1. Питання для самоконтролю

2. Виміри продуктивності на макрорівні.

3. Значення таких макрорівневих показників, як ВВП та ВНП.

4. Визначення соціальної продуктивності.

5. Окресліть основні напрями оптимізації кредитно-грошової політики та соціальної політики.

6. Як впливає екологія на рівень продуктивності?

7. Окресліть основні шляхи підвищення продуктивності землі.

8. Як впливають зміни в зайнятості на рівень продуктивності?

9. Назвіть основні напрями високопродуктивних змін у структурі ВВП.

10. Чинники підвищення продуктивності інфраструктури економіки.

11. Визначте внутрішній ринок як чинник зростання продуктивності.

12. Назвіть основні напрями здійснення оптимальної фіскальної політики.

13. Як впливає державний бюджет на рівень продуктивності?

Бібліографічний список

[5, 10, 15, 18; 20; 23; 24; 26]

Тема 10. Управління продуктивністю інновацій в зарубіжних країнах

Мета теми: Розглянути впливи грошової маси на рівень продуктивності. Ознайомитися з управлінням продуктивністю на основі політики “дешевих грошей” та управлінням продуктивністю на основі політики “дорогих грошей”.

План вивчення теми

1. Вплив грошової маси на рівень продуктивності.

2. Принципи та стратегії управління інноваційними процесами на підприємствах

3. Основні напрями державного регулювання інноваційної політики

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчення цієї теми надасть можливість студентам ознайомитися з принципами побудови управління продуктивністю у західних країнах. У зарубіжних країнах на соціально-економічний розвиток значно впливає діяльність державних службовців, чисельність яких неухильно зростає. Так, у США кожен сьомий із числа зайнятих - державний службовець. Це зумовлює необхідність вимірювання продуктивності в державних установах. При цьому методика вимірювання продуктивності в державному секторі, як правило, збігається з методикою вимірювання продуктивності у виробничій сфері. На підприємствах вихід продукції визначається обсягом продажів продукції, який зіставляється із витратами, що були спрямовані на її виготовлення та реалізацію. Тобто, збільшення обсягу продажів і зменшення витрат виробничих підприємств спрямовані на досягнення досить конкретної мети — максимально задовольнити потреби ринку. Саме досягнення цієї мети забезпечує їх комерційний успіх і процвітання.

У США продуктивність у державному секторі вимірюється за двадцятьма вісьмома видами діяльності, як-от: бібліотечна сфера, матеріально-технічне постачання, фінанси та бухгалтерський облік, виробництво електроенергії, послуги пошти та ін. У той же час, продуктивність у державних установах західних країн вимірюється здебільшого під час виконання внутрішніх виробничих операцій. Показники «внутрішньої» продуктивності державних установ використовуються для:

- визначення мети діяльності спеціалізованого урядового агентства;

- оцінки ресурсів;

- обґрунтування бюджету;

- розроблення необхідних організаційних змін та ініціатив керівництва;

- оперативного контролю.

Продуктивність аналізується як складова виконання бюджету, а ресурси підлягають повторному перерозподілу, якщо запрограмовані показники продуктивності не досягнуті. Показники продуктивності використовуються для контролю та управління діяльністю периферійних відділень державних установ і для порівняння рівнів їх продуктивності.

На макрорівні в США інститутом управління продуктивністю є Федеральна резервна система. Завдяки цьому аналізуються та використовуються різні економічні важелі, чинники які позитивно впливають на прискорення продуктивності різних ресурсів.

Вирізняють кілька варіантів державної інноваційної політики, які в певні періоди в різних високо розвинутих країнах були пріоритетними. Так, наприклад, інноваційна політика «технологічного поштовху» полягала в тому, що пріоритетні напрями інноваційної діяльності визначались державою, яка забезпечувала їх здійснення необхідними фінансовими й матеріальними ресурсами. Цей варіант інноваційної політики формується виходячи з існуючих у суспільстві науково-технічних та соціально-економічних проблем, вирішення яких здійснюється на основі державних програм інвестування.

Інноваційна політика ринкової орієнтації передбачає вибір напрямів розвитку науки й техніки, перерозподіл ресурсів на основі ринкового механізму. Згідно з цією політикою передбачається обмеження ролі держави в здійсненні інноваційних процесів, починаючи із фундаментальних досліджень і закінчуючи випуском нової продукції.

Інноваційна політика соціальної орієнтації передбачає оцінювання результатів НТП з погляду їхнього впливу на соціальне середовище. Ось чому, наприклад, рішення про реалізацію масштабних технопроектів у певних регіонах країни приймається із залученням представників широкої громадськості й на основі консенсусу всіх зацікавлених соціальних груп.

Інноваційна політика структурних змін ставить за мету вирішення соціально-економічних проблем суспільства, постійну оптимізацію галузевої структури економіки за рахунок застосування високих технологій.

В умовах стимулювання інноваційної діяльності пільгові знижки конкретно стосуються заробітної плати науковців, придбання матеріальних ресурсів, необхідних для виконання наукових завдань, орендної плати за обладнання для НДЕКР, часткових витрат на дослідження, що виконуються в університетах за угодами із фірмами й корпораціями.

У деяких країнах (США, Франції. Канаді) застосовуються спеціальні заходи, що стимулюють приплив коштів у компанії, які спеціалізуються на фінансуванні невеликих науко ємних фірм.

У США введені правила, які передбачають прискорене амортизаційне списання таким чином. Для машин та обладнання строк амортизації встановлюється п'ять років, а обладнання для НДЕКР - три роки з відповідними нормами: перший рік - 20 %, другий рік - 32 %, третій - 24 %, четвертий - 16 %, п'ятий - 8 %. Для споруд, будинків строк амортизації визначено 10 років, а для транспортних засобів - три роки.

Однією з найголовніших складових інноваційної політики в західних країнах є кадрова політика, яка спрямована на підготовку й перепідготовку наукових кадрів.