6.4. Міжнародні автомобільні перевезення

На початку XX ст. міжнародні автомобільні перевезення регламен­тувала Конвенція про врегулювання автомобільного руху між країна­ми, встановлення технічних вимог до автомашин у міжнародному сполученні, прав керування автомобілем, уніфікації сигналів на авто­шляхах (Париж, 1926 p.). Поширення міжнародних автомобільних перевезень призвело до розроблення Конвенції про дорожній рух та Протоколу про дорожні знаки і сигнали (Женева, 19 вересня 1949 p.). До них приєдналися майже 150 країн. Колишній СРСР також був їх учасником з 1959 р. Україна як його правонаступниця продовжує бра­ти участь у цих конвенціях.

' Див.: Угода між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про діяльність залізничного транспорту від 17 груа. 1992 р. // Офіц. вісн. України. - 2005. - № 12. -Ст. 609; Угода між Урядом України і Урядом Республіки Польща про залізничне спо­лучення через Державний кордон від 18 черв. 1993 р, // Офіц. вісн. України. -2006.-№39.-Ст. 2642.

189

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Умови договору міжнародного автомобільного перевезення ван­тажів між європейськими державами визначаються в Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, підписана у Женеві 19 травня 1956 р. (КДПВ)'

Конвенцію про договір міжнародного перевезення вантажів було прийнято з метою уніфікації умов, що регулюють міжнародне пере­везення вантажів автотранспортом, зокрема щодо документів, які за­стосовують для перевезення, а також відповідальності перевізника. Вона застосовується, по-перше, до перевезень автомобілями, ав-томобілями-тягачами, причепами, напівпричепами тощо; по-друге, до будь-якого платного договору перевезення вантажів, коли місце прий­няття вантажу до перевезення та місце доставления вантажу знахо­дяться у різних державах, з яких хоч би одна є учасницею Конвенції; по-третє, до перевезень вантажів між державами, коли частина шляху проходить морем, залізницею, внутрішніми водно-повітряними шля­хами. Якщо втрата чи пошкодження або прострочення доставления мали місце під час перевезення іншими видами транспорту і не були викликані дією або бездіяльністю автоперевізника, його відповідальність норми зазначеної Конвенції регулюють тільки за відсутності іншого відповідного міжнародного договору.

Автомобільні перевезення оплачуються за тарифом з розрахунку за перевезення однієї тонни вантажу залежно від відстані. Передбаче­но також надбавки, знижки та штрафи відповідно до встановленої плати (тарифу).

Згідно з Конвенцією для здійснення автотранспортного перевезен­ня укладається єдиний договір навіть у разі його реалізації декількома перевізниками. Останні мають укладати додаткові угоди між собою. Але умови цих угод не повинні відхилятися від положень єдиного до­говору та зазначеної Конвенції. В противному разі вони вважатимуть­ся недійсними.

Кожен з перевізників відповідає за здійснення всієї операції пере­везення. Другий і наступні перевізники стають сторонами у договорі перевезення на умовах, зазначених у відвантажувальній накладній. У цьому разі позов у зв'язку зі втратою, пошкодженням чи затриманням

' Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільно­го перевезення вантажів: Закон України від 1 серп. 2006 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2006. - № 39. - Ст. 341; Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) від 19 травня 1956 р. // Відом. Мін-ва транспорту та зв'язку України. - 2006. - № 15-16.

190

Розділ VII. Правочини та зобов 'язаііня в міжнародному приватному праві

доставления вантажу може бути пред'явлений тільки до першого перевізника, останнього, або до того, якиіі здійснював контроль над вантажем, коли сталася його втрата, пошкодження чи затримання у доставленні. Позов можна пред'явити одночасно до декількох пе­ревізників. Відповідальність згідно з вимогами Конвенції ґрунтується на принципі провини. У разі неможливості встановити винну особу збитки відшкодовують усі перевізники пропорційно. Якщо один з перевізників є неплатоспроможним, його частку повинні сплатити інші перевізники.

Конвенція передбачає, що договір перевезення вантажу автотран­спортом підтверджується накладною на перевезення вантажу, яка засвідчує прийняття вантажу перевізником. Відсутність накладної чи Гї дефект не повинні впливати на дійсність договору.

До автотранспортної накладної відправник додає всі необхідні до­кументи, наприклад, пакувальні листи, відвантажувальні специфікації, сертифікати якості, інші документи, необхідні для проходження това­ром митного контролю.

Відповідно до норм Конвенції перевізник відповідає, якщо вантаж втрачено повністю або частково чи заподіяно шкоду в період з момен­ту прийняття вантажу до перевезення і до моменту його доставления, а також унаслідок затримання доставки. Перевізник завжди відповідає, якщо: втрата, пошкодження чи затримання в доставленні викликані несправністю транспортного засобу; мала місце неправомірна поведінка чи недбалість особи, в якої транспортний засіб було орендовано, або службовців транспортної організації.

Перевізник звільняється від відповідальності, якщо доведе, що втрата, збитки чи затримання доставления вантажу виникли у результа­ті: а) неправомірних дій чи недбалості позивача; б) вказівок позивача, не пов'язаних з неправомірними діями чи недбалістю перевізника;

в) недоліків вантажу, зумовлених його специфічними властивостями;

г) настання обставин, яких перевізник не міг уникнути, і наслідків, яких він не міг відвернути, в останньому випадку перевізник повинен довести розсудливість своїх дій та неможливість уникнення шкоди.

Про втрату чи пошкодження вантажу одержувач має повідомити перевізника. Факт приймання вантажу є доказом того, що вантажо­одержувач отримав вантаж у стані, описаному в накладній. Якщо у накладній не зазначено умов, який стан повинен мати вантаж під час його отримання перевізником, то, як правило, презюмуються його на-

191

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

лежнии стан, а також непошкодженість упаковки, відповідність мар­кування і номерів вантажу відомостям, зазначеним у накладнії!.

Компенсація перевізником збитків, завданих повною чи частковою втратою вантажу, обмежено максимальним розміром. За незбереження вантажу максимальна відповідальність перевізника сягає 25 золотих франків за 1 кг ваги брутто (ст. 23 КДПВ). Крім того, перевізник пов­ністю відшкодовує витрати, пов'язані з перевезенням, мито тощо.

Конвенція містить перелік спеціальних ризиків, які звільняють перевізника від відповідальності, наприклад, використання відкритих (без брезентового покриття) вантажних машин, якщо це було узгодже­но у накладній.

У Женеві 5 липня 1978 р. держави-учасниці Женевської КДПВ 1956 р. уклали Протокол до цієї Конвенції. У ньому по-іншому тлумачиться розмір відповідальності, зазначений у ст. 23 КДПВ. Встановлено, що розмір відповідальності не може перевищувати 8,33 розрахункових одиниць за 1 кг відсутньої ваги брутто. Зазначену статтю доповнено нормами, в яких роз'яснено поняття та застосування розрахункової одиниці. Нею вважають одиницю спеціальних прав запозичення, яка визначається МВФ. Вказаний розмір розрахункової одиниці перерахо­вують у національну валюту держави, суд якої розглядає справу, на підставі вартості цієї валюти у день винесення рішення або у день, визначений домовленістю сторін. Виражена в одиницях спеціальних прав запозичення вартість національної валюти держави, що є членом МВФ, обчислюється згідно з методом оцінювання, який використовує МВФ для своїх операцій та угод під час їх вчинення. Якщо держава не є учасницею цієї організації, для обчислення застосовують метод, встановлений державою, в якій відбувається таке обчислення.

Серед міжнародних договорів є такі, що регулюють перевезення специфічних вантажів або таких, що вимагають спеціальних застереж­них заходів і особливих умов при транспортуванні. Такою є, наприклад. Європейська конвенція про міжнародне дорожнє перевезення небез­печних вантажів від ЗО вересня 1957 p., яка набрала чинності 29 січня 1968 р. її учасницями є близько 20 країн.

До зазначених міжнародних договорів належить також Угода про міжнародні перевезення харчових продуктів, що швидко псуються, і про спеціальні транспортні засоби, призначені для цих перевезень від 1 верес­ня 1970 p., яка стала чинною 21 листопада 1976 р. До Угоди приєдналися Франція, Іспанія, ФРП, колишній СРСР та деякі інші країни.

192

Розділ VII. Правочини та зобов 'язання в juijicHapodHOMy приватному праві

У Європейській угоді про роботу екіпажів транспортних засобів, що виконують міжнародні автомобільні перевезення, укладеній 1 лип­ня 1970 p., зазначено, що під час будь-якого міжнародного автомобільно­го перевезення, до якого застосовується ця Угода, підприємство і чле­ни екіпажу повинні дотримуватися вимог щодо тривалості відпочинку і керування, а також складу екіпажу, розпоряджень, встановлених національним законодавством у тому районі держави, де член екіпажу переважно займається своєю виробничою діяльністю, а також чинни­ми в даному районі арбітражними рішеннями і колективними догово­рами. Тривалість відпочинку та керування визначається відповідно до цього законодавства арбітражними рішеннями або колективними до­говорами.

Особливості міжнародних автомобільних перевезень регулюють­ся міжнародними договорами, основний зміст яких спрямовано на регламентацію митного проходження вантажів. Наприклад, митний режим при перетинанні кордонів європейських держав автотранспор­том регулює Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП від 14 листопада 1975 p., яка набрала чинності 20 березня 1978 р.'

Конвенція стосується перевезення вантажів без їх проміжного перевантаження у дорожніх транспортних засобах, сполученнях транс­портних засобів або контейнерах, з перетинанням одного або декількох кордонів від митниці місця відправлення однієї з договірних сторін до митниці призначення іншої договірної сторони або тієї самої договірної сторони за умови, що визначена частина операції МДП між її початком і закінченням здійснюється автомобільним транспортом.

Відповідно до ст. 4 цієї Конвенції вантажі, перевезені з додержан­ням процедури МДП, звільнюються від сплати або депозиту ввізних чи вивізних податків і зборів у проміжних митницях. Крім того, вантажі, перевезені з додержанням процедури МДП у запломбованих дорожніх транспортних засобах, запломбованих сполученнях транспортних за­собів або запломбованих контейнерах, як правило, звільнюються від митного огляду на проміжних митницях.

Зазначена Конвенція є обов'язковою для України як однієї із пра-вонаступниць колишнього Союзу РСР, що було підтверджено у 1994 р.

' Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП) від 14 листопада 1975 р. // Офіц. вісн. України. - 2007. - № 3. -Ст. 138.

193

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ВІДПОВІДНО до п норм міжнародним документом, який застосовують для автомобільних перевезень вантажів через митні кордони декількох держав без їх перевантаження є книжка МДП (далі — Книжка МДП). Цей документ видає Асоціація, яка входить до складу Міжнародної спілки автомобільного транспорту, а в Україні — уповноважені на це митні органи.

Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення пасажирів і багажу, укладена в Женеві 1 березня 1973 p., застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення пасажирів та (у відповідних випадках) їхнього багажу транспортними засобами, коли в договорі зазначено, що перевезення здійснюється територією принаймні двох держав і що пункт відправлення або/і пункт призна­чення розташовані на території однієї з договірних держав. Застосу­вання Конвенції не залежить від проживання і громадянства сторін, що укладають договір (ст. 1).

Розділ 4 Конвенції передбачає відповідальність перевізника за шкоду, заподіяну як особі, так і багажу. Перевізник відповідає за збиток, пов'язаний зі смертю, тілесними ушкодженнями чи заподіянням будь-якої іншої шкоди фізичному або психічному здоров'ю пасажира внаслідок події, пов'язаної з перевезенням, що має місце під час пере­бування пасажира в транспортному засобі, під час його посадки чи висадки або у зв'язку з навантаженням чи вивантаженням багажу (ст. 11). Якщо головна контора перевізника розташована в такій державі або в державі, що не є договірною стороною, законодавство якої пе­редбачає вищу межу або не встановлює ніякої межі, для визначення загальної суми застосовується законодавство цієї держави, за винятком норм, що належать до колізійного права (ст. 13).

Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, укладена 9 жовтня 1997 р.', поширюється на перевізників сторін, які виконують перевезення пасажирів у міжнародному сполученні автобусами, незалежно від країни їх реєстрації, та має для них обов'язкову силу, а також на перевезення пасажирів та їх бага­жу автобусами, якщо в договорі перевезення зазначено, що воно здійснюється територіями не менш як двох сторін і пункт відправлен­ня або пункт призначення розташовані на території однієї із сторін.

' Про ратифікацію Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажи­рів і багажу: Закон України від 08.04.1999 // Відом. Верхов, Ради України. - 1999. -№ 19.-Ст. 179.

194

Розділ VII. Правочини та зобов 'язання в міжнародному приватному праві

Конвенція регламентує умови та правила перевезень, відповідальність перевізників, порядок подання претензій та позовів.

Декілька слів про договір пасажирського перевезення та його особливості. По-перше, з договором пасажирського перевезення завж­ди поряд інші відносини — перевезення багажу, який зазвичай містить особисті речі пасажирів. Перевезення багажу тісно пов'язане з паса­жирським: воно можливе лише за пред'явлення пасажирського квитка і з урахуванням умов, передбачених договором перевезення пасажира. Тому перевезення багажу зазвичай визнається додатковим (акцесор­ним) договором до договору перевезення пасажирів.

По-друге, для договору перевезення пасажирів характерними є диференціація та динаміка умов. Пасажирам, особисті інтереси і майнові можливості яких різні та можуть змінюватися, мають бути надані можливості для визначення умов договору перевезення і на­ступного внесення змін до вже укладеного договору: право скориста­тися договором лише частково, на більш вигідних умовах або взагалі відмовитися від нього (хвороба, зміна маршруту).

По-третє, значні особливості наявні в умовах відповідальності транспортних організацій перед пасажиром. Якщо відповідальність перевізника за багаж є близькою до правил перевезення вантажів, то його відповідальність перед пасажиром будується на інших підставах і є більш суворою.

Внутрішнє право багатьох країн розглядає відповідальність транс­порту перед пасажиром як деліктну (позадоговірну) або допускає її використання поряд з договірною відповідальністю, як правило, неза­лежно від вини перевізника. В іншому відношенні відповідальність транспорту за договором пасажирського перевезення є зниженою, оскільки відповідно до внутрішнього права перевізники, як правило, не несуть відповідальність у разі порушення строків перевезення пасажирів.

По-четверте, є деякі особливості в порядку пред'явлення вимог до транспортних організацій за договором перевезення пасажирів. Під час висунення вимог про заподіяну шкоду здоров'ю в інтересах паса­жира звичайно не передбачається претензійний строк, як під час пере­везення вантажів, і встановлюється більш тривала позовна давність. Ці відмінності теоретично не є істотними, але мають важливе практич­не значення.

195

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Крім багатосторонніх угод, країни можуть укладати і двосторонні. У цих угодах передбачають сферу їх застосування (перевезення па­сажирів, вантажів, їх транзит тощо); порядок здійснення регулярних (за певними маршрутами, згідно з розкладом руху, на підставі узго­джених тарифів) та нерегулярних перевезень; обов'язкове страхування транспортних засобів; своєчасне обов'язкове страхування цивільної відповідальності кожного автотранспортного засобу, який виконує міжнародні перевезення; заборону певних видів перевезень, наприклад, здійснюваних перевізником однієї з договірних держав між двома пунктами у другій договірній державі чи деяких предметів, матеріалів, речовин.

Регулярні перевезення здійснюються на підставі дозволу-докумен-та на проїзд, гцо дозволяє в'їзд/виїзд автотранспортного засобу однієї договірної держави на/з територію(ї) іншої держави або надає право на проїзд транзитом через територію іноземної договірної держави. Дозволи видаються на підставі встановлених квот. Для нерегулярних перевезень дозвіл не є обов'язковим, у міжнародних договорах можуть передбачатися випадки перевезень, на виконання яких дозвіл не по­трібний.

Міжнародні договори можуть містити застереження про заборо­ну перевезення між державами, що домовляються, або транзит їх територіями окремих вантажів, наприклад, зброї, боєприпасів, вій­ськового спорядження, вибухових матеріалів та інших небезпечних чи шкідливих речовин.

Договори встановлюють вимоги до перевізних документів та їх відповідності загальноприйнятим міжнародним зразкам, а також до прав водія та реєстраційних документів на автотранспортний засіб. Норми міжнародних договорів можуть визначати порядок здійснення платежів чи умови звільнення від них або відсилати з цих питань до національного законодавства держав.

В угодах може зазначатися, що перевізники та екіпажі транспорт­них засобів під час перебування на території іншої договірної держа­ви зобов'язані додержуватися законів і правил, які діють на цій те­риторії, у тому числі правил перевезень та дорожнього руху. У разі порушення норм національного законодавства чи міжнародних до­говорів до перевізника застосовують заходи покарання, передбачені договорами.

196

Розділ VII. Правочипи та зобов 'язання в міжнародному приватному праві