Т
Конфуцій
ак, за шкалою соціально-етичного
спрямування давньокитайського мислителя
Конфуція (551-479 рр. до н.е.), на
першому плані були проблеми людських
стосунків та норм поведінки. Конфуцію
приписують визначення людини як істоти,
яка у своїх діях керується внутрішніми
мотивами. Водночас вирішальну роль у
людському житті відіграє закон (або
повеління) Неба. Людина повинна навчитися
сприймати і розуміти цей закон відповідно
до волі Неба. Якщо людина спроможна це
робити, вона постає як “шляхетна” –
цзюнь-цзи, така, у душі якої діє
доброчинність (“де”).
Конфуцій запропонував нормативну програму гідного життя, яку можна охарактеризувати як "Етику ритуалу". На його думку, саме ритуал спроможний поєднати цнотливість і щастя, волю окремої людини і узгоджене життя всіх у суспільстві.
Центральна категорія вчення Конфуція – “жень”, що відповідає в українській мові таким поняттям, як "людське начало", "милосердя", "людяність", "гуманність". “Жень” означає і специфічну ознаку людини, і програму її діяльності. Це – людське начало в людині, яке є одночасно її обов’язком. Не можна сказати, що таке людина без одночасної відповіді на питання, в чому полягає її моральне призначення. Інакше кажучи, людина є те, що вона сама із себе робить. Ієрогліф “жень” складається з двох знаків, якими позначають відповідно "людину" і цифру "2". “Жень” бере свої витоки і реалізується у відносинах людини з іншими людьми. Саме ці відносини складають простір людського буття. Відносини між людьми наповнюються моральним змістом, стають гармонійними тоді, коли вони взаємні.
____________________________________________________________________
“ На питання свого учня: "Чи можна все життя керуватися одним словом?" Конфуцій відповів: "Це слово – взаємність, не роби іншим того, чого не бажаєш собі”.
(Конфуцій. “Лунь-юй (Бесіди та міркування)")
________________________________________________________________________________
Наведений вислів Конфуція в європейській культурі й став основою "золотого правила моральності".
“Жень” як людяність, початок взаємовідносин – загальний принцип поведінки. Його конкретним втіленням є ритуал "лі". Якщо “Жень” можна охарактеризувати як душу людського спілкування, то ритуал є його плоттю. В самому загальному вигляді під ритуалом усвідомлюються конкретні норми і зразки суспільно гідної поведінки. "Лі" можна тлумачити як своєрідну "змазку соціального організму".
Ритуал поєднує людей, визначає оптимальну дистанцію для спілкування людей, різних за своїми природними якостями і за соціальним статусом. Ритуал є відповіддю на питання: як реалізувати принцип рівності у відносинах між нерівними людьми. Коротко його можна б було визначити як суспільну домірність індивідів.
____________________________________________________________________
“ Стримувати себе, щоб у всьому відповідати вимогам ритуалу, - це й є людяність”.
(Конфуцій. “Лунь-юй (Бесіди та міркування)")
________________________________________________________________________________
Дуже важливо зрозуміти співвідношення “жень” і "лі". “Жень” не існує над чи поряд з "лі", а тільки через "лі". Але й "лі" втрачає свою моральну якість поза співвіднесенням із “жень”.
Отже, шляхетна людина, за Конфуцієм, у своїх діях внутрішніми чинниками має певні життєві принципи, серед яких обов’язковими є “жень” – людяність; “сяо” – повага до батьків (старших); “лі” - виконання ритуалів. Виконання ритуалів передбачало виконання обов’язкових норм та правил спілкування як між окремими людьми, так і в межах суспільних відносин.
Своєрідну модель гармонійних відносин людини з людиною, суспільством, намагання досягти внутрішньої досконалості, свободи, щастя, надає й буддистське релігійно-філософське вчення. Моральне вдосконалення, за вченням Будди, тлумачиться як рух від індивідуально-особистісної визначеності до абсолютно безособистісного начала. Дане вчення спрямоване на відмову від людської самості, від всього, що відокремлює індивіда від інших людей, і, навіть, ширше – від усіх живих істот.
У вченні Будди є поняття metta, що перекладається як любов, відсутність ненависті. Це такий стан, якого досягає людина, що подолала в собі ворожнечу і чуттєву прив'язаність до світу, і який реалізується в однаково доброзичливому ставленні до всіх живих істот. Моральний кодекс буддиста складається з п’яти заборон: він повинен утримуватися від вбивства, крадіжки, перелюбства, обману та збуджуючих напоїв.
Таким чином, вчення Будди спрямовується на досягнення гармонії у людських стосунках шляхом внутрішнього самовдосконалення особистості.
Пошуки гармонії у взаєминах людей, побудови ідеальних систем спілкування можна знайти і в працях мислителів античності. Так, давньогрецький філософ Сократ присвятив своє життя пошуку відповіді на питання, яке життя є найкращим і самим гідним.
____________________________________________________________________
“ Як вважав Сократ, людині не слід піклуватися про свої справи раніше і більше, аніж про себе. Багатство, влада, здоров’я, думки інших – все це вторинне. Первинним же, й самим важливим, є піклування про душу. Сократ зневажав все те, про що піклується більшість, а саме – користь, домашні справи, військові чини, промови у народному зібранні, участь в управлінні, в заколотах, постаннях, тому що він шукав дещо більш важливе й цінніше”.
(Платон “Апологія Сократа")
________________________________________________________________________________
Давні римляни сформулювали "золоте правило моральності" у вигляді принципу: “Домовленості мають виконуватися” (у 483 р. на Карфагенському соборі даний принцип був покладений в основу міжнародного права). Якби люди не дотримувалися цього принципу, то обіцянки, домовленості та зобов’язання взагалі б втратили сенс, а поведінка людей була б зовсім непередбачуваною.
В християнстві у найбільш розгорнутому вигляді "золоте правило моральності" представлено у Нагорній проповіді Ісуса.
____________________________________________________________________
“ І так у всьому, як ви хочете, щоб до вас ставилися люди, так і ви ставтеся до них, бо в цьому закон та пророки”.
( Євангеліє від Матфія, 7:12.)
“І як хочете, щоб з вами поступали люди, так і ви поступайте з ними”.
(Євангеліє від Луки, 6:31.)
________________________________________________________________________________
Сама назва – "золоте правило моральності" формулюється лише у XVIII ст. Так, видатний німецький філософ І. Кант, досліджуючи мораль, виходив із визначення вихідної рівності всіх людських розумів як суверенного чинника свідомого вибору поведінки. З такої рівності випливає, що кожен окремий розум у прийнятті рішень повинен діяти як загальний розум. На цій основі формулюється кантівський “категоричний імператив”(“остаточне повеління”), який означає, що людина, обираючи певний тип поведінки, припускає можливість такої ж поведінки для будь-кого.
____________________________________________________________________
“ Чини завжди так, щоб максима (тобто вираз у формі принципу) твоєї волі могла мати також і силу … всезагального закону.”
(І. Кант “Основи метафізики моралі”)
________________________________________________________________________________
Таким чином, "золоте правило моральності" вимагає від людини у її стосунках з іншими людьми керуватися такими нормами, які можна було б повернути на саму себе. Для цього їй необхідно уявити себе на місці інших, тобто тих, хто буде відчувати дію даної норми, а інших поставити на своє власне місце. При такій диспозиції норма приймається, а, отже, набуває якості моральної норми.
Спілкування людей відбувається у різних формах. Серед них можна виділити такі різновиди:
Спілкування людини з реальним партнером. Його різновидами є:
практичне спілкування – відбувається у процесі сумісної практичної діяльності, яка вимагає обопільної узгодженості дій і встановлення відносин співробітництва, управління і підкорення;
духовне спілкування – міжособистісний інтелектуально-емоційний зв’язок, що найбільш виразно виявляється в дружніх відносинах;
представницьке спілкування, коли індивіди виступають не як вільні, суверенні особистості, а як представники окремих груп чи соціальних інститутів (типова для представницького спілкування процедура – переговори як перехідна форма від міжособистісного спілкування до групового);
групове спілкування – взаємодія груп, кожна з яких виступає як єдине ціле (наприклад, між класами, націями, партіями, державами, культурами).
2). Спілкування людини з ілюзорним партнером. Таким партнером може бути “олюднений” об’єкт, що постає у якості одухотвореного. Витоки ілюзорного спілкування з невидимою силою (партнером) ми віднаходимо у давніх релігіях світу (магія, анімізм, анімалізм, фетишизм), у особливостях світогляду давньої людини. Прикладом такого світобачення може бути язичеська віра давніх слов’ян, яку прийнято називати анімістичною (від лат. – animus – душа, живе). Язичники сприймали природу і все довкілля одухотвореним, живим, вважаючи, що весь світ – земля, повітря, небо – заповнені видимими і невидимими істотами. Таким чином, у природі все дихає, думає, говорить і діє на рівні з людьми. Наші предки язичники, аби жити у злагоді з природою, намагалися задобрити її, віддавали їй жертви.
Образ двополярності та триєдності світобуття переймає не лише язичеський, а й весь християнський і, взагалі, весь світовий світогляд. Він відлунюється в поезії, малярстві, вишивці, кінематографі, молитвах тощо.
Приклад ілюзорного (одухотвореного) спілкування втілений у сучасному американському фільмі “Вигнанець” з Томом Хенксом у головній ролі. Образ такого невидимого співрозмовника героєм фільму був віднайдений у волейбольному м’ячі з деяким оригінальним зображення людської голови. Це був єдиний образ, який підтримував на протязі чотирьох років боротьби за виживання на безлюдному острові героя Хенкса – сучасної цивілізованої людини, яка не втрачала жагу до життя, опинившись у інформаційному вакуумі.