§ 6. Договір міжнародного перевезення вантажів, пасажирів та їх багажу

6.1. Поняття міжнародних перевезень

Транспортна галузь України є однією з найважливіших складових національної економіки. Національне законодавство закріпило функціонування всіх видів транспорту зважаючи на внутрішні особливості та враховуючи велике транзитне значення території нашої держави.

Загальні положення про транспорт закріплено в Законі України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт»', де встановлено, що транспорт­ну систему України складають: транспорт загального користування

Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 51. - Ст. 446.

178

Розділ VII. Правочини та зобов 'язання в міжнародному приватному праві

(залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен), промисловий залізничний транспорт, відомчий транспорт, трубопровідний транс­порт, шляхи сполучення загального користування.

Раніше, як правило, переміщення людей та товарів у просторі об­межувалося територією однієї країни. З розвитком міжнародного співробітництва перевезення не закінчуються на території однієї країни, а подовжуються на території іншої або держав. Україна, безперечно, зацікавлена в ефективному регулюванні не тільки внутрішніх транс­портних перевезень, а й міжнародних.

Міжнародними вважаються перевезення пасажирів і вантажу між двома або декількома державами. Особливістю міжнародних транс­портних відносин є наявність іноземного елемента: перевезення виконується за кордон, отже, процесу переміш,ення притаманний іноземний елемент. Характерною рисою таких перевезень є те, що основні питання цього виду діяльності регулюються міжнародними угодами (транспортними конвенціями). На це вказував російський правник О. М. Садиков у висновку про те, що міжнародним переве­зенням (міжнародному сполученню) притаманна не одна, а дві ознаки: вони здійснюються, по-перше, між двома та більше країнами і, по-друге, на умовах, встановлених міжнародними угодами'.

Норми як внутрішньодержавних, так і міжнародних документів підкреслюють необхідність укладення договору перевезення. Деякі дослідники відзначають, що сторонами такого договору повинні бути особи, які мають різну національну належність чи розташування на території різних країн пункту відправлення та пункту призначення чартерного перевезення або, якщо пункт відправлення та пункт при­значення розміщено на території однієї країни, то узгоджена зупинка на території іншої країни^.

Факі укладення договору перевезення, який передбачає перетинан­ня кордонів країни не менш як двох країн, є саме тією ознакою в якій виявляється «іноземний елемент».

Залежно від видів транспорту можна виділити такі перевезення: водні, залізничні, автомобільні, авіаційні; залежно від періодичності транспортних операцій — регулярні (лінійні) та нерегулярні; з ураху-

' Садиков, О. Н. Правовое регулирование международных перевозок [Текст] / О. Н. Садиков.-М. : Юрид. лит., 1981. -С. 6, 7.

^ Діковська, I. А. Договір повітряного чартеру у міжнародному приватному праві [Текст] : автореф. дне. ... канд. юрид. наук /1. А. Діковська. -К., 2002. -С. 3.

179

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ванням завершення перевезення на території країни-сусідки чи ні — сусідні, транзитні та прохідні (кільцеві). Є ще інші підстави для кла­сифікації перевезень.

Зараз основним джерелом правового регулювання міжнародних перевезень пасажирів та їх багажу, вантажів є міжнародні угоди. Бага­то із них охоплюють усі або декілька видів транспорту. Наприклад, такою є Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів від 24 травня 1980 р. Найбільш важливі міжнародні конвенції охарак­теризовано у відповідних підрозділах цього розділу.

Крім міжнародних угод, у процесі регулювання міжнародних пере­везень велике значення мають внутрішньодержавні акти. В Україні це Цивільний кодекс, Повітряний кодекс. Кодекс торговельного мореплав­ства, закони України «Про залізничний транспорт»', «Про автомобільний транспорт»^.

Практика міжнародних перевезень визначила найбільш поширені колізійні прив'язки. Серед них — закон місця відправлення товару, закон місця заподіяння шкоди, особистий закон перевізника та ін.

Правова регламентація міжнародних перевезень тісно пов'язана з діяльністю міжнародних організацій.

Міжнародні транспортні організації виникли наприкінці XIX ст. Вони розробляють проекти конвенцій, уніфікованих правил та технічних регламентів. Для розгляду і прийняття конвенцій міжнародні організації скликають дипломатичні чи інші конференції.

Міжнародні транспортні організації створюються за видами транс­порту. Найбільшу групу становить організації в галузі водного транс­порту (їх налічується близько 100). Серед міжурядових організацій найбільш авторитетною є Міжнародна морська організація (ЇМО), створена в 1949 р.^ Одне із основних і'ї завдань — заохочення ліквідації дискримінаційних заходів та зайвих обмежень з боку урядів, які сто­суються міжнародного торговельного судноплавства.

Міжнародні організації залізничного транспорту мають статус неурядових організацій. Більшість із них є регіональними та займа­ються вузьким колом проблем. У 1950 р. створено Європейську спілку по залізничним перевезенням. її основна мета — представництво і за­хист у міжнародних організаціях інтересів європейських залізничних

' Відом. Верхов. Ради України. - 1996.-№ 40.-Ст. 183. ' Там само. - 2006. - № 32. - Ст. 273.

^ Конвенція про Міжнародну морську організацію 1948 р. в редакції 1982 р. // Офіц, вісн. України. - 2006. - № 44. - Ст. 2982.

180

Розділ VII. Правочини та зобов 'язання в міжнародному приватному праві

адміністрацій у відносинах з іншими міжнародними транспортними та економічними адміністраціями, які пов'язані з перевезеннями у міжнародному сполученні вантажів та пасажирів, а також організація і здійснення міжнародних залізничних перевезень у межах транспортної мережі країн — членів спілки.

Серед міжнародних організацій повітряного транспорту найбільш авторитетною є Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО)'. її створено в 1944 р. як спеціалізовану установу ООН. Одне із завдань ІКАО — унеможливлення економічних втрат, які виникли внаслідок нерозумної конкуренції.

На сьогодні функціонують міжнародні організації автомобільного транспорту та автошляхів. Так, у 1948 р. створено Міжнародну авто­шляхову федерацію, в 1957 р. — Міжнародну спілку водіїв вантажівок далекого слідування і відповідних транспортних засобів. Ці організації займаються уніфікацією транспортної докз'ментації, правил дорожньо­го руху, стандартизацією систем стягнення за порушення правил пере­везення вантажів, пасажирів та їх багажу.

Із міжнародних організацій по річковому сполученню найбільш активною є Дунайська комісія. Вона вивчає та вирішує питання, ш,о стосуються юридичних аспектів судноплавства на внутрішніх водних шляхах міжнародного значення; готує необхідні правила відносно комерційних питань плавання Дунаєм; розроблює однакові норми митного, санітарного, фітосанітарного нагляду; складає проекти угод щодо спрошення правил перевезення вантажів та пасажирів.