- •6. Медіація, як спосіб позасудового врегулювання спору. Перспективи застосування медіації у захисті прав інтелектуальної власності
- •Стан адаптації національного законодавства у відповідність до норм єс
- •1.2. Імплементація сучасних міжнародних норм та усунення розбіжностей.
- •2. Система правової охорони і захисту прав інтелектуальної власності
- •2.1. Організаційна структура системи правової охорони і захисту прав інтелектуальної власності
- •3. Проблеми судового захисту прав інтелектуальної власності в Україні
- •Дали (для відома) – погляд експртів:
- •Одним із важливих етапів судової реформи 2010 року стало створення нового органу судової влади – Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – вссу).
- •4. Міжнародна судова практика і Суд Європейських Співтовариств
- •5. Вирішення спорів з питань інтелектуальної власності шляхом арбітражного або третейського розгляду.
- •6. Медіація, як спосіб позасудового врегулювання спору. Перспективи застосування медіації у захисті прав інтелектуальної власності
6. Медіація, як спосіб позасудового врегулювання спору. Перспективи застосування медіації у захисті прав інтелектуальної власності
Медіація - (англ. mediation – посередництво) це метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту. На відміну від формального судового чи арбітражного процесу, під час медіації сторони доходять згоди самі – медіатор не приймає рішення за них.
Залучення медіаторів – добровольців і професіоналів – нормативно закріплене багатьма судовими системами. Приватні компанії й навіть юристи різних країн вважають медіацію привабливою та підтримують створення й розвиток комерційних служб медіації. Практика медіації, незважаючи на її відносну новизну й обмеженість застосування, може виявитися надзвичайно корисною для запобігання суперечкам і застосовуватися більш широко з метою врегулювання спорів, у тому числі й у справах, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності. І не тільки під час судового провадження, але й у досудових та позасудових стадіях спорів, під час проведення переговорів у конфліктних ситуаціях тощо.
Європейські стандарти справедливого судочинства не тільки передбачають такий спосіб позасудового врегулювання спору як медіація, а й установлюють певні зобов’язання для держав-членів щодо запровадження медіації у своїх правових системах.
Так у Директиві 2008/52/ЄС Європейського Парламенту й Ради від 21 травня 2008 року щодо деяких аспектів медіації в цивільних та комерційних справах зазначено, що принцип доступності правосуддя є одним з фундаментальних принципів, у зв’язку з чим Рада Європи на засіданні в м. Тампере 15 і 16 жовтня 1999 року закликала держави-члени ЄС створити альтернативні, позасудові процедури для забезпечення кращого доступу до справедливості в Європі.
Статтею 12 Директиви визначено, що держави-члени ЄС повинні ввести в дію закони, норми та адміністративні правила, необхідні для забезпечення відповідності цій Директиві, до 21 травня 2011 року, за винятком статті 10 „Інформація про уповноважені суди та державні органи”, по відношенню до якої крайній термін забезпечення відповідності визначається як 21 листопада 2010 року.
У травні 2006 року вийшов Указ Президента України «Про концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів».
Одне із завдань Концепції визначається так: „з метою розвантаження судів потрібно розвивати альтернативні (позасудові) способи врегулювання спорів, а також створювати умови для стимулювання дешевших і менш формалізованих способів їх врегулювання. Наукового обґрунтування і практичного втілення потребує медіація – діяльність професійних посередників, які спрямовують учасників юридичного спору до компромісу і регулювання спору самостійно самими учасниками”.
Що ж стосується розв’язання спорів у сфері інтелектуальної власності, то, враховуючи піввіковий світовий досвід та реалії національного законодавства й правозастосування, за допомогою медіації вже сьогодні можна вирішувати такі спори:
• щодо ліцензування та передачі прав інтелектуальної власності;
• щодо порушень прав інтелектуальної власності;
• щодо права власності на винахід, тобто коли саме працівник розробив винахід – у свій власний час або в робочий;
• щодо авторства на винахід, якщо третя сторона зробила суттєвий внесок, та інші.
7. Як спосіб позасудового врегулювання спору слід вважати і запобіжні заходи.
За Українським законодавством Запобіжні заходи.
Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22.05.2003 N 850-IV6 Господарський процесуальний кодекс України доповнено розділом V-1 Запобіжні заходи (статті 43-1 –43-10).
Нормами розділу У-І Господарського процесуального кодексу урегульований порядок застосування відповідних мір до пред’явлення позову в тих випадках, коли є підстави припускати, що надання необхідних доказів буде ускладнено чи стане неможливим.
Тобто, вжиття запобіжних заходів має здійснюватися для попередження порушень прав інтелектуальної власності та для збереження доказів такого порушення.
Запобіжні заходи включають:
витребування доказів
огляд примішщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням права інтелектуальної власності;
накладання арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.
Підставою для вжиття запобіжних заходів є заява від особи чиї права щодо певного об’єкту інтелектуальної власності порушені, або існує така загроза,
У частині другій статті 43-4 ГПК зазначено, що заява про застосування запобіжних заходів розглядається не пізніше двох днів із дня її подання.
Заяву про вжиття запобіжних заходів може бути розглянуто без участі особи, щодо якої просять вжити такі заходи, зокрема, коли існує вірогідність того, що будь-яка затримка у вжитті запобіжних заходів завдасть невиправної шкоди заявникові або існує ризик того, що докази про порушення права інтелектуальної власності будуть знищені або втрачені.
Подаючи заяву про вжиття запобіжних заходів слід керуватись ст. 43-3 яка містить 6 пунктів, що визначають, що саме повинна містити заява. Заява повинна містити обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів (пункт 4 частини першої статті 43-3 ГПК). Такі обставини мають узгоджуватися з приписами статті 43-1 ГПК, а за змістом пункту 5 частини першої статті 43-3 і частини третьої статті 43-4 ГПК — також й підтверджуватись відповідними доказами, витребування й оцінка яких здійснюється господарським судом за загальними правилами ГПК про докази.
Суд має право вимагати від заявника додати до заяви будь-який наявний у нього доказ про порушення або загрозу порушення його права інтелектуальної власності. Суд може зобов’язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит суду. Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути більшим від розміру заявленої шкоди.
Відповідно до вимог статті 86 ГПК господарським судом виноситься відповідна ухвала, в якій зазначаються обранні запобіжні заходи, підстави їх обрання, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо така призначена. Крім цього, заінтересованим особам надсилається повідомлення про час і місце розгляду заяви, а в разі необхідності надсилається телефонограма, телетайпограма, чи використовуються засоби електронного зв’язку тощо.
Порядок і спосіб виконання запобіжних заходів зазначається в ухвалі господарського суду про вжиття запобіжних заходів (частина п’ята статті 43-4 ГПК). Такі порядок і спосіб мають визначатися відповідно до обраного запобіжного заходу (стаття 43-2 ГПК), перелік яких є вичерпним. Витребування доказів здійснюється господарським судом з дотриманням правил статті 38 ГПК.
Кодексом передбачений огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав, та накладення арешту на майно, що належить особі, стосовно якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.
Такий огляд відповідно до частина першої статті 43-6 ГПК (ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно), здійснюється державним виконавцем в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», на підставі відповідної ухвали господарського суду, яка згідно з пунктом 4 статті 18-1 названого Закону є виконавчим документом.
Протягом десяти днів з дня винесення ухвали про вжиття запобіжних заходів заявник повинен подати відповідну позовну заяву (частина третя ст. 43-3 ГПК).
Тому в ухвалі про вжиття запобіжного заходу має обов’язково зазначатися про те, що у разі неподання заявником відповідної позовної заяви у строк, встановлений частиною третьою статті 43-3 ГПК, запобіжний захід припиняється (пункт 1 статті 43-9 ГПК).
Крім цього можуть бути виявлені недоліки у самій заяві про вжиття запобіжних заходів. Строк, який надається господарським судом заявникові для виправлення недоліків заяви (частина перша статті 43-5 ГПК, має бути розумно необхідним й визначається з урахуванням конкретних обставин, пов’язаних з поданням заяви, і, зокрема, тривалості поштообігу. Цей строк є процесуальним, і отже в разі необхідності може бути продовжений судом (частина четверта статті 53 ГПК) за заявою заінтересованої особи чи з власної ініціативи.
У разі відсутності підстав для вжиття запобіжних заходів, а також невиконання вимог щодо надання доказів, суд постановляє ухвали про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів (частина шоста статті 43-4 ГПК зазначена заява не повертається судом заявникові, оскільки законом таке повернення не передбачене. Копії відповідної ухвали розсилаються заявникові та особі (особам), щодо якої (яких) просили вжити запобіжні заходи.
Якщо запобіжний захід припинено з підстав, передбачених пунктами 2-4 статті 43-9 ГПК, то питання про відшкодування шкоди, завданої вжиттям такого заходу, може бути вирішено одночасно з прийняттям відповідної ухвали або під час розгляду справи по суті. Відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів регламентується ст. 43-10 ГПК, якою й буде керуватися господарський суд
За невиконання ухвали про вжиття запобіжних заходів, скоріш за все буде діяти ст. 83. ГПК - штраф в сумі до 100 неоподаткований мінімум доходів громадян, якщо ці дії не підлягають кримінальній відповідальності.
Ухвала про вжиття запобіжних заходів, ухвала про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів або її заміну чи скасування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, згідно з частиною першою статті 43-8 ГПК
Не слід забувати і про судову експертизу в системі захисту прав інтелектуальної власності, оскільки більшість висновків експертів лежать в основі мотивувальних частин судових рішень, що виносять.
