1.6. Визнання іноземця безвісно відсутнім чи оголошення його померлим

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про міжнародне приватне право» підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи. Виходячи зі змісту даної статті та принципу надання іноземцям національного режиму, в Україні мо­жуть бути визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими в по­рядку, встановленому законодавством України (статті 43-48 ЦК України), тільки іноземці, які постійно проживають на території України (іммігранти), особи без громадянства, що мають місце про­живання чи перебування в Україні, та біженці, які мають місце пере­бування в Україні.

Угодами України про правову допомогу, насамперед двосторонні­ми, більш докладно регламентуються порядок та наслідки визнання іноземців безвісно відсутніми чи оголошення їх померлими, у справах про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою компетентним є суд держави, громадянином якої була особа. Дана справа може бути розглянута й судами тієї держави, де особа мала місце проживання, за заявою зацікавлених осіб, які проживають на території цієї держави та права яких засновано на і"ї законодавстві. При цьому кожен суд у даному випадку застосовуватиме своє національне зако­нодавство.

91

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Спеціальні закони, що регулюють порядок та наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення ІТ померлою, прий­нято у Німеччині, Австрії, Італії та деяких інших державах. Разом з тим праву деяких держав (наприклад, Франції) невідомий інститут визнан­ня безвісно відсутньої особи померлою. У таких країнах можливе лише оголошення особи безвісно відсутньою в порядку судової ухвали, що має обмежені майнові наслідки (тимчасове введення у володіння «спад­ковим майном»), але не розірвання шлюбу безвісно відсутнього. Пра­ву Великої Британії та США взагалі невідомий інститут безвісної відсутності: можливим є лише встановлення для даної конкретної справи презумпції факту смерті особи, щодо якої не було відомостей протягом семи років'. Зазначені суттєві відмінності в матеріальному праві деяких держав можуть стати підґрунтям для виникнення такого небажаного у правовому регулюванні явища, як «кульгаючі» правовідносини (особу буде визнана померлою за правом однієї дер­жави, а за правом іншої вона вважатиметься живою).

1.7. Правове становище громадян України за кордоном

Кожен громадянин України має право вільного виїзду за межі України, крім випадків, передбачених законодавством, і в'їзду на ї"ї територію. Громадянин України ні за яких підстав не може бути обме­жений у праві на в'їзд в Україну.

Порядок виїзду громадян України за кордон і повернення в Україну врегульовано Конституцією України, а більш докладно — Законом України від 21 січня 1994 р. «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»^.

Документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є:

а) паспорт громадянина України для виїзду за кордон (громадяни України мають право отримати даний документ по досягненні 18 років, а громадяни України, які постійно проживають за кордоном, — 16 років);

б) проїзний документ дитини (у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон);

' Лунц, Л. А. Курс международного частного права [Текст] / Л. А. Лунц. - Т. 1 : Международное частное право: общая часть. - М. : Спарк, 2002. - С. 360. ^ Відом. Верхов. Ради України, - 1994. - № 18. ~ Ст. 101.

92

Розділ IV. Суб'єкти міжнародного приватного права

в) дипломатичний паспорт;

г) службовий паспорт;

ґ) посвідчення особи моряка.

У передбачених міжнародними договорами України випадках для виїзду за кордон можуть використовуватися й інші документи (напри­клад, національний паспорт громадянина України). У разі втрати гро­мадянином України зазначених документів дипломатичні представ­ництва чи консульські установи України за кордоном видають йому посвідчення особи на повернення в Україну.

У Законі України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» закріплено перелік підстав для тимчасових обме­жень у праві виїзду громадян України за кордон. Відповідно до ст. 6 цього Закону громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта у випадках, якщо: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, — до закінчення строку, встанов­леного законодавством; 2) діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання — до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не перед­бачено міжнародним договором України; 3) проти нього порушено кримінальну справу — до закінчення провадження у справі; 4) він за­суджений за вчинення злочину — до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, — до виконання зобов'язань; 6) він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості — до з'ясування причин і наслідків подання неправдивих відомостей; 7) він підлягає призову на строкову військову службу — до вирішення питання про відстрочку від призову; 8) щодо нього подано цивільний позов до суду — до закінчення провадження у справі; 9) він за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває під адміністративним наглядом міліції — до погашення (зняття) судимості чи припинення нагляду. Однак, як свідчить практика, перевірки не завжди дають змо­гу виявити наявність наведених обставин.

За наявності зазначених обставин громадянин України, який має паспорт для виїзду за кордон, зобов'язаний здати його на зберігання до органу внутрішніх справ за місцем проживання у місячний строк після виникнення таких обставин.

Закон також містить положення про обмеження на виїзд з України громадян з .міркувань безпеки у разі виникнення у будь-якій державі

93

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

надзвичайної ситуації, що унеможливлює створення безпечних умов для громадян України (ст. 9), виїзд з України недієздатних осіб (ст. 10), військовослужбовців (ст. 11) тощо.

Загальним принципом, що визначає правовий статус громадян України за кордоном, є право держави їх перебування. Традиційно правила, які визначають регулювання прав і обов'язків громадян України (а також відповідно й іноземців в Україні), закріплюються у різних міжнародних угодах (договорах про надання правової допо­моги, про усунення подвійного оподаткування та ін.). Правовий статус громадян України за кордоном визначається також міжнародними звичаями та загальними принципами міжнародного права.

Зважаючи на відмінності у правовому регулюванні статусу фізичних осіб у різних державах, громадянам України в іноземній державі може бути надано можливість користуватися майновими чи іншими права­ми, які не відомі українському законодавству. У той же час в іноземних державах, як і в Україні, можуть бути встановлено винятки із принци­пу національного режиму, що обмежуватимуть громадян України в окремих правах. Це може стосуватися деяких пільг при отриманні освіти, соціальному забезпеченні тощо.

Разом з тим громадяни України за кордоном користуються захистом з боку України у різних сферах діяльності. Згідно з ч. З ст. 25 Конститу­ції України наща держава гарантує піклування та захист своїм грома­дянам, які перебувають за і"ї межами. Цей принцип відображено і в Консульському статуті України, затвердженому Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. «Про Консульський статут України», згідно з яким захист громадян України, що перебувають за кордоном, здійснюється через консульські установи.

Територія іноземної держави поділяється на консульські округи, в кож­ному з яких діє відповідна консульська установа. Консульський статут України закріплює обов'язок консула вживати заходів для того, щоб гро­мадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування і міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, а також міжнародними звичаями. На виконання цього обов'язку консул веде облік громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають у його консульському окрузі (ст. 22 Консульського статуту України); інформує громадян України, які тимчасово перебувають у його окрузі, про законо­давство держави перебування, а також про місцеві звичаї (ст. 25); має право без окремого доручення представляти в установах держави пере-

94

Розділ IV. Суб'єкти міжнародного приватного права

бування громадян України, якщо вони є відсутніми і не доручили ведення справ якійсь особі або не можуть захищати свої інтереси з інших причин, доки особи, яких представляють, не призначать своїх уповноважених або не візьмуть на себе захист своїх прав та інтересів (ст. 26). На жаль, на практиці консул далеко не завжди може надати дійсну допомогу громадя­нам держави, яку представляє. Йдеться про розгляд справ за участю громадян України у судах іноземних держав, де де-юре консул може бути представником громадян України. Однак досить часто він, уникаючи конфліктних ситуацій і порушення дипломатичних відносин із держа­вою перебування, «ізолює» себе від участі у судовому розгляді, що суттє­во порушує права та інтереси співвітчизників.

Крім захисних, консульські установи виконують й інші функції, зокрема здійснюють державну реєстрацію актів громадянського стану, видають відповідні свідоцтва, легалізують документи. Так, консул про­вадить реєстрацію шлюбу, розірвання шлюбу, приймає рішення про встановлення батьківства, усиновлення дитини — громадянина України, реєструє акти громадянського стану, вживає заходів щодо охорони май­на, яке залишилося після смерті громадянина України, вчиняє нотаріаль­ні дії, передбачені законодавством України, видає паспорти громадян України для виїзду за кордон, продовжує строк їх дії, видає та погашує візи на в'їзд в Україну, виїзд з України, легалізує документи й акти, складені за участю владних органів консульського округу, тощо.

Громадяни України можуть звертатися за захистом порушених прав до компетентних органів держави перебування. Будь-яке обмеження цивільних прав громадян України за кордоном вважається дискримінацій­ним і є неприпустимим. Проте залишається можливим застосування до громадян України реторсії з боку держави перебування.

^^^^шт § 2. Юридичні особи в міжнародному приватному праві