

У завдання попереджувального санітарного нагляду входять:забезпечення дотримання санітарно-гігієнічних норм при проектуванні й будівництві різних споруджень, підприємств, шкіл, лікарень, санаторіїв, заходу щодо охорони атмосферного повітря, води, ґрунту, а також контроль за виробництвом і випуском бактеріальних препаратів, вакцин, сироваток, контроль за відповідністю промислових виробів, продуктів харчування санітарно-гігієнічним нормам і вимогам державних стандартів (ДЕРЖСТАНДАРТ).

Поточний санітарний нагляд за санітарним станом діючих, зданих в експлуатацію об'єктів (промислових, комунальних, дитячих й ін.) здійснюють санітарні лікарі відповідних відділів ГСЕН й їхні помічники. Цей нагляд здійснюється шляхом систематичного спостереження за санітарним станом об'єктів, пред'явлення адміністрації конкретних санітарно-гігієнічних вимог на підставі діючого санітарного законодавства й контролю за їхнім виконанням.

Відділення комунальної гігієни проводить нагляд за станом даної місцевості (місто, селище), а також окремих жител і місць суспільного користування, перукарень, лазень, гуртожитків, кінотеатрів й ін. У ведення комунального нагляду входять: контроль за очищенням міст, санітарна охорона джерел водопостачання із систематичним лабораторним контролем якості води, спостереження за очищенням стічних вод, санітарна охорона атмосферного повітря. Під санітарним наглядом відділення гігієни харчування перебувають місця виробництва, транспортування, продажу, зберігання й споживання харчових продуктів (підприємства харчової промисловості, м'ясокомбінати, бойні, молочні заводи, магазини, ларьки, ринки, їдальні, буфети й ін.).

Відділення гігієни праці здійснює санітарний контроль на промислових підприємствах будь-якої форми власності, спостерігає за їхнім санітарним станом, за дотриманням установлених норм і вимог відносно вентиляції, освітлення, мікроклімату, боротьби з пилом, шумом й іншими виробничими шкідливостями.

Відділення гігієни дітей і підлітків здійснює санітарний нагляд за дитячими навчально-виховними, лікувально-профілактичними установами (дитячі дошкільні установи, школи, дитячі поліклініки й лікарні, фізкультурні установи й т.д.). Протиепідемічні заходи є складовою частиною санітарної роботи. Організаційну й контролюючу роботу здійснює протиепідемічний відділ ДСЕН.

ПЕРСПЕКТИВИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УКРАЇНІ

Серед численних завдань реформи охорони здоров'я основними є:

1. додання охороні здоров'я статусу найважливішого фактора й елемента системи безпеки країни;

2. демонополізація державної охорони здоров'я;

3. пошук і реалізація альтернативних джерел фінансування, розвиток додаткових платних послуг, адекватних матеріальним можливостям кожного громадянина;

4. структурна перебудова системи охорони здоров'я; пріоритетний розвиток первинної медико-соціальної допомоги на принципах загальної лікарської й сімейної практики.

Пріоритети в охороні здоров'я населення:

1. · зниження поширеності паління й уживання тютюну;

2. · поліпшення структури і якості харчування;

3. · збільшення фізичної активності людей;

4. · ослаблення впливу психо-соціальних факторів й, при можливості, їхнє попередження;

5. · зниження споживання алкоголю;

6. · профілактику вживання наркотиків:

7. · профілактику Віл-інфекції й захворювань, що передаються статевим шляхом;

8. · профілактику й корекцію дії, що ушкоджує, антропогенних факторів, поліпшення якості навколишнього середовища;

9. · забезпечення широкого охоплення населення імунізацією.

Необхідне формування науково-обгрунтованій концепції охорони здоров'я населення в умовах соціально-економічних реформ, основною метою якої стало б формування сприятливих тенденцій у стані здоров'я населення. У зв'язку із цим уже зараз треба:

1. · формувати в населення мотивацію до здорового способу життя;

2. · поліпшувати соціальне й навколишнє середовище;

3. · забезпечувати правова рівність громадян у сфері охорони здоров'я;

4. · підсилювати профілактичну спрямованість у діяльності всіх служб, пов'язаних з охороною здоров'я населення.

ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) створена відповідно до рішення Міжнародної конференції по охороні здоров'я в червні 1946 року в Нью-Йорку. Устав ВООЗ ратифікований 7 квітня 1948 р. З тих пор цей день щорічно відзначається як Всесвітній день здоров'я.

Основні завдання ВООЗ:

1. · координація міжнародної діяльності в області охорони здоров'я;

2. · надання державам відповідної інформації;

3. · надання допомоги в питаннях охорони здоров'я;

4. · заохочення й розвиток роботи з боротьби з епідемічними й іншими хворобами, а також по охороні психічного здоров'я;

5. · проведення спільних досліджень в області охорони здоров'я;

6. · сприяння в підготовці медичних кадрів й ін.

За Статутом вищим органом ВООЗ є Всесвітня асамблея охорони здоров'я, щорічні сесії якої проводяться, як правило, у Женеві в Палаці Націй. В 1981 р. 34-я сесія Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я прийняла Глобальну стратегію досягнення здоров'я для всіх. Своїм рішенням ВООЗ поставила стратегію здоров'я, саму проблему здоров'я, здоров'я як ціль й як цінність у фокусі етичної й інтелектуальної уваги народів миру. Сьогодні 142 країни з 166 прийняли цю політику на урядовому рівні. У рамках ВООЗ була сформульована 21 завдання по досягненню здоров'я для всіх (ЗДВ). У цих завданнях відбиті конкретні потреби всього Європейського регіону й запропоновані дії, необхідні для поліпшення здоров'я народів. Вони повинні стати свого роду еталоном, мірилом ходу роботи й досягнень по поліпшенню й охороні здоров'я й зменшенню факторів ризику в літньому віці.

ЛІТЕРАТУРА

1. Герасименко Н.Ф., Максимов Б.П. Полное собрание федеральних законов об охране здоровья граждан. Комментарії, основние понятия, подзаконние акти/ Москва, Изд. дом «ГЕОТАР-МЕД», 2001. – 511 с.

2. Гришин В.В. Финансово-економичнийие проблеми развітия системи обязательного медицинского страхования// Економика здравоохранения. – 1996. - № 1.

3. Лаврова И.Г., Майстрах К.В. Социальная гігієна и организация здравоохранения/ М.: Медицина, 1981. – 256 с.

4. Мелянченко Н. Здравоохранение Россії. Новая концепция организації и развітия /Кемерово, 2000. – 124.

5. Социальная енциклопедия /Редкая А.П., Горкин Г.Н., Катульская Е.Д. и др. – М.: БРЕ,2000. – 438 с.

6. Стародубов В.И., Таранов А.М., Гончаренко В.Л. и др. Актуальние вопроси организації здравоохранения и обязательного медицинского страхования в современних социальноекономичнийих условиях/ М.: Федеральний фонд ОМС, 1999. – 320 с.

7. Енциклопедия социальної работи: ВЗТ: Пер. с англ. /Под ред. Л.Е. Кунельского, М.С. Мацковского. – М.: Центр общечеловечнийих ценностей. Т.1: А-И. – 1993. – 480 с.; Т.2: К-П. – 1994. – 442 с.; Т.3: Р-Я. – 1994. – 496 с.

8. Яблоков А., Демин А. Состояние здоровья и здравоохранения в Россії и задачи их стабилизації. – М., 1993.