4. Регуляція імунної відповіді людини.

Здійснюється за допомогою багатьох факторів. Відомі: генетичний, цитокіновий,

гормональний, ідіотип-антиідіотипічний види регуляції імунної відповіді.

Генетична регуляція імунної відповіді

Суть генетичної регуляції:

- трансплантаційні антигени детермінують міжклітинну кооперацію і забезпечують реалізацію імунної відповіді

- HLA-регіон визначає в цілому імунологічну реактивність організму та схильність до ряду захворювань

Генетична регуляція імунної відповіді є однією з найважливіших. Цей тип регуляції здійснюється молекулами головного комплексу гістосумісності (ГКГ) в літературі часто вживається англійська абревіатура MHC (major histocompability complex). Це – комплекс генів на короткому плечі 6-ї хромосоми, який кодує молекули білків, частина з яких приймає участь в презентації антигенів при імунному розпізнаванні. Білки, котрі кодуються генами ГКГ, відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні імунної відповіді. Найперше, вони є маркерами “свого” (self) для імунної системи, за допомогою них імунна система розрізняє “своє”(self) від не-свого (non-self). Розрізняють три класи молекул гістосумісності. Молекули ГКГ першого класу присутні на всіх ядерних клітинах організму і кодуються у людини переважно “ класичними” локусами A, B, C, відомі також “некласичні” локуси Е, F,G. Перший клас антигенів гістосумісності приймає участь в презентації антигену Т-лімфоцитам цитотоксичним (CD8+ клітинам). Молекули ГКГ другого класу експресуються на антигенпрезентуючих клітинах – макрофагах, В-лімфоцитах та дендритних клітинах і кодуються у людини локусами DR, DP, DQ. Другий клас антигенів гістосумісності приймає участь в презентації антигенів для Т-лімфоцитів-хелперів (CD4+клітин). Перший та другий клас молекул головного комплексу гістосумісності обєднаний спільною назвою – HLA-комплекс (Human Leukocyte Antigens). Третій клас молекул головного комплексу гістосумісності приймає участь у детермінації синтезу компонентів С2 та С4, фактору В системи комплементу, TNF-альфа, мікроглобуліну, ензиму цитохрому Р450, білків теплового шоку HSP70.

Цитокінова регуляція імунної відповіді.

Цитокіни в імунній відповіді можуть виявляти:

- аутокринну дію, звязуючись з рецепторами на мембранах тих самих цитокінпродукуючих клітин

- паракринну дію, з’єднавшись з рецепторами на клітинах-мішенях, котрі знаходяться безпосередньо біля цитокінпродукуючих клітин

- ендокринну дію, вступаючи в циркуляцію і звязуючись з віддаленими клітинами

Регуляція цитокінами клітинної активності

Функція цитокінів	Цитокін	Клітина-мішень	Дія
Плейотропність Т-h 2-го порядку	IL-4 IL-4 IL-4	В-лімфоцит Тимоцит Тромбоцит	Активація, проліферація, диференціювання Проліферація Проліферація
Надлишковість Т-h 1-го порядку Т-h 2-го порядку Т-h 2-го порядку	IL-2 IL-4 IL-5	В-лімфоцит В-лімфоцит В-лімфоцит	Проліферація Проліферація Проліферація
Синергізм Т-h 2-го порядку	IL-4 + IL-5	В-лімфоцит	Переключення синтезу імуноглобулінів на Ig Е-клас
Антагонізм Т-h 2-го порядку Т-h 1-го порядку	IL-4 IFN -гамма	В-лімфоцит В-лімфоцит	Блокування переключення синтезу Ig, котрий індукований IL-4, на Ig Е клас

Гормональна регуляція імунної відповіді.

Активація імунної відповіді	Соматотропний гормон, вазопресин, окситоцин, мелатонін, тимозин, тироксин, інсулін, альдостерон, пролактин
Пригнічення імунної відповіді	Адренокортикотропний гормон, альфамеланоцитостимулюючий гормон, кортикостероїди, катехоламіни, гестагени, андрогени

Ідіотип-антиідіотипічна регуляція імунної відповіді.

Ідіотип – це ділянка амінокислотних послідовностей в межах варіабельного регіону антитіл або Т-клітинного розпізнаючого рецептора, яка є для них специфічною і здатна викликати продукцію антиідіотипічних антитіл.

Ідіотип-антиідіопатична сітка – це регуляторна взаємодія, котра грунтується на тому, що антиідіопатичні антитіла та ідіотипи, котрі знаходяться на імуноглобулінах та Т-клітинних розпізнаючих рецепторах, взаємодіють між собою та регулюють “вираженість” імунної відповіді.