- •Тенденції розвитку змісту базової освіти у країнах заходу.
- •1.1. Концептуальні засади побудови змісту базової освіти в західних країнах.
- •1.2 Модернізація змісту базової освіти у західноєвропейських країнах.
- •1. Скорочення розривів між досягненнями сучасних наук і змістом шкільних навчальних дисциплін.
- •2. Збагачення та осучаснений інваріантного компонента змісту базової освіти.
- •3. Оптимізація пропорцій між блоками гуманітарних та приро-дничо-математичних знань.
- •4. Гуманізація та гуманітаризація змісту базової освіти.
- •5. Ущільнення шкільних програм за рахунок формування міждисциплінарних інтегрованих блоків змісту знань.
- •6. Впровадження навчальних дисциплін соціально-практичного спрямування, новітніх інформаційних технологій, посилення соціалізуючого напряму навчання.
- •7. Пристосування навчальних програм та їх методичне забезпечення відповідно до умов і потреб полікультурного та поліетнічного учнівського контингенту.
- •8. Вдосконалення організаційних механізмів та методичних засад викладання програмних знань у базовій школі з метою забезпечення їх засвоєння абсолютною більшістю учнівського загалу.
- •II. Нормативно-педагогічне забезпечення змісту базової освіти в країнах Заходу
- •2.1. Особливості побудови навчальних планів для базових шкіл у західних країнах.
- •2.2. Концептуальні підходи до формування змісту навчальних програм для сучасних французьких колежів.
8. Вдосконалення організаційних механізмів та методичних засад викладання програмних знань у базовій школі з метою забезпечення їх засвоєння абсолютною більшістю учнівського загалу.
Зазначений напрям модернізаційних зусиль полягає у вдосконаленні процесів навчання (викладання вчителями програмних знань) і учіння (опанування учнями програмних знань). Здебільшого йдеться про вдосконалення тих інструментально-методичних засобів і механізмів, які дозволяють транслювати теоретичні положення змісту знань у площину конкретних педагогічних явищ.
Диференціація обсягу і глибини надання базових знань у процесі групової або індивідуальної роботи з учнями е одним із найпоширеніших організаційних механізмів зазначеного модернізаційного напряму. Ця досить поширена у західноєвропейських країнах педагогічна практика покликана сприяти індивідуальному розвитку дітей, уможливлювати наближення і адаптацію процесу навчання до різноманітного в соціокультурному та інтелектульному плані контингенту школярів. І, хоча диференціація змісту знань набула найбільшого розвитку у післябазовій або старшій середній школі західноєвропейських країн, вона поступово поширюється і на базову освіту.
Поміж елективних навчальних курсів розрізняють серію обов'язкових предметів, серед яких необхідно учням обрати один або кілька, і необов'язкові предмети, які учні можуть обирати або відхиляти за власним бажанням. Їх кількість і специфіка відрізняються у кожній окремій країні. Загалом до варіативної частини шкільних програм можуть входити загальноосвітні навчальні курси - іноземні мови, природознавство, географія; технологічні - індустріальна або економічна технологія, робота в майстернях; предмети естетичного циклу - мистецтвознавство, живопис, музика. Останні найчастіше пропонуються учням для довільного вибору, як і заняття спортом.
До найбільш поширених шляхів покращання масової успішності учнів у західноєвропейських базових школах належать методики групової роботи з учнями. Це, зокрема, створення класів вирівнювання знань для учнів, що потребують допомоги у зв'язку з необхідністю надолуження відставання в засвоєнні програмних знань. У таких класах, як правило, працюють найкращі вчителі, психологи, профконсультанти, соціальні педагоги. Це також і організація тимчасових груп для подолання учнями відставання з окремих предметів, або ж випереджаючого їх вивчення. І, нарешті, це можуть бути індивідуальні заняття вчителів-предметників з учнями.
Значна робота в цьому напрямі провадиться, наприклад, у Франції. Групи підтримки, які організовуються у французьких школах з метою подолання учнями труднощів у вивченні окремих предметів, отримують цільове фінансування від Міністерства національної освіти. Школи, в яких діти при переході від початкової школи до середньої мають показники успішності нижчі від нормативних, отримують фінансування для додаткових групових або індивідуальних занять з учнями. Особливо це стосується таких предметів як математика і французька мова. За умови надолуження прогалин у знаннях відстаючими дітьми, кошти не відкликаються зі школи, а оплачені додаткові години використовуються для занять з інших предметів за домовленістю учнів і вчителів. Окрім того, у французьких базових школах з'явився останнім часом такий новий курс як «Навчання вчитися». На нього відводиться дві години у тижневому розкладі. Цей навчальний час присвячується формуванню в учнів навичок і умінь навчатися, віднаходити необхідну інформацію, оволодівати технологіями її оцінки та використання [19,181].
Цікавими є заходи, спрямовані на підвищення ефективності та продуктивності навчального процесу у норвезькій середній школі-Внаслідок останньої за часом освітньої реформи в Норвегії зміст базової освіти було згруповано у трирічні блоки для перших-третіх, четвертих-шостих і сьомих - дев'ятих класів. Такому групуванню не підлягали лише програми з норвезької та англійської мов, а також з математики. Здійснені заходи у систематизації базових знань, на думку норвезьких педагогів, мають забезпечити неперервний і поступальний розвиток дітей, допоможуть їм осягнути логіку розвитку дисциплінарних знань [6, 121.
Окрім того, у тій же норвезькій школі спостерігаємо досить перспективне, як на нашу думку, педагогічне явище, а саме: залучення самих дітей до обговорення та затвердження змісту шкільних програм, особливо їх варіативної частини. Учнів, зокрема, залучають до планування обсягів роботи, яка повинна бути виконана в процесі опанування певним навчальним матеріалом за певний період часу. Разом з учителями обговорюються і форми та методи досягнення поставленої навчальної мети, визначаються критерії оцінювання очікуваних результатів як для окремих учнів, так і для всього класу [6, 159].
У ході останньої за часом реформи середньої освіти в Голландії також було приділено значну увагу організаційним і методичним питанням підвищення ефективності процесу навчання у базовій школі. Усі залучені під час реформи педагогічні засоби спрямовані передовсім на те, аби забезпечити максимальну активність самих учнів у процесі навчання. Докорінно переглянуто і роль вчителя у цьому процесі. Вона здебільшого полягає тепер в організації самостійної роботи учнів, у підвищенні їх мотивації до оволодіння новими знаннями, особистої відповідальності за досягнуті результати. Першість надається індивідуальній роботі, під час якої вчитель допомагає кожному учневі віднайти власний шлях вирішення навчального завдання, здійснює своєчасний контроль за підсумками окремих етапів або кроків навчальної діяльності школяра, окреслює нові пізнавальні цілі і перспективи. Учням пропонуються завдання на тривалий термін - один-два місяці. Аби успішно виконати їх дітям необхідно оволодіти навичками планування і самостійної координації навчально-пізнавальної діяльності. Якщо виникають якісь проблеми, то учні мають змогу вирішити їх під час індивідуальних консультацій з учителями [26, 82-85].
Аналіз основних напрямів модернізації змісту базової освіти у західноєвропейській школі дає підстави для висновку про те, що модернізаційні процеси в галузі освіти у різних західноєвропейських країнах є близькими за суттю і за формою. Універсальний характер модернізаційних освітніх процесів у сьогоднішній євроспільноті знайшов своє рельєфне відображення, зокрема, у системі головних вимог щодо осучаснення французької системи освіти, окреслених Міністерством освіти цієї країни у 1989 році:
- Шкільні програми слід періодично переглядати у відповідності до досягнень у науково-технічній та соціальній галузях суспільного життя.
- З метою забезпечення синтезу знань і підвищення мотивації учнів щодо їх засвоєння, необхідно дотримуватись правильного співвідношення між навчальними предметами, враховуючи основні цілі загальноосвітньої і технологічної підготовки учнів.
- У змісті знань необхідно виділити обов'язкову частину, або суму знань, необхідну кожній людині, і варіативний компонент, мета якого - враховувати індивідуальні нахили і пізнавальні інтереси учнів.
- Там, де це необхідно і можливо, слід уникати жорсткого протиставлення теоретичного і практичного матеріалу, гуманітарних і природничих наук, інтелектуальних і фізичних вправ учнів на усіх щаблях шкільної освіти.
- Сучасні знання у жодному разі не повинні бути принесені в жертву вивченню минулого, насамперед, це стосується гуманітарних дисциплін.
- Змінювати зміст навчальних курсів можна лише після ретельної експериментальної роботи і відповідної перепідготовки вчителів.
- Не наслідуючи сліпо іноземні зразки, необхідно, однак, віднаходити перспективні ідеї в освітніх програмах зарубіжних країн, насамперед європейських. Це дало б змогу усунути застарілі елементи у системі знань, заповнити прогалини, зміцнити конкурентоспроможність французької освіти на міжнародному рівні [25,101-108].
Більшість положень цього документа не втратили своєї актуальності й досі і, значною мірою, співпадають із тими завданнями, виконанням яких опікується сьогодні педагогічна громадськість західноєвропейських країн. Що ж стосується самої Франції, то вона ще раз засвідчила цим документом свою далекоглядність і здатність визначати перспективні напрями вдосконалення національної системи освіти. Надзвичайно плідним видається, з цієї точки зору. французьке прагнення «чужому навчатись» і «свого не цуратись».
1.3. Розвиток змісту базової шкільної освіти у західно-європейських країнах в умовах інтеграційних процесів.
Сучасні західноєвропейські країни, які входять до Європейської співдружності, здійснюють активне реформування своїх освітніх систем з метою їх взаємного зближення. За цих умов пошук єдиного змісту базової освіти постає однією з провідних проблем сьогоднішньої західноєвропейської педагогіки.
Інтеграція сучасної Європи є багатовимірним культурно-історичним процесом. Інститути освіти і виховання виконують у його здійсненні важливі завдання. Насамперед, вони забезпечують формування гуманітарних основ цього процесу. Школа, де молодь цілеспрямовано набуває не тільки знань, а й первісного досвіду суспільного життя, значною мірою обумовлює формування базових громадянських цінностей і позицій, які сприяють взаємопорозумінню та взаємодії народів, піднесенню європейської культури як багатоманітної цілісності.
Аби бути ефективним інструментом міжнародної інтеграції, національні освітні системи європейських країн мають вирішувати такі актуальні питання:
- як забезпечити усім без винятку європейцям освіту, адекватну вимогам спільного ринку праці, що формується;
- як уможливити повноцінну освіту різноманітного за соціокультурними характеристиками контингенту школярів;
- як створити освітні передумови конкурентоспроможності європейської спільноти у сучасному світі;
- як виховувати толерантність, позитивне сприйняття полікультурного середовища, сприяти розумінню різноманітності культур як плідної умови спільного поступу;
- як утвердити за освітою роль провідного агента культурної адаптації людей за умов прозорих кордонів [72, 18-19].
Зокрема, комісія з питань культурного співробітництва при Раді Європи окреслила основні напрями діяльності європейської системи освіти як чинника інтеграції. Це, по-перше, утвердження єдиного європейського стандарту базових знань і забезпечення його досягнення у всіх країнах ЄС. По-друге, формування вмінь та навичок, які дозволяли б молодим європейцям ставати активними діячами у новітньому суспільстві. По-третє, розвиток перспективних моделей освіти, які уможливлюють особистісне проникнення у світ «іншого», «інакшого», його сприйняття і прийняття з позицій гуманізму та демократизму.
Необхідність забезпечення високого рівня освіти у європейській спільноті, що формується, висуває на чільне місце саме завдання пошуку єдиних стандартів освіти, зокрема базового її рівня. І Ця вимога, зауважимо, стосується однаковою мірою як країн, що мають децентралізовані системи освіти, так і таких, освіта яких є централізованою, а отже, здавалося б, і достатньо регламентованою. Адже йдеться не просто про зведення змісту освіти до якогось єдиного знаменника, а про вдосконалення європейської системи базової освіти, піднесення її на новий, якісно вищий щабель.
Саме поняття «стандарт» походить від англійського слова «стандарт» що означає норму, зразок, мірило. Таким чином стандарти в освіті складають систему основних параметрів, які беруться за норму освіченості. В стандартах фіксуються як реально досягнуті показники освіченості, так і ті, яких планується досягти в перспективі. Отже, освітні стандарти відображають складну діалектику унормованості, усталеності та розвитку, вони мають як матеріалізовану, так і ідеальну компоненту. Остання виступає у якості цілі або мети освітнього процесу.
Ця об'єктивна складність і багатовимірність процесу стандартизації освіти породжує низку специфічних педагогічних завдань і проблем, які належить вирішити. Зауважимо, що ці проблеми мають місце не тільки у західноєвропейських розвинених країнах, а позначені глобальним характером. Російський філософ і педагог Б.С. Гершунський вважає, наприклад, що обов'язковою передумовою вироблення освітніх стандартів є врахування багатьох педагогічних та соціальних обставин. А саме:
- вищого рівня світових досягнень у розумінні таких понять, як: грамотність (загальна та функціональна), професіоналізм (з точки зору компетентної участі в певних видах діяльності з урахуванням суспільного розподілу праці); освіченість (для кожного рівня освіти), культура і мораль (як певні інтегровані якості, які характеризують ставлення людини до світу, її здатності до оцінювання та самооцінки), ментальні характеристики особистості, відповідні не тільки цінностям власного соціуму, але й загальнолюдським, цивілізаційним цінностям;
- історично обумовлених традицій та уявлень про істинні цінності освіти, що відповідають сучасному етапу суспільного розвитку, рівню сформованості суспільної свідомості, менталітету;
- прогностичне важливих параметрів результативності освіти, що відображають можливості найбільш ефективного та безболісного входження особистості не тільки в сучасні суспільні умови, але й у ймовірні умови майбутнього, адаптуватись до цих умов, діяти в них активно і творчо;
- логіки розвитку науки та техніки, технологій, яка визначає динаміку розвитку відповідних навчальних дисциплін, а отже і всі необхідні компоненти знань, вмінь, навичок, специфічних якостей і здібностей;
- соціальних аспектів функціонування особистості в системі динамічних суспільних відносин (правові, культурні, культурологічні, естетичні, екологічні та ін.);
- обмежень (матеріальних, фінансових, кадрових), які перешкоджають на даний час досягати максимально можливого та бажаного освітнього рівня і вимагають реального і конкретного рахування наявних ресурсів для забезпечення освітніх стандартів [9, 320-321].
Розглянемо конкретні шляхи та способи розв'язання деяких із цих, а також специфічних для європейської спільноти, проблем формування єдиної системи освітніх стандартів. Зазначимо при цьому, ЩО у контексті європейської освіти поняття «єдиний стандарт» безпосередньо стосується саме базової освіти, яка у більшості європейських країн здійснюється у початковій та основній середній школі (середній цикл І) і є обов'язковою, масовою та, за незначними винятками, уніфікованою. Базову освіту розглядають часто як допрофесійну, оскільки спеціалізація у змісті навчання, притаманна післябазовій освіті, розцінюється як передумова подальшої фахової орієнтації та підготовки учнів. ІІіслябазова освіта також вимагає стандартизації, але різноманітність способів її отримання, варіативність навчальних програм, наявність значної кількості спеціалізованих навчальних закладів дають скоріше підстави говорити про профільні, аніж про «єдині» освітні стандарти старшої середньої школи у європейській спільноті.
Базова освіта охоплює переважно дітей віком від шести до 14-16 років, в залежності від країни. Винятком можна вважати Німеччину, у якій базова освіта обмежується лише чотирма роками навчання, а далі школярі десяти - одинадцятирічного віку розподіляються до різних за спеціалізацією та рівнем викладання предметів типів шкіл.
Сучасні інтеграційні процеси у Європі передбачають взаємне зближення політичних, економічних, соціокультурних умов життя країн спільноти. І, оскільки освіта є задіяною у більшості цих векторів розвитку, вона, з одного боку, зазнає змін у відповідності до інтеграційного поступу, а, з другого,- надає цьому поступу активного сприяння. Як наслідок, відбувається поступове наближення самих освітніх систем за змістом та цілями їх діяльності. Об'єднання зусиль у виробленні найзагальніших засад освітньої політики супроводжується також і інтенсивним пошуком єдиного змісту освіта та обміном педагогічним досвідом щодо його впровадження.
Такі, певною мірою, зустрічні процеси в галузі реформування змісту освіти відбуваються сьогодні у європейських освітніх системах Децентралізованого та централізованого типу. У таких країнах, скажімо, як: Великобританія, Німеччина, Бельгія, Греція, Данія, Люксембург, Швеція, Швейцарія, які належать до першої групи, у реформуванні змісту освіти спостерігається підвищення освітніх вимог, пошук єдиних критеріїв добору та впровадження змісту навчальних програм; підручників, посібників тощо. Англійський вчений М. Маклін говорить з цього приводу: «Політичні вимоги Великобританії та США встановити більш високі стандарти досягнень основної маси учнів в знаннях та вміннях, необхідних для сучасних професій, підкріплюються апелюванням до вищого рівня освіти в інших країнах, таких як Японія, чи Західна Німеччина» [61, 14].
На думку англійських фахівців, в галузі управління та планування освіти традиційна практика відносно вільного добору та викладання знань у цій країні призвела до розмитості поняття обов'язкового базового змісту освіти, до вузькоспеціалізованого та прагматичного його тлумачення в окремих регіональних відділках освіти. Занепокоєння з цього приводу неодноразово висловлювались англійськими політиками, державними діячами, педагогами, починаючи ще з 70-х років минулого століття [39, 65].
Закон 1988 року, який започаткував сучасну реформу англійської школи, відобразив суспільну необхідність забезпечити єдиний загально-національний зміст обов'язкової базової освіти молоді. Було визначено одинадцять обов'язкових шкільних предметів (проти чотирьох у минулому): математика, англійська мова, іноземна мова, природознавство, історія, географія, технологія, музика, мистецтво, фізкультура, релігієзнавстао, а також унормовано рівень їх викладання у загальноосвітній школі. Спочатку уряд мав намір відвести 85% сукупного навчального часу для викладання обов'язкових предметів. Однак, далася взнаки консервативність англійських традицій (таке рішення викликало численні критичні зауваження з боку учнів, батьків, вчителів), і цей час було зменшено до 70-75%, і не безпосередньо в законі, а в рекомендаціях щодо його реалізації [62, 0].
Інша група країн - Франція, Італія, Нідерланди, освіта яких має централізований характер, намагаються стиснути розгалужену і усталену систему знань, позначену академізмом, до обов'язкового для всіх прийнятно-необхідного, з огляду на європейські вимоги, мінімуму. Ось що говориться з цього приводу, наприклад, у французькому законі 1989 року, який започаткував широкомасштабне реформування освіти на тривалий період: «Постійне збільшення обсягу знань робить безглуздим амбітне прагнення до енциклопедизму. В змісті освіти необхідно виділити обов'язкову суму знань, абсолютно необхідну кожній людині» [64, 20].
Отже, вочевидь, європейські країни як з централізованими, так і з децентралізованими системами освіти, розглядають реформування їхніх освітніх систем як необхідну умову взаємо погодження освітньої діяльності на міждержавному рівні, «Єдиний стандарт», «базове ядро знань», «загальнонаціональний освітній рівень» - ці терміни, вживані у різних європейських країнах, відображають спільну тенденцію педагогічних реформ як пошук адекватних сучасності принципів організації освіти та добору її змісту.
Головні ідеї щодо формування єдиного євростандарту в галузі освіти були окреслені резолюцією Ради Європи 1991 року стосовно перспектив розвитку європейської освіти. Ця резолюція, що має назву «Європейський простір в освіті: навчання і зміст програм», стала одним із засадових документів щодо здійснення єдиної політики у розробці та впровадженні змісту знань на Старому континенті.
Питаннями наукового забезпечення цих процесів опікується значна кількість європейських вчених. Зокрема, на думку Г.Хугхофа та Д. Макдональда, які є експертами з питань погодження єдиного європейського ядра змісту базових знань, необхідно керуватись щодо цього, насамперед, такими ідеями:
- Європа є континентом, що постійно змінюється і розвивається;
- Європа - це група країн, що співпрацюють в економічній, соціальній та культурній сферах, маючи при цьому, як спільні, так і відмінні інтереси;
- європейська інтеграція;
- спільність та різноманітність у розвитку освіти в європейських країнах;
- співробітництво Сходу та Заходу Європи;
- хороший європеєць - це хороший житель усієї планети [35, 38].
Розробка єдиних європейських стандартів освіти вимагає визначення її нових як кількісних, так і якісних показників. Кількісними показниками слугують навчальні плани освітніх закладів (curriculum), які визначають тривалість навчального року, канікулярних періодів, перелік навчальних дисциплін, розподіл навчального матеріалу за роками навчання, тижневе навантаження як сумарне, так і з кожного предмета, кількість та тривалість практикумів та ін. На базі навчальних планів складаються програми викладання з окремих дисциплін. До кількісних показників належать також і Цифрові (у відсотках) показники співвідношення предметів у шкільній програмі (найчастіше це частка гуманітарних та природничо-адатематичних дисциплін). Успішність учнів є показником, уже Освоєної частки знань і також фіксується у конкретних цифрах.
Зміст освіти детально закріплюється у шкільній літературі: підручниках, посібниках, довідниках, атласах, картах, каталогах, словниках, збірниках задач та вправ, робочих зошитах тощо.
Комп'ютерні технології дають змогу досить ефективно оперувати цими та іншими показниками і відповідно здійснювати моніторинг за кількісними параметрами змісту знань. Спеціальні експерти, які опікуються банком даних щодо змісту освіти, покликані слідкувати за тим, щоб цей зміст був адекватним, узгодженим з вимогами єдиного європейського освітнього простору і, разом з тим, мобільним. Мобільність є необхідною умовою адаптації, а також і прогнозування змісту освіти з урахуванням динаміки науково-технічних, виробничих, соціо-культурних процесів у спільноті.
Гнучкий спосіб добору та дотримання змісту знань як базової, так і всіх інших видів освіти, розглядається сьогодні і як запобіжник таких однаково небажаних явищ, як недостатність освіти та її надлишковість. Тут у нагоді стає поняття оптимальної освіти. І якщо проблема недостатності змістового наповнення шкільних програм є типовою для країн третього світу, то сучасній Європі скоріше загрожує надлишковість освіти і пов'язане з нею перевантаження учнів. У Швейцарії, наприклад, було навіть організовано виставку під назвою «Жертви стресу» і представлено дані, які свідчили про перевантаження інформацією і недостатність ігор та спорту у житті 11-15 річних дітей [14, ЗІ].
Навчальне навантаження слухачів деяких французьких ліцеїв співставив з тривалістю робочого дня на виробництві; заняття розпочинаються о восьмій ранку і після годинної перерви на обід продовжуються до шостої вечора [54, З]. А результат буває часто далеко неспівмірним тому, якого очікують батьки і діти від трудомісткої освіти. У сучасній Франції середні показники безробіття молоді віком від 16 до 25 років значно перевищують загальнонаціональні і становлять біля 15% для юнаків і 25% для дівчат [54, 4]. Причому незайнятість такої значної кількості молодих людей спричинена не недостатньою освітою та фаховою кваліфікацією, а, раділе, навпаки. Франція посідає одне з перших місць у світі за кількістю молодих людей віком від 18 до 25 років, які здобувають освіту, і, натомість, значно відстає за показниками працевлаштування цієї ж когорти населення (Див. табл. 2) [58, 35].
Таблиця 2
країна |
Німеччина |
США |
Італія |
Франція |
Іспанія |
Японія |
Здобувачі вищої освіти (від загалу випускників) у % |
44.2 |
33.7 |
50.5 |
63.2 |
59 |
54.6 |
Працевлаштування (від загалу випускників) у % |
55.8 |
66.3 |
49.5 |
36.8 |
41 |
45.4 |
З огляду на такі обставини зрозумілим є занепокоєння європейських фахівців якісними параметрами знань, які надаються школярам. Знання дедалі більшою мірою розглядаються як засіб набуття учнями конкретних вмінь і навичок, які забезпечать вихованцям школи гармонійне і конструктивне входження у суспільне життя. Зарубіжні фахівці вважають, зокрема, що знання, отримані в школі, повинні сприяти формуванню необхідних для сучасного європейця індивідуальних якостей: ініціативності, мобільності, відповідальності, активності, свідомості та самосвідомості, громадянськості, готовності і потреби до постійного особистісного зростання та ін. По суті, йдеться про системне та цілеспрямоване формування особистості учня та його соціалізацію.
Англійський вчений Джон Равен зазначає, наприклад, що саме від добору змісту освіти залежить сьогодні формування низки важливих особистісних, зокрема, ментальних якостей молоді, особливо це стосується базових компонент ментального досвіду людини, а саме: когнітивного досвіду - механізмів ефективної обробки інформації (понятійних структур у тому числі); метакогнітивного досвіду - механізмів автономної та самостійної регуляції роботи власного інтелекту; інтенціонального досвіду - механізмів добору індивідом таких видів розумової діяльності, які дозволяють тонко узгоджувати індивідуальні особливості інтелекту з об'єктивними вимогами довколишньої дійсності [36, 9].
Численні звертання європейських педагогів до проблеми саме якісних параметрів змісту освіти призвели до трансформації традиційних, ще донедавна, поглядів щодо цих питань у європейській спільноті. Європейські фахівці дедалі одностайніше висловлюють думку про те, що сьогодні якісна освіта не може обмежуватись лише. Набуттям умінь читати, писати, рахувати, натомість вона повинна охоплювати досить широкий спектр соціально-технологічних знань, вмінь та навичок - комп'ютерна, екологічна, політична грамотність та ін. У зв'язку із цим висловлюються побажання, а то й вимоги, включати до обов'язкового змісту освіти такі блоки знань, які стосуються охорони довкілля, антирасистського виховання, вивчення місцевих діалектів, статевого виховання, охорони здоров'я, раціонального харчування, проблем народонаселення, запобігання алкоголізму, наркоманії та інших проблем.
У сучасній Німеччині, наприклад, необхідними показниками якості освіти вважаються інтелектуальний розвиток, високий професіоналізм, здатність до неперервної освіти, вміння встановлювати наукові, економічні та культурні контакти [33]. А французький вчений Мішель Міндер зазначає з цього приводу, що в недалекому майбутньому рівень освіченості визначатиметься не тільки і не стільки грамотністю (вмінням читати і писати) і навіть не вмінням застосовувати сучасні ЕОМ та роботизовану техніку, скільки розвиненою здатністю до творчості |60, 128].
Отже, пошук єдиних європейських підходів до формування змісту освіти загалом і базової зокрема, вимагає врахування багатьох, як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників, що впливають на цей процес. По-суті, педагоги опиняються перед необхідністю дати відповідь на досить непросте (з огляду на множину існуючих теорій знання та пізнання) питання: «Яким чином формується зміст освіти»?.
Розглянемо, насамперед, об'єктивні чинники формування сучасного змісту європейської освіти. Найвагомішими із них можна вважати: нагромаджений суспільством сукупний обсяг знань, па-явні матеріальні ресурси щодо його розповсюдження та використання, культурно-історичні традиції.
Європейська цивілізація є беззаперечним лідером сьогодення у культурно-економічному поступі. Свого часу Т. Парсонс звернув особливу увагу на три докорінні революції, які сприяли виникненню модернізаційних, тобто спрямованих на поступ, тенденцій розвитку європейської спільноти. Це, по-перше, революція промислова, по-друге, демократична, по-третє, революція в освіті. Автор також висловив припущення, що революція в освіті стала верцшинною точкою відносин між суспільством і його системою збереження та відтворення зразка, а також між суспільством і культурою [31, 1351.
Три потужні модернізаційні чинники, визначені Парсонсом, продовжують діяти у сучасній Європі і нині. До того ж їх дія не є лінійною чи сумарною, а швидше синергетичною у макровимірі суспільного розвитку. Скажімо, невпинне зростання виробничої сфери вимагає підвищення освітнього рівня громадян. Підвищення рівня освіченості сприяє розвиткові демократичних свобод. Демократія навзаєм є стимулом і базисом побудови правових держав як необхідної умови розвитку бізнесу та вільної підприємницької діяльності. Зростання матеріального базису суспільства розширює діапазон особистісного розвитку членів суспільства, їх свобод і прав, зокрема, і на якісну освіту тощо.
До найдавніших культурно-історичних традицій, які значною мірою обумовили формування сучасного європейського сукупного знання про світ та людину, можна зарахувати, насамперед, античну раціональність та антропоцентризм, християнський досвід індивідуального благочестя, привнесений протестантизмом, ідеї Просвітництва. Любов до знань як необхідної умови людського самовдосконалення була закладена іще давніми греками. Протестантське вчення, здолавши догматизм, стало своєрідним стимулом до пошуку, до оновлення знань, наполегливої праці, спрямованої на їх опанування. Просвітництво проголосило ідеалом людину, прекрасну у всіх її проявах, якою вона могла стати саме завдяки освіті.
Завдяки дії зазначених чинників була закріплена сучасна цивілізаційна особливість європейської спільноти, характерними атрибутами якої є високий рівень розвитку продуктивних сил, зорієнтованість у майбутнє, демократичні та плюралістичні засади співжиття та діяльності, прагнення зберігати і примножувати інтелектуальні та духовні цінності народів Європи. Узагальнено таке суспільство називають демократичним або відкритим.
Згідно останніх досліджень в галузі соціології змісту середньої освіти в західних країнах, натомість європейських, підходи до його формування зазнали суттєвих видозмін у контексті загального розвитку суспільства у напрямах відкритості та демократизації. Якщо елітарний та стратифікаційний принцип побудови змісту освіти у минулому сприяв, здебільшого, сепарації окремих блоків знань, посиленню їх академічності, фундаментальності (еducation in depth), то у сучасній європейській спільноті спостерігається інший процес - розгортання знання у ширину (еducation in breadth) з одночасною його спеціалізацією та інтеграцією [49, 79-84].
Необхідність надавати якісних знань дедалі більшій частині населення, спричинена швидким розвитком технологій та НТР, призвела до відходу від стратифікаційного розподілу знань у європейському освітньому просторі і зумовила перехід до принципів масовості та егалітарності у доборі змісту знань та їх викладанні. Донедавна доступ до найпрестижніших знань дещо нагадував своєрідне «посвячення» і вимагав тривалої попередньої підготовки претендентів (введення). Групи носіїв такого знання створювали елітарні групи, на зразок каст, до яких непосвяченим було дуже важко потрапити саме з причин сепарованості, жорсткої регламентованості та самодостатності розрізнених галузей знань. Красномовним прикладом захисту медичного, наприклад, знання від непосвячених були такі спеціальні його атрибути, як незвичні костюми, незрозуміла мова. Одним словом, робилося все можливе, щоб профани залишались профанами, а лікарі - лікарями [1, 145].
На рівні базової європейської освіти процес уніфікації знань та забезпечення рівного доступу до них усіх без винятку груп населення бере початок приблизно з 50-60-х років XX століття. Досягнення деяких країн у цьому напрямі є на сьогодні досить відчутними (Франція, наприклад). Багато країн перебувають на стадії активного реформування національних освітніх систем з метою їх демократизації (Італія, Німеччина).
На цьому шляху перед базовою освітою постає досить непросте завдання, а саме: не знижуючи планку навчальних вимог, не допускаючи відставання освіти від науково-технічного і суспільного прогресу, забезпечити якісне засвоєння базових знань абсолютною більшістю школярів. Об'єктивною умовою досягнення цієї мети саме і є сьогодні інтеграція знань та їх спеціалізація. Поступово долаються жорсткі бар'єри між окремими блоками знань, натомість утворюються найрізноманітніші інтегровані навчальні курси: «фізика-хімія», «математика-інформатика», «біологія-валеологія», «трудове навчання-технологія» тощо.
Окрім того, практикується викладання спільних для низки шкільних дисциплін навчальних тем, які у Франції, наприклад, отримали назву трансверсальних або наскрізних. Міждисциплінарні індивідуальні проекти школярів стають дедалі популярнішими у європейській освіті. Внаслідок цих та інших педагогічних заходів школярі мають можливість набувати не розрізнених, слабко пов'язаних між собою знань, а цілісних і системних відомостей про людину та довколишній світ. Дедалі більшою мірою утверджується нова форма єдності і системності знань - органічна. Вона докорінно відрізняється від академічного і жорстко структурованого способу добору та викладання знань, єдність яких є здебільшого механічною.
Внутрішня або горизонтальна мобільність та відкритість системи шкільних знань у сучасних західноєвропейських країнах доповнюється її відкритістю впливам зовнішнього світу. Нові та найновітніші знання потрапляють сьогодні відносно легко до шкільних програм завдяки системі додаткових (за вибором або факультативних) спеціалізованих навчальних курсів, частина яких згодом перетворюється на обов'язкові. Але це явище є характерним здебільшого для післябазової освіти, і ми не зупинятимемось на ньому докладніше.
Розглянемо деякі й суб'єктивні чинники, які впливають на формування сучасного змісту базової європейської освіти. До таких належать, насамперед, педагогічна ідеологія, похідна від неї освітня політика і, нарешті, практично здійснювана у країнах ЄС освітня стратегія й тактика. Досить впливовою щодо вирішення питань достатності та якості шкільних знань у західноєвропейських країнах є, зокрема, громадська думка.
І, звичайно ж, провідна, експертна роль щодо вирішення проблем та перспектив розвитку базової європейської освіти належить педагогічним фахівцям безпосередньо причетним до процесів добору та реалізації змісту шкільних знань - науковцям, управлінцям у галузі освіти, вчителям, методистам тощо. Їх спільними зусиллями розроблено низку засадових принципів розвитку базової європейської освіти, які набувають інтернаціонального та глобального значення. Це, зокрема, такі принципи:
- гуманізм - забезпечення в процесі здійснення базової освіти молоді пріоритету загальнолюдських цінностей та здоров'я людини, вільного розвитку особистості;
- науковість - відповідність знань, які викладаються школярам, досягненням соціокультурного поступу людства;
- поступальність - побудова змісту освіти за наростанням складності знань, за якої нові знання здобуваються з опертям на попередньо засвоєні;
- історизм - врахування та відображення в шкільних програмах розвитку тієї чи іншої галузі науки в її історичній ретроспективі, ролі видатних вчених у науковому поступі людства;
- системність - цілісний, інтегрований підхід до викладання шкільних дисциплін, реалізація змісту базової освіти як інтегральної щодо загальної культури людства підсистеми;
- зв'язок з життям - практично виправдана доцільність та адекватність змісту шкільних знань;
- посильність - врахування у процесі навчання вікових можливостей та рівнів інтелектуальної, фізичної та психічної зрілості школярів;
- доступність - гнучка побудова навчальних програм і підручників, застосування спеціальних організаційних та методичних заходів з метою вирівнювання шансів різних за соціокультурним походженням дітей на якісну освіту.
Принагідне зазначимо, що вже сьогодні європейська школа має значні здобутки в реалізації більшості з цих принципів, хоча, звичайно, в освіті, як динамічному і рухливому суспільному інституті, важко досягти довершеності. А відтак європейські освітяни перебувають у стані постійного пошуку шляхів та засобів вдосконалення змісту освіти загалом і базової зокрема. Остання сьогодні розглядається європейцями як абсолютно необхідна передумова здійснення неперервної освіти упродовж усього життя особи.
У зв'язку із цим фахівці більшості європейських держав вважають, що до вихідних завдань і покликань основної середньої школи належать такі:
а) формувати у дітей навчальні навички та компетентність, які мають безпосереднє практичне значення і дають змогу постійно підвищувати освітній і кваліфікаційний рівень;
б) прищеплювати вміння спілкуватися на міжособистісному та груповому рівнях;
в) утверджувати звичку до критичного мислення і оцінки фактів - релігійних, національних, етнічних тощо, а також здатність до їх раціоналізації і співвіднесення з універсальними людськими цінностями;
г) навчати оперувати інформацією у різних формах;
д) розвивати глобальний спосіб мислення та суджень [63, 34].
На базову європейську освіту покладається ще одне, не менш важливе завдання, а саме: сприяти зближенню національних освітніх систем спільноти в ідейному, організаційному, змістовому плані і, таким чином, робити внесок у розбудову єдиного європейського освітнього простору. У зв'язку із цим помітними стають наголоси на таких пріоритетних напрямах модернізації її змісту, як:
- відмова від етно центризму у тлумаченні історичних та географічних фактів;
- критичність, неупередженість у викладанні програмних знань, врахування їх інтернаціонального контексту;
- об'єктивне висвітлення колоніального минулого, наголос на взаємозалежності націй і народів;
- сприяння опануванню учнями іноземних мов з перших років навчання в обов'язковій школі;
- поглиблення змісту знань з гуманітарних наук (особливо філософії і культурної антропології), які розкривають діалектику загального і часткового в суспільному житті;
- підвищення уваги до передових технологій;
- введення до шкільних програм Кодексу прав людини (концепція, історія, національний і інтернаціональний контекст, практика);
- навчання та виховання учнів у дусі непримиренності до таких явищ як сегрегація, ксенофобія, расизм та ін.;
- висвітлення найважливіших релігійних фактів і явищ, ознайомлення учнів з релігіями світу у контексті завдань їх взаємопорозуміння [63, 35].
Важливим і актуальним, з точки зору інтеграційних процесів у сучасній Європі, є впровадження та розвиток таких базових знань, які стосуються полікультурної та глобальної освіти молоді. Починаючи з 70-80-х років минулого століття, у європейських школах почали створюватися спеціальні класи для етнічних меншин. Діти молодших класів цих категорій населення навчались переважно рідною мовою. Навчальні програми для старших класів згодом також доповнилися курсами рідної мови для цієї когорти дітей. У 80-х роках до навчальних курсів вивчення рідних мов національних меншин додалося викладання низки шкільних предметів мовами меншин.
Глобальна освіта є близькою за змістом до полікультурної і має на меті сприяти взаєморозумінню між народами, пожвавлювати співробітництво між державами, долати негативні стереотипи та упередженість у стосунках між народами. На думку західноєвропейських фахівців, така освіта покликана сформувати в учнів глобальну свідомість та глобальний спосіб мислення, які базуються на усвідомленні особистої відповідальності за долю Європейського континенту і всієї планети.
Узагальнюючи, можна сказати, що добір та впровадження єдиного змісту базової європейської освіти має на меті надати майбутнім європейським громадянам адекватну цивілізаційним досягненням освітню компетентність, сформувати конкретні вміння та навички, які б забезпечили активну участь молоді у розбудові єдиного європейського дому. Показово, що з цією метою навіть в Шкільні навчальні програми вводиться обов'язковий спеціализований курс під назвою «Європейський простір». Понад те, європейські педагоги мають намір розширити до європейських масштабів міст і контекст таких шкільних дисциплін, як: література, історія, мистецтвознавство. Відомий англійський педагог Дж. Уайт зазначає з цього приводу, що дуже важливо, наприклад, щоб «... британські діти дізнавалися якомога більше про інші країни, особливо європейські - Західної та Східної Європи, ознаки спільного життя з якими стають все відчутнішими» [71, 15 З].
Підсумовуючи аналіз сучасних тенденцій розвитку змісту базової європейської освіти, можна дійти таких висновків:
1. Європейська освіта є вагомим чинником європейської інтеграції.
2. Пошук єдиного змісту освіти у європейській спільноті сприяє взаємозближенню різних за устроєм та засадами функціонування освітніх систем - централізованих і децентралізованих - і дозволяє об'єднувати зусилля щодо піднесення діяльності цих систем на новий якісний рівень.
3. Процес формування єдиного змісту освіти передбачає як стандартизацію та легітимізацію базових знань, так і їх урізноманітнення та спрямованість на перспективу розбудови європейського освітнього простору.
4. Поняття стандартизації освіти набуває конкретних смислів саме в контексті базової освіти, яка формується у сучасній Європі на принципах обов'язковості, масовості, однакової доступності для всіх категорій населення.
5. Формування змісту базової освіти, становлення єдиних освітніх стандартів залежать від досягнутого суспільством рівня знань, наявних матеріальних ресурсів та культурно-історичних традицій (об'єктивні чинники).
6. До суб'єктивних чинників формування сучасного змісту освіти у європейському просторі належать, насамперед, національна освітня політика країн ЄС, громадська думка щодо цих питань та діяльність усіх причетних до розвитку освіти осіб - управлінців, науковців, практиків.
