2. Господарство України в другій половині хіх – початок хх ст.

У другій половині ХІХ – початку ХХ ст. найбільший вплив на розвиток капіталізму та здійснення промислового перевороту в Україні відіграли соціально-економічні реформи на селі. Спроби «косметичного» оновлення феодального землеустрою не дозволили вирішити болюче селянське питання і в середині ХІХ ст. з’являються акти про звільнення селян з кріпацтва: 1848 р. – імператорський патент щодо звільнення селян Галичини та Буковини від панщини та інших повинностей, у 1853 р. підтверджений щодо селян Закарпаття, 19 лютого 1861 р. – царський маніфест та акт про звільнення селян з кріпацтва в Російській імперії.

Основні тези цих реформ були схожими по обидва боки Дніпра: ліквідація особистої залежності селян від поміщиків, наділення селян землею та визначення за неї повинностей, викуп селянських наділів, створення органів селянського самоврядування. Селяни тепер могли купувати рухоме й нерухоме майно, могли вільно змінювати род діяльності, що створювало умови для вільного найму робочої сили. Але при явно прогресивному характері цих реформ їх наслідки були не втішними: 220 тис. українських селян залишилися безземельними, майже 100 тис. мали наділ до однієї десятини, 1600 тис. – від однієї до трьох десятин; викуп землі здійснювався за цінами, що втричі перевищували ринкову ціну.

Перехід до капіталізму на селі проходив головним чином прусським шляхом (як на Правобережжі, так і на Лівобережжі), що було зумовлено пережитками феодального устрою - діяла відробіткова система, коли селянин за право користування землею мав відпрацювати на землі поміщика. Найчастіше така система призводила до подальшого розорення основної маси селян.

Але на Півдні України, де наслідки феодалізму не так давалися взнаки, був поширений американський шлях переходу до капіталізмі – власники великих маєтків створювали на базі своїх господарств потужні агропромислові підприємства, що були засновані на широкому використанні машин та вільнонайманої праці.

В цей час сільське господарство України все більше набуває суто капіталістичних рис:

2. зростає рівень концентрації земель (на початку ХХ ст. 68% землі були у власності 3 тис. поміщиків);

3. відбувається перерозподіл земельної власності за рахунок заміни дворянського землеволодіння буржуазним (до 1905 р. понад третина поміщицьких земель перейшла до осіб недворянського походження);

4. значно зросло орендне землекористування, поширювалася грошова форма орендної плати;

5. зростала товарність сільськогосподарського виробництва, що призвело до оптимізації структури посівів, використання техніки та найманої праці.

Промисловість в Україні розвивалася головним чином на Лівобережжі в рамках основних тенденцій Російської імперії. До характерних рис цього розвитку слід відзначити наступні.

1. Перетворення Півдня України на головну паливну та металургійну базу Російської держави.

2. Темпи індустріального розвитку були більш високими, ніж середні в імперії.

3. Високий рівень концентрації виробництва.

4. Значний вплив іноземного капіталу – французький, німецький, англійський та бельгійський капітали займали провідні позиції у кам’яновугільній, залізорудній та металургійній галузях промисловості України.

5. Структурна та територіальна диспропорційність.

6. Формування економіки України як складової частини економіки Російської імперії, що призвело до відсутності замкненого циклу виробництва більшості товарів вже на початку ХХ ст.

Цікаво знати

Щоб не допускати зниження цін на внутрішньому ринку, найбільші цукрозаводчики України 1887р. у Києві обєдналися у синдикат – перше в Російській імперії капіталістичне монополістичне обєднання. Вже через 5 років це новоутворення контролювало 90% цукрових заводів України.

В цілому на великих підприємствах в Україні на межі ХІХ-ХХ ст. працювало 44% всіх робітників, тоді як у США – лише 33%.