9.3. Місцеві податки

До місцевих (муніципальних) доходів у Канаді відносяться податок на майно, податки на підприємства, інші податки і збори.

База муніципального податку на майно – оціночна вартість нерухомого майна (землі та будівель) без будь-якого зв’язку з платоспроможністю власника. Від даного податку звільнена власність, що належить державі, церкві, школам, благодійним організаціям. Головна проблема адміністрування даного податку – оцінка майна на основі ринкової (реальної, фактичної) вартості. Оскільки остання коливається, то періодична переоцінка здійснюється в більшості провінцій кожні 3 – 5 років, у Квебеку – щорічно.

Функцію оцінки виконують власті провінцій або муніципалітетів, вони ж наперед визначають суму доходу, яка має бути одержана від податку на майно, скажімо, в межах міста. Суму доходу ділять на оціночну вартість оподатковуваної власності, а одержаний результат множать на 1000. У такий спосіб визначають так звану мілль-ставку, тобто ставку податку на кожний долар оціночної вартості. 1 мілль дорівнює 1/10 цента. Наприклад, при вартості майна 10 тис. доларів і податковій ставці 50 міллів сума податку складає 0,05 дол. на 1 дол. оціночної вартості, тобто розрахунок податку приймає такий вигляд: 10000 х 0,05 = 500 дол. Платники мають право оскаржити суму оцінки. У випадку своєчасної несплати податку на майно накладається арешт. Якщо ж податок не сплачується до установленого терміну, то нерухомість переходе у власність муніципалітету або продається з аукціону.

Муніципалітети застосовують різноманітні податки на підприємства, базою яких служать оціночна або орендна вартість підприємства, площа торгових або складських приміщень.

До інших муніципальних податків і зборів відносяться цільові збори на протипожежний захист, збирання сміття, благоустрій території (освітлення, тротуари і т. д.), збори за користування місцями відпочинку тощо. Даними зборами оподатковується нерухомість (магазини, будинки), оскільки власники одержують вигоди від заходів по благоустрою. Питома вага зборів досягає 15% доходної частини бюджетів муніципалітетів. Сума збору фіксована або залежить від величини відповідних будівель.

Згідно конституції 1867 р. (British North America Act) із поправками в формі Конституційного акту (1982 р.) Канада – федеративна держава з елементами конфедерації, що обумовлює складну систему фіскального федералізму. Фіскальний федералізм – система міжбюджетних відносин щодо розподілу податків і видатків, що регламентуються на основі розмежування повноважень за схемами центр-провінції, провінції-муніципалітети та угод між ними. Механізм фіскального федералізму в Канаді дає уявлення про його проблеми взагалі, в будь-якій країні, хіба що при меншій складності.

Проблеми фіскального федералізму породжується такими причинами:

- при відсутності рівноваги видатків і доходів, відповідальність за збір і витрачання яких покладена на різні рівні влади, виникає вертикальний фінансовий дисбаланс;

- відмінності у фінансових можливостях різних провінцій викликають горизонтальний фінансовий дисбаланс;

- у результаті дії юрисдикцій різного рівня на одній і тій же базі оподаткування ускладнюється адміністрування та зростає тягар податків;

- розбіжності інтересів центру і провінцій, а також провінцій між собою, обумовлюють різницю поглядів на напрям фінансової політики.

Гостроту проблем фіскального федералізму засвідчує, зокрема, такий факт: у пошуках нових джерел доходу власті провінцій присвоїли (!) собі право ввести фіскальну монополію на спиртні напої [35, c.217]. Міжбюджетні відносини – джерело серйозних суперечностей, в основі яких знаходиться нерівність фінансових можливостей провінцій, а також суперництво між федеральним центром і провінціями за джерела доходів. Взаємні претензії бідних і багатих провінцій, а всіх разом – до федерального центру, інколи виходять на рівень провінційного сепаратизму (Квебек).

В Канаді міжбюджетні відносини пройшли довгу, інколи химерну з нашого погляду, поетапну еволюцію, але остаточно не вирішені донині. Так, у 1941-1962 рр. між федеральним урядом і провінціями діяла угода про так звану оренду податків, згідно якої федеральний уряд орендував у провінцій їх повноваження щодо справляння податків на індивідуальний дохід і на прибуток корпорацій. Дана угода була політично вигідною для провінцій, оскільки дозволяла їм одержувати доходи, знявши з себе відповідальність за введення непопулярних податків. Між федеральним урядом і провінціями за період 1941-1990 рр. було складено 9 угод, умови яких постійно змінювалися в силу фінансової автономії провінцій та асиметричності канадського федерального устрою [35, c.221]. В тенденції уряд намагався перекласти політичну відповідальність за підвищення податків на провінції, наголошуючи, що фінансова автономія стосовно повноважень по оподаткуванню не підриває, а зміцнює федерацію. В найбільшій мірі цією можливістю скористався франкомовний Квебек. Угоди про розподіл податків із кожною з провінцій донині укладаються окремо і на інших умовах, ніж із рештою.

Канадський фіскальний федералізм дуже залежить від кон’юнктурних політичних факторів. Саме з цієї причини, на думку професора Дугласа Оулда, канадська податкова система, (за його словами, “якщо її взагалі можна назвати системою”), “нагадує клаптикову ковдру з видраними то тут, то там клаптями”^, “створену скоріше з перебіжних політичних міркувань, ніж на основі довготермінових економічних розрахунків”^.

Найбільш складна проблема фіскального федералізму – вирівнювання фінансових потенціалів провінцій. Дж. Стрік описує заплутану, періодично змінювану систему бюджетного вирівнювання таким чином. У формулу вирівнювання входять показники: середня сума податкових надходжень на душу населення в певній провінції; всі податкові джерела бюджетних доходів (за угодою 1992 р. – 32 податки); середня національна ставка для кожного з податків. Середній дохід на душу населення від усіх податків визначається шляхом застосування національної ставки по кожному з податків до бази оподаткування в провінції та ділення на чисельність населення даної провінції. “Різниця між доходом на душу населення провінції та нормованим доходом від вказаних джерел і є сума вирівнюючих платежів” [35, c.236].

Отже, фіскальний федералізм у Канаді – складний, періодично змінюваний комплекс міжбюджетних відносин на основі компромісного розподілу повноважень між федеральним центром і провінціями та з метою вирівнювання фіскальних потенціалів провінцій, що включає:

а) закріплені податки за певними ланками бюджетної системи;

б) федерально-провінційні податкові угоди в формі дольової участі в доходах від окремих податків (“податкові пункти”);

в) систему федеральних трансфертів провінціям та спільне фінансування загальнодержавних програм.

Розробляє проекти податкових законів і несе відповідальність за здійснення фіскальної політики Міністерство фінансів Канади. Функції адміністрування податків покладено на Канадське агентство державних доходів і митниць, в основу діяльності якого покладений принцип обслуговування платників з боку податкових органів. 45 тис. співробітників у 43 територіальних підрозділах Агентства контролюють своєчасність і повноту сплати федеральних і провінційних податків по всій країні.

Створений у 1983 р. Податковий суд Канади вступає в дію при необхідності перегляду рішень Агентства за апеляцією платника. Згідно канадського законодавства податкове порушення набуває кримінального характеру у випадку, коли воно пов’язане з умисним наміром обманути податкове відомство з метою зменшення податкових зобов’язань чи одержання незаконного відшкодування податків із бюджету. Відповідальність за протиправні дії в сфері оподаткування передбачає покарання у вигляді штрафу в розмірі не менше 50 і не вище 200% від суми прихованого податку, або на додаток до штрафу ще й позбавлення волі на термін до двох років. Найбільш небезпечні податкові злочини, пов’язані з несплатою податків на суму більше 5 тис дол., можуть каратися тюремним ув’язненням на термін до 10 років. Слідчі дії по податкових правопорушеннях, покарання за які не перевищує двох років позбавлення волі, веде Управління розслідувань, що входить у структуру Агентства державних доходів. У інших випадках дізнання віднесено до компетенції Королівської кінної поліції Канади (кримінальної поліції).

На наш погляд, найбільш оригінальна риса канадської податкової системи полягає в тому, що держава вимагає сплати податків із будь-яких доходів, у тому числі і нелегального походження, одержаних, наприклад, від торгівлі наркотиками чи проституції. Тому слідчі органи, крім самого факту злочинної діяльності, в усіх випадках виясняють розмір одержаного доходу.

На рівні провінцій існують свої особливості боротьби з ухиленням від сплати податків, що зокрема відноситься до франкомовного Квебеку.