- •Загальна частина
- •2. Міжнародні договори
- •3. Інші скорочення
- •2.1. Колізійно-правовий метод
- •2.2. Матеріально-правовий метод
- •§ 1. Поняття та види джерел (форм) міжнародного приватного права
- •§ 3. Внутрішнє законодавство держав
- •§ 4. Правові звичаї
- •§ 6. Концепція lex mercatoria
- •§ 3. Кваліфікація колізійної норми. Конфлікт кваліфікацііі
- •§ 4. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни
- •§ 5. Обхід закону
- •§ 6. Встановлення змісту та застосування іноземного права
- •§ 7. Застереження про публічний порядок та імперативні норми в міжнародному приватному праві
- •§ 8. Взаємність та реторсія
- •1.1. Загальні засади правового статусу фізичних осіб як суб'єктів міжнародного приватного права
- •1.2. Поняття та колізійні питання громадянства
- •1.3. Іноземці за законодавством України
- •1.4. Правоздатність іноземців в Україні
- •1.5. Дієздатність іноземців в Україні
- •1.6. Визнання іноземця безвісно відсутнім чи оголошення його померлим
- •1.7. Правове становище громадян України за кордоном
- •2.1. Загальна характеристика правового статусу юридичних осіб у міжнародному приватному праві
- •2.2. Поняття особистого закону юридичної особи
- •2.3. Правове становище іноземних юридичних осіб в Україні
- •2.4. Особливості правового статусу транснаціональних корпорацій
- •2.5. Особливості створення і діяльності офшорних компаній
- •2.6. Міжнародні юридичні особи
- •§ 3. Держава як суб'єкт міжнародного приватного права
- •3.1. Особливості участі держави в міжнародних приватних відносинах. Поняття та види імунітету
- •3.2. Законодавство України та міжнародні угоди з питань державного імунітету
- •§ 3. Право власності та інші речові права на рухоме маііно, що перебуває в дорозі
- •§ 1. Міжнародно-правова охорона авторських нрав
- •§ 1. Поняття та види правочинів з іноземним елементом
- •§ 3. Особливості колізійного регулювання договірних зобов'язань у міжнародному приватному праві
- •§ 4. Договір міжнародної кунівлі-продажу товарів
- •§ 5. Загальна характеристика угод сот щодо міжнародної торгівлі
- •§ 6. Договір міжнародного перевезення вантажів, пасажирів та їх багажу
- •6.1. Поняття міжнародних перевезень
- •6.2. Міжнародні морські перевезення
- •6.3. Міжнародні залізничні перевезення
- •6.4. Міжнародні автомобільні перевезення
- •6.5. Міжнародні повітряні перевезення
- •6.6. Міжнародні річкові перевезення
- •6.7. Міжнародні змішані перевезення
- •§ 7. Позадоговірні зобов'язання
- •7.1. Поняття та зміст позадоговірних зобов'язань у міжнародному приватному праві
- •7.2. Колізійне регулювання деліктних зобов'язань
- •7.3. Особливості відшкодування шкоди, завданої іноземною державою
- •§ 8. Представництво, довіреність
- •8.1. Види представництва в міжнародному приватному праві
- •8.2. Колізійні та матеріально-правові норми щодо позовної давності
- •§ 2. Колізійне регулювання міжнародних трудових відносин
- •§ 5. Трудові права українських громадян за кордоном
- •§ 6. Правове регулювання праці співробітників міжнародних та міжурядових організації!
- •§ 4. Міжнародне усиновлення та його наслідки
- •§ 2. Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин
- •§ 3. Спадкові права іноземців в Україні
- •§ 4. Спадкові права українських громадян за кордоном
- •§ 5. Правовий режим відумерлої спадщини у міжнародному приватному праві
- •§ 3. Міжнародна підсудність
- •§ 4. Іноземні судові доручення
- •§ 5. Визнання та примусове виконання іноземних судових рішень
- •§ 3. Міжнародні регламенти, типовиіі закон про міжнародний комерційний арбітраж юнсітрал
- •§ 4. Арбітражна угода та компетенція міжнародного комерційного арбітражу
§ 3. Міжнародна підсудність
(юрисдикція) цивільних справ з іноземним елементом
у практичному аспекті під міжнародною підсудністю цивільної справи з іноземним елементом розуміють установлення таких її властивостей і ознак, за якими її може бути віднесено до компетенції судових органів тієї чи іншої країни.
Таким чином, міжнародна підсудність — це розмежування компетенції між судовими органами тієї чи іншої держави щодо розгляду і вирішення певних категорій цивільних справ з іноземним елементом та здійснення окремих процесуальних дій стосовно іноземної особи. При вирішенні питання про міжнародну підсудність суд іноземної держави повинен встановити межі власної компетенції та не зачіпати питання про те, чи компетентний вирішувати дану справу будь-який інший іноземний суд або інший юрисдикційний орган.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України повинні керуватися не тільки нормами внутрішнього процесуального законодавства, а й тими колізійними нормами, які містяться перш за все у двосторонніх міжнародних договорах про правову допомогу та інших міжнародних договорах.
Відповідно до ст. 414 ЦПК підсудність судам України цивільних справ по спорах, у яких беруть участь іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також по спорах, у яких хоча б одна із сторін проживає за кордоном, визначається законодавством України. Отже, при вирішенні питання про міжнародну підсудність в Україні також діє «закон суду» (lex fori).
Загальні правила підсудності цивільних справ з іноземним елементом регулюються ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»: підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи
284
Розділ XI. Міжнародний цивільний процес
на те, що в ХОДІ провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Зазначений закон передбачає два види міжнародної підсудності: виключну та альтернативну.
Випадки альтернативної підсудності справ судам України, коли вони можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, встановлено ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»:
якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону;
якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи-відповідача;
у справах про відшкодування шкоди, якщо і"ї було завдано на території України;
якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
якщо у справі про відшкодування шкоди позивач — фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа—відповідач місцезнаходження в Україні;
якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;
якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути по рушена за кордоном;
285
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
11) В ІНШИХ випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Договірна підсудність, передбачена п. 1 ст. 76 зазначеного Закону, найчастіше використовується у господарських правовідносинах, оскільки сторони заздалегідь можуть домовитися про те, в якій юрисдикції та в якому суді розглядатимуться можливі спори. Угоди сторін, у яких обирається установа, яка буде компетентна розглядати можливі спори, у винятку із чинних правил щодо підсудності називаються пророгаційни-ми та дерогаційними. Такі угоди можуть мати місце лише у випадку альтернативної, тобто невиключної, підсудності. Угода, внаслідок якої непідсудний спір за загальними диспозитивними нормами про підсудність стає підсудним, називають пророгаційною (від лат. pro rogatio — продовження). Угода, внаслідок якої спір, що підлягає розгляду певною установою на підставі загальних диспозитивних норм, вилучається із сфери її юрисдикції та передається іншій судовій установі, називається дерогаційною. Слід зазначити, що пророгаційні та дерогаційні угоди не можна ототожнювати з арбітражними угодами, оскільки вони мають відношення лише до державного судочинства.
Стаття 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» містить перелік випадків, коли справи з іноземним елементом підсудні виключно судам України і не можуть розглядатися за кордЬном:
якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;
якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;
якщо у справі про спадщину спадкодавець — громадянин України і мав в ній місце проживання;
якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видання свідоцтва (патенту) в Україні;
якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців;
якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;
якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;
якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;
286
Розділ XI. Мізкнародний цивільний процес
9) якщо справи стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України;
10) в інших випадках, визначених законами України.
Викладені правила про визначення міжнародної підсудності за законодавством України застосовуються, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, не встановлено інших правил. Слід зазначити, що правила про підсудність, що передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права (ч. 2 ст. 2 ЦПК). Норми права про розмежування підсудності містяться насамперед у двосторонніх договорах про правові відносини та правову допомогу в цивільних і кримінальних справах, а також в однойменній багатосторонній Конвенції держав — членів СНД.
Міжнародні договори України містять як загальні правила розмежування підсудності, так і спеціальні правила стосовно підсудності окремих категорій цивільних і сімейних справ. Договори встановлюють, на території і в органах (судах, нотаріаті, РАЦС) якої саме країни належить здійснювати ті чи інші юридичні дії.
Більшість договорів про правову допомогу передбачають загальне правило розмежування підсудності — пред'явлення позовів за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідачів (принцип доміцилію). Так, у ст. 21 договорів України з Литовською Республікою, Республікою Грузія, Естонською Республікою зазначено: якщо ці договори не встановлюють іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні та сімейні справи, коли відповідач має на її території місце проживання; позови до юридичних осіб їм підсудні, якщо на території цієї Сторони знаходиться орган управління, представництво або філія юридичної особи.
Крім загального правила, в договорах рівною мірою застосовується розмежування підсудності шляхом віднесення справи до ведення судів обох держав (альтернативна підсудність), ведення судів конкретної держави (виключна підсудність), укладання письмової угоди сторін (договірна підсудність). Зокрема, в ч. 2 ст. 21 таких договорів зазначено, що суди держав розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін. За наявності такої угоди суд за місцем проживання відповідача припиняє провадження у справі за його заявою, якщо таку заяву зроблено до подання заперечень по суті позову. Виключну компетенцію судів не може бути змінено угодою сторін.
287
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Конвенція держав — членів СНД від 22 січня 1993 р. містить також правила визначення виключної підсудності. Зокрема, із позовами про право власності та про інші речові права на нерухоме майно можна звертатися тільки до компетентних судів за місцезнаходженням маії-на. Позови до перевізників, що випливають із договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу, подаються за місцезнаходженням управління транспортної організації, до якої в установленому порядку була пред'явлена претензія (ч. З ст. 20 Конвенції). Виключна компетенція судів також не може бути змінена угодою сторін (ч. 1 ст. 21 Конвенції).
Деякі міжнародні договори про правову допомогу містять спеціальні норми про підсудність окремих категорії! справ, як правило, пов'язаних з особистим статусом громадян. Ідеться про справи окремого провадження — про обмеження дієздатності, визнання осіб безвісно відсутніми або оголошення померлими і встановлення факту смерті; про сімейні справи — про розірвання шлюбу і визнання шлюбу недійсним; про справи, які виникають із особистих і майнових відносин подружжя, правовідносин між батьками і дітьми; а також про деякі категорії цивільних справ — про власність, зобов'язання, що виникають унаслідок заподіяння шкоди; у спадкових справах. При цьому передбачається комбінування таких критеріїв, як громадянство, місце проживання сторін, місце знаходження майна. Найчастіше критерієм виступає громадянство. Наприклад, відповідно до ст. 22 договорів України з Республікою Молдова, Республікою Польща, Корейською Народно-Демократичною Республікою при обмеженні в дієздатності або визнанні особи недієздатною компетентним є суд тієї Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка має бути обмежена в дієздатності або визнана недієздатною.
Згідно зі ст. 23 наведених договорів справи про визнання особи відсутньою, оголошення Гї померлою і встановлення факту смерті належать до компетенції суду тієї Договірної Сторони, громадянином якої ця особа була в той час, коли вона за останніми відомостями була живою.
За ознаками громадянства особи та її місця проживання договорами про правову допомогу встановлюється підсудність у справах про розірвання шлюбу. Так, за ст. 26 Договору між Україною і Республікою Польща у справах про розірвання шлюбу компетентним є орган тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент порушен-
288
Розділ XL Міжнародний цивільний процес
ня справи. Якщо в момент порушення справи один із подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другиіі — громадянином іншої Договірної Сторони, компетентним є орган тієї Договірної Сторони, на території якої подружжя має місце проживання. Якщо один із подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий — на території іншої Договірної Сторони, компетентними є органи обох Договірних Сторін.
