Передмова

Сьогодні оновлене українське суспільство поступово звільняється від історичних міфів і починає усвідомлювати своє місце в складному сучасному світі. Саме тому від кожної особистості життя вимагає здатності усвідомленої, розумної орієнтації в навколишньому культурному просторі. Культура особливим чином впливає на формування світогляду людини, духовно збагачує, спонукає до творчого життя.

Культура України пройшла тривалий і складний шлях становлення і витворювалась в непорушній єдності з розвоєм української людності і становленням українського суспільства. На її генезис особливо відчутно вплинув народно-звичаєвий стрій українського народу, обрядовість і вірування українців різних теренів України. Поступово, міцно пов’язана з українською церковною традицією і всім розмаїттям українських філософських шкіл, культура українського народу визначилася в довершено філософську та суспільну субстанцію і набула самостійного впливу на духовний розвій націй, на громадську думку, на державну розбудову України.

Невідємною частиною загальнолюдських культурних надбань є українська культурна спадщина. Тому все більше людей усвідомлює, що прилучення до історичного минулого українського народу, ознайомлення з традиціями, національними культурними цінностями є невід’ємною складовою життя і діяльності кожної освіченої людини.

Тому головною метою курсу «Історія української культури» є формування системи знань про закономірності національного історико-культурного процесу, основні досягнення вітчизняної культури, засвоєння загальнолюдських та національних культурних цінностей, збагачення духовного світу, формування моральних і естетичних потреб та здатності зберігати і охороняти культурні здобутки України. Виходячи з цього, автори пропонованого підручника ставлять своїм завданням ознайомити студентів із найвизначнішими здобутками української культури протягом суспільно-історичної еволюції: від найдавніших часів до сьогодення. Саме під впливом таких знань формується науковий світогляд студентів, загальноосвітній, фаховий і культурний рівень майбутнього спеціаліста. Розуміння суті художнього слова, образу, краси мелодії, гуманного вчинку, пізнання історії свого народу збагачує особистість, формує духовність. Водночас зростає рівень інтелектуального, морально-етичного, естетичного та емоційного розвитку суспільства в цілому і окремої особистості, її душі, сумління, свідомості, інтуїції.

Розділ 1. Історія української культури як навчальна дисципліна

1. Українська культура в контексті світового культурологічного процесу. Поняття і сутність культури

Історичний розвиток людства розглядається в контексті розвитку культури.

Культура є складним суспільним феноменом, який відіграв і продовжує відігравати величезну роль у життєдіяльності людини. Вона впливає на працю, побут, дозвілля, менталітет, спосіб життя як всього суспільства, так і окремої особистості. Багато пов’язаних з культурою проблем мають глобальний характер. Розвиток культури щільно пов’язаний з прогресом людства, його перспективами. Культура завжди визначала якісну характеристику суспільного життя. Кожна з існуючих у світі культур країн, народів, націй неповторна й унікальна, є невід’ємною складовою скарбниці світової культури. Українська культура не є винятком. Протягом столітть українці формували власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх пращурів, переймаючи і творчо переробляючи культурні надбання інших народів, в ній тісно переплелись елементи як західної, так і східної культур. Тому можна зазначити, що українська культура глибоко оригінальна народна культура.

Відродження України як суспільства, як держави неможливе без духовного оновлення її народу. Саме українська культура є генетичним кодом українського народу, вона формує стиль життя, спосіб поведінки, формує духовно-ціннісні орієнтири. Місія культури в сучасних умовах є вельми відповідальною. Культура є одним з трьох стовпов, на яких базується демократична, незалежна держава, окрім політики й економіки. Саме культура є консолідуючим фактором сучасного українського суспільства. Кожна культурна людина повинна знати історію і сучасність народу, серед якого живе. Культура має розвиток там, де є спадковість, пам’ять про минули покоління, шанування традицій. Атрофія історичної пам’яті претворює націю у сіру масу. Однак не слід забувати, що в сучасному світі важливим є не просто відтворення національної мови, традицій минулого, а встановлення їх зв’язків із сучасною культурою, засваєння її кращих досягнень, піднесення її до світового рівня. Зберігаючи свою самобутність українська культура є складовою загальнолюдської культури. Тому наше майбутнє значною мірою залежить від напрямків подальшого розвитку світової культури, а вони, в свою чергу, щільно пов’язані з напрямками політичного розвитку світу, вирішенням глобальних проблем людства.

Етимологія (гр. походження) слова культура від латинського cultura – обробіток землі, її культивування. Уперше це слово використав римський оратор і філософ Цицерон (І ст. до н.е.), говорячи про формування людської душі. У римській античності цей термін вказував на вихованість, освіченість, а термін «cultor» означав - наставник, учитель, вихователь.

У цей час одержали широке поширення наступні визначення культури: як другої природи, створюваної людиною; як способу трудової й духовної діяльності людини; як цінностей і символічних форм людського буття. Сама культура настільки багатогранна у своїх проявах, що постійно з’являються нові трактування її визначення.

Сутність культури розкривається через низку ознак, які притаманні їй як соціальному явищу:

1) надбіологічний спосіб адаптації (пристосування) людства до природного середовища, яке змінюється;

2) форми і способи комунікації людей;

3) соціальна пам’ять людства;

4) нормативно-спадкове програмування суспільної поведінки людей;

5) характеристика типу суспільства або певної стадії його розвитку;

6) єдність людських дій, відносин і установ, які забезпечують соціальну стабільність.

Отже, культуру можна визначити:

Культура – це сфера духовної, ціннісної, комунікативної, організації суспільства, яка визначає норми поведінки, мислення, почуттів різних верств населення і націй в цілому.

У широкому розумінні культура – це все, що створено людиною, людським суспільством, фізичною і розумовою працею на благо людини.

У більш вузькому значенні культура – це ідейний і моральний стан суспільства, що визначається матеріальними умовами його життя (хоч і не завжди) і виявляється у його побуті, мистецтві, ідеології, освіті, свідомості, життєвій активності, досягненнях науки, літератури, в фізичному та моральному вихованні.

Типологія культурної діяльності людей може бути розглянута з виділенням в культурі трьох підсистем: духовної, матеріальної і соціальної. Взаємодіючи, вони складають єдине ціле культури. При розумінні культури як свідомої людської життєдіяльності, приорітетне значення має духовна культура. В сфері духовного життя виникли мотивуючі індивідуальну та суспільну свідомість людей смисли, цінності та ідеї, практичне втілення яких в людській практиці складає предметну реальність культури. Навіть утилітарні артефакти (кам’яна сокира, плуг, молоток, ткацький станок) з’явились завдяки людській думці. Тому відносно певної духовної культури індивіду та суспільства іноді використовують термін «культурна свідомість».

Матеріальна культура значною мірою є породженням культури духовної, принаймні, ініціюється нею, а потім отримує матеріальне втілення. Вона проявляється і в соціальній сфері через економічні організації, техніку та технологію, різноманітні форми, види та способи суспільного виробництва. Разом з тим, матеріальна культура має свою специфіку та певну автономію. Чітких меж між духовною та соціальною, духовною та матеріальною, матеріальною та соціальною підсистемами культури немає. При цьому в кожній з головних підсистем культури можна відмітити найбільш важливі елементи.

Духовна культура – це культурний зміст людської свідомості у вигляді смислів, цінностей та ідеалів, ідей, фантастичних образів, творчих уявлень, що втілюються в міфології, релігії, філософії, моралі, мистецтві, науці, ідеології, праві, писемності, різних формах і видах творчої діяльності. Через свою смислову специфіку духовна культура має символічний характер.

Матеріальна культура – це світ матеріальних речей або артефактів культури, її предметний стан. Вона охоплює: предмети та знаряддя праці, матеріальні умови людського побуту та економічної діяльності, техніку та технологію, власність, тобто все те, що спрямоване на оптимізацію фізичного існування людини і відтворення матеріальних умов її життя.

Соціальна культура – фокусує сферу взаємовідносин між людьми, до історичних форм котрих відносяться: рід, плем’я, сім’я, соціальна група; соціальні спільноти: народність, народ, нація, а також державні, формально-бюрократичні та неформальні організації, суспільні об’єднання. До різновидів соціальної культури відносяться: фольклорна або етнічна, національна, елітарна, професіональна, масова, молодіжна субкультури. Сюди можна віднести також і культуру спілкування, сімейних відносин, правову культуру, обряди, звичаї, традиції, які є структурними складовими кожної культури.

Всі три підсистеми культури замикаються на культурі особистості як носії культурної свідомості. Культура особистості як рафінованого суб’єкту культурної свідомості та самосвідомості виступає квінтесенцією духовної, матеріальної та соціальної культур, які знаходять в ній свій адекватний смисл та своє найбільш повне втілення. Можна також говорити про наявність спеціалізованої культури особистості, беручи до уваги різні техніки саморозвитку (медитація, йога тощо). Проявом культури особистості є самовиховання і самоосвіта, індивідуальна творча діяльність.

Людина і культура є взаємозалежними системами. Людина творить культуру і одночасно повністю в неї занурена. Культура робить людину людиною.