2. Стан адаптації національного законодавства у відповідність до норм єс

Право інтелектуальної власності ЄС формувалося довго, складно і досить важко. Основна проблема полягала в тому, що це право є територіальним за своїм характером, тобто правова охорона об'єктів інтелектуальної власності, надана на території однієї держави, не діє на території інших держав. Крім того, в різних країнах є відмінності в рівнях охорони, особливості правозастосовчої практики. Кожна держава прагне передусім забезпечити права національних правовласників, що загалом суперечить цілям і принципам створення єдиного ринку. Тому тривалий час регулювання суспільних відносин у сфері інтелектуальної власності залишалось у компетенції держав–членів ЄС, а співпраця у сфері інтелектуальної власності не входила до низки пріоритетних завдань Євросоюзу. Цю проблему не було взято до уваги, і тоді, коли едина стаття Римського договору (Договір 1957 року, що заснував Європейське економічне співтовариство), яка присвячена інтелектуальній власності, була виключена з принципу вільного руху товарів у співтоваристві. І це положення не було переглянуто прийнятими в подальшому Єдиним європейським актом (1987 р.) і Маастрихтським договором про Євросоюз (1992 р.).

І все ж, з огляду на потреби формування єдиного економічного простору в ЄС повільно, обережно, в м'якому режимі почалася спочатку гармонізація (узгодження правових норм), а потім і уніфікація (створення єдиних для всіх норм) законодавств країн–учасниць ЄС у сфері інтелектуальної власності. Важливу роль у цих процесах відіграв Суд Європейських Співтовариств. Його рішення щодо справ у сфері обігу прав на об'єкти інтелектуальної власності мали велике значення під час підготовки майбутніх законодавчих актів Співтовариств. Положення про сумісну компетенцію Євросоюзу та держав-учасниць у сфері інтелектуальної власності закріплене у відомому рішенні 1/94 Європейського суду. У ньому проголошено принцип поєднання національного й наднаціонального регулювання. Держави-члени мають широкі можливості для вибору форм і методів правового регулювання, зокрема й при виконанні обов'язкових для кожної держави-члена директив та інших розпоряджень cпівтовариства. Водночас діє правило: після того, як Співтовариствами ухвалено законодавство в конкретній сфері, держави-члени вже не мають права приймати свої законодавчі акти або скасувати дію законодавства Співтовариств.

Слід зазначити, що орієнтацію на право ЄС можна вважати важливим чинником розвитку національного законодавства, враховуючи той факт, що з багатьох аспектів право інтелектуальної власності ЄС випереджає відповідні норми на рівні регулювання Всесвітньої організації інтелектуальної власності, а в деяких випадках – і розвиток права інтелектуальної власності США. Стандарти охорони інтелектуальної власності Євросоюзу нині в Європі відіграють вирішальну роль і під час вдосконалення національних систем охорони, і під час оцінювання ефективності реалізації прав.

Про позитивний вплив права ЄС свідчить приклад наших сусідів – країн Східної Європи, які вже набули членство в ЄС (Польща, Чехія, Словаччина, країни Балтії, Угорщина) або є офіційними кандидатами (Болгарія, Румунія).

Україна на сучасному етапі прикладає багато зусиль для адаптації до глобальної системи у європейському та світовому економічному та політичному просторі.

Набуття членства в ЄС зобов'язує Україну розвивати нову державну стратегію, створювати нову модель торгово-економічних відносин, в основі яких - єдність виробництва, експорту та імпорту в процесі кругообігу та обігу капіталу, розширеного відтворення.

Механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському критеріям набуття членства в ЄС включає в себе такі першочергові заходи, як:

адаптацію законодавства,

утворення відповідних інституцій

та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного право творення та правозастосування.

На саміті Європейської Ради у м. Копенгагені 21-22 червня 1993 року визнано, що будь-яка держава-кандидат на отримання повного членства в ЄС має відповідати наступним вимогам (копенгагенським критеріям) та забезпечити:

1. стабільність демократичних інституцій, верховенство права, прав людини, повагу та захист меншин;

2. існування ефективної ринкової економіки та спроможність витримати тиск конкуренції та ринкових сил у межах ЄС;

3. спроможність взяти на себе зобов’язання , що випливають із членства ЄС, зокрема, визнання цілей політичного, економічного та валютного союзу.

Партнерство між Європейськими співтовариствами та їх державами-членами започатковує Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною (Partnership and co-operation agreement between the European communities and their member states, and Ukraine) (далі – УПС). (Дата підписання 14.06.94, дата ратифікації - 10.11.94, Закон України N 237/94-ВР) Тривалий процес ратифікації Угоди державами-членами закінчився лише на початку 1998 року. Таким чином, УПС набула чинності 1 березня 1998 року. УПС визначає механізм взаємодії між Україною і ЄС.

Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу (ЄС) Указом Президента України було затверджено у 1998 р. (Указ Президента України “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11 червня 1998 р. № 615/98)

Коріння адаптації:

Відповідно до статті 51 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) та їх державами-членами Україна взяла на себе зобов’язання вживати заходів для поступового приведення національного законодавства у відповідність із законодавством Європейського Союзу (ЄС) у визначених сферах серед яких важливе місце займає сфера інтелектуальної власності. Проте, названа норма Угоди не визначає, якого ступеню відповідності необхідно досягти в процесі адаптації законодавства України.

18 березня 2004 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», згідно якого було затверджено Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (далі - Програма).

Метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір вступити до нього.

Acquis communautaire, що у перекладі з французької означає доробок співдружності. Інша назва "Здобуток Союзу" (правовий доробок Європейської Спільноти)

Під аcquis communautaire (acquis) розуміється правова система Європейського Союзу, яка включає акти законодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Законом від 18 березня 2004 року визначено, що адаптація законодавства - процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з acquis communautaire.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Етапи адаптації законодавства. Адаптація законодавства України є планомірним процесом, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких повинен досягатися певний ступінь відповідності законодавства України до acquis Європейського Союзу.

З урахуванням етапів адаптації законодавства визначаються етапи виконання Програми.

Перший етап Програми розрахований на період до завершення дії УПС.

Періоди наступних етапів виконання Програми визначатимуться залежно від результатів, досягнутих на попередніх етапах, економічної, політичної та соціальної ситуації, яка складеться в Україні, а також розвитку взаємовідносин України і Європейського Союзу.

Отже, однією з основних умов прийняття до ЄС нових членів є адаптація їх внутрішнього законодавства до права ЄС. При цьому під адаптацією розуміють систему односторонніх заходів, що вживаються державами, які мають намір вступити до ЄС, з метою приведення своїх законодавчих систем у відповідність з обов'язковим мінімумом законодавства ЄС.

Такий обов'язковий мінімум отримав назву acquis communautaire, як уже було з’ясовано це - доробок співдружності "Здобуток Союзу" (правовий доробок Європейської Спільноти).

Цей доробок співдружності було відпрацьовано в середині 90-х років для 10 держав Центральної та Східної Європи, а також Кіпру, з якими ЄС на той час встановив відносини асоційованого членства.

На теперішній час acquis communautaire складається з 35 глав, що визначають сфери економіки, важливе місце серед яких займає сфера інтелектуальної власності (глава 7. Законодавство щодо інтелектуальної власності).

З країнами, які мають Європейські Угоди, відбувається так звана процедура скрінінга законодавства, коли весь обсяг законодавства країн-кандидатів, який відноситься до компетенції ЄС, послідовно перевіряється на відповідність законодавству ЄС, на що виділяється відповідна експертна та фінансова підтримка. Таким чином за п'ять - сім років законодавство країни-кандидата повність приводиться у відповідність до законодавства ЄС, що зробило можливим їх інтеграцію у внутрішній ринок, та, насамкінець, вступ до ЄС.

Acquis communautaire постійно змінюється і узагальнюється. Він охоплює:

• зміст, принципи та політичні цілі угод;

• закони, ухвалені на виконання угод, та рішення Суду ЄС;

• декларації та резолюції Союзу;

• заходи в галузі спільної зовнішньої та безпекової політики;

• заходи у сфері правосуддя та внутрішніх справ;

• міжнародні угоди, укладені Спільнотою, а також державами-членами між собою у сфері діяльності Союзу.

У 2006 році українська та європейська сторони започаткували Діалог з питань захисту прав інтелектуальної власності між Європейською Комісією та Україною для вирішення питань в сфері інтелектуальної власності, які становлять взаємний інтерес сторін.

В рамках зазначеного Діалогу відбулося три засідання Робочої групи з питань покращення захисту прав інтелектуальної власності в Україні. На зазначених засіданнях розглядалися питання щодо розвитку законодавства в сфері інтелектуальної власності в Україні.

16 травня 2008 року Україна офіційно стає повноправним членом Світової організації торгівлі (СОТ). За 15 років переговорів Україна пройшла шлях економічних і структурних реформ, трансформації від адміністративно-планової до ринкової економіки, завершила двосторонні переговори з країнами-членами СОТ, прийняла більше 50 необхідних для адаптації українського законодавства до вимог СОТ законів. Україна добилася успіхів в проведенні реформ, необхідних для того, щоб стати 152-м членом організації.

З моменту набуття членства в СОТ наша держава автоматично приєдналася до всіх угод СОТ (у тому числі й до Угоди ТРІПС) і отримала такі переваги як поліпшення умов торгівлі з 151 країною світу, на які припадає частка понад 95% світової торгівлі. І таким чином, тепер, Україна змушена приймати правила гри торгівлі, які вже діють у Світі.

У вересні 2008 року Україна і ЄС домовилися про укладання нової посиленої угоди на принципах асоціації, що буде містити в собі створення зони вільної торгівлі (ЗВТ).

З метою забезпечення належного фінансування та безперервності процесу адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, створення умов для подальшого поглиблення інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та вжиття необхідних заходів для прискорення процесу укладання Угоди про асоціацію з ЄС Верховна Рада України 14 січня 2009 р. схвалила в цілому Закон України № 852-VI «Про внесення зміни до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», який передбачає пролонгацію першого етапу Програми на період до завершення дії УПС.

У розділі V, який називається «мета та завдання першого етапу виконання програми визначено пріоритетні сфери, в яких здійснюється адаптація законодавства України до яких віднесено і сферу інтелектуальної власності. Перераховані у зазначеному розділі сфери є аналогійними сферам, що визначені статтею 51 УПС ( 998_012 ), а саме: митне право; законодавство про компанії; банківське право; бухгалтерський облік компаній; податки, включаючи непрямі; інтелектуальна власність; охорона праці; фінансові послуги; правила конкуренції; державні закупівлі; охорона здоров'я та життя людей, тварин і рослин; довкілля; захист прав споживачів; технічні правила і стандарти; енергетика, включаючи ядерну; транспорт.

Як вважають експерти-фахівці, підвищення конкурентноздатності українських товарів та послуг є важливим чинником для успішної інтеграції до будь-якої зони вільної торгівлі. Адже стандарти якості часто є тим прихованим важелем, за допомогою якого в умовах безмитної торгівлі здійснюється обмеження доступу на внутрішні ринки.

Останнім часом Україна активізувала переговори щодо створення зон вільної торгівлі.

Сторонами була закладена нова основа для подальшого розвитку відносин Україна - ЄС, Настав етап переходу від партнерства до політичної асоціації та економічної інтеграції.

Далі переговори про створення зони вільної торгівлі були суттєво активізовані.

До президентських виборів, і після них - удалося домогтися незначного прогресу в переговорах.

А от уже 13-й раунд переговорів України й ЄС про створення зони вільної торгівлі у рамках угоди про асоціацію був успішним.

На переговорах Київ підтвердив свої європейські устремління. Прослідковувалася воля обох сторін. Висловлювалося сподівання про завершення переговорів щодо ЗВТ і підписання угоди про асоціацію і про можливість почати імплементацію цього документа, щойно він буде ратифікований.

Черговий 14 раунд переговорів щодо створення зони вільної торгівлі відбувся у грудні 2010 року в Брюсселі (Бельгія).

Учасники 14-го саміту Україна - ЄС у Брюсселі заявили що сподіваються на завершення переговорів щодо угоди про асоціацію та створення зони вільної торгівлі в 2011 році. Переговори засвідчили, що між Україною і Євросоюзом відсутнє протиріччя, що ускладнювало б укладення угоди про зону вільної торгівлі.

Але дедалі все більше стає помітним те, що відносини України з ЄС рухаються за інерцією, реалізуються концептуальні рішення, ухвалені в минулому. І тому, заданий курс поки що спрацьовує. Але цього недостатньо. Україну наздоганяють і обганяють ті, хто ще вчора набагато відставав, був слабкіший і бідніший. Ті ж таки Молдова з Грузією, які демонструють Європі волю до реформ і конкретні результати.

Черговий, 15-й раунд переговорів про створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, почався в Києві 08.02.2011 року.

 У Європейській Комісії сподівалися, що угода про зону вільної торгівлі між Україною і ЄС могла б була підписана до кінця 2011 року.

У такому випадку після проходження процедур ратифікації угоди членами ЄС, приблизно, в 2013 році угода могла б набути чинності.

Керівництво України також виступало за якнайшвидше завершення переговорів про ЗВТ з Євросоюзом. Однак, з боку Українського уряду було запропоновано підписувати угоду про зону вільної торгівлі з  ЄС поетапно. А саме: 90% узгоджених  позицій за угодою  може бути підписано на першому етапі, а інші 10% позицій,  щодо яких переговори необхідно продовжити, можна буде підписати пізніше додатковим договором.

Українська сторона вбачає ряд серьезних проблем. У ході переговорів з’ясувалося, що окремі вимоги з боку еврокомісії і надалі будуть стримувати швидке укладення угоди. Йдеться про намагання Євросоюзу встановити жорсткі квоти на товари українського сільського господарства. Тобто, щодо найбільш чутливих позицій для нашого експорту Євросоюз встановлює квоти.

З боку ЕС пропонуються понад 400 вилучень. Україна не погоджується з цим. Уряд України зазначає, що, квоти при вільній торгівлі вводити неприпустимо. І саме тому, що з боку ЄС висувається вимога про введення квот на українську продукцію підготовка й підписання угоди про зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом стримується.

Проте в кінці 2011 року ситуація кардинально змінилася і почали висуватися с боку еврокомісіїї інші претензії до України. Ці зміни пов’язані із політикою.Представники ЄС, на сьогодні вважають, що ситуація в Україні не відповідає мінімальним умовам для того, щоб обговорювати питання її членства в ЄС.

 За міжнародними правилами 27 країн Євросоюзу повинні дати мандат на підписання цієї угоди з Україною, а потім їх парламенти мають ратифікувати його. Представники ЕС наголошують, якщо в Україні і надалі не буде покращень, то підписання і ратифікація угоди опиниться під питанням.

Тоб-то сподівання ЄС, що Україна подолає наявні проблеми, і, зокрема, і в сфері дотримання нею демократичних принципів не виправдалися.