Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Економічна історія. Навчальний посібник.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

3.3. Господарство античних держав (Стародавньої Греції та Стародавнього Риму)

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавилонського царства і Єгипту, які стали жертвою персидських завоювань. Однак цей режим відроджується в нових країнах Середземномор'я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього світу. Це виявилося в економічному піднесенні Греції та Риму.

На відміну від країн Сходу держави на Півдні Європи сформувалися пізніше - наприкінці II тис. до н. е.., хоча території Стародавньої Греції та Стародавнього Риму були заселені ще в епоху палеоліту. Становлення та розвиток рабовласництва у Європі пройшло ряд етапів (Рис.3.2).

Етапи

Стародавня Італія (Рим)

Стародавня Греція

Становлення

9-6 ст. до н.е.(«Царський період»)

11-9 ст. до н.е. («Гомерівський період»)

Утвердження і розвиток

5-1 ст. до н.е. (Рим – Республіка)

1-5 ст. н. е. Рим - імперія

8-4 ст. до н.е. (розквіт грецьких держав – міст (поліси)

Розпад та занепад

занепад Західної римської імперії 5 ст. н.е.

4 ст. до н. е – завоювання Греції Македонією, 1 ст. н. е. – завоювання Римом

Рис. 3.2. Становлення і розвиток рабовласництва у Європі

У суспільстві східного типу люди ще не усвідомлювали своєї свободи, і тому були рабами, а у суспільстві античного типу частина людей усвідомила свою свободу, тому перетворилась на соціальну групу вільних, а решта залишилася рабами. Поступово відбулося формування класових суспільно – економічних формацій (Рис. 3.3).

Рис. 3.3. Загальні ознаки античної суспільно - економічної формації

Античне рабовласницьке суспільство характеризувалося більш розвиненими приватновласницькими відносинами. Зростання індивідуальної приватної власності вело до розкладання античної громади.

Економіка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму ґрунтувалася на праці рабів, які були головними виробниками матеріальних благ. Основними джерелами поповнення рядів рабів були: 1) військовополонені і захоплені в полон мирні жителі; 2) одноплемінники, яких продавала правляча аристократія варварських народів; 3) народжені рабами діти; 4) люди, захоплені піратами і викрадачами. Праця рабів використовувалася у всіх сферах соціально-економічного життя античних держав, витісняючи працю вільних громадян.

Антична форма власності панувала в більшості міст-полісів Стародавньої Греції, з яких найбільш розвинутими були Афіни, і в Римській імперії. VIII - III ст. до н. е. - період існування полісів. Цей період був класичним рабовласницьким періодом історії Стародавньої Греції, яка не становила єдиної держави, а складалася з безлічі невеликих держав. Поліс - місто-держава, його мешканці були рівноправними членами міської землеробської громади. Кожен громадянин полісу мав право володіти невеликою ділянкою землі. Оскільки велике землеволодіння не допускалося, праця рабів в сільському господарстві Стародавньої Греції мала не значне застосування. В основі існування поліса була антична форма власності, яка поєднувала в собі державну і приватну власність.

Головною сферою використання рабів в Стародавній Греції було ремесло. Основним осередком ремісничого виробництва були ергастерії - великі майстерні, в яких працювали раби. Оскільки праця рабів обходилася дешевше від праці вільних людей, то і продукція ергастеріїев була дешевше від продукції вільних ремісників. Ремісники не могли витримати конкуренції та розорялися. Таким чином, праця рабів у Стародавньої Греції застосовувалася переважно в ремеслі, а не в землеробстві.

На відміну від Стародавньої Греції в Стародавньому Римі раби активно використовувалися в сільському господарстві. На нових завойованих Римом землях створювалися великі господарства - латифундії, в яких працювала велика кількість рабів. У самому Римі переважали господарства середніх розмірів - вілли, де працювали десятки і сотні рабів. І спеціалізація цих видів господарств була різною: провінційні латифундії були зерновими, а у віллах займалися виноградарством, садівництвом, тваринництвом. Слід підкреслити, що ці великі господарства були спеціалізованими і товарними. Землевласникам рабовласницькі господарства приносили великі прибутки, тому великі капітали спрямовувалися перш за все на розвиток сільського господарства, а не на ремесло.

Цікаво знати

У Стародавніх Афінах від двох до чотирьох п'ятих усіх мешканців були рабами. Тобто, афінська демократія існувала за рахунок широкого використання рабів та перекладання на них усього тягару господарської, будівельної діяльності та підготовки до воєн.

Джерело: Стародавні Афіни: http://www.npblog.com.ua/index.php/arheologiya/starodavni-afini.html

Організація ремесла в Римі відрізнялася від грецької. Великі майстерні з працею рабів тут були винятком, а переважали дрібні майстерні вільних людей, де раб не був головною продуктивною силою. У майстерні крім самого майстра, вільних його учнів в середньому працювали 2-4 раба. Праця рабів у масових масштабах застосовувалася тільки у гірничій галузі та на будівництві. Наприклад, по всій території Стародавнього Риму були прокладені вибрукувані каменем дороги, які були побудовані рабами.

Додаткова інформація

Рівень урбанізації Давнього Риму становив 30%, а за межами – 10%. Високий рівень життя римлян пояснюється наявністю високорозвинутих ринків праці, товарів, капіталів, що в свою чергу спонукало укріпленню спеціалізації і, як результат, збільшенню ефективності економіки країни.

Джерело: Всесвітня історія: Наочний посібник / О.В. Гісем, О.О. Мартинюк, О.Ф. Трихан. – К.; Х.: Веста, 2004. – 156 с.

Для античних держав були характерні більш високі темпи розвитку суспільного виробництва, а також формування товарно-грошових відносин. Значний розвиток одержав торгівельний обмін, який почав опосередковуватися грошима. На відміну від Стародавнього Єгипту в Греції торгували за допомогою грошей, але єдина грошова система ще була відсутня. Кожен поліс карбував свої гроші: золоті, срібні монети й злитки, тому не кожна людина могла знати співвідношення цінності різних монет. Ця обставина породила «банкірів» - мінял, які обмінювали гроші одного поліса на гроші іншого. Часто банкір брав вклади від своїх клієнтів і сам розплачувався за куплені ними товари. Таким чином, в його розпорядженні з’являлися досить великі суми чужих грошей, і він давав їх в борг під відсотки, тобто виступав як лихвар.

Розвитку торгівлі в межах усієї Римської імперії сприяли дві обставини. По-перше, вже була введена єдина грошова монетна система: тут вже не було необхідності обмінювати гроші одного поліса на гроші іншого, як це було в Греції. По-друге, важливим досягненням стало будівництво доріг, які були вибрукувані каменем і перетинали всю Європу. Ці дороги збереглися до нашого часу. Економіка, як і раніше залишалася натуральною, на ринок надходили лише надлишки продукції.

Порівняльний аналіз становлення і розвитку рабовласництва в античному світі представлений на рис.3.4.

Критерії

Стародавня Греція

Стародавня Греція

Використання праці рабів

Переважно в майстернях і в гірничій промисловості. У землеробстві використовувалася неактивно.

Працювали в основному у сільському господарстві. Велика доля використання рабів в містах – домашня челядь, слуги. Незначна частина – ремесло, будівельні роботи.

Розвиток торгівлі і купецького капіталу

Значний розвиток. Орієнтація на зовнішній ринок.

Слабкий розвиток. Орієнтація на внутрішній ринок.

Розвиток лихварства

Слабке, якщо порівнювати з розвитком купецького капіталу.

Значний розвиток. Основні форми - відкупи, ломбард, обмінні контори, банки.

Рис. 3.4. Аналіз розвитку і становлення рабовласництва у античному світі

Стародавній Схід не випадково виявився тією частиною земної кулі, де вперше було здійснено перехід до класового суспільства, з'явилася державність. З появою залізних знарядь продуктивність праці азіатських країн підвищилася. За рахунок цього додаткового продукту тепер могли жити люди, які самі їжу не здобували. Вони могли займатися наукою, мистецтвом,виготовляти ремісничі вироби. З появою такого прошарку людей прогрес людського суспільства збільшився. Але для того, щоб ці люди могли існувати, додатковий продукт треба було відібрати у тих, хто його виробляв. Країни Стародавнього Сходу були ранніми рабовласницькими державами, які суттєво відрізнялися від античних держав.

Порівняльна характеристика азіатського і античного соціально – економічного способу виробництва представлена на рис. 3.5.

 

Азіатський спосіб виробництва

Античний спосіб виробництва

Географічний ареал

Ассирія, Стародавній Єгипет, Стародавня Індія, Стародавній Китай, Шумер, Вавилон

Стародавня Греція, Стародавній Рим (республіка, імперія)

Основа економіки

Зрошувальне землеробство в умовах річкових долин, довготривалий розлив річок, недолік опадів.

Землеробство, скотарство, ремесло.

Мета виробництва

Створення засобів існування рабів і рабовласників

Створення додаткового продукту в натуральній і грошовій формі.

Зв’язок з ринком

Слабка

Тісна (торгівля надлишками)

Головна виробнича сила

Селяни – общинники (колективна праця)

Раб як об’єкт експлуатації.

Характер економіки. Власність

Сурова державна централізація. Державна власність на землю

Економіка в основному децентралізована. Власність рабовласників на раба, на продукт його праці.

Характер рабства

Патріархальне рабство. Чисельність і питома вага рабів незначна. Праця рабів - іригаційні системи; дворова і храмова челядь.

Класичне рабство, висока питома вага рабів у загальній чисельності населення. Праця рабів у всіх сферах економіки.

Спільне

1.      Технологія ручної праці.

2.      Господарство зовнішньоекономічного примусу.

3.      Натуральний і аграрний характер економіки.

Рис. 3.5. Порівняльна характеристика азіатського і античного соціально – економічного способу виробництва

У II-III ст. н. е. настала криза рабовласницької системи - рабовласницькі виробничі відносини стали гальмувати розвиток продуктивних сил. Завойовницькі війни були вже не такими успішними. Наприклад, Рим захопив вже стільки, що не міг міцно утримувати провінції під контролем. Скоротився приплив рабів, вони стали дорогими, що робило їхню працю значно дорожчою. Зважаючи на це, ефективність великих рабовласницьких господарств, заснованих на кооперації праці великої кількості рабів стала знижуватися.

Почали виникати нові форми господарювання. Щоб зберегти рабів і підняти прибутковість своїх господарств, певна частина великих земельних власників стала ділити свої землі на дрібні ділянки - пекулії і виділяти їх своїм рабам. Пекулій був самостійним господарством. Це могла бути реміснича майстерня, ділянка землі. Раб починав господарювати самостійно, певну частину доходів він повинен був віддавати господареві, платити йому оброк. За новим законодавством Римської імперії раба не тільки не можна було вбити, але не можна було навіть й відібрати у раба пекулій. Паралельно з цим процесом у II ст. до н.е. виникло екстенсивне господарство у вигляді колонату. Колонами називалися вільні селяни, які брали в оренду землю у землевласників. Поступово почалося закріпачення колонів. Їм заборонялося йти з маєтків, поступово став можливим продаж колонів із землею. Колонат став спадковим станом.

Виділення пекулій, поява колонату свідчили про початок феодалізації економіки Стародавнього Риму. Цей процес супроводжувався обезземеленням селянства і зростанням великого землеволодіння. Руйнування господарств дрібних виробників - селян і ремісників - посилювало їх боротьбу з великими власниками. В останні століття існування Риму його територія була охоплена народними повстаннями, в яких брали участь не тільки раби, але й вільні селяни і ремісники. У результаті в V ст. н. е.. Римській імперії не вдалося зібрати необхідного війська, яке могло б протистояти армії варварів. У 476 р. Західна Римська імперія впала під її натиском.