Висновки до розділу 2

За змістом другого розділу роботи можна зробити певні висновки.

1. Сфера застосування позовної давності визначається колом вимог правового характеру, на які вона не поширюється.

Цивільний кодекс України не містить вичерпного переліку вимог, яких не стосується позовна давність.

2. Позовна давність не повинна поширюватися не лише на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, а й на вимогу про відшкодування майнової або моральної шкоди, завданої таким правовим актом. Відповідну зміну запропоновано внести у п.4 ч.1 ст. 268 Цивільного кодексу України.

Позовна давність не поширюється також на вимоги із суті відносин з яких вони виникають, випливає незастосування позовної давності та на вимоги, що виникають із триваючих правопорушень, якщо їх наслідки не припинені.

3. Диспозитивність у застосуванні правових наслідків спливу позовної давності повністю узгоджується з частиною другою статті 30 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої, докази у справі подаються сторонами та іншими особами, що беруть у ній участь.

Суд сприяє сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі у витребуванні доказів лише за умови, якщо у них є труднощі щодо збирання доказів і ними заявлено суду відповідне клопотання. З власної ініціативи суд не може доповнювати матеріали справи новими доказами, крім випадків прямо передбачених законом (ч.2 ст. 30 ЦПК України). Тому на фактичні дані, що мають значення для застосування правових наслідків спливу позовної давності, можуть звертати увагу лише сторони як активні учасники процесу доказування, а не суд.

4. Заява про застосування позовної давності може бути зроблена будь-якою стороною в спорі.

Такою стороною у спорі, яка зацікавлена зробити заяву про застосування позовної давності, є, перш за все, відповідач, оскільки він користується правовими наслідками спливу давності. Однак, не лише відповідач, але й позивач може зробити відповідну заяву. Зокрема, позивач може вимагати застосування норми про зупинення перебігу позовної давності, про переривання позовної давності, про визнання причин пропущення позовної давності поважними і т.д.

Позовна давність застосовується на вимогу позивача і в тих випадках, коли він заперечує проти заліку зустрічної однорідної вимоги (ст. 602 ЦК України).

5. Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності

можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб’єктивного цивільного права щодо якого заявлено вимогу і факт його порушення або оспорювання.

Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб’єктивного права або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

6. Із закінченням позовної давності погашується право на захист, внаслідок чого суб’єктивне матеріальне право стає незахищеним. Зі спливом позовної давності незахищене суб’єктивне право припиняє своє існування. Право на захист, а з ним і суб’єктивне матеріальне цивільне право, вважаються припиненими з моменту набрання законної сили рішенням суду про відмову у захисті в зв’язку зі спливом позовної давності.

Саму наявність в Цивільному кодексі України інституту позовної давності слід вважати тим випадком, встановленим законом, коли нездійснення у визначений строк права на захист припиняє цивільне право, що порушене. Таким чином, позовна давність це вийняток із загального правила, передбаченого ч.2 ст. 20 Цивільного кодексу України.