Тема 5.2. Культура мислення

Ефективність мислення людини визначається здатністю вирішувати завдання, які постають перед нею. Ця спроможність залежить, з одного боку, від природної інтелектуальної обдарованості індивіда, а з іншого – від виховання, освіти, життєвого досвіду і, нарешті, від залучення особистості до культури. Саме з культури людина черпає знання, використовуючи їх для вирішення різних завдань; цінності і ідеали, які визначають її ставлення до цих завдань; а також навички, прийоми, правила мислення, що допомагають вирішувати ці завдання.

Мислення відноситься до числа понять, які досить складно визначити. Якщо сказати, що мислення – це узагальнене відображення дійсності людським мозком, то у даному випадку буде виявлений гносеологічний, тобто теоретико-пізнавальний аспект мислення. Фізіолог надав би перевагу іншому визначенню: мислення – це ідеальне виявлення вищої нервової діяльності мозку. Психіатри кажуть, що мислення – це інтелект у дії. Але у такому разі приходиться з’ясовувати – що таке інтелект? Ми ризикуємо попасти в коло взаємодоповнюючих визначень: мислення – це продукт мозку, а мозок – це матеріальний носій мислення.

На сучасному рівні наукових знань про процеси мислення сформулювалося інформаційне визначення мислення. Так, англійський кібернетик У. Росс Ешбі розглядає мислення як специфічний процес обробки інформації за певною програмою. Звісно, не можна ототожнювати людське мислення з процесом обробки інформації, бо воно має і біологічний, і соціальний аспекти. Але пізнавальний аспект мислення полягає в активному вилученні інформації із зовнішнього світу та її опрацюванні. І коли кажуть, що мислення є обробкою інформації, то не стільки визначають мислення, скільки вказують на одну з його особливостей.

Процес мислення ніколи не розпочинається "на пустому місці", "з нуля". Застосовуючи образ мислення дорослих, дитина починає використовувати його для визначення своїх завдань. Таким чином, осмислення будь-якого завдання будується за відповідними канонами, які у самому узагальненому вигляді утворюють сценарій процесу мислення. У відповідності з цим сценарієм людина намічає питання для обдумування, висуває якісь передбачення, підбирає аргументи, визначає їх істинність тощо.

У ході реалізації задуму сценарій може мінятися, у ньому можуть бути певні „білі плями”, для виявлення їх чіткості і виразності потрібні оригінальні і незвичні „стрибки” думки, але навіть вони (за випадком окремого творчого натхнення, інстинкту) не дуже відхиляються за межі загальноприйнятого у даній культурі образу мислення.

У кожній галузі діяльності є свої сценарії мислення – специфічні правила, прийоми і способи вирішення розумових завдань (думка художника формується дещо інакше, аніж думка вченого, гуманітарне мислення відрізняється від природничо-наукового чи технічного, методи медичної діагностики одні, а методи аудиту в економіці зовсім інші). Є субкультурні відмінності в мисленні людей, що належать до різних етнічних, вікових, гендерних, професійних груп. Кажуть, наприклад, що "жіноча" логіка, на відміну від "чоловічої", менш чутлива до протиріч і більш пластична, гнучка і варіативна, що жінки у своїх судженнях більш схильні спиратися на інтуїцію та емоційну оцінку конкретної ситуації, аніж на загальні принципи і абстрактно-логічний аналіз причинних зв’язків; що дрібниці для них мають більше значення, аніж для чоловіків, і можуть дати підставу для великих висновків, тоді як для чоловіків дрібниці не заслуговують на увагу.

Так чи інакше, але сценарії мислительних процесів можуть видозмінюватися у залежності від різних факторів. Проте існують і деякі загальні вимоги до сучасної культури мислення людини. До найбільш характерних вимог відносять рефлективність, аргументованість, логічну культуру, професіоналізм, стратегічність.

Рефлексивність є такою організацією процесу мислення, що включає в себе не тільки роздуми над вирішуваним завданням, але й роздуми про те, як протікають роздуми над завданням.

Термін "рефлексія" (від лат. reflexio – звертання назад) – це унікальна здатність свідомості людини (й думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати й себе саму. Внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість, думка про щось – як думка про думку, знання про щось – як знання про саме знання.

Аргументованість. Потрібно чітко розрізняти тезу та її аргументацію. Необґрунтовані думки повинні вважатися не більш, ніж гіпотезами. Ця норма передбачає критичність і самокритичність.

Критичність означає необхідність самостійної оцінки правильності будь-якої іншої думки – чи то „загальної”, чи то думки „авторитету”.

Самокритичність полягає у вмінні об’єктивно оцінювати аргументацію своїх власних думок і висновків. Емоції, бажання, "інтуїтивне відчуття" можуть відігравати велику роль в мисленні, виступаючи як стимули цілеспрямованого пошуку на користь тієї чи іншої думки. В пошуках істини нічого не потрібно приймати на віру. Віра – не аргумент. Віра є лише суб’єктивна психологічна установка, яка без пояснюючих її аргументів не забезпечує достовірність знань.

Логічна культура. Логічна культура – це логічна грамотність. З часів Аристотеля встановлені логікою правила дедуктивних і індуктивних умовиводів стали вважатися обов’язковими нормами мислення. Подібно тому, як грамотна людина вміє писати без орфографічних помилок, так і логічна грамота є вмінням мислити без логічних помилок, у відповідності з законами логіки, послідовно і без протиріч.

Професіоналізм. Одночасно з загальними законами логічного мислення існує багато спеціальних методів, за допомогою яких вирішуються завдання у різних галузях знання (наприклад, в математиці – метод Фур’є, в різноманітних дослідженнях – методи математичного моделювання, статистичні методи тощо). Сьогодні навряд чи знайдеться така сфера інтелектуальної праці, у якій не було б подібних спеціальних засобів мислення. Час дилетантів пройшов, всюди потрібні спеціалісти, що мають відповідний рівень професійної культури і володіють засобами професійного мислення.

Стратегічне управління. Вміння користуватися загальнологічними і спеціальними професійними методами дозволяє успішно справлятися зі стандартними завданнями, шлях до вирішення яких відомий з самого початку. Але якщо справа стосується складних нестандартних проблем, відносно яких заздалегідь невідомо, у якому напрямку шукати їх вирішення, то одного цього вміння може бути недостатньо. Виникає запитання: як віднайти шлях, що веде до мети, як вибрати з великої кількості наявних засобів і методів ті, що потрібні для руху по цьому шляху і можуть бути найбільш ефективними і доцільними?

При недостатній культурі мислення людина може діяти "за інтуїцією", за принципом "проб і помилок", безсистемно, навмання тощо. Але у наш час існують багатоманітні форми стратегічного управління мисленням, що дають можливість найбільш раціональним чином організувати весь мислительний процес у цілому. Вони поділяються на два основних типи.

Перший – це алгоритмічні і напівалгоритмічні методики, за допомогою яких вирішуються стандартні завдання. Для цих методик характерним є те, ще вони повністю, або майже повністю визначають низку операцій, з яких складається вирішення завдання, тому з великим рівнем надійності, гарантують отримання рішення. Другий тип стратегії мислення – це евристичні стратегії (евристика). Вони використовуються, головним чином, для вирішення нестандартних завдань. На відміну від стратегій алгоритмічного типу, вони не дають однозначних рішень відносно конкретних операцій мислення і не гарантують успіх. У них містяться лише деякі прийоми, які розширюють поле пошуку рішень і здатність наштовхнути думку на вірний шлях. Такі евристичні стратегії підвищують вірогідність успішного вирішення завдання і значно ефективніші, ніж “інтуїція” чи метод “проб і помилок”.

"Стратегічність" – ознака сучасної культури мислення. Сьогодні важко досягти успіху в будь-якій сфері інтелектуальної діяльності без регуляції і організації процесів мислення за допомогою алгоритмічних і евристичних стратегій, і кожен, хто займається розумовою працею, свідомо чи несвідомо їх використовує. Широке поширення в техніці сьогодні отримали спеціально розроблені евристичні стратегії винахідництва. Відомі такі евристики, як метод аналогій, методика “гірлянд асоціацій”, евристичні прийоми Пойа, синектика, методика “шести шляп мислення”, “мозковий штурм”, теорії рішення винахідницьких завдань Альтшуллєра та інші.

Розглянуті риси сучасної культури мислення відносяться до основних принципів побудови сценаріїв діяльності культури мислення у сучасному цивілізованому суспільстві.