- •Загальнотеоретичні основи технологій соціально-педагогічної роботи в зарубіжних країнах Зміст поняття “соціальна робота” за кордоном
- •Об’єкти і суб’єкти соціальної роботи за кордоном
- •Моделі соціальної роботи
- •Ресурси в соціальній роботі за кордоном
- •Соціальна політика як визначальний чинник організації соціальної роботи за рубежем
- •Моделі соціальної політики за рубежем
- •Моделі соціальної політики і соціальної практики
- •Міжнародні організації у соціальній сфері
- •Зміст поняття «соціально–педагогічна технологія»
- •Методи діагностики
- •Класифікація соціально–педагогічних технологій
- •Функції технологій соціальної роботи:
- •Метод індивідуальної соціальної роботи
- •Групова робота як метод соціальної роботи
- •Сфери діяльності фахівців соціальної роботи в країнах зарубіжжя
- •Альмонери – професійні соціальні працівники у Великобританії
- •Соціальний педагог у Німеччині
- •Шкільний соціальний працівник у сша
- •Волонтери в галузі соціальної роботи за рубежем
- •Підготовка соціальних працівників і соціальних педагогів в зарубіжних країнах Вимоги до професійного становлення соціальних працівників за кордоном.
- •Підготовка фахівців соціальної сфери в Фінляндії
- •Навчання на рівні вищого коледжу
- •Політехнічний рівень
- •Система соціальної освіти в Нідерландах
- •Система навчання соціальної роботи в сша
- •Міждисциплінарні технології соціальної і соціально–педагогічної роботи за рубежем Особливості соціально–педагогічної діяльності в зарубіжній школі
- •Розвиток соціалізуючих функцій шкільної освіти за рубежем
- •Досвід організації соціально–педагогічної роботи з підлітками в зарубіжних країнах
- •Технології соціально–педагогічної роботи з дітьми групи ризику Проблема дезадаптації дітей та підлітків в сучасному суспільстві
- •Соціально–педагогічна робота з різними категоріями дітей: з «дітьми вулиці»:
- •З дітьми–сиротами та з дітьми, позбавленими батьківського піклування:
- •З дезадаптованими дітьми:
- •З обдарованими дітьми:
- •Технології соціально–педагогічної роботи з сім’єю Загальні підходи до організації соціально-педагогічної роботи з сім’єю на Заході.
- •Технології соціально–педагогічної роботи з неблагополучними родинами в країнах зарубіжжя
- •Соціальна робота з неповнолітніми матерями
- •Технології соціально–педагогічної роботи з людьми з обмеженими можливостями та особливими потребами
- •Технології соціальної роботи з людьми із залежністю від психоактивних речовин
- •Соціальна робота з людьми похилого віку за рубежем
- •Хоспісна система допомоги
- •Рекомендована література а) основна:
- •Б)додаткова:
- •Питання заліково–екзаменаційного контролю з курсу «Технології соціально–педагогічної роботи в зарубіжних країнах»
Досвід організації соціально–педагогічної роботи з підлітками в зарубіжних країнах
“ОБЩИННА ШКОЛА”.
Пошуки ефективних форм навчання і виховання, які забезпечують успішну соціалізацію особистості, пов’язані зі спробами розімкнути традиційні освітньо-виховні системи шкіл, враховуючи при цьому історичні і національні умови, соціальну організацію суспільства, моделі міжособистісних та ідеологічних відносин. Таким є проект “общинної школи”. Започаткувався він ще в 20-ті роки ХХ ст. у Великобританії й США. Така модель альтернативної школи розглядалася як поєднання освітнього, культурного і дозвіллєвого центру общини. При цьому школа займала основоположне місце і була призвана забезпечити високий освітній рівень учнів. Пізніше, в 60-х роках ХХ ст. діяльність общинних шкіл була сконцентрована на вирішенні проблеми соціальної нерівності, особливо у великих містах. Община – досить поширений у США термін, що означає сукупність людей, які проживають в одному селищі, маленькому містечку або кварталі великого міста. На території американської общини є цілий ряд соціальних інститутів: сім’я, школа, ріні заклади й організації (батьківсько-учнівські асоціації, общинні клуби, організації з поліпшення общин і різного роду релігійні об’єднання), а також промислові підприємства.
Термін “общинна школа” застосовується не до кожної школи. Загальноосвітня державна школа може називатися общинною лише тоді, коли надає населенню общини своє приміщення, обладнання, наочні засоби для проведення занять у другій половині дня. Такі школи відкриті з ранку до вечора, вони – центри , які відвідують місцеві жителі, щоб навчатися і відпочивати. У першій половині дня у школі проводяться звичайні заняття, а в другій – приміщення знаходиться у розпорядженні місцевого населення. Кожну школу, де впроваджено програму общинного виховання, очолює директор зі своїм штатом співробітників. До його складу входять вчителі, клерки. Директора школи з питань виховання призначає координатор штату або обирає рада общини з найбільш освічених педагогів з великим стажем роботи в школі. Школи такого типу працюють за трьома головними напрямками: робота з дітьми, робота серед дорослого населення з метою залучення їх до життя общини і виховання молоді.
Найважливішими ознаками общинної школи є :
тісний зв’язок і стосунки між школою та общиною
матеріальна підтримка школи общиною
врахування інтересів общини в навчальних планах і програмах
безперервна освіта
залучення общини у прийнятті рішень та до управління школою
участь дітей у розвитку общини.
Американська модель общинної школи розглядається як мікромодель суспільства, у якому відображаються всі соціально-політичні відносини соціальної системи. Община виконує разом із школою роль вихователя молодого покоління. У школі створюється атмосфера радості і співробітництва. Основний лозунг общинних шкіл – “не давити” на учня, а заохочуючи, “направляти”. Головні завдання програми полягають у вихованні поваги і довіри дітей один до одного і до дорослих, гордості і почуття власного достоїнства, совісті і доброти. У школі є “радники” – дорослі вихователі, покликані допомагати дитині в усіх сферах: пізнавальній, емоційній, моральній, фізичній. Радник є у кожної дитини, несе відповідальність за неї.
У США поширений досвід соціально–педагогічної роботи з дітьми на рівні місцевого співтовариства. Програма «Молоді і похилі люди – разом» характеризується як штучна мережа організації допомоги нужденним людям. Вона водночас направлена на 2 вікові категорії людей, які потребують підтримки, і має за мету встановлення взаємодовірливих стосунків між одинокими дітьми (приміром, з неповних сімей, де матері мусять заробляти на життя і не мають реального часу приділяти його дітям, а також одиноких похилих людей). Після школи діти приходять у спеціально створений центр, де безоплатно або за невелику платню працюють похилі люди. Взаємини дітей і стариків складаються так, що кожна дитина має змогу поговорити з людиною похилого віку. Саме налагодження контактів та взаємодовірливої емоційної атмосфери є кінцевою метою програми.
У цій країні діють й інші програми, приміром «Міста в школі», націленої на розвиток взаєморозуміння городян і школярів, усвідомлення ними проблем один одного, «Мейнстримінг» – програми спільних занять і проведення дозвілля звичайних дітей та дітей–інвалідів.
У 60-70-х роках було впроваджено велику кількість програм професійної орієнтації учнів. Активну участь в них, поряд з урядовими організаціями брали бізнесмени. Наприклад, програму, запроваджену в м.Лонг-Айленд, штат Нью-Йорк, фінансував відділ народної освіти штату. Учням старших і навіть молодших класів було запропоновано пройти курс навчання на підприємствах общини за сприяння координатора. За допомогою цієї програми підприємці сподівалися перетворити общину на лабораторію для молоді, допомогти їй підготуватися до майбутньої роботи.
Інша програма – “Трудовий корпус” – призначалася для того, щоб молоді люди набули навичок практичної роботи та здобули основи освіти. Ця програма, як попередня, була зорієнтована на малозабезпечену молодь. Спочатку учасники програми займалися проблемами охорони природи, благоустроєм місць відпочинку. Пізніше роботу переорієнтували в напрямку здобуття спеціальностей автослюсаря, кулінара, продавця, які більше приваблюють молодь.
Цікавою також є програма “Ми піклуємось”, що була реалізована в неповній середній школі М.Вальнут, штат Каліфорнія. На думку вчителів і авторів, ця програма допоможе знищити “стіну” між школою та общиною. Учасники цієї програми зробили значний внесок у життя не тільки общини, а й усього штату. Основу програми становила ідея координування зусиль учнів у галузі вивчення суспільних дисциплін. Потім вона трансформувалася у навчання за допомогою залучення школярів до конкретних видів діяльності. Методика її реалізації передбачала вибір окремим класом певного проекту та його здійснення. Запропоновані проекти були різними за замістом, але всі спрямовані на покращання життя общини чи штату. Однією з тем програми було вивчення проблем розподілу і збереження води в Каліфорнії. Підлітки, які обрали цю тему, провели серйозне реферативне дослідження проблеми, посадили біля школи дерева, зустрілися з політичними діячами, які керують життям штату. У результаті цієї зустрічі було створено проект закону, який вимагав від усіх державних закладів розводити рослини, що зберігають вологу, висаджувати їх навколо кожної садиби. Подальша політична і громадська діяльність підлітків стимулювала ратифікацію закону на рівні штату.
Інша тема школярів обрала тему вдосконалення виборчої системи і внесення відповідних змін у законодавчі документи. Ця ідея виникла після того, як група школярів попрацювала в окружному виборчому комітеті й прийшла до висновку про недосконалість проведеного голосування. Діти створили нові правила голосування, які були написані зрозумілою мовою, а також запропонували алгоритми створення і вдосконалення правил для нових виборів. Були й інші проекти.
Програма “Ми піклуємося” мала високу оцінку не тільки у межах школи, а й серед населення общини і штату в цілому.
Німецька модель “общинної школи” є складовою частини філософії общинного виховання або виховання в дусі спільності. Вона поєднує дитсадок, школу, школу для дорослих, заклади для дозвілля та відпочинку. Тут переплітаються соціальна та шкільна педагогіка: освіта дорослих, шкільна, соціальна та культурна політика. Школа не визнає жодних видів сегрегації, поділу на молодших і старших, німців і іноземців, здорових та хворих, середовище внутрішкільне та позашкільне. Діяльність закладу спрямована на реалізацію ідей педагогізації міського середовища (місто – це велика школа) та соціалізацію школи (розширення її вузькоосвітніх функцій), ідеї щодо перетворення школи з периферійного закладу на общинний центр, центр міського життя Реалізація цих ідей здійснюється природною включеністю вчителів і учнів школи в різні сфери міського (общинного) життя. Це сприяє природній соціалізації особистості, яка з перших днів перебуває в активних соціально-дійових контактах і зв’язках.
Однією з форм общинної школи в Німеччині є оновлена модель Вальдорфської школи. Основне завдання такої школи полягає в пробудженні сутнісних сил дитини, яка сама повинна знайти шляхи і засоби пристосування в суспільстві, боротьби з життєвими труднощами. Саме тому найважливішими педагогічними принципами Вальдорфської школи є: орієнтація на рівень розвитку, соціальний досвід, потреби кожної особистості, індивідуальне стимулювання, акцент на розвиток емоційної сфери, використання різноманітної практичної діяльності. Специфіка організації навчально-виховного процесу полягає в наступних формах:
ритмічна гімнастика для учнів на початку шкільного дня,
розумові тренінги,
художньо-естетичне начало як принцип навчання і виховання,
організація практичної діяльності: різноманітні рухи, фізичні, тілесні вправи, участь у простих формах праці, практика на промислових підприємствах, в сільському господарстві, сфері соціальної роботи,
ритмічна будова навчальних занять і всього шкільного дня,
демократизація процесу навчання і виховання, партнерський стиль взаємин між вчителями та учнями, атмосфера доброзичливості, радості, любові до людини,
введення курсу “соціальні науки”,
в основу організації діяльності школи покладений принцип самоврядування, створення громадських рад, до складу яких входять вчителі, учні, батьки, всі, хто сприяв розвитку школи.
Загалом, головною метою соціально–педагогічних програм типу «Общинна школа», є розвиток в учнівської молоді таких навиків і особистісних рис, як соціальна компетентність, гнучкість, навики позитивної комунікації, здатність до компромісу, уміння виробляти альтернативні рішення, взаємоповага і взаєморозуміння.
МОДЕЛЬ “ВІДКРИТОЇ ШКОЛИ”
Однією з форм соціально–педагогічної рроботи з підлітками за рубежем є модель “відкритої школи”. ЇЇ суть полягає в тому, що більшість часу вчителі та учні проводять поза школою, вивчаючи, приміром, рідну мову – в редакціях газет, математику – в комп’ютерному центрі, історію – в музеях, фізику та хімію – в лабораторіях підприємств, суспільні науки – у політ клубах тощо. Учнів навчають і виховують професійні вчителі та соціальні педагоги, які виступають у ролі наставників на тому чи іншому підприємстві, місці практичного навчання. Значення таких шкіл полягає у:
виховному впливі навколишнього середовища, розвитку пізнавальної активності й художньої творчості
соціальній адаптації і соціальному захисті дітей та молоді
використанні методики “практичного навчання”
індивідуалізації навчання
охопленні освітньою й виховною роботою дітей вулиці.
До таких “відкритих шкіл” належать: “Школа без стін” у Великобританії й США, “Місто як школа “, “Школи повного дня” в Німеччині, школа імені Е.Лоу в Англії, “Снігові (морські) класи” у Франції та ін.
Найвідоміша школа подібного типу – Школа імені Е.Лоу в Лондоні. Життя її виходить за межі навчального закладу. У цьому закладі немає звичайного ритму навчальної діяльності, розкладу уроків. Наставник разом з учням планує теми та час різних видів діяльності – так званий “інтегрований день”. Друга половина дня призначені для самостійної роботи. Діти можуть працювати групами, причому в одній групі передбачається контингент дітей з різницею у 2 роки. Педагоги можуть використовувати як одну з форм – сімейне навчання і виховання, тобто залучення батьків до освітньо-виховного процесу. Учитель в класі довго не засиджується. Він завжди з дітьми: порадить, підтримає, проконтролює. Діти перебувають у постійному контакті з “командою” педагогів, до кожного з яких учень може звернутися за допомогою. Учні в класах поділені за рівнями: “сильні”, “слабкі”, “відстаючі”. Найбільш обдаровані з якогось предмета можуть навчатися за програмою старшого класу. Групування за рівнями здійснюється, виходячи із знань основних предметів: математики, рідної мови тощо. Щодо інших розділів шкільної програми – то заняття тут ведуться спільно. У школі немає звичного розкладу уроків, додержування навчального розкладу. Замість цього – гнучкий ритм занять. Наставник і вихованці разом планують теми і час різних видів діяльності (“інтегрований” день). Головна вимога до вчителя – вчити читати й писати, ознайомлювати в доступній формі з відомостями із суспільствознавства, природознавства, залучати до занять спортом, музикою, мистецтвом. Головний метод навчання – відкритий, тобто, діти, навчаючись і розвиваючись, повинні все відкривати самостійно. Звідси і вільний розклад робочого дня (дитина половину дня може займатися малюванням). Керівники школи вважають, що такий розклад полегшить самовираження, розуміння дитиною оточуючого світу.
Школярі охоплені так званим глобальним вихованням. Воно передбачає тісний зв’язок з навколишньою дійсністю, уведенням найрізноманітніших факторів формування особистості. Так, другу половину дня у “відкритій” школі відведено для самостійної роботи. У цей час у школі можна побачити велику кількість невеликих груп дітей, зайнятих різним справами: розв’язуванням математичних задач, вивченням рідної мови, захоплених музикою, малюванням, постановкою театральних спектаклів. Їх можна зустріти в бібліотеках, навчальних майстернях.
“Відкриті школи” планувались і організовувались з метою створення нових структур неформального, нетрадиційного навчання, своєрідного “виховного міста”. У Франції (Греноблі, Анжері та інших містах) було створено відповідні центри і називались вони “інтегровані виховні та культурні центри”. У цих закладах функціонують відділи безперервної освіти, бібліотека, спортивний майданчик, церква. Вони відкриті для дітей і дорослих. Систематично проводяться “Дні відкритих дверей”, де можна отримати консультації з питань педагогіки і дитячої психології. У Франції досвід “відкритих шкіл” став тим практичним матеріалом, на якому в 70-80-х роках було проведено найбільш широкомасштабний експеримент. У ньому брали участь близько 150 шкіл. Деякі з них будували за спеціальним проектами, створеними за участю вчителів, батьків. Вони передбачали розташування школи в одноповерховому будинку, з розсувними стінами, залами для спортивних видовищ, оздоблених мозаїчними картинами. У першій половині дня проходять заняття у групах за рівнями. У другій – працюють групи “за інтересами”. Клас закріплено за вчителем на весь термін кожного ступеня початкової освіти. Розклад занять дає змогу одночасно працювати в класі кільком учителям. За учнями залишається право вибирати вчителя, систему навчання.
“Школа без стін” виникла як засіб скоротити без додаткових витрат незаповненість класів. Для проведення навчальних занять використовуються приміщення ділових контор підприємств. Перша “школа без стін” виникла в 1968р при коледжі Паквей у Філадельфії. Місто стало для учнів місцем навчання. Їх можна зустріти в офісах, наукових лабораторіях, музеях, театрах, універмагах, їдальнях тощо. Основні предмети вивчаються групами учнів по 15 осіб за допомогою 2 викладачів. Групи працюють 4 рази на тиждень по 2 години. Навчання в цій школі загострює зацікавлення дітей до освіти, вносить в їхнє життя різноманітність. Але як вважають спеціалісти, подібні форми навчання можуть мати ефективність лише як додатковий елемент традиційного навчання у відповідному закладі.
“Снігові класи” – це поїздки вчителів та учнів під час зимових канікул на відпочинок з одночасним поглибленням знань про природу, навколишню діяльність. “Школа без стін” – використовується як допоміжний засіб уникнути переповнюваності школи. З цією метою для проведення навчальних занять використовуються приміщення ділових контор (офісів) підприємств, у музеях, наукових лабораторіях, театрах, універмагах, їдальнях. Основні предмети вивчають групи учнів у складі 12-15 чоловік за допомогою 2-х викладачів 4 рази на тиждень по 2 години щодня. Перебування на одному підприємстві передбачено упродовж 6-8 тижнів (по 2-3 на тиждень), потім змінюється на інший об’єкт. Окрім практичної роботи, 1-2 рази на тиждень діти зустрічаються в школі у комунікативних групах, де обмінюються враженнями про власний досвід, отриманий під час практики, обговорюють проблеми тощо. Навчання сприяє соціальній адаптації та профорієнтації, вибору майбутньої професії.
“Місто як школа” у США є альтернативою державним освітнім закладам. Учні подорожують вулицями міста, беруть участь у суспільно-громадському житті, діяльності різних громад, організацій, а здобутий досвід аналізується потім на уроках у школі. Серед характерних рис методики навчання в “Місті як школі” виділяють:
опору на дію (відпрацювання раціональної поведінки в професійній, соціальній, культурній та інших сферах);
опору на індивідуальність (діагностика індивідуальних потреб, здібностей, пошук умов застосування);
опору на культуру (практична діяльність, яка забезпечує глибоке розуміння проблем і значення культури в суспільстві);
опору на предмет (різноманітність вибору теоретичних курсів, мистецтв, ремесел для професійного та особистого самовизначення);
принцип дослідження (питання, які виникають в учня перед початком діяльності, повинні вирішуватися самим учнем з використанням різних методик дослідження);
завдання (по кожному з предметів у рамках практичного навчання ставлять прості і складні завдання).
Досвід свідчить, що подібна методика забезпечує успішність результатів у навчанні та вихованні молоді, зростання соціальної активності, зацікавленості, розширення кола інтересів, протистояння життєвим труднощам, загалом соціальну адаптацію, соціалізацію підростаючого покоління.
Підсумовуючи досвід роботи “відкритих шкіл”, “шкіл без стін”, “міста як школи”, слід зазначити, що в усіх цих варіантах школи беруть на себе наступні функції:
Виховного впливу оточуючого середовища. Тут виділяються спеціальні приміщення для художньої творчості, діяльності різних клубів. Крім того, в позаурочний час вільні від занять класи використовуються для виховної та освітньої роботи в середовищі. Наприклад, у школі імені Ганни Франк створено “Будинок дитинства”, яким керує команда педагогів, працівників муніципалітету, представників громадськості.
Соціального захисту дітей та молоді. Як свідчить практика, методика “практичного навчання” в соціумі ґрунтується на особистій зацікавленості учнів, забезпечує не тільки досягнення певних успіхів у навчанні та вихованні, а й дає змогу вирішити певні побутові й соціальні проблеми, набути перспективного досвіду.
Індивідуалізація навчання. Навчання через практичну виробничу діяльність стало тією формою, завдяки якій молодь в активному творчому спілкуванні з відповідним предметом своєї діяльності в реальному суспільному середовищі розвиває особисті якості, має можливість виробити особисте ставлення до майбутнього життя.
СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА СЛУЖБА “ГАЙДЕНС”
“Гайденс” є різновидом внутрішкільної служби, входить до структури освіти в США. Назва служби походить від англійського “гайдн” – вести, керувати, спрямовувати. Головна мета – надавати допомогу особистості у пізнанні самої себе і оточуючого середовища, у виборі професії, розвитку своїх здібностей. “Гайденс” надає також допомогу учням у скрутній ситуації, допомагає адаптуватися до нової обстановки або незвичних обставин. До складу служби входять:
каунслер (радник, консультант) – головний спеціаліст, що відповідає за відвідування занять учнями,
вчителі-консультанти,
вчителі “домашніх кімнат”,
аташе по зв’язках з органами юстиції,
лікар, медична сестра,
керівники гуртків і клубів,
агенти-секретарі.
Кожен фахівець виконує своє коло обов’язків. Головна особа служби – каунслер. У штаті багатьох американських шкіл зазвичай налічується 1 каунслер і кілька вчителів-консультантів. Однак, є школи, в яких працюють до 10 каунслерів. Наприклад, один з них займається навчальними проблемами, другий – професійною орієнтацією, третій – соціальною і т.д. Іноді робота ведеться окремо з дівчатами і хлопцями. Виконувати, вирішувати складні й різноманітні завдання каунслеру допомагають так звані “напівпрофесіонали” - вчителі-консультанти (вони поєднують викладання навчальних предметів з проведенням консультацій), асистенти каунслера та технічні секретарі. Напівпрофесіонали добирають необхідну літературу, встановлюють неформальні контакти з сором’язливими дітьми або, навпаки, з дітьми агресивно настроєними. Асистенти тестують дітей, організовують збір інформації про професії, готують і використовують технічні засоби, встановлюють ділові контакти в общині. Шкільний соціальний працівник, яr правило, займається з невеликою групою учнів, які потребують соціальної допомоги. Це діти, поведінка яких відхилена від норми. Симптоми такої поведінки допомагають виявити вчителі, які і направляють учня до каунслера. За вказівкою останнього соціальний працівник проводить детальне обстеження сім’ї, збирає відомості про поведінку учнів у школі та поза нею. Зібрана інформація і заключні висновки соціального працівника дозволяють спланувати подальшу роботу з учнем.
Функціями психолога є тестування дітей, індивідуальна (групова) психотерапія, консультації вчителів, батьків, каунслерів з питань психічного розвитку дитини. Серед помічників каунслера – вчитель “домашньої кімнати”. “Домашня кімната” – це клас, який закріплюється за групою учнів і в якому вони мають змогу збиратися разом кожного дня. Це може бути зустріч на кілька хвилин, а може і на 1-2 години. Під час таких зустрічей учителем (вихователем) домашньої кімнати оголошується потрібна інформація, організовуються консультації, дискусії, бесіди. Аташе з контактів з органами юстиції – це своєрідний посередник між органами юстиції, сім’єю та школою. Він збирає відомості про неповнолітніх правопорушників (сім’я, оточення, поведінка вдома, у школі тощо), які передають до суду, де вони вивчаються до винесення вироку. Характеристика на учня, подана каунслером чи аташе з питань юстиції може мати вирішальне значення при винесенні вироку та подальшої долі юного правопорушника.
Служба “Гайденс” складається з декількох підрозділів, які вирішують конкретні завдання.
Підрозділ “Вимірювання”. Головне його завдання – збір, систематизація, оцінка та аналіз усієї інформації про дитину, що дає наукову основу для прогнозування її подальшого розвитку. При вступі до школи на дитину заводиться досьє. Каунслер систематично знайомить з ним учителів, батьків, при потребі – й учнів. Зміст досьє – результати тестування, спостереження вчителів, рекомендації спеціалістів. Тут також вміщуються відомості загального характеру: про стан здоров’я дитини, її успішність, участь у позакласній роботі, дані про інтереси, нахили. Спеціальний розділ відведений для інформації про взаємини дитини з батьками, педагогами, однолітками. Школі важливо знати всі домашні умови учня: соціоекономічний рівень сім’ї, заняття батьків, рівень їхньої освіти, прибуток, район проживання, етнічну належність, мову, якою розмовляють в сім’ї. Знання всіх цих особливостей допомагає педагогам не тільки зрозуміти поведінку дитини, а й кваліфіковано будувати взаємини з нею і з сім’єю.
Інформаційний підрозділ. Діяльність його пов’язана з розповсюдженням інформації, яка є суттєвою для учнів. Робота ведеться індивідуально і в групах, котрі можуть бути сформовані за інтересами чи потребами учнів. Окремий напрямок підрозділу – збір та розповсюдження профорієнтаційної інформації.
Підрозділ каунслінга або консультування. Це один з найважливіших елементів служби, саме через нього ведеться безпосередній індивідуалізований вплив на особистість. Поняття “каунслінг” означає процес взаємодії між каунслером і клієнтом, який допомагає особистості пізнати себе та оточуюче середовище. Основні форми роботи каунслінга – інтерв’ю та співбесіда.
Підрозділ “направлення” займається влаштуванням школярів на роботу або навчання до інших навчальних закладів. “Гайденс” підтримує тісні контакти з місцевими відділеннями служби працевлаштування, яке регулярно інформує службу про вакансії у навчальних закладах, в організаціях, на підприємствах.
Підрозділ “контролю” за результатами роботи “Гайденс”. Він виконує функцію “зворотного зв’язку”, вивчає, як склалася доля випускників школи і як вони оцінюють свою підготовку в школі до “дорослого” життя.
Варто зауважити, що служби, подібні до американської моделі “Гайденс” – обов’язків компонент структури освіти в інших країнах, зокрема, у Великобританії, Норвегії, Швейцарії, Німеччині та інших. ЮНЕСКО ще в 1977 році рекомендувало усім країнам впроваджувати такі служби у навчальні заклади.
Центр соціотерапії у Варшаві (Польща) об’єднує два підрозділи: Школу соціотерапії та Хостель-інтернат у м.Міланувек.
Школа соціотерапії – це спеціальний заклад з профілактики і виховання молоді, яка має труднощі в соціалізації: постконфліктний стрес, алкогольна, наркотична і тютюнова залежність. Школа працює з молоддю 16-18 років (у виняткових випадках до 21 року – повноліття). У 1981 році у Варшаві з’явився експериментальний майданчик-школа, в якому підлітки могли ю почувати себе спокійні без щоденних повчань учителів, насильства однолітків, нерозуміння батьків. Після 5 років експерименту ці програми школи були дозволені Міністерством освіти як робочі. В основу існуючої Школи було покладено модель: більше психології в спілкуванні, менше повчань. Самі педагоги визнають модель надто ліберальною, складною в реалізації взаємин учень – учитель, проте такою, що дає певні результати у розвитку підлітка. Учнів до Школи приймають за рішенням Кваліфікаційної Комісії. Не приймають підлітків, які мають постійну алкогольну і наркотичну залежність, фізично і психічно хворих, котрі потребують медичного лікування. Саме тому перший етап прийому – вивчення підлітка психологом і психотерапевтом. Після складання підлітком іспиту (з математики з метою виявлення рівня логічного мислення) з ним розмовляють учителі і вихователі класу та укладають контракт про досягнення певної мети на той час, який влаштовує обидві сторони. Цими цілями можуть бути: закінчити школу, подолати конфлікт з батьками, навчитися допомагати іншим тощо. У школі існує 6 класів, в яких навчаються по 10-15 учнів. Учителі ведуть уроки за інтегративними програмами, що дають можливість скласти іспит на атестат зрілості. Вихователі працюють з підлітками після уроків, допомагаючи їм розв’язувати навчальні та особисті проблеми, ведуть гуртки. Психологи (9 осіб) проводять психотерапевтичні тренінги адаптації. У школі існують 3 “ні”: ні алкоголю і наркотикам, ні агресії, ні псуванню майна. Усе інше можна. Життєві питання розв’язуються на загальних зборах. Школа проводить соціо- та психотерапію у групах кількістю по 3-10 осіб; організовує групи за інтересами: тематичні – до 15 учнів; клубну роботу – групи по 12 чоловік; надає допомогу у самодіяльності підлітків на базах (у таборах); реалізує їх можливості щодо участі в оплачуваній роботі через професійні та спеціальні курси. Цікава і незвична сама атмосфера Школи: розмальовані підлітками стіни, найпростіше обладнання, дим від цигарок у коридорах, шокуючий вигляд учнів і не зовсім звичний вигляд учителів – усе це створює особливий настрій і комфорт у підлітків.
Через 10 років при Школі соціотерапії був відкритий Хостель-інтернат для тих учнів, які пішли з дому внаслідок конфлікту з батьками, несприятливих життєвих умов. Мета проживання вихованця у Хостелі – позбавитися причин його про соціальної поведінки і реалізувати індивідуальну виховно-терапевтичну програму. Метод роботи у Хостелі сприяє соціалізації особистості. Вихованці виконують усі господарчі роботи з утримання приміщення, приготування їжі. Планується відкриття майстерень: столярної, автомобільної, художньої. Адміністрація сприяє пошуку і влаштуванню на роботу. У Хостелі можуть проживати одночасно 12-14 осіб. Час проживання – 1 рік. За цей період підліток набуває певних навичок, які є опорою для подальшого життя. Психологи і педагоги, які працюють з мешканцями Хостеля, орієнтують їх на налагодження стосунків у сім’ї.
Загалом, соціальна допомога, яка надається у цих закладах, відрізняється від безпосередньої допомоги: нагодувати, одягнути тощо. Вона виявляється насамперед як допомога з метою самодопомоги, тобто передбачає, що особистість сама навчиться допомагати собі, розв’язуючи численні конфлікти, життєві проблеми, долати труднощі та невдачі, зміцнювати свій дух. У діяльності таких закладів реалізуються наступні підходи:
корекція відхилень у поведінці на основі індивідуально-диференційованого підходу; введення в практику роботи психолого-педагогічного інструментарію з метою вивчення особливостей поведінки особистості, її близького оточення;
надання кваліфікованої допомоги у формуванні системи взаємин, виробленні моральних цінностей, що сприяють природній соціалізації;
використання методів психоконсультативної та психотерапевтичної роботи з підлітками по полегшенню соціальної ситуації, розв’язанню побутових, шкільних конфліктів.
МОЛОДІЖНА АКАДЕМІЯ ЖИТТЯ “КЕРЛІТ”
Досить оригінальною є така форма соціальної адаптації молоді і підлітків – молодіжна академія життя “Керліт”, яка діє в м.Ченстохов у Польщі. Назва Академії розшифровується як “Конкретність, емпатія, розвиток, любов, інверсія, творчість”. Академія створена молодими для молодих, які залишилися наодинці зі своїми проблемами, самотніх, котрі розгубилися перед життям, не знайшли в ньому місця. Молодіжна академія покликана допомогти таким підліткам у відкритті та розвитку своїх здібностей, життєвого потенціалу, формуванні комфортного для них кола спілкування. Вік членів академії – 14-20 років. В основі роботи закладена думка про те, що тільки діяльність людини на принципах правди, Добра, любові, творчості і свободи дозволить жити цілеспрямовано і духовно багато, без необхідності “відходу” в алкоголь, наркотики, самотність, самогубство. Інструктори академії проводять у школах уроки-бесіди без обмеження тематики за принципом “Що цікавить вас сьогодні?” Вони допомагають підліткам і молодим людям у пошуках відповіді на найбільш актуальні для них питання – про дружбу, любов, секс, творчість, обговорюють з ними світоглядні питання і моральні проблеми. В академії проходять багаточисленні тренінги з розвитку навиків спілкування, формування дружніх стосунків. У групи приходять ті, хто потребує друзів, не знайшов спільної мови з батьками, вчителями. Заняття, як правило, проводять ровесники-інструктори, які пройшли аналогічне навчання. Ефективна також робота таборів, де підлітки живуть до 20 днів і все роблять самі: готують їжу, організовують свій час і т.ін. Тут вони виявляють свої здібності й можливості, можуть відчути самостійність і відповідальність за себе й один за одного. В молодіжній академії життя підлітки та молодь можуть знайти відповіді на питання, які їх хвилюють і відчувають себе повноцінними, рівноправними людьми.
Отже, досвід організації допомоги у процесі соціалізації підлітків йде шляхом інтеграції зусиль школи і суспільства, пошуку оптимальних форм їх взаємодії.
