Механізми регуляції

амінокислот - на утворення соматотропного гормону; вміст іонів калію - на ви­ділення в кров альдостерону; концентрація кальцію - на секрецію паратирину і кальцитоніну.

Розвиток дисрегуляторних порушень ендокринних функцій може бути пов'яза­ний з розладами всіх чотирьох механізмів регуляції. В одних випадках, при активації зазначених механізмів розвивається ендокринна гіперфункція, в інших, при пригні­чені регуляторних впливів,—ендокринна гіпофункція.

33.7. Які принципи лежать в основі регуляції ендокринних функцій? Як вони можуть порушуватися?

І. Принцип прямих зв'язків. Лежить в основі діяльності таких ендокринних функціональних систем:

а) гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової;

б) гіпоталамснгшофізарно-тиреоїдної;

в) гіпоталамо-гіпофізарно-гонадальної.

Цей принцип реалізується через здійснення трьох послідовних етапів:

1. сприйняття гіпоталамусом вищих нервових регуляторних сигналів і секреція від­повідних рилізинг-гормоиів;

2. у відповідь на дію рилізинг-шрмонів секреція аденогіпофізом відповідних троп- них гормонів; *

3. у відповідь на дію тропних гормонів утворення і виділення периферичними зало­зами (корою надниркових залоз, щитоподібною за­лозою, статевими залозами) ефекторних гормонів (рис. 151).

Порушення прямих зв'язків у регуляції ендо­кринних функцій можуть бути обумовлені розлада­ми синтезу і секреції:

а) рйлізияг-гормонів;

б) тропних гормонів;

в) ефекторних гормонів. II, Принцип зворотних зв'язків. Розрізняють

зворотні негативні зв'язки в системах гіпоталамус- аденогшофіз-периферичкі залози й короткі парагь пофізарні зворотні зв'язки.

Зовнішні сигнали

Рис. 151. Прямі і -зворотні к 'язки е системі гіпоталамус-

Сутність негативних зворотних зв'язків у системах гіпоталамус-аденогіпофізчіериферич- ні залози полягає в тому, що утворювані гормони пригнічують діяльність структур, які здійснюють попередні етапи регуляції. Внаслідок цього поси­лення секреції ефскторного гормону через певні ланки призводить до зменшення його утворення і і надходження в кров, і навпаки, зменшення вмісту гормону в крові викликає підвищення інтеисивнос- одеиогіпофи-нериферичні залози його утворення І секреції.

Порушення негативних зворотних зв'язків у системах гіпоталамус-аденогїпофі*- периферичні залози мають велике значення в розвитку ендокринної патології. Це по­ложення можна проілюструвати схематично такими прикладами.

1. Система гіпоталамус-аденогіпофіз-щитоподібна залоза. Дефіцит йоду в про­дуктах харчування і питній воді -* зменшення утворення тиреоїдннх гормонів —+ стимуляція гіпоталамуса і адеиогіпофіза —» збільшення утворення тиреолї- берину і тиреотропного гормону —► гіпертрофія щитоподібної залози енде­мічний зоб.

2. Система гіпоталамус-аденогіпофіз-кора надниркових залоз. Тривале застосуван­ня з лікувальною метою пнококортикощних препаратів —»пригнічення діяльності відповідних структур гіпоталамуса і адеиогіпофіза -* зменшення утворення кор- тиколіберину і АКТГ —> атрофія пучкової зони кори надниркових залоз -»змен­шення утворення власних гпюкокортикоїдів —»при різкій відміні ппококортикоїд- них препаратів розвивається синдром гострої недостатності кори надниркових залоз (синдром відміни).

3. Система гіпоталамус-аденогіпофіз-статеві залози. Тривале застосування (на­приклад, спортсменами-важкоатлетами) анаболічних стероїдів -нохідних чолові­чих статевих гормонів —> пригнічення діяльності відповідних структур гіпотала­муса і адеиогіпофіза —* зменшення утворення гонадотропних гормонів —*■ атрофія клітин сім'яників, що продукують чоловічі статеві гормони —► розвиток імпотен­ції і безплідності.

Короткі парагіпофізарні зворотні зв'язки (рис. 152) здійснюються поза систе­мою гіпоталамус-аденогіпофіз-пернферичш залози. Вони відіграють провідну роль у регуляції діяльності прищитоподібиих залоз, Р-клітии острівців підшлункової заг- лози. Ці зв'язки можна описати такими схемами.

Прищитоподібні залози: зменшення концентрації іонів кальцію в плазмі крові —► збільшення продукції паратирину —»збільшення вмісту іонів кальцію —* пригнічен­ня секреції паратирину.

р-клітини острівців підшлункової залози: збільшення концентрації глюкози в крові —» активація утворення і секреції інсуліну —»зменшення вмісту ппокози в крові —+ пригнічення секреції інсуліну.

Риє. 152, Короткі парагіпофізарні зворотні зв 'язки

8. Чим можуть бути обумовлені власне залозисті порушення ендокринних функцій?

І. Змінами кількості функціонально активних ендокринних клітин:

а) зменшенням їх кількості (видалення залози або її частин, ушкодження, не- крози), що призводить до розвитку ендокринної гіпофункції;

б) збільшенням їх кількості (доброякісні і злоякісні пухлини залозистого епіте- ♦ лію), що супроводжується ознаками відповідної ендокринної гіперфункції.

П. Якісними змінами в ендокринних клітинах:

а) розладами біосинтезу гормонів; «•

б) порушеннями процесів їх секреції.

8. Назвіть основні причини порушень біосинтезу гормонів.

Причини порушення синтезу білково-пептидних гормонів:

1. порушення транскрипції;

2. порушення трансляції;

3. дефіцит необхідних амінокислот;

4. дефіцит АТФ;

5. порушення постгрансляційної модифікації і активації.

Причини розладів синтезу стероїдних гормонів:

1. порушення надходження в клітини, синтезу і депонування холестеролу - вихідної речовини для синтезу стероїдів;

2. набуті або спадково обумовлені дефекти ферментів, які беруть участь у реакціях біосинтезу стероїдних гормонів;

3. дефіцит кисню (гіпоксія), необхідного для реакцій гідроксилювання стероїдів;

4. дефіцит відновленого НАДФ (НАДФН) - основного джерела електронів і прото­нів у реакціях гідроксилювання стероїдів.

Причини порушення синтезу гормонів - похідних амінокислот:

1. дефіцит вихідних амінокислот (тирозину, триптофану);

2. дефіцит мікроелементів (йоду для утворення тиреоїдних гормонів);

3. набуті або спадково обумовлені дефекти ферментів синтезу цих гормонів;

4. дефіцит АТФ.

33.10. Як здійснюється секреція гормонів? Що може обумовлювати її порушення?

Існує три механізми секреції гормонів ендокринними клітинами:

1. вивільнення гормону із клітинних секреторних гранул (секреція білково-пептид­них гормонів і катеходамінів);

2. вивільнення гормону з білковозв 'язаної форми (секреція тиреоїдних гормонів);

3. відносно вільна дифузія гормонів через клітинні мембрани (секреція стероїдних гормонів).

В основі розладів секреції гормонів можуть лежати такі механізми: а) порушення депонування гормонів. При цьому страждає утворення комплексів гормо­нів з речовинами - факторами депонування (білками-иейрофізинами для вазопреси­ну і окситоцину, АТФ - для катехоламіиів, цинком - для інсуліну). Як наслідок, гор­мони не здатні накопичуватися в необхідних кількостях у секреторних гранулах;

б) порушення передачі сигналів, що стимулюють секрецію. Вони часто пов'язані зі зменшенням утворення в клітинах або надходження вторинних посередник)» (цАМФ, іонів Са²⁺);

в) ураження контрактильних елементів (мікрофіламентів, мікротрубочок), що бе­руть участь у процесах екзо- і еидоцитозу. Ці процеси становлять основу секреції білково-пептидиих гормонів (екзоцитоз) і тиреоїдних гормонів (ендоцитоз);

г) дефіцит АТФ, унаслідок чого порушується забезпечення енергозалежних проце­сів транспорту гормонів.

11. Які порушення можуть лежзтги в основі розвитку периферичних розладів ендокринних функцій?

    1. Порушення транспорту гормонів в організмі.

    2. Розлади метаболічної інактивації гормонів.

    3. Порушення взаємодії гормонів з периферичними клітинами-мішенями - патоло­гія циторецепції ґормонів.

12. Як здійснюється транспорт гормонів в організмі? Які порушення ендокринних функцій можуть бути пов 'язані з його розладами?

Існує; чотири форми транспорту гормонів в організмі.

1. Транспорт вільного гормону (розчиненрго у воді). Саме в такій формі гормон ви­являє свою біологічну активність, отже, від концентрації вільної форми гормону залежать його функціональні, структурні й біохімічні ефекти. У нормі вміст віль-< них ґормонів у крові не перевищує 10 % від загальної їх кількості.

2. Комплекси гормонів зі специфічними транспортними білками плазми крові. Вміст цієї транспортної форми в крові становить 80 % і більше від сумарної концентра­ції даного гормону. ,

3. Неспецифічні комплекси гормонів з білками плазми крові (альбумінами, а-глобу- лінами). ₄

4. Адсорбція гормонів на поверхні формених елементів крові (еритроцитів, лімфоци­тів, моноцитів).

Порушення транспорту гормонів в організмі можуть виявлятися двома типами розладів ендокринної функції.

З одного боку, при збільшенні зв'язування гормону зменшується ВМІСТ його віль­ної форми, а отже, з'являються ознаки відповідної ендокринної гіпофункції. З другого боку, зменшення зв'язування гормону викликає збільшення в крові концентрації його вільної форми, що виявляється ознаками відповідної ендокринної гіперфункції.

11. Як здійснюється метаболічна інактивація гормонів? Які порушення ендокринної функції можуть бути пов 'язані з розладами метаболізму гормонів?

Руйнування білково-пептидних 'гормонів швидко відбувається в печінці під дією ферментів пегггидаз^

Інактивація стероїдних гормонів здійснюється в печінці, кишках, нирках - прак­тично у всіх органах і тканинах, за винятком тиміко-лімфоцитарної системи. У реак­ціях перетворення стероїдів беруть участь НАДФН-залежні ферменти. Інактивовані форми стероїдних гормонів, що утворилися в різних органах, надходять у печінку, де відбувається їх ^кон'югація із сірчаною і глюкуроновою кислотами з подальшим ви­веденням з організму у складі сечі і калу.

Інактивація катехоламінів може відбуватися трьома шляхами:

1. перетворення, обумовлені моноамінооксидазою (МАО-шлях);

2. вплив катехолокснметилтрансферази (КОМТ-шлях);

3. хіноїдне окисиення з утворенням адренохрому.

Метаболічні перетворення тиреоїднах гормонів, що відбуваються переважно в печінці, охоплюють:

1. реакції дейодування;

2. окисне дезамінування і декарбоксилювання залишків аланіну;

3. кон'югацію із сірчаною і глюкуроновою кислотами.

У людини 65-95 % інактивованих метаболітів усіх гормонів виводиться з орга­нізму із сечею. •

Порушення метаболічних перетворень гормонів можуть обумовлювати розвиток периферичних розладів ендокринної функції. Так, при уповільненні інактивації гор­монів збільшується їх вміст у крові, що виявляється ознаками відповідної ендокрин­ної гіперфункції. І навпаки, прискорене перетворення гормонів у неактивні форми супроводжується розвитком ендокринної гіпофункцій

33.14. Які можливі порушення взаємодії гормонів з периферичними клітинами?

Порушення взаємодії гормонів з периферичними клітииами-мішенями, як пра­вило, обумовлене патологією клітинних рецепторів (циторецепторів).

Можливі такі варіанти порушень. І. Зменшення кількості рецепторів або їхньої спорідненості до гормону (десенсити- зація). При цьому, незважаючи нате що концентрація гормону в крові нормальна або навіть підвищена, розвиваються ознаки ендокринної гіпофункції. П. Збільшення кількості рецепторів до гормону (сенситизація). Як правило, супро­воджується розвитком елементів відповідної ендокринної гіперфункції.

33.15. Як відбувається реалізація біологічної дії гормонів на клітини?

Вплив гормонів на клітини-мішеиі здійснюється через їхню даю на специфічні білки, що одержали назву циторецепторіе.

Розрізняють два принципово різних типи циторецепції гормонів. І. Внутрішньоклітинний тип циторецепції. Лежить в основі механізму дії стеро­їдних і тиреоїдних гормонів. Пов'язаний з вільним проходженням гормону через^ плазматичну мембрану 9 клітину, у цитоплазмі якої відбувається взаємодія гормо­ну із внутрішньоклітинними білками-рецепторами.

Ефекториою структурою клітини, на яку впливає утворений комплекс, е адро. а основним біологічним ефектом - зміни інтенсивності процесів транскрипції, а отже, і синтезу клітинних білків. II. Мембранний тип циторецепції. Є основним механізмом дії білкоьо-пептядиих гормонів і катехоламіиів. При цьому гормони не проникають усередину клітини, а зв'язуються з білками-рецепторами на поверхні плазматичної мембрани. Далі передача регуляторного сигналу з поверхні клітини до її ефекторних струк­тур обумовлена появою в цитоплазмі так званих вторинних посередників, або ме- сенджерів. У результаті виникають швидкі біохімічні ефекти, пов'язані з актива­цією вже синтезованих ферментів чи інших білків.

Серед відомих сьогодні вторинних посередників (месенджерів) такі сполуки:

1. циклічні нуклеотиди - цАМФ, цГМФ;

2. іони Са.²*;

3. фосфоліпідні месенджери - діацилгліцерол (ДАТ) та інозитсштрифосфат (ІФз).

16. Яке значення гіпоталамуса в регуляції ендокринних функцій?

Гіпоталамус є відділом центральної нервової системи, де відбувається інтегру­вання нервових і ендокринних механізмів регуляції. Це пов'язано з тим, що нейрони гіпоталамуса, об'єднані в окремі ядра, є особливими нейронами - нейроендокринни­ми клітинами, здатними синтезувати і вивільняти гормони.

Гіпоталамус анатомічно і функціонально пов'язаний з адено- і нейрогідофїзом. Тому виділяють дві функціональні системи: гіпоталамо-аденогіпофізарну і гшотала- мо-нейрогіпофізарну.

Діяльність гіпоталамо-аденогіпофізарної системи пов'язана з утворенням у гіпоталамусі гіпофізотропних гормонів-рилізинг-гормонів. Залежно від функці­ональних ефектів (активація або пригнічення функції адеиогіпофіза) їх поділяють на дві групи: лібериии і сгатини. До ліберинів (активаторів секреторної функції аде­иогіпофіза) відносять, зокрема, тиреоліберин, еоматоліберин, кортиколіберин, гона- доліберин, пролактоліберин, меланоліберии. Статинами, що пригнічують функції адеиогіпофіза, є соматостатии, пролактостатин, мелаиостатин.

В основі функціонування гіпоталамо-нейрогіпофізарної системи лежить утво­рення в супраоптичному і паравентрикуляриих ядрах гіпоталамуса двох гормонів - вазопресину і окситоцину.

16. Які причини можуть викликати порушення функції гіпоталамо- аденогіпофізарної системи?

    1. Патогенна дія факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, які у нормі ре­гулюють стан гіпоталамо-аденогіпофізарної системи (негативні емоції, біль, пси­хічні порушення та ін.).

    2. Ураження відділів центральної нервової системи, які чинять регуляторний вплив на гіпоталамус, - вищих центрів кори великих півкуль головного мозку, структур лімбічиої системи, ретикулярної формації,

    3. Ураження гіпоталамуса.

    4. Ураження адеиогіпофіза.

17. Які механізми можуть лежати в основі гіпер- і гіпофункції гіпоталамо-аденогіпофізарної системи ?

ї. Порушення центральної регуляції нейроендокринних зон гіпоталамуса. При збільшенні активуючих і зменшенні гальмівних впливів розвивається гіперфунк­цію гіпоталамо-аденогіпофізарної системи. Зменшення активуючої дії і збільшен- нягальмівних впливів, навпаки, викликають гіпофункцію цієї системи. П. Порушення утворення і виділення рилізинг-гормонів клітинами гіпоталамуса. При цьому гіперфункція гіпоталамо-аденогіпофізарної системи розвивається При збільшенні секреції ліберинів і Зменшенні утворення статинів, а гіпофунк­ція- при зменшенні виділення ліберинів і збільшенні секреції статинів. Ш. Порушення утворення і секреції гормонів аденогіпофіза. Залежно від спрямова­ності цих порушень можуть розвиватися ендокринна гіпер- або гіпофункція.

16. Які гормони утворюються в аденогіпофізі? Які біологічне: ефекти вони мають?

1. Соматотропний гормон (СТГ, соматотропін, гормон росту). Утворюється ацидо­фільними клітинами аденогіпофіза. Має ростову і метаболічну активність. Ростова активність пов'язана з дією СТГ на рецептори гепатоцитів, клітин нир­кового епітелію та ін., унаслідок чого вивільняються тканинні фактори росту - со- матомединн. Соматомедини спричиняють "такі ефекти:

а) збільшують поглинання сульфатів клітинами сполучної тканини та їх вклю­чення в хондроїтинсульфаг Це викликає посилений ріст хрящів;

б) збільшують кількість мітозів і стимулюють клітинний поділ;

в) є гуморальними факторами, що беруть участь у розвитку гіпертрофії різних органів. ¹

Метаболічна активність. СТГ має цілий ряд відносно швидких метаболічних ефектів, не пов'язаних з утворенням соматомединів. До них відносять:

а) вплив на вуглеводний обмін. СТГ, стимулюючи а-клітини острівців підшлун­кової залози, викликає збільшення продукції глюкагону. Прн тривалій дії великих доз СТГ розвивається інсулінорезистентність (див. розд. 20). Усе це в кінцевому підсумку призводить до гіперглікемії,

б) вплив на жировий обмін. СТГ, активуючи ліполіз у жировій тканині, збіль­шує вміст вільних жирових кислот у крові, сприяє розвитку жирової інфіль­трації печінки, викликає гіперпродукцію кетонових тіл;

в) вплив на білковий обмін. СТГ має анаболічну дію. Він збільшує транспорт амінокислот у клітини і активує біосинтез білків.

Адреиокортнкотропиий гормон (АКТГ, кортикотропін). Утворюється в $азо~ фільних клітинах аденогіпофіза. Має піандотропну і иегландотропну дію. Гландотропна дія. АКТГ, впливаючи на кору надниркових залоз (в основному на пучкову зону), активує синтез і секрецію кортикостероїдних гормонів, головним чином гаюкокортикоїдів. Негландотропні ефекти:

а) посилення пігментації шкіри (відтворює дію меланоцитстимулятивиого гормону);

б) мобілізація жиру з жирових депо (відтворює ефекти Р-ліпотропіну),

3. Тиреотропиий гормон (ТТГ). Утворюється в базофільних клітинах передньої частки гіпофіза. Діє на щитоподібну залозу, стимулюючи утворення і вивільнення тиреоїдних гормонів.

4. Фолікулостимулятивиий гормон (ФСГ). Продукується базофіпьиими клітина­ми адеиогіпофіза. Викликає ріст фолікулів у яєчниках і утворення естрогенів.

5. Лютеїиізуючий гормон (ЛГ). Утворюється в тих же клітинах, що і ФСГ. Разом з ним складає групу гонадотропних гормоні». Стимулює утворення жовтого тіла в яєчниках і синтез прогестинів.

6. Пролактин. Гормон еозинофільних клітин адеиогіпофіза. Стимулює ріст молоч­них залоз і секрецію молока.

7. Меланоцитстимулятивиий гормон (МСГ). Утворюється залозистими клітинами проміжної (середньої) частки гіпофіза. Стимулює утворення пігменту (меланіну) у пігментних клітинах сполучної тканини.

33.20. Що таке гіпопітуїтаризм? Які існують його форми? Чим він виявляє себе?

Гіпопітуїтаризмом називають гіпофункцію адеиогіпофіза.

Розрізняють пангіпопітуїтаризм і парціальний гіпопітуїтаризм.

Пангіпопітуїтаризм - це зменшення утворення всіх гормонів адеиогіпофіза. В експерименті моделюють видаленням гіпофіза (гіпофізектомією). Відомі такі клініч­ні форми пангіпопітуїтаризму:

1. гіпофізарна кахексія Симондса;

2. післяпологовий некроз гіпофіза - синдром Шеєгана;

3. храмофобні аденоми гіпофіза, тобто пухлини, що ростуть із хромофобних клітин. При цьому пухлина здавлює і ушкоджує залозисті клітини адеиогіпофіза.

Клінічні прояви пангіпопітуїтаризму пов'язані з дефіцитом гормонів адеиогі­пофіза і порушенням діяльності периферичних ендокринних залоз (щитоподібної залози, кори надниркових залоз, статевих залоз). Перші симптоми ураження адеиогі­пофіза з'являються при ушкодженні 70-75 % тканини залози, а для розвитку повної картини пангіпопітуїтаризму необхідне руйнування 90-95 % адеиогіпофіза. Син­дроми, що розвиваються при тотальному порушенні функцій адеиогіпофіза, пред­ставлено в таблиці:

Дефіцит гормону адеиогіпофіза	Синдроми, що розвиваються
СТГ	Відставання у рості (у дітей), раннє старіння, схильність до гіпоглікемії
ФСГ і ЛГ	Вторинний гіпогоиадизм
ТТГ	Вторинний гіпотиреоз
АКТТ	Вторинний гіпокортицизм
Пролактин	Порушення лактації після пологів
МСГ	Депігментація

Парціальний гіпопітуїтаризм - це порушення утворення не всіх, а окремих гормЬнів аденогіпофіза. Описано такі варіанти парціального гіпопітуїтаризму;

1. гіпофізарний нанізм (карликовість) - дефіцит СТГ;

2. вторинний гіпогонадизм - дефіцит ФСГ і ЛГ;

3. вторинний гіпотиреоз - дефіцит ТТГ;

4. вторинний гіпокортицизм - дефіцит АКТГ.

21. Що таке гіперпітуїтаризм? Чим він може бути обумовлений? Гіперпітуїтаризм - це гіперфункція аденогіпофіза. Основною причиною його

розвитку € доброякісні пухлини - аденоми ендокринних клітин.

Розрізняють дві групи аденом. І. Еозинофільні аденоми. Розвиваються з ацидофільних клітин аденогіпофіза, шо утворюють СТП Клінічно гіперфункція СТГ виявляє себе гігантизмом (якщо аденома розвивається у дітей і молодих людей до закриття епіфізарних хрящів) або акромегалією (у дорослих).

Для гігантизму характерне пропорційне збільшення всіх складових частин тіла. Акромегалія виявляється посиленим ростом акральних (кінцевих) ділянок рук, ніг, підборіддя, носа, язика, печінки.

Крім того, розвиваються ознаки підвищеної метаболічної активності СТГ - гі­перглікемія, інсулінорезистентнісгь, аж до розвитку метагіпофізарного цукрово­го діабету, жирова інфільтрація печінки.' П. Базофільні аденоми. Ростуть із базофільних клітин аденогіпофіза, найчастіше з тих, що продукують АКТГ. При цьому розвивається хвороба Іцеика-Кушинга. Вона характеризується:

а) вторинним гіперкортицизмом (див. запит. 33.40);

б) посиленою пігментацією шкірн (нептандотропна дія АКТГ).

Досить рідко бувають пухлини, що продукують інші гормони аденогіпофіза: ТТГ, гонадотропні гормони, пролажтин, МСГ.

21. Які гормони виділяються при активаціїгіпоталамо- нейрогіпофізарної системи? Які біологічні ефекти вони мають?

Основним структурним елементом гіпоталамо-нейрогіпофізарної системи е су- праоптичне і паравентрикулярні ядра гіпоталамуса, які у відповідь на надходжен­ня інформації від рецепторів, що контролюють показники гомеостазу (осмотичний тиск, об'єм циркулюючої крові, артеріальний тиск), і від вищих нервових центрів продукують вазопресин і окситоцин. Ці гормони по аксонах нейроендокринних клі­тин спускаються в нейрогіпофіз, звідки надходять у.кров.

Вазопресин (антидіуретичний гормон) виявляє такі впливи:

1. діючи на дистальні звивисті канальці і збірні трубки нирок, посилює реабсорбцію води (антидіуретичний гормон);

2. викликає скорочення гладких м'язів кровоносних судин;

3. посилює глікогеноліз і ппоконеогенез у печінці;

4. сприяє консолідації слідів пам'яті і мобілізації інформації, що зберігається (гор­мон пам'яті);

5) е ендогенним анальгстиком (пригнічує біль). Окситоцин виявляє такі функціональні ефекти:

1. стимулює виділення молока (лактацію), викликаючи скорочення міоепгтеліальиих клітин дрібних проток молочних залоз;

2. ініціює й посилює скорочення вагітної матки;

3. погіршує запам'ятовування і мобілізацію інформації (амнестичний гормон).

23. Які розлади в організмі виникають при порушенні функції гіпоталамо-нейрогіпофізарної системи? ,

-1. Синдром надмірної секреції вазопресину. Виникає при пухлинах різних тканин, що утворюють вазопресин (ектопічна продукція), а також при розладах регуля­ції ендокринної функції гіпоталамуса. Основним його проявом є гіперволемія, що призводить до розвитку стійкої артеріальної гіпертензії. З

2. Нецукровий діабет. Розрізняють два його патогенетичних варіанти: центральний (нейрогенннй), при якому утворюється мало вазопресину, і нефрогений, в основі якого нечутливість епітеліальних клітин дистальних відділів нефронів і збірних трубок до дії вазопресину (відсутність або мало У_г-рецепторів).

У патогенезі основних проявів нецукрового діабету провідну роль відіграє змен­шення факультативної реабсорбції води в нирках. Це призводить до поліурії (до­бовий діурез зростає до 25 л - сечовиснаження) і зневоднення. Останнє зумовлює спрагу (полідипсію). У декомпенсованому стані зменшується об'єм циркулюючої крові (гіповолемія) і падає артеріальний тиск, розвивається гіпоксія. V- ^

2. Зменшення продукції окситоцнну. Виявляє себе порушеннями лактації, слабкіс­тю пологової діяльності.

Синдромів, обумовлених збільшенням секреціїокситоцину, не описано.

23. Які гормони утворюються в корі надниркових залоз?

Кора надниркових залоз гістологічно складається з трьох зон, кожна з яких син­тезує свою групу гормонів.

У клубочковій (зовнішній) зоні утворюються міпералокортикоїди — гормони, що регулюють в основному водно-сольовий обмін. Основним представником цієї групи є альдостерон, інтенсивність секреції якого становить 0,125 мг/добу.

Пучкова (середня) зона є джерелом глюкокортикоїдів - гормонів, що впливають на обмін речовин в організмі. У людини основний глюкокортикоїд - кортизол. Мен­ше значення мають кортизон і кортикостерон. Інтенсивність секреції глюкокортикої- дів становить 20-25 мг/добу.

Клітини сітчастої (внутрішньої) зоин синтезують чоловічі статеві гормони- андрогени.

23. Як регулюється утворення і секреція мінералокортикоїдів? Назвіть основні біологічні ефекти альдостерону.

В організмі існує три механізми активації утворення і секреції альдостерону. 1. Ангіотеизинний механізм. Пов'язаний з активацією ренін-ангіотензннноїсисте­ми і утворенням аигіотензинів II і III. Ці пептиди чинять тропну дію на клубочко-

ву зону кори надниркових залоз, викликаючи надходження альдостерону в кров (докладно див. розд. 23).

2. АКТГ-опосередкований механізм. Виявляє себе пермісивною дією АКТГ. Інак­ше кажучи, коли АКТГ нема, то зменшується або зовсім зникає тропна дія ангіо- тензинів П і III на клубочкову зону.

3. Пряма стимуляція секреції альдостерону високими концентраціями іонів калію плазми крові.

Секрецію альдостерону пригнічують псредссрдннй натрійурстичннй гормон і дофамін.

Виділяють дві групи біологічних ефектів альдостерону. І. Ниркові ефекти. Альдостерон, діючи на дистальні звивисті канальці нефронів, збільшує:

а) реабсорбцію іонів натрію;

б) секрецію іонів калію;

в) секрецію іоиів водню (ацидогенез).

В. Позаниркові ефекти. Пов'язані із впливом альдостерону иа слинні і потові залози, дистальні відділи товстої кишки і спрямовані на затримку натрію в організмі та виведення калію.

33.26. Як здійснюється регуляція утворення і секреції глюкокортикоїдів? Які біологічні ефекти мають ці гормони?

Утворення і секреція глюкокортикоїдів, на відміну від альдостерону, повністю залежать від АКТГ.

Виділяють три ефекти АКТГ при його дії на пучкову зону надниркових залоз:

1. гострий ефект (протягом кількох хвилин). Виявляється зв'язуванням холестеро­лу з цитохромом Р₄₅₀ і посиленням трансляції наявної інформаційної РНК. Це ви- гликає істотне збільшення інтенсивності утворення стероїдів;

2. підгострим ефект (через десятки годии). Відбувається посилення процесів тран­скрипції генів, що кодують структуру ферментів стероїдоге- незу. Як наслідок, кількість таких ферментів зростає і, при­родно, збільшується синтез кортикостероїдів; 3) хронічний ефект (через кілька діб). Виявляється гіпер­трофією і гіперплазією пучкової зони кори надниркових залоз.

Прояви біологічної дії глюкокортикоїдів поділяють на дві групи: низькодозові і високодозові.

Низькодозовими називають ефекти фізіологічних кон­центрацій глюкокортикоїдів (так званих замісник доз). Вони визначаються за типом порушень, що їх усувають заміс ні дози глюкокортикоїдів після видалення надниркових залоз (адреналеетомії).

В. П. Комісаренко

П901-ті)

Високодозовими позначають ефекти великих доз глю- коиортикоїдів. Високі концентрації глюкокортикоїдів у крові можуть створюватися при:

а) дії на організм сильних ушкоджувальних агентів (стрес);

б) патологічній гіперфункції кори надниркових залоз (хвороба і синдром Іденка- Кушинга);

в) введенні глюкокортикоїдів та їх фармакологічних аналогів з лікувальною метою.

Вивченню біологічних ефектів глюкокортикоїдів було присвячено роботи одного

з учнів О. О. Богомольця — В. П. Комісаренка.

27. Назвіть основні низькодозові ефекти глюкокортикоїдів.

    1. Вплив на вуглеводний обмін - посилення ппоконеогенезу, зменшення чутливос­ті тканин до інсуліну.

    2. Вплив на білковий обмін - активація протеолізу в периферичних тканинах зі збільшенням надходження амінокислот у кров (аміноацидемія), пригнічення біо­синтезу білків у тнх же тканинах.

    3. Перміснвна дія. Глюкокортикоїди необхідні для прояву дії деяких інших гормо­нів, зокрема, катехоламіиів і глюкагону.

    4. Тонізуючий вплив на центральну нервову систему і скелетні м'язи.

    5. Вплив иа процеси росту і диференціювання органів і тканин в ембріогенезі.

28. Назвіть основні високодозові ефекти глюкокортикоїдів.

    1. Антианаболічна дія - пригнічення біосинтезу білків у різних органах і тканинах. Клінічно виявляється слабкістю м'язів (особливо рук і плечового пояса), пригні­ченням росту дітей, уповільненням загоєння ран.

    2. Гіперглікемічна дія. Обумовлена збільшенням інтенсивності ппоконеогенезу в печінці, підвищенням секреції глюкагону, зменшенням використання ппокози периферичними клітинами, зокрема м'язовими, лімфоцитами. Як відповідна ре­акція розвивається вторинний гіперінсулінізм з наступним виснаженням Р-клітин острівців підшлункової залози і появою вторинної інсулінової недостатності. Як наслідок, розвивається метастероїдний цукровий діабет.

    3. Ліиотропна дія. Глюкокортикоїди стимулюють утворення і дію иа жирову ткани­ну гормонів, що мають ліполітичні властивості (адреналін, глюкагон). У результаті збільшується вміст вільних жирових кислот у крові (гіперліпацидемія), відбуваєть­ся відкладення жиру на тулубі й обличчі. Останнє набуває місяцеподібнш форми.

    4. Гіпертензивна дія. Підвищення артеріального тиску почасти пов'язане з тим, що глюкокортикоїди у великих дозах мають деякі властивості мінералокортиноїдів, тобто, збільшуючи реабсорбцію іонів натрію, сприяють підвищенню об'єму цир­кулюючої крові. Крім того, кортизол підвищує пресориу дію катехоламіиів і при­гнічує утворення депресорних факторів у нирках, зокрема простагландинів.

    5. ЛІпокортинові ефекти (див. запит. 33.29).

    6. Аитнмітотичиа і цитолітнчна дія. Глюкокортикоїди, пригнічуючи клітинний поділ, порушують процеси фізіологічної і репаративиої регенерації, пригнічують ріст пухлин, зменшують утворення соматомединів у печінці. Крім того, вони ви­кликають руйнування (цитоліз) деяких типів клітин, зокрема лімфоцитів. З ціоо дією пов'язана інволюція вилочхової залози, еозинопенія, протилейкозні ефекти.

7. Імунодепресивна дія. Обумовлена пригніченням проліферації лімфоцитів (гпю* кокортикоїди пригнічують алергічні реакції уповільненого типу) і зменшенням утворення антитіл (прояв антианаболічної дії).

8. Ульцерогенна дія. Глюкокортикоїди сприяють розвитку виразок у шлунку і два* надцятипалій кишці. Це обумовлено:

а); зменшенням утворення простагландинів, у результаті чого збільшується шлункова секреція;

б) зменшенням утворення слизу (антианаболічна дія);

" в) пригніченням фізіологічної регенерації епітелію травного каналу (антимі- тотична дія).

9. Остеопатичиа дія. Виявляється розвитком остеопорозу, частими переломами хребців і довгих кісток. У розвитку цих ефектів має значення пригнічення синте­зу білкових елементів органічної матриці кісткової тканини.

10. Психотропна дія. Механізми впливу глюкокортикоїдів на психічні процеси лю­дини ще не з'ясовано. Крайнім проявом цього ефекту є розвиток психозів.

33.29. Що такеліпокортиновіефекти глюкокортикоїдів? Щодо них відносять?

Глюкокортикоїди

Ядро

Ліпокортиновими називають високодозові ефекти глюкокортикоїдів, пов'язані з утворенням у клітинах білка ліпокортину. Про кокортикоїди індукують транскрип­цію гена, що кодує структуру цього білка (рис. 153).

Фосфошпіди мембран

Фоофоп'тазаА,

Араядонова		Лікжортин
кислота

Циклокситаназа Ліпоксигеназа і І

Простагландини Проста циклми Тромбоксани		Леикотрієни

Рис. 153. Ліпокортиновий механізм дії глюкокортикоїдів

Ліпокортин є ендогенним внутрішньоклітинним інгібітором фосфоліпазиА_г У разі пригнічення цього ферменту припиняється вивільнення арахідонової кислоти з фосфо- ліпідів мембран, унаслідок чого не утворюються дві важлив і групи біологічно активних речовин: продукти циклоксигеназного (простагландини, простациклін, тромбоксани) і ліпоксигеназного (лейкотрісни) шляхів перетворення арахідонової кислоти.

Основні ліпокортинові ефекти:

1. Протизапальна дія. З одного боку, вона пов'язана зі зменшенням утворення я'по- фосфоліпідів, які в сильними детергентами. Унаслідок цього зменшується ушко­дження мембран (стабілізація мембран), а отже, і явища альтерації. З-другого боку, зменшується утворення медіаторів запалення (простагландинів, лейшгрієнів), у результаті чого менш вираженими стають судинні реакції у вогнищі запалення, підвищення проникності судин, хемотаксис лейкоцитів.

2. Протиалергічна дія. Обумовлена зменшенням утворення медіаторів алергічних реакцій негайного типу (І типу за Кумбсом і Джеллом), зокрема повільно реагую­чої субстанції анафілаксії - речовини, що є лейкотрієном.

3. Жарознижувальна дія. Глюкокортикоїди зменшують утворення яростапіандинів у центрі терморегуляції в гіпоталамусі, внаслідок чого гарячка не розвивається або, якщо вона вже виникла, зменшується (див. розд. 15).

4. Шлункова гіперсекреція. Пов'язана зі зменшенням гальмівної дії простагланди­нів на секрецію соляної кислоти парієтальними клітинами залоз шлунку.

5. Аитиагрегаитна дія. Обумовлена зменшенням утворення тромбоксанів - спо­лук, що викликають агрегацію тромбоцитів.

6. Гіпертензивна дія. Пов'язана зі зменшенням утворення в нирках простагланди­нів - природних депресорних факторів.

7. Тератогенна дія - поява "вовчої пащі", "заячої губи". У розвитку цих дефектів має значення порушення виходу гідролітичних ферментів з клітин епітелію сли­зової оболонки піднебіння у довкружну тканину. Це пояснюють тим, що за відсут­ності активної фосфоліпази \ мембрана лізосом залишається непроникною для своїх ферментів, вони не можуть вийти за межі клітин, зруйнувати епітелій країв двох половин твердого піднебіння і створити тим самим умови для їх зрощення.

30. Які існують порушення функції кори надниркових залоз? Найчастіше бувають такі порушення:

    1. гіпофункція кори надниркових залоз - недостатність цієї залози;

    2. гіперфункція клубочкової зони — гіперальдостеронізм\

    3. гіперфункція пучкової зони — синдром Іценка-Кушинга,;

    4. дисфункція кори надниркових залоз - адреногенгтальний синдром.

31. Як класифікують недостатність кори надниркових залоз? Що може бути причиною гіпофункції цієї ендокринної залози?

1. За етіологією розрізняють первинну і вторинну недостатність кори надниркових залоз. Первинна виникає як результат власне ураження надниркових залоз, вто­ринна пов'язана або з ураженнями гіноталамуса (дефіцит кортиколіберину), або з гіпофункцією адеиогіпофіза (дефіцит АКТГ).

2. Залежно від характеру порушень виділяють тотальну (порушено утворення всіх гормонів) і парціальну (як правило, спадково обумовлені дефекти синтезу окремих гормонів) недостатність кори надниркових залоз.

3. За клінічним перебігом недостатність кори надниркових залоз може бути го­строю і хронічною.

Прикладами гострої недостатності с:

а) стан після адреналектомії (видалення надниркових залоз);

б) крововиливи в надниркові залози, що виникають при сепсисі, особливо при ме­нінгококовій інфекції (синдром Уотерхауза-Фредріксена);

в) синдром відміни глюкокортикоїдних препаратів.

Хройічна недостатність кори надниркових залоз відома під назвою хвороби Ад~ дісона {бронзової хвороби). Найчастіші її причини:

а) туберкульозне руйнування надниркових залоз;

б) аутоімунне їх ушкодження.

33.32. Назвіть основні прояви недостатності кори надниркових залоз. І. Прояви, пов'язані з випадінням мінералокортикоїдних функцій корн над­ниркових залоз:

1. зневоднення (дегідратація). Розвивається внаслідок втрати іонів натрію (зменшу­ється реабсорбція) з наступною втратою води (поліурія);

2. артеріальна гіпотензія. Обумовлена зменшенням об'єму циркулюючої крові (ре­зультат зневоднення);

3. гемоконцентрація (згущення крові). Пов'язана із втратою рідини. Призводить до розладів мікроциркуляції й гіпоксії;

4. зменшення ниркового кровообігу (обумовлено падінням артеріального тиску) з по­рушенням клубочкової фільтрації і розвитком інтоксикації (азотемії)-,

5. гіперкаліємія. Обумовлена зменшенням канальцевої секреції іонів К* і виходом їх з ушкоджених клітин. Викликає порушення функції збудливих тканин (днв. розд. 23);

6. дистальний канальцевий ацидоз. Пов'язаний з порушенням ацидогенезу в дис­тальних звивистих канальцях нефронів;

7. шлунково-кишкові порушення (нудота, блювота, проноси). У їхньому розвитку певне значення мають втрата натрію (осмотична діарея) та інтоксикація. Зазначені порушення мінералокортикоїдної функції кори надниркових залоз без відповідної корекції призводять до смерті.

Ц. Прояви, обумовлені порушенням глюкокортикощної функції корн наднирко­вих залоз. Пов'язані з випадінням низькодозових ефектів корти золу, а отже, усу­ваються введенням замісних доз глюкокортикоїдів. До таких проявів відносять:

1. гіпоглікемію, що виникає прн голодуванні (непереносність голодування);

2. артеріальну гіпотензію (зменшення пермісивної дії стосовно катехоламінів);

3. зменшення реакції жирової тканини на звичайні ліполітичні стимули;

4. зменшення опірності організму до дії різних патогенних факторів — порушення механізмів неспецифічної резистентності (стресу);

5. зменшення здатності виводити воду при водному навантаженні (водне отруєння); Є) м'язова слабкість і швидка стомлюваність;

   7. емоційні розіади (депресія);

   8. затримка росту і розвитку дітей;

   9. сенсорні порушення- втрата здатності розрізняти окремі відтінки смакових, ню­хових, слухових відчуттів;

10) дистрес-синдром у новонароджених (гіаліновий мембраиоз). Обумовлений оо' рушенням утворення сурфактантів у легенях, унаслідок чого легені не розправ* ляються при народженні дитини. III. Прояви, пов'язані з впливом інших гормонів. До них, зокрема, відносять де^ які ознаки, обумовлені негландотропною дією АКТГ. Зменшення концентрації глюкокортикоїдів у крові спричиняється до активації певних нейроендокринних структур гіпоталамуса і базофільних клітин адеиогіпофіза. Це, у свою чергу, ви­кликає гіперпродукцію АКТГ, який, діючи на пігментні клітини сполучної тка­нини, стимулює утворення меланіну і обумовлює пігментацію шкіри (звідси на­зва "бронзова хвороба").

33.33. Що таке гіперальдостеронізм? Які існують його види? Чим він- виявляється?

Гіперальдостеронізм - це патологічний стан, що виникає в результаті гіперфунк­ції клубочкової зони кори надниркових залоз, яка продукує мінералокортикоіди. Розрізняють первинний і вторинний гіперальдостеронізм. Первинний гіперальдостеронізм (синдром Конна) виникає в результаті аде­номи клубочкової зони, що утворює великі кількості альдостерону. Основні прояви цього захворювання:

1. артеріальна гіпертензія (низькоренінова). Пов'язана зі збільшенням вмісту на­трію у крові і стінках кровоносних судин, унаслідок чого підвищується чутливість їхніх гладких м'язів до дії пресорних факторів, зокрема катехоламіиів;

2. гіпокаліємія (результат посиленої секреції іонів К⁺у канальцях нирок). Вона веде до порушень діяльності збудливих органів і тканин (порушення роботи серця, мі­астенія, парези);

3. негазовий алкалоз. Пов'язаний з посиленням ацидогсиезу в дистальних звивистих канальцях иефронів;

4. поліурія. Виникає як наслідок втрати чутливості епітелію ниркових канальців до дії вазопресину (антидіуретичного гормону). Цим, зокрема, пояснюють той факт, що при первинному гіперальдостеронізмі об'єм циркулюючої крові не зростає і набряки не розвиваються.

Вторинний гіперальдостеронізм є наслідком активації ренін-ангіотензинної системи (див. розд. 23), у процесі якої утворюються ангіотензини Д і III, що діють на кору надниркових залоз. Цей стан виявляється:

а) артеріальною гіпертензієн? (високореніновою);

б) набряками (гіперволемічними);

в) гіпокалісміао;

г) негазовим алкалозом.

33.34. Які існують клінічні форми гіперфункції пучкової зони кори надниркових залоз? Чим вони виявляються?

Існує дві клінічні форми гіперфункції пучкової зони кори надниркових залоз. 1. Хвороба Іценка-Кушинга — базофільна аденома передньої частки гіпофіза.

і. Синдром Іценка-Кушинга:

а) пухлинний - аденома пучкової зони кори надниркових залоз;

б) ектопічна продукція АКТГ деякими злоякісними пухлинами (наприклад, рак легень);

в) ятрогенний - введення глюкокортикоїдів в організм з лікувальною метою. Гіперфункція пучкової зони кори надниркових залоз виявляє себе утворенням і

секрецією великих кількостей глюкокортикоїдів, внсокодозові ефекти яких і визна­чають клінічну картину (див. запит. 33.28). Для цього стану характерні:

1. артеріальна гіпертензія;

2. гіперглікемія - метастероїдний цукровий діабет;

3. ожиріння;

4. інфекційні захворювання з мінімальними ознаками запалення або без них;

5. шлункова гіперсекреція і утворення виразок у шлунку і дванадцятипалій кишці;

6. остеопороз;

7. м'язова слабкість;

8. уповільнене загоєння ран.

33.35. Що таке адреногенітальний синдром? Які існують його варіанти?

Адреногенітальний синдром с відображенням дисфункції кори надниркових залоз. Він виникає в результаті спадково обумовленої блокади синтезу кортизолу і

посиленого утворення андрогенів із загальних проміжних продуктів (рис. 154).

Залежно від рівня блокади синтезу кортизо­лу розрізняють три варіанти адреиогенітально- го синдрому.

1 Порушення ранніх етапів синтезу— дефі­цит глюкокортикоїдів, мінералокортикоїдів і гіперпродукція андрогенів. Прояви: ознаки недостатності глюко- і мінералокортикоїд- ної функцій кори надниркових залоз, ознаки раннього статевого дозрівання в осіб чолові­чої статі, вірилізація у жінок (поява чолові­чих статевих ознак), їй Порушення проміжних етапів- дефіцит глюкокортикоїдів, надлишок андрогенів, утворення мінералокортикоїдів не поруше­но (класичний адреногенітальний синдром). Прояви ті ж самі, що і в першому випадку, адреногенітаяьного синдрому тільки без ознак недостатності мінералокор-

тикоїдної функції.

• Кортизон Андрогени Рис. 154. Схема розвитку

III. Порушення на кінцевих етапах синтезу кортизолу - дефіцит глюкокортикоїдів, гіперпродукція андрогенів і мінералокортикоїдів. До проявів класичного адрено- генітального синдрому додаються ознаки гіперальдостеронізму.

33.36. Які гормони утворюються мозковою речовиною надниркових залоз? Які механізми їхньої дії та біологічні ефекти?

У мозковій речовині надниркових залоз утворюються два гормони⁴, адреналін і норадреналін (катехоламіни). У людннн 70-90 % становить адреналін і 10-30 % - но- р адреналін.

Джерелами катехоламіиів є хромафінні клітини, що являють собою видозміне- ні клітини симпатичних гангліїв. Регуляція їх секреторної активності здійснюється нервовими механізмами — прегангліонарннми симпатичними нейронами. Вивільнен­ня катехоламіиів у кров відбувається при активації симпатичної нервової системи. Функціональний синергізм цієї частини вегетативної нервової системи і мозкової речовини надниркових залоз дає підстави розглядати їх як одне ціле. Звідси термін - симпатоадреналова система.

Катехоламіни є гормонами з мембранним типом циторецепції. їхній вплив иа периферичні клітини здійснюється через:

1. а^адренорецептори. Вони є в кровоносних судинах, матці, гладких м'язах кишок, м'язах зіниці ока. Виникнення біологічних ефектів пов'язано з активацією фос- фоліпази С, утворенням інозитолтрифосфату і збільшенням надходження в цито­плазму іонів кальцію;

2. а₂-адренорецептори. їх виявляють у тромбоцитах, пресинаптичних терміналях . симпатичних і парасимпатичних нервів. Взаємодія катехоламінів з а^адреноре- цепторами викликає зменшення активності аденілатциклази і вмісту цАМФ у клі­тинах, з чим, власне, і пов'язані біологічні ефекти, що виникають;

3. $ ,-адренорецептори. Є в серці, гладких м'язах травного каналу, жировій тканині, печінці. Реалізація дії катехоламінів відбувається через активацію аденілатцикла­зи і збільшення вмісту цАМФ;

4. Р₂-адренорецептори. Виявлені в кровоносних судинах, бронхах, матці. їх взаємо­дія з катехоламінами супроводжується активацією аденілатциклази і утворенням цАМФ.

ДІЯ катехоламінів на зазначені рецептори викликає дві групи змін. І. Функціональні ефекти. Пов'язані із впливом адреналіну і норадреиаліну на м'язові органи і тканини. Головними з них е:

1. кардіотонічна дія (дія на серце). Катехоламіни, зумовлюючи позитивні іно-, хроно-, батмо- і дромотропні ефекти, збільшують силу і частоту серцевих скорочень, підвищують збудливість і провідність у серці;

2. пресорна дія (дія иа кровоносні судини). Впливаючи на а,-адреиорецепто- ри, катехоламіни викликають звуження судии, а діючи на 0,-адреиорецеп- тори, - їхнє розширення. Оскільки загальна кількість в^-адренорецепто- рів у судинах значно перевищує число Р₂-адренорецепторів, то загальним ефектом є збільшення периферичного судинного опору і підвищення арте­ріального тиску;

3. бронхорозширювапьна дія. Обумовлена розслабленням гладких м'язів брон­хів у зв'язку з активацією ^-адренорецепторів.

)

459 і

II. Метаболічні ефекти. Обумовлені впливом на Р,-адренорецепторн. Серед них:

1. гіперглікемічна дія. Пов'язана з активацією фосфоролітнчного розщеплення глікогену в печінці;

2. ліполітична дія. Обумовлена активаці ю гормончутливої тригліцеридліпа- ;зи. Виявляється збільшенням вмісту в крові вільних жирових кислот (гіпср-

ліпацидемією);

3. теплоутворювальна дія. Пов'язана з активацією окиснсння в мітохондріях бурої жирової тканини, яке тут відбувається без фосфорування, тобто без утворення АТФ. У результаті цього істотно збільшується теплоутворення (нескорочувальний термогенсз).

33.37. Які існують порушення функції мозкової речовини надниркових залоз ?

4. Гіпофункціональні стани. Бувають рідко, мабуть, у зв'язку з тим, що функції мозкової речовини надниркових залоз можуть брати на себе хромафінні кліти­ни, розташовані за межами цих ендокринних органів. Описано спадкове ауто- сомно-рецесивне захворювання — сімейна дизавтономія (синдром Райлі-Даї). Сутність генетичного дефекту полягає в порушенні структури або в повній відсутності дофамін-р-гідроксилазн - ферменту, що перетворює дофамін у норадреналін.

5. Гіперфункціоиальні стани. Виникають, зокрема, при пухлині хромафінних клітин - феохромоцитомі. Виявляються артеріальною гіпертензією, тахікарді­єю, гіперглікемією, гіперліпацидемією, гіпертермією.

■ 33.38. Що таке стрес і загальний адаптаційний синдром?

Стрес - це стан напруження неспецифічних адаптацій­них механізмів, що виникає у разі дії иа організм надмірних за силою або патогенних факторів (рис. 155).

Клінічно стрес виявляє себе комплексом структурних, функціональних і біохімічних змін, що отримали назву за­гального адаптаційного синдрому.

Термін "стрес" уперше ввів у вжиток Г. Сельє у 1936 р.

33.39. Які морфологічні ознаки характерні для загального адаптаційного синдрому? Г. Сельє дія на організм численних патогенних факторів, неза-

(1907-1982) лежно від їхніх властивостей і походження, дає стандартну

відповід ь - так звану морфологічну тріаду:

1. гіпертрофію кори надниркових залоз;

2. інволюцію тиміко-лімфоцитариої системи (атрофію вилочкової залози 1 лімфа- тичних вузлів);

3. утворення виразок і ерозій у шлунку і в кишках.