1. Скорочення розривів між досягненнями сучасних наук і змістом шкільних навчальних дисциплін.

Цей напрям модернізації змісту базової шкільної освіти у західноєвропейських країнах має два засадових аспекти. Це, по-перше, поглиблення та оновлення вже існуючих навчальних курсів у відповідності до новітніх досягнень науки і техніки, по-друге - введення в шкільну програму нових навчальних дисциплін, які відображають найсучасніші сфери пізнавально-практичної діяльності людей, а також забезпечують учням можливість безпосередньо брати участь у цій діяльності. Знання, які дозволяють досягти учневі певного рівня компетентності і готовності до різних видів людської діяльності, навчальної у тому числі, тлумачаться нерідко як допоміжні. До таких, зокрема, належать логічні, методологічні, оціночні, філософські знання, психологічна та міждисциплінарна підготовка учнів та ін. Однак поділ на основні наукові та допоміжні знання є досить умовним. Логічні, філософські, психологічні, оціночні елементи знань є органічними складниками пізнавальної діяльності будь-якого виду і спрямування.

Наука відображається в змісті усіх без винятку навчальних предметів. Принцип науковості є одним із засадових принципів конструювання змісту знань. Згідно цього принципу зміст освіти повинен відповідати рівню досягнень сучасної науки, давати учням уявлення про загальні методи пізнавальної діяльності, розкривати головні закономірності процесу пізнання. Однак система базових знань по кожному з окремих предметів поповнюється та оновлюється з різною мірою інтенсивності.

В умовах сучасних високоінформатизованих та технологізованих західних спільнот особливого модернізаційного імпульсу набувають, насамперед, предмети природничого циклу, математика та

інформатика.

Приміром, перегляд якісних та кількісних параметрів шкільних програм з математики увійшов до числа проблем чи не найбільш дискутованих та актуальних в-контексті модернізації європейського змісту базової освіти у XX сторіччі. Цей педагогічний пошук не був позбавлений крайнощів. Деякі вчені наполягали на сутнісних аспектах модернізації математичних знань, пропонували повністю перенести структуру математичної науки у шкільний предмет, інші ж захоплювались формальною стороною математичного пізнання - наданням учням умінь логічно мислити.

У 60-70-х роках у Великобританії, Франції модерністи наполягли на скороченні розриву між досягненнями математичної науки і шкільними програмами і значною мірою ускладнили останні. Як наслідок, суттєвих труднощів стали зазнавати не тільки учні, а й вчителі в процесі вивчення та викладання цього предмета. Проти абсолютизації абстрактного мислення і недооцінки практичних аспектів математичних знань виступив, зокрема, і викладач Кембриджського університету Д.А. Куолдинг. Він поставив під сумнів необхідність наповнювати шкільні програми саме знаннями з фундаментальної математики, які залишаються не затребуваними в повсякденному житті випускників шкіл - пересічних громадян. Врешті решт ні надмірний академізм, ні формалізм не виправдали себе у педагогічній практиці. Скажімо, немає потреби примушувати дітей застосовувати складні логарифмічні обчислення, коли вони можуть скористатись калькулятором.

Починаючи з 80-90-х років, реалістичний підхід починає переважати у поглядах на конструювання базового математичного знання. Цей підхід полягає, насамперед, у прагненні максимально адаптувати математичні знання, які надаються учням, до умов та завдань діяльності реальної школи у реальному суспільстві. На початку 90-х років майже у всіх західних країнах було розроблено нові шкільні програми з математики. Європейські педагоги однаково відмовились як від надто модерністських, так і консервативних елементів математичного знання, які обтяжували шкільну математику, перетворювали її на відірваний від життя і від інших наук предмет. Сьогодні в Європі надається перевага більш загальним та універсальним блокам математичних знань, які можуть бути корисними учням в багатьох інших, не пов'язаних лише з точними науками, галузях практичної та пізнавальної діяльності.

У доповіді комісії з питань викладання математики у Великобританії, оприлюдненій у 1988 році, визначаються такі розділи цієї дисципліни, рекомендовані для вивчення у середній школі: число (алгебра); вимірювання, форми і простір (геометрія); обробка даних (статистика), теорія вірогідності, дискретна математика, математична логіка; алгоритми, елементи програмування. Автори доповіді зробили спробу визначити, які математичні навички та знання необхідні в побуті і повсякденній трудовій діяльності. Вони встановили, що усім без винятку потрібне вміння рахувати в умі, округлювати суми і робити припущення в процесі купівлі-продажу, внесення квартирної платні тощо. Будь-яка людина повинна вміти орієнтуватись у статистичних даних, розбиратись у графіках і таблицях. На думку членів комісії, навички користування калькуляторами і комп'ютерами, володіння знаннями пропорцій і відсотків, таблиці множення необхідні усім людям незалежно від роду їх фахової діяльності. Очевидно, що ці знання е базовими у математичній освіті. Особливий наголос автори доповіді зробили на проблемах практичного застосування математики у вирішенні теоретичних і практичних завдань [59].

Принцип віднайдення компромісу між традиційним знанням і новітніми концепціями та теоріями математичної науки є одним із засадових у процесі модернізації шкільних математичних програм, що триває нині у західноєвропейських країнах.

Приведення шкільних програм у відповідність до сучасних досягнень науки може здійснюватись, як уже зазначалось, не тільки шляхом покращання якісних та кількісних параметрів уже існуючих шкільних предметів, а й завдяки впровадженню нових навчальних курсів. Способи діяльності людини у перетворюваному нею світі продовжують ускладнюватись. А отже, виникає потреба сьогодні надавати учням знань, якими ще вчора володіли лише професіонали вищого ґатунку, науковці. Пригадаймо, наприклад, наскільки незначна частина людей належала до когорти «комп'ютерне грамотних», скажімо, у 50-х роках XX століття. Сьогодні важко назвати грамотним у повному сенсі цього слова європейця, який не вміє працювати з комп'ютером. При чому комп'ютерних геніїв у розумінні 50-х років не так уже й рідко зустрінеш в початковій або молодшій середній школі.

А іноземні мови? Раніше володіння кількома іноземними мовами було перевагою, своєрідною візитною карткою випускників елітних навчальних закладів. Сучасні інтеграційні процеси в Європі і у світі загалом перетворили ці знання на предмет першої необхідності для вихованців масової середньої школи. Отже, стрімкий поступ західноєвропейських держав очевидно і надалі обумовлюватиме впровадження нових навчальних предметів у шкільні програми, зокрема і базові. Уже сьогодні педагоги-фахівці у розвинених західних країнах схильні вважати обов'язковими для базової школи такі предмети: література, історія рідної країни, західна цивілізація, незахідна цивілізація; наука і світ природи; техніка; технологія; математика; іноземна мова; мистецтво; основи громадянознавства; здоров'я; праця [29, 73].

До відносно «молодих» навчальних дисциплін, які сьогодні перебувають на стадії активного впровадження та поширення на рівні базової європейської освіти, можна зарахувати такі: технологія, домашня економіка, друга іноземна мова, інформатика. Не зайве буде сказати і про зворотній процес цього напряму модернізації освіти - вилучення з програм застарілих блоків знань та навчальних предметів, що втратили свою наукову актуальність. Такої долі, зокрема, зазнають сьогодні в Європі давні мови - грецька і латина.