Висновки до розділу 3

За змістом третього розділу роботи можна зробити певні висновки.

1. Набувальна давність не поширюється (не виникає право власності за набувальною давністю) на такі речі :

1) вилучені з цивільного обороту;

2) які можуть належати лише певним учасникам обороту, якщо давнісний володілець не є таким учасником;

3) перебування яких в обороті допускається за спеціальним дозволом, якщо такого дозволу немає у давнісного володільця.

2. Набувачами права власності за набувальною давністю, окрім фізичних і юридичних осіб, є інші учасники цивільних відносин : держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

3. Заволодіння чужим майном вважається добросовісним, якщо :

1) воно відбулося на підставі договору з невласником майна (бо „придбане в особи, яка не мала права його відчужувати”);

2) набувач не знав і не міг знати, що він придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати.

За такої умови, виникнення права власності на підставі набувальної давності стає допустимим лише в окремих випадках. Тому мета запровадження набувальної давності – усунення невизначеності у правовідносинах власності, не завжди може бути досягнута. В інтересах розвитку інституту набувальної давності, під добросовісним треба розуміти заволодіння чужим майном з будь-яких підстав не заборонених законом, а не лише на підставі договору з невласником майна.

4. Набувальна давність не припиняє права власності попереднього власника, вона є лише підставою для його набуття новим власником. Право власності попереднього власника припиняється зі спливом позовної давності. До тих пір, поки не спливе позовна давність, право власності на річ, яка знаходиться у володільця, ще не вважається втраченим для її власника. До спливу позовної давності давнісний володілець не може стати власником цієї речі. Інакше, могли б виникнути ситуації, коли б володілець набув на підставі набувальної давності право власності, яке ще не втратив власник. Строк набувальної давності не може закінчитися раніше ніж спливе позовна давність. Тому, переривання та зупинення позовної давності повинно спричиняти переривання і зупинення строків набувальної давності.

Строк набувальної давності має перериватися з тих же підстав, що передбачені для переривання позовної давності. Із зупиненням позовної давності мають зупинятися і строки набувальної давності.

5. Встановлення тривалих строків – 15, 10 і 5 років для набуття права власності за набувальною давністю не є виправданим. При визначенні тривалості строку набувальної давності за основу слід брати максимальний строк позовної давності. Доцільно встановити однакові строки позовної і набувальної давності. Оскільки, статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки, таким же має бути і загальний строк набувальної давності, незалежно від того, яке майно – рухоме чи нерухоме, набувається за давністю.

6. Строк набувальної давності не може розпочати свого перебігу до того моменту, з якого починає спливати позовна давність. Але це не означає, що заволодівши чужим майном з підстав, не заборонених законом до моменту спливу позовної давності, фактичний володілець не може розпочати давнісне володіння. Строк відкритого і безперервного володіння чужим майном під час перебігу позовної давності має зараховуватися до загального строку набувальної давності.

7. Виникнення права власності на підставі набувальної давності повинно підтверджуватися в процесуальному порядку, передбаченому для встановлення фактів, що мають юридичне значення (Глава 37 ЦПК України). Доповнення Цивільного процесуального кодексу України самостійною категорією справ окремого провадження про набуття права власності за давністю (новою главою ЦПК) є недоцільним.