2.Теорія порівняльної переваги

Під порівняльною перевагою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар з дещо нижчими альтернативними витратами у порівнянні з іншими країнами.

2.1. Торгівля при постійних витратах заміщення. Максимізація виграшу від зовнішньої торгівлі за умови повної спеціалізації

Навіть тоді, коли країна не має абсолютної переваги у виробництві жодного товару, торгівля залишається взаємовигідною для кожної із сторін.

Змінимо наш умовний приклад. Нехай Аргентина на одиницю витрат знову ж таки виробляє 50 т зерна, або 25 т цукру, а Бразилія при ана­логічних витратах тепер виробляє 67 т зерна, або 100 т цукру (мал. 9.3 та 9.4). Іншими словами, Бразилія тепер має абсолютну перевагу і по зерну, і по цукру. Але до тих пір, поки у співвідношеннях внутрішніх цін між країнами будуть зберігатися відмінності, кожна країна матиме порівняльну перевагу,

тобто у неї завжди знайдеться такий товар, виробництво якого буде вигіднішим при наявному співвідношенні витрат, ніж виробництво інших товарів. У нашому прикладі, незважаючи на те, що в Аргентині виробництво обох товарів є абсолютно дорожчим, ніж у Бразилії, зерно виявляється відносно дешевшим: 1 т зерна=0,5 т цукру у порівнянні з 1 т зерна=1,5 т цукру в Бразилії. Отже, у виробництві зерна Аргентина має порівняльну перевагу і може його експортувати в обмін на цукор. Сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожен товар вироблятиметься країною, в якій альтернативні витрати є меншими.

Виграш країн від запровадження зовнішньоторговельних відносин при наявності порівняльних переваг можна продемонструвати на цифровому прикладі (табл. 9.2).

Таким чином, запровадження зовнішньоторговельних відносин призво­дить до того, що:

1) рівень добробуту в обох країнах зростає, оскільки лінія споживчих можливостей, яка за умов вільної торгівлі збігається з лінією торговельних можливостей, розширюється;

2) зростає обсяг споживання товарів в обох країнах (табл. 9.1 та 9.2, графа 5);

3) зростають обсяги виробництва обох товарів у загальносвітовому мас­штабі: приріст виробництва зерна становить

50-(20+16)=+14; приріст виробництва цукру дорівнює

100-(15+76)=+9.

Аналіз ситуацій абсолютної та порівняльної переваги дає змогу зробити важливий висновок: в обох випадках вигоди від торгівлі зумовлюються тим, що співвідношення витрат за відсутності торгівлі (нахили ліній виробничих можливостей) у різних країнах є різними. Отже, зовнішньоторговельні потоки визначаються відносними витратами незалежно від того, чи має країна абсолютну перевагу у виробництві певного товару, чи ні.

2.2. Торгівля в умовах зростаючих витрат заміщення. Відсутність повної спеціалізації та вирівнювання граничних витрат внаслідок конкуренції

Попередньо ми виходили із припущення, що витрати заміщення зали­шаються незмінними за будь-яких обсягів виробництва. Звідси випливало, Що країна максимізує свої вигоди від зовнішньої торгівлі, повністю спеціалі­зуючись на виробництві того товару, з якого вона має порівняльні переваги. В реальній дійсності повної спеціалізації не існує. Це можна пояснити, зокрема, тим, що витрати заміщення, як правило, зростають із нарощуванням обсягів виробництва.

В умовах зростаючих витрат заміщення фактори, які визначають напрямки торгівлі, є такими ж, як і при постійних витратах. Обидві країни можуть отримати виграш від зовнішньої торгівлі, якщо вони будуть спеціалізуватися на виробництві тих товарів, де мають порівняльну перевагу. Але при зро­стаючих витратах заміщення, по-перше, повна спеціалізація не вигідна, а по-друге, внаслідок конкуренції між країнами граничні витрати заміщення вирівнюються.

Припустімо, як і в попередньому прикладі з постійними витратами, Аргентина займає таке положення на кривій своїх виробничих можли­востей, що співвідношення витрат дорівнює: 1 т зерна=0,5 т цукру (точка А на мал. 9.5). Але тепер ре­сурси вже не є повністю взаємоза­мінними для альтернативного ви­користання, як це передбачалося у випадку з постійними витратами, тому крива виробничих можливос­тей випукла. Тож коли Аргентина спеціалізуватиметься на зерні і нарощуватиме його виробництво, співвідношення витрат 1 т зер-на=0,5 т цукру буде зростати. Інши­ми словами, потрібно буде пожерт­вувати більш ніж 0,5 одиницями цу­кру для виробництва додаткової одиниці зерна, і, відповідно, кожна наступ­на одиниця зерна буде коштувати дорожче.

Звідси випливає, що внаслідок спеціалізації і збільшення обсягів вироб­ництва зерна буде досягнуто точки А', в якій співвідношення витрат в обох країнах вирівнюється (1т зерна=1 т цукру). В цій ситуації відмінності у співвідношенні витрат, як основа для поглиблення спеціалізації та розши­рення торгівлі, повністю вичерпують себе, а тому подальша спеціалізація буде економічно недоцільною. І справді: якщо ми, незважаючи ні на що, будемо продовжувати нарощувати обсяги виробництва зерна і пересунемо­ся, скажімо, в точку А", то зерно на цьому етапі виявиться надто дорогим (1т зерна=2 т цукру), і його виробництво буде абсолютно недоцільним.

Відрізок А -А' має назву "ефективні межі для спеціалізації'.

Таким чином, теорія порівняльних переваг дає можливість прийти до більш реалістичного висновку про те, що в умовах зростаючих витрат заміщення максимальний виграш від зовнішньої торгівлі дає часткова спеціалізація.