1.2. Експортне (вивізне) мито

Митний податок, як правило, запроваджують для обмеження імпорту з метою захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Проте інколи держава йде на обмеження експорту. Запровадження вивізного мита може бути доцільним у тому випадку, коли ціна на якийсь продукт перебуває під адміністративним контролем держави і утримується на рівні, нижчому за світовий, завдяки тому, що виплачуються відповідні субсидії виробникам. У такому випадку обмеження експорту є необхідним заходом на підтримку достатнього рівня внутрішньої пропозиції і запобігання надлишкового екс­порту субсидійованого продукту. Звичайно, держава може бути зацікавленою в запровадженні вивізного мита і з точки зору збільшення надходжень до бюджету.

Вивізне мито використовують в основному країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою. Промислове розвинені країни викорис­товують його рідко, а в США оподаткування експорту взагалі заборонене конституцією.

Припустімо, що Бразилія є експортером цукру, але уряд країни прагне підтримати внутрішню ціну на цукор на рівні, нижчому за світовий, і з цією метою запроваджує вивізне мито. На мал. 10.2 зображено наслідки такої зовнішньоекономічної політики.

Коли внутрішня ціна дорівнює світовій то обсяг експорту склада­ тиме Запровадження вивізного мита робить експорт цукру менш прибутковим, тому виробники збільшують обсяги реалізації на внутрішньому ринку. Це призводить до падіння внутрішньої ціни на величину вивізного мита, до рівня P_D. Зменшення внутрішньої ціни стимулює зростання внутрішнього споживання цукру з , але водночас вітчизняні вироб­ ники скорочують обсяги виробниц­ тва з Скорочуються і обся­ ги експорту до величини

Який же вплив вивізного мита на добробут? Споживачі в Бразилії виграють від зниження цін і збільшення споживання цукру (область а+b). Виграє також і держава, отримуючи в бюджет доходи від експортного мита (область d). Проте бразильські ви­робники цукру, сплачуючи фак­тичний податок за експорт, заз­нають великих втрат (область a+b+c+d+e). В цілому чисті втрати країни від запровадження вивізно­го мита дорівнюють області (с+е). Таким чином, експортний податок

є ніби дзеркальним відображенням імпортного мита, з тією лише відмінністю, що тут основні втрати мають не споживачі, а виробники.

2. Нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі

Митні тарифи залишаються найважливішим інструментом зовнішньотор­говельної політики, проте в останні роки їхня роль суттєво зменшилася. Але це не значить, що послабився ступінь впливу держави на міжнародну тор­гівлю. Навпаки, він фактично навіть посилився завдяки значному розши­ренню форм і методів нетарифных торговельних обмежень. За оцінками, їх нині існує не менше ніж п'ятдесят. Особливо активно нетарифні методи регулювання торгівлі використовують промислово розвинені країни. В сере­дині 90-х pp. приблизно 14% товарів, які імпортуються країнами ЄС, США та Японією, підпадали під основні нетарифні обмеження: імпортні квоти, добровільне обмеження експорту та антидемпінгові заходи. Нетарифні обме­ження є менш відкритими, ніж митні податки, а тому надають урядові більше влади при здійсненні економічної політики та створюють певну невизна­ченість у міжнародній торгівлі. У зв'язку з цим одним із найважливіших завдань, які стоять перед Всесвітньою торговельною організацією, є поступо­ва заміна кількісних обмежень, або так звана тарифікація їх (заміна кількісних обмежень еквівалентними за рівнем захисту митними тарифами).