3) Спілкування людини з уявним партнером.
На відміну від ілюзорного партнера, який є дійсно реальним, але наділений уявним одухотворенням, тут мається на увазі вигаданий, існуючий лише в уяві партнер. В якості нього може виступати “друге Я” особистості (як “чорна людина” у відомому вірші С. Єсеніна), з якою зав’язується міжособистісний діалог, або образ іншої людини, герой художнього твору. До такого типу спілкування відноситься і спілкування з духами та богами.
4) Спілкування уявних партнерів – художніх персонажів. Даний тип відносин відбиває моделювання спілкування засобами мистецтва.
Якщо прийняти до уваги мету спілкування, то можна виділити чотири типи ситуацій :
ціль спілкування знаходиться поза його змістом (спілкування є засобом організації якого-небудь виду предметної діяльності – виробничої, наукової, політичної тощо);
ціль спілкування знаходиться у самому його змісті (спілкування заради спілкування : “Приходь, хочеться поспілкуватися”);
ціль полягає в залученні іншого до свого духовного світу (засобами навчання, виховання, освіти);
ціль полягає в залученні себе до духовного світу партнера.
У соціальній психології прийнято розрізняти формальне (анонімне, функціональне) і неформальне (дружне, інтимне) спілкування. (схема 5.1.)
Схема 5.1. Соціально-психологічна класифікація сценаріїв спілкування
Наведена класифікація є в значній мірі умовною, і охоплює лише живе міжособистісне спілкування. Проте нею зручно користуватися для вивчення особливостей сценаріїв спілкування у різних ситуаціях повсякденного життя.
Анонімне спілкування. В сучасних умовах сфера анонімного спілкування дуже широка, особливо в умовах міста. Це короткотривалий контакт між незнайомими людьми (на вулиці, у міському транспорті). Анонімне спілкування жителів села відрізняється від спілкування жителів міста, що цілком зрозуміло. Було підраховано, що у великих містах людина бачить за день у середньому до 10 тис. облич, серед яких знайомі майже відсутні. Якщо на кожного зустрічного емоційно реагувати, то це було б надзвичайним навантаженням на психіку. Отже, анонімність спілкування у цих умовах – це захисний щит від нервових перевантажень.
С
ценарії
анонімного спілкування на вулиці
вимагають дотримання ряду правил:
триматися у ході руху правого боку,
поступатися дорогою зустрічним,
переходити вулицю на сигнал світлофору
тощо. В транспорті поступатися місцем
інвалідам, жінкам, похилим людям.
Виникаюча емоційна напруга у перевантаженому
пасажирами суспільному транспорті може
бути пом’якшена дотриманням сценаріїв
поведінки у цій ситуації. Вона передбачає,
що не слід дивитися в обличчя людини,
що притулилася до тебе, напроти - слід
робити вигляд, що ти не помічаєш ії.
Потрібно заздалегідь готуватися до
виходу і узгоджувати це з людьми, що
стоять попереду, дати пройти мимо себе
тим, хто про це просить.
Головне в анонімному спілкуванні – доброчинне відношення до людей. В країнах Заходу, особливо в США, незнайомі люди при випадковій зустрічі завжди усміхаються. Усмішка – знак доброзичливості. Ось приклад із статті В.Солоухіна “Очень жаль” в журналі “Наш современник” (1981, №3, с.29): “Посмотрите, почти все у человека предназначено для самого себя: глаза – смотреть, находить, рот – поглощать пищу, все нужно самому себе, кроме улыбки. Улыбка самому себе не нужна. Если бы не зеркала, вы ее никогда даже не увидели. Улыбка предназначена другим людям, чтобы им с вами было хорошо, радостно, легко. Это ужасно, если за десять дней тебе никто не улыбнулся и ты никому не улыбнулся тоже. Душа зябнет”.
Функціональне спілкування. Даний тип спілкування має місце тоді, коли люди вступають у контакт як виконавці відповідних функцій, пов’язаних з їх соціальними ролями. У цьому випадку відносини між ними визначаються правами відповідно до їх ролей. Насправді, ці функції, права та обов’язки “прикріплені” не до самої особистості, а до тієї соціальної позиції, яку вона займає. Особистість, що зайняла якусь службову посаду, отримує відповідні функції, права і обов’язки, а покинувши посаду – втрачає їх.
Таким чином, функціональне спілкування за своєю сутністю не вимагає особистісного емоційного задіяння. Функціональне спілкування – типова форма ділових відношень. Її метою є обмін інформацією, узгодженість думок, вирішення певного питання. Тому в сценаріях функціонального спілкування на першому місці знаходяться інтереси справи, а не особистості співрозмовників.
Приятельське (дружнє) спілкування. Це вид неформального спілкування людей, які досить добре знають один одного, яких пов’язують певні загальні справи, захоплення або просто бажання зберегти минулі зв’язки. Приятельське спілкування може мати різні форми – від просто добрих відносин, до більш тісних, побудованих на спільності духовного світу, глибокої взаємної симпатії. В останньому випадку важко виявити межу між приятельством і дружбою.
Якщо в приятельських відношеннях досить часто присутній меркантильний мотив (принцип “я – тобі, ти – мені”) відіграє провідну роль, то таке спілкування по суті мало чим відрізняється від функціонального. Приятельські відносини можуть бути тоді справжніми, коли вони не спираються на корисні чи престижні міркування і коли вони позначаються особистісною духовною зацікавленістю.
Що стосується дружнього спілкування (дружби), то з часів Сократа воно вважалося однією із основних доброчинностей, відображених у взаємній симпатії і духовній спільності двох людей. При цьому вищої моральної оцінки удостоювалась дружба, основою якої була взаємна любов, пошана, відкритість і абсолютна довіра однієї людини до іншої. Згідно філософському енциклопедичному словнику Дідьє Жуліа, невід’ємним атрибутом дружби є спілкування, яке відкриває шлях до реалізації свого “Я” через “ТИ”. Справжня дружба органічно містить в собі елемент вищої свободи, що наділяє її силою самореалізації, вивільненням внутрішньої свободи.
Г. Гегель показав у “Феноменології духу”, що самореалізація залежить від визнання людини іншими. За Г. Гегелем, момент такого визнання – суперницька боротьба двох свідомостей, які спочатку є замкнутими кожна у своїй суб’єктивності; “відкритість іншому повинна скоріше витікати із відношення до нього саме як до іншого. Це можливо, за М. Шелером, за допомогою симпатії, яка одночасно і зберігає дистанцію, і миттєво схоплює відчуття іншого. Самореалізація відрізняється як від кохання (спрямованості до злиття, а не до розуміння), так і від імітації (намагання робити, як інший).
Розмірковуючи про дружбу, український мислитель, письменник і філософ Г.Сковорода називав дружбу “божественной вещью”.
____________________________________________________________________
“ Дружба означає взаємне, відкрите ставлення людей один до одного. Дружба передбачає взаємне Пізнання. Вона вимагає часу для свого розвитку і часу для спілкування. Дружба є самоціллю, вона не використовується як засіб для досягнення будь-чого іншого. Любов, дружба, віра дають можливість людині вийти за межі свого “Я”, наповнюють душу людини творчою енергією, спрямовують на шлях справжнього щастя”.
(Г. С. Сковорода "Твори")
________________________________________________________________________________
Інтимне спілкування. Особиста емоційна зацікавленість одного в одному і глибока душевна єдність є основою цього виду спілкування. Будь-які меркантильні чи престижні мотиви тут не можуть бути причиною, що стимулює спілкування, вони руйнують інтимне спілкування.
Інтимне спілкування ще менше, аніж приятельське, регламентовано будь-якими формальними правилами поведінки. Проте це не означає, що його сценарії встановлюються незалежно від культурних установок. Загальні норми культури діють і тут. Особливу важливість набувають моральні якості партнерів, вміння їх слухати один одного, розуміти думки і почуття іншого, вибачати помилки, долати розбіжності.
Одним із основних типів інтимного спілкування є кохання.
Кохання (мається на увазі статеве кохання), враховуючи його виключність і неповторність, підпорядковується, так само як і дружба, існуючим в культурі сценаріям.
____________________________________________________________________
“ Я називаю статевим коханням (на відсутністю кращої назви) виключну прив'язаність (як взаємну, так і односторонню) між особами різної статі, які можуть бути між собою у відношеннях чоловіка і жінки, аніскільки не визначаючи при цьому питання про значення фізіологічної сторони справи”.
(В. Соловйов "Зміст кохання")
________________________________________________________________________________