II. Нормативно-педагогічне забезпечення змісту базової освіти в країнах Заходу

2.1. Особливості побудови навчальних планів для базових шкіл у західних країнах.

З метою одержання більш повних та конкретних уявлень про зміст шкільної освіти у західних країнах, звернімося до навчальних планів - найважливіших зразків нормативної педагогічної документації. У навчальних планах визначається набір навчальних предметів, загальна кількість часу, що відводиться на вивчення кожного з них, співвідношення між циклами навчальних дисциплін, відображаються освітні пріоритети, на які мають орієнтуватись навчальні заклади. Розробка навчальних планів у всьому світі вважається однією з найскладніших проблем педагогічної науки й практики. Диференційований характер навчання і наявність численних інтегрованих курсів у сучасній шкільній освіті значною мірою ускладнює процес побудови навчального плану.

Західні педагоги відзначають теоретичну невирішеність багатьох питань, пов'язаних із плануванням освіти. Наразі пошуки оптимальних варіантів шкільних навчальних планів продовжуються, але певні теоретичні та практичні здобутки західних фахівців у цій галузі заслуговують на увагу.

Західні педагоги трактують навчальний план значно ширше, аніж просто нормативний документ, що вміщує пояснювальну записку, перелік предметів за роками навчання, вказівку на їх послідовність та розклад у вигляді сітки годин. Навчальні плани для загальноосвітніх шкіл провідних країн світу дедалі частіше супроводжуються методичними рекомендаціями із загального планування змісту освіти, а також рекомендаціями з планування змісту окремих предметів, зауваженнями загально-теоретичного характеру, переліком кінцевих та поточних навчальних цілей, методиками оцінювання змісту навчального матеріалу, порадами щодо можливих шляхів інтеграції змісту навчання, організації основних видів пізнавальної діяльності тощо.

Позитивною та перспективною дидактичною стратегією розробки шкільних навчальних планів західні фахівці вважають дотримання принципу гнучкості. Гнучкий план дозволяє вчителю рчо використовувати навчальний час: виділяти більше годин на вчення складного матеріалу і скорочувати їх кількість тоді, коли учні легко засвоюють нові знання, викладати навчальні курси на підвищеному рівні складності у випадку, коли учні опановують їх зміст у коротший від нормативного термін, розширювати можливості вибору учнями диференційованих навчальних курсів, враховувати запити і потреби соціокультурного оточення школи тощо [II].

Практика формування навчальних планів в окремих країнах світу може бути достатньо різною, однак простежуються й спільні для низки країн тенденції вирішення цього завдання. Так, у країнах з централізованими системами освіти (Франція, Італія, Японія, а також в країнах Східної Європи) навчальні плани укладаються державними органами управління освітою і є обов'язковими для всіх шкіл. В країнах, де планування освіти здійснюють переважно місцеві органи управління освітою (США, ФРН, Великобританія), не існує єдиних, уніфікованих навчальних планів. Вони розробляються педагогічними радами навчальних закладів у відповідності до рекомендацій регіональних освітніх адміністрацій стосовно номенклатури предметів, розподілу навчального часу на них, змісту програм з окремих дисциплін. Нині в країнах з децентралізованими системами освіти посилюється централізований вплив на визначення основних компонентів навчального плану для загальноосвітніх середніх шкіл, особливо це стосується основної середньої школи.

В початкових школах набір навчальних предметів є відносно сталим у більшості країн, а національні розбіжності в побудові навчальних планів не суттєві, хоча вони й мають місце. Основне завдання початкової школи залишається традиційним - формувати в учнів навички читання, письма і лічби.

Аналіз навчальних планів для основних середніх шкіл у провідних країнах світу свідчить про значну їх схожість за номенклатурою основних дисциплін. Неповні середні або основні (базові) школи охоплюють найбільшу кількість учнів, які перебувають у системі середньої освіти. Роль та значення базової освіти неухиль но зростає, оскільки саме вона покликана забезпечувати учням здатність і спроможність навчатися протягом усього їхнього життя. Цим пояснюється підвищений інтерес науковців і практиків саме до цієї ланки освіти, зокрема і в тому, що стосується розробки педагогічно доцільних та виважених навчальних планів.

Неповна середня школа має різну назву у різних країнах: в Англії - об'єднана школа, в Японії і США - молодша середня, у Франції - колеж, у Греції - гімназія, в Польщі, ФРН, Фінляндії, Болгарії цей ступінь є частиною так званої «основної школи». Разом з початковою неповна середня школа становить період обов'язкового навчання.

У порівнянні характеристик основної середньої школи різних країн виникають певні труднощі, які пов'язані, передовсім, з недостатнім рівнем узгодженості вітчизняної та зарубіжної педагогічної термінології. Скажімо під терміном «базова освіта» у деяких країнах світу розуміють те, що ми називаємо «початкова школа», а подібні до нашої основної середньої школи навчальні заклади за рубежем мають досить різноманітні назви. Західноєвропейські педагоги теж усвідомлюють нагальну необхідність узгодження освітньої термінології і працюють зараз над створенням Європейського освітнього тезаурусу - нормативного словника, який буде оприлюднено усіма офіційними мовами країн учасниць ЄС.

Як би не відрізнялись організаційно-педагогічні засади базової освіти в різних країнах, можна, однак, виокремити три найзагальніших способи розташування базової школи в цілісній структурі середньої освіти. Перший з них - злиття першого і другого ступенів середньої школи в уніфіковану і безперервну школу з тривалістю навчання 9 і більше років. Такий варіант зустрічається в країнах Скандинавії, Португалії, Естонії, Латвії, Чехії, Словенії, Словаччині. У Данії, наприклад, об'єднана з початковою основна школа є обов'язковою для всіх дітей віком від 7 до 16-17 років.

Другий варіант базової освіти передбачає диференціацію програм і формування різнорівнсвих підрозділів основної школи. Такі диференційовані основні школи поширені у Німеччині, Австрії, Нідерландах, Люксембурзі, Ірландії. В цих країнах, починаючи з молодшої школи, діти розподіляються за різнорівневими навчальними потоками у відповідності до виявлених здібностей. Найпоширенішим є третій варіант функціонування основної загальноосвітньої школи, у якій учні навчаються 3-5 років після закінчення початкової школи за єдиними навчальними програмами [2, 52-55].

Досить складно організована основна школа в Німеччині, де діти вже з десятирічного віку розподіляються у заклади трьох типів:

- основні школи з п'ятирічним терміном навчання залучають молодь до системи набуття професій через учнівство і не надають повноцінної середньої освіти з правом її продовження у вищих навчальних закладах;

- Реальні школи з шестирічним терміном навчання надають учням освітню та фахову підготовку, яка дозволяє продовжити навчання у системі вищої освіти;

- гімназії з дев'ятирічним терміном навчання, успішне закінчення яких відкриває шлях до вступу в університети та інші вищі навчальні заклади без екзаменів.

Навчальні плани для неповних середніх шкіл, як правило, мають предметну побудову. Вони узгоджуються із змістом загальної середньої освіти, який складається здебільшого з двох головних компонентів: інваріантного та варіативного. Обов'язкові навчальні дисципліни вивчаються усіма без винятку учнями за єдиними програмами і в однаковому обсязі. Варіативний компонент навчального плану охоплює обов'язкові навчальні курси за вибором, необов'язкові навчальні курси за вибором, а також факультативи, консультації, вільно обрану діяльність тощо.

Розподіл змісту освіти на обов'язкову частину (ядро знань, базовий навчальний план, базовий компонент) та предмети за вибором (як обов'язкові, так і необов'язкові) обумовлений назрілою у суспільстві необхідністю дотримуватись якісних параметрів розвитку освіти, зокрема базової, в умовах її наростаючої масовизації. Ось як, наприклад, вирішується це завдання у Великій Британії.

Базовий компонент загальноосвітньої школи Великої Британії охоплює не тільки середній, а й початковий ступінь і включає 10 предметів - 3 базових (рідна мова, математика, природничі науки). обов'язкових для вивчення учнями віком від 5 до 16 років, та 7 основних: технологія, що включає дизайн та інформаційні технології, історія, географія, музика, мистецтво, фізична культура й сучасна іноземна мова (французька, німецька, іспанська), що викладаються учням до 14-річного віку.

Вивчення перелічених предметів варіюється залежно від вікових періодів, розподілених на так звані ключові етапи (КЕ): КЕ 1 охоплює віковий період від 5 до 7 років, КЕ 2 - 7-11 років, КЕЗ -від 11-14 років, а КЕ 4 - від 14-16 років [23, 21-23 ].

Побудова навчальних планів для базових середніх шкіл Нідерландів також здійснюється на засадах поєднання обов'язкового «ядра» та варіативної частини. Навчальні плани для нідерландських шкіл охоплюють 15 предметів, 14 з яких є обов'язковими: голландська, англійська, французька та німецька мови, математика, природничі науки, географія, біологія, історія та суспільствознавство, технологія, економіка, домашня економіка, основи комп'ютерних знань, мистецтво (живопис, музика, танці або драма), фізичне виховання та один предмет за вибором.

Попри те, що така модель навчального плану є обов'язковою для всіх базових шкіл, нідерландські педагоги мають адаптувати навчальний план та зміст викладання окремих предметів до особливостей учнівського контингенту. 25 із 32 урочних годин тижневого навантаження учнів розподіляються на вивчення 14-ти обов'язкових дисциплін, а 7 урочних годин - на предмети за вибором.

Протягом перших трьох років навчання усі учні в нідерландських школах вивчають 14 обов'язкових предметів. У ході четвертого року відбувається виокремлення шести екзаменаційних дисциплін, дві з яких - голландська та одна із сучасних іноземних мов - мають складати під час іспитів усі без винятку учні, а інші чотири екзаменаційні предмети школярі обирають самостійно із переліку обов'язкових.

Навчання у початковій школі Нідерландів триває 8 років (з 4-річного до 12-річного віку). Протягом цього часу учні мають змогу самостійно обрати і засвоїти низку навчальних курсів, які можуть викладатися на кількох диференційованих рівнях, а саме:

- розвиток сенсорної координації та фізичні вправи;

- голландська мова (у провінції Фрісленд - фризька мова);

- арифметика та математика;

- англійська мова;

- інтегрований навчальний курс, що охоплює географію, історію, природничі науки (з елементами біології), громадянознавство та релігієзнавство;

- навчальний курс з розвитку здатності учнів до самовираження, що охоплює рідну мову, малювання, музику, ручну працю, ігри та рух;

- соціалізуючий блок, спрямований на розвиток навичок спілкування та здорового способу життя школярів. Тенденції фундаменталізації та диверсифікації освіти позначились і на особливостях побудови навчальних планів для сучасної норвезької загальноосвітньої школи, яка вважається традиційно жорстко централізованою. Останнім часом у Норвегії спостерігає-ться заохочення та активізація ініціатив місцевих органів освіти у формуванні та реалізації шкільних навчальних планів, особливо це стосується варіативного їх компонента.

До базового компонента норвезької школи входять: релігійне виховання, рідна (норвезька) мова, математика, англійська мова, суспільтвознавство, природничі науки, музика, мистецтво та ремесла, фізичне виховання, домашня економіка, уроки з організації самоуправління класного колективу.

Факультативні предмети в основній середній школі Норвегії здебільшого стосуються вивчення іноземної мови (частіше німецької або французької), мистецтва, музики та ін. [23, 21-23].

Слід відзначити значну схожість навчальних планів для неповних середніх шкіл західних країн за набором дисциплін, які входять до інваріантної частини . Незважаючи на відмінності у назвах та кількості базових навчальних предметів (їх кількість може сягати 15) у тій чи іншій країні, їх можна згрупувати у такі основні блоки: філологічний, природничо-математичний, суспільствознавчий, естетичний, трудового навчання, фізичної та спортивної підготовки. Кожен блок вирізняється, до певної міри, усталеним набором навчальних предметів.

Філологічний блок об'єднує: рідну мову і літературу, сучасні іноземні мови. У деяких країнах до нього входять також стародавні мови - латина (Франція, Фінляндія), грецька (Франція).

До суспільствознавчого блоку входять: історія, суспільствознавство, громадянознавство, філософія, мораль, основи державності і права, економічна географія, релігія.

Блок природничо-математичних дисциплін представлений:

природознавством, біологією, фізикою, хімією, математикою, інформатикою та обчислювальною технікою, основами комп'ютеризації.

Естетичний блок утворюють: образотворче мистецтво, музика, співи, драматичне мистецтво, заняття на музичних інструментах.

Трудову підготовку забезпечують: ручна праця, домашнє господарство, робота з тканиною та деревом, технологія. Остання знайомить учнів з технологічним оточенням людини, з основами електронно-обчислювальної техніки.

фізичне виховання передбачає заняття фізкультурою і спортивно-оздоровчу діяльність.

До переліку дисциплін, які становлять так зване ядро базового навчального плану, західні фахівці найчастіше включають рідну мову та літературу, історію, суспільствознавство, географію, іноземну мову, математику, природничі дисципліни, технологію, мистецтво, фізкультуру та трудове навчання.

Важливою і актуальною проблемою побудови та реалізації шкільних навчальних планів є вирішення завдання встановлення між-предметних зв'язків та інтеграції змісту навчання. У ході останніх за часом реформ в галузі загальної середньої освіти в західних країнах широко дискутується питання про те, яким чином доцільніше будувати навчальні плани: у вигляді окремих предметів чи інтегрованих курсів.

Інтегрований підхід до формування навчальних програм та планів для старшої середньої школи досить поширений сьогодні в США, Англії, Японії. Що ж стосується неповної середньої або основної школи, то тут впровадження інтегрованих навчальних курсів позначено більшою поміркованістю та обережністю. Адже подібні нововведення часто не виправдовують себе, оскільки не сприяють забезпеченню учнів систематичними знаннями з основ наук і призводять до зниження якості базової освітньої підготовки.

Найчастіше у шкільних навчальних планах зустрічаються інтегровані навчальні курси утворені на базі природничих дисциплін. Порівняно з природничо-математичними, укладання програм та побудова навчальних планів для гуманітарних предметів меншою мірою підлягає жорсткій науковій логіці, а отже, тут відкриваються додаткові можливості для інтеграції знань. То ж недивно, що останнім часом у західних країнах набувають поширення та популярності інтегровані навчальні курси, які утворюються в межах блоку суспільствознавчих дисциплін, зокрема такі, як: «Соціальні науки» (США), «Суспільствознавство» (США, Південна Корея, Японія, ФРП), «Орієнтація в сучасному світі» (Данія), «Загальногу-манітарний курс» (Великобританія) включає відомості з історії, географії, політики, соціології, релігії.

Західні дидакти відзначають, що інтегровані навчальні курси дають більш цілісну картину розвитку культури людства, комплексно розвивають почуття та емоції учнів, сприяють більш ефективному перетворенню отриманих ними знань у переконання, надають набутим знанням більшої особистісної значущості. У той же час, інтеграція змісту багато в чому залежить від суб'єктивних факторів, Що нерідко спричиняє низьку якість інтегрованих курсів, випадкове та механічне поєднання навчальних предметів, тем тощо.

Диференціація - одна з ключових проблем організації навчання У сучасній школі. Сьогодні її необхідність не заперечується в жодній країні, а сам досвід диференційованого навчання підтвердив свою життєздатність і в більшості країн він налічує багато десятків років, а у Франції - майже півтора століття.

У західних країнах диференціація навчання є більш поширеною Розвинутою на рівні старшої середньої школи (післябазова освіта), де навчання відбувається у спеціалізованих секціях і відділеннях, які відповідають, як правило, майбутнім напрямам спеціалізації вищої освіти. А неповна середня школа вважається початковим етапом диференційованого навчання, де воно має здебільшого попередній, орієнтовний характер. Однак навчальні плани для закладів базової освіти вміщують, окрім інваріантного компонента, також і обов'язкові предмети за вибором, необов'язкові елективні та факультативні навчальні курси.

Розглянемо, яким чином реалізуються варіативна та інваріантна складові навчального плану, наприклад, в основній середній школі Франції - колежах, де учні навчаються 4 роки з шостого по третій класи (у французьких колежах та ліцеях прийнято зворотну нумерацію класів). Однією з пріоритетних цілей французьких освітніх реформ останнього десятиріччя минулого століття визнано індивідуалізацію навчання. Особлива увага має приділятись учням, які мають певні труднощі в опануванні знань. Така освітня стратегія позначилася і на особливостях побудови навчальних планів для загальноосвітніх французьких колежів. Кожен колеж має гнучку сітку годин щотижневого навчального навантаження учнів і передбачає не менше двох годин для індивідуальних та групових занять.

Навчальний план 6-го класу:

- французька мова 6 годин

- математика 4 години

- іноземна мова 4 години

- історія - географія 3 години

- наука про життя та Землю 1,5 години

-технологія 1,5 години

- музика 1 година

- пластичне мистецтво 1 година

- фізичне і спортивне виховання 4 години

------------------ 2 години

Дві вільні щотижневі години розкладу розподіляються для занять:

а). Під «наглядом», які призначені для усіх учнів певного класу

і проводяться вчителями, бібліотекарями, вихователями, запрошеними фахівцями.

б). «Керованих» занять, призначених для учнів, що зазнають труднощів у навчанні. Ці заняття проводять виключно вчителі.

У 5 та 4 класах колежу (2-3-й роки навчання) посилюється індивідуалізація та диверсифікація навчального процесу, які покликані сприяти тому, щоб враховувались пізнавальні запити та інтереси учнів. На цьому етапі з'являються елективні предмети • кожен учень має обрати для вивчення другу іноземну мову.

Обов'язкові предмети для всіх учнів 5 і 4 класу:

- французька мова 4-5,5 годин

- математика 3,5 - 4,5 годин

- перша іноземна мова 3 - 4 години

- історія, географія, громадянознавство 3 - 4 години

- наука про життя та Землю 1,5-2 години

- фізика - хімія 1,5 - 2 години

- технологія 1,5-2 години

- пластичне мистецтво, музика 2 - 3 години

- фізичне і спортивне виховання 3 години

Обов'язкові предмети за вибором:

- друга іноземна мова 3 години в 4 класі факультативи за вибором:

- Латина 2 години в 5 класі,

----- 3 години в 4 класі

- Технологія 3 години в 4 класі

- регіональна мова 3 години в 4 класі

У 3 класі колежу диверсифікація навчання зростає за рахунок збільшення обов'язкових предметів за вибором та факультативів [45, 47-51].

Предмети за вибором у різних країнах вводяться на різних етапах навчання у неповній середній школі. В Болгарії, Данії, Польщі, Туреччині, ФРН, Японії вони існують з першого року навчання, в СІІІА і Фінляндії - з другого, у Франції і Росії •- з третього, а в Швеції і Великобританії - з четвертого класу (.тобто з 7-9-го року навчання в школі). Елективні навчальні курси можуть утворюватись на базі різних шкільних дисциплін - трудової підготовки, мистецтва, фізкультури тощо.

Факультативні заняття, що мають необов'язковий характер, передбачають як урочну, так і позакласну та позашкільну роботу учнів за інтересами і дають їм можливість розвинути особисті здібності в різноманітних сферах діяльності.

Удосконалення навчальних планів для загальноосвітніх шкіл в зарубіжних країнах здійснюється у двох головних напрямах: а) годяться нові предмети, що відображають прогрес науки, техніки, зміни в соціальних відносинах; б) переглядається питома вага традиційних дисциплін, відбувається пошук балансу між обов'язковими та елективними дисциплінами і навчальними курсами. Все це потребує репрезентативних експериментальних досліджень та адекватного оцінювання їх результатів.

До нетрадиційних предметів навчального плану багато хто із сучасних зарубіжних фахівців відносять технологію, яка інтегрує знання з багатьох дисциплін - фізики, хімії, біології, геології, економіки; основ інформатики, екології та інших.

Якісно новим підходом позначене сьогодні викладання найбільш традиційних навчальних курсів - релігієзнавчих, які входять до навчальних планів базової освіти у низці країн Західної Європи - ФРН, Австрії, Фінляндії, Норвегії, Данії. На додаток до релігієзнавства до навчального плану включаються також і уроки з життєвої філософії та етики .

Новітньою тенденцією в укладанні шкільних навчальних планів у західних країнах можна вважати впровадження вільних годин розкладу, призначених для організації навчальних модулів та індивідуальних занять з учнями. Наприклад, в австрійських навчальних планах для кожного класу неповної середньої школи виділено одну щотижневу годину для додаткових занять з учнями; у Франції, як уже зазначалось, на це відводиться дві щотижневі години. Навчальним планом ФРН (Північна Рейн-Вестфалія) передбачено для усіх класів три щотижневі години для додаткових занять.

Зазначимо, що об'єктивна оцінка якості та педагогічної доцільності навчальних планів для базової школи у західних країнах, вимагає врахування багатьох чинників та обставин, пов'язаних з їх практичною реалізацією. Скажімо, у скандинавських країнах технічне оснащення шкіл, соціальна захищеність учнів вигідно відрізняються від аналогічних показників у деяких країнах Східної Європи. Шкільні навчальні плани мають більше шансів бути ефективно зреалізованими, коли цьому активно сприяють не тільки вчителі, а й організатори виховної роботи, шкільні лікарі, психологи. Найоптимальнішим чином побудований навчальний план не «спрацює» без застосування адекватних і доцільних педагогічних методик і технологій, без належного рівня фахової майстерності вчителів-предметників, без необхідного матеріально-технічного забезпечення навчально-виховного процесу. До того ж, треба брати до уваги особливості учнівської аудиторії, її пізнавальний потенціал, соціально-становий та етнічний склад тощо. Це окрема і досить серйозна тема дослідження. Тут ми обмежимось лише констатацією актуальності цих проблем, на вирішення яких спрямована низка педагогічних заходів у західній школі.

Як ми мали можливість пересвідчитись, навчальні плани в кожній країні мають свої національні особливості, що позначаються на складі навчальних дисциплін, тижневому та річному навчальному навантаженні учнів, наданні пріоритету тим чи іншим шкільним предметам, тощо. Однак для більшості розвинених західних країн характерні й деякі спільні тенденції розвитку шкільних навчальних планів - поділ предметів на обов'язкові та елективні, зростання ролі диференціації та інтеграції у викладанні навчальних дисциплін, застосування гнучкого розкладу уроків. Усі ці заходи покликані сприяти гуманізації та демократизації навчально-виховного процесу у школі. Цій загальній меті підпорядковуються й зміни, які відбуваються сьогодні в освітньому просторі України.

Нещодавно ухвалена концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи передбачає розбудову української школи як єдиної і, водночас, варіативної. Базовий навчальний план для 12-річної середньої загальноосвітньої школи України, який спирається на низку законодавчих та науково-педагогічних документів, передбачає певну кількість обов'язкових предметів, предметів за вибором та факультативних занять.

Єдиність школи передбачає спільність мети і завдань кожного з її ступенів, наступність і взаємозв'язок між ними, надання усім дітям однакових стартових умов у здобутті загальної середньої освіти незалежно від типу навчального закладу, соціального становища батьків. У концепції підкреслюється, що будь-яка школа України функціонує як українська національна школа, формуючи свідомих громадян української держави незалежно від мови навчання і підпорядкування закладу. Середня школа є невід'ємною ланкою системи безперервної освіти і забезпечує рівень загальноосвітньої підготовки, достатній для подальшого здобуття освіти на наступних її етапах.

Варіативність школи, на противагу її упормованості, уніфікованості, означає визнання правомірності різних шляхів реалізації єдиної мети і завдань шкільної освіти на основі функціонування різних типів загальноосвітніх навчальних закладів, застосування різних педагогічних систем і педагогічних технологій.

Обов'язковість повної загальної середньої освіти, збільшення терміну навчання вимагають уточнення функцій і пріоритетних завдань кожного ступеня школи і водночас забезпечення її цілісності. Що стосується основної школи (5-9 класи), то вона повинна надавати базову загальну середню освіту, що є фундаментом загальноосвітньої підготовки всіх школярів, формувати в них готовність до вибору і реалізації форми подальшого одержання освіти і профілю навчання.

Зміст шкільної освіти в Україні передбачається осучаснити таким чином, щоб випускники 12-річної школи могли швидко адаптуватися у самостійному житті, цілеспрямовано використати свій потенціал як для самореалізації у професійному і особистому плані, так і в інтересах суспільства, держави.

Одним із принципових підходів до оновлення змісту загальної середньої освіти є збереження у шкільному змісті базового ядра - найбільш цінної і незамінної для освіченості і розвитку людини його складової. Вона є відносно стабільною основою становлення світогляду, що базується на науковій, художній, технічній картинах світу, а також на морально-етичних цінностях. У концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи наголошується, що розвантаження і перерозподіл змісту шкільної освіти не повинні зменшити системоутворювальну роль базових знань.

Зазначені підходи до реформування змісту шкільної освіти в Україні конкретизує базовий навчальний план, який унормовує основні параметри організації навчально-виховного процесу: його тривалість, розподіл часу за роками навчання, освітніми галузями, інваріантною і варіативними складовими.

Інваріантна складова забезпечує єдність освітнього простору, визначаючи зміст загальнокультурної, загальнонаукової і технологічної (трудової) підготовки всіх учнів, прилучення їх до загальнолюдських і національних цінностей. У 12-річній школі ця підготовка забезпечується через обов'язкові освітні галузі: мова і література, суспільствознавство (або громадянознавство), мистецтво, природознавство, математика, інформатика, технології, фізична культура і основи здоров'я.

Варіативна складова охоплює регіональний і шкільний блоки. Вона створює передумови для відображення у змісті природних, соціокультурних особливостей регіону, а головне - для диференціації, індивідуалізації, а у старшій школі - профільності навчання для задоволення освітніх потреб груп і окремих учнів з урахуванням умов роботи конкретної школи.

Роль варіативного компонента у змісті шкільної освіти поступово зростає. У початковій школі на нього відводиться 8-10% навчального часу, в основній - 15-20%, у старшій - до 35% [16, 3-20],

Типовий базовий навчальний план для 12-річної школи перебуває нині на стадії формування. Однак, судячи з уже існуючих експериментальних базових навчальних планів для загальноосвітніх навчальних закладів України, можна сказати, що вони укладені у відповідності до загальних тенденцій розвитку цих нормативних документів у провідних країнах світу.

Модернізація вітчизняної школи має на меті узгодження змісту та організаційних засад її діяльності з кращими світовими зразками. Попереду ще низка непростих для вирішення завдань, які вимагають консолідації зусиль широкого загалу діячів-освітян, політиків, державних посадовців. Однією з таких нагальних проблем є необхідність створити нові навчальні програми та підручники для оновленої 12- річної школи України. У зв'язку із цим ми звертаємось у нашому дослідженні до досвіду західних педагогів в галузі дидактичного забезпечення шкільної освіти.