4.2.2. Встановлення радянської влади. Початок організації антибільшовицьких сил

Однією з головних причин, що дозволила більшовикам здійснити державний переворот, а потім досить швидко захопити владу у багатьох областях і містах Російської імперії, були розквартировані по всій Росії численні запасні батальйони, які не бажали йти на фронт. Саме обіцянку Леніним негайного припинення війни з Німеччиною зумовило перехід розклалася за час "керенщини" російської армії на сторону більшовиків, що і забезпечило їм подальшу перемогу. Спочатку в більшості районів країни встановлення більшовицької влади йшло швидко і мирним шляхом: з 84 губернських та інших великих міст тільки в п'ятнадцяти Радянська влада була встановлена ​​в результаті збройної боротьби. Це дало привід більшовикам говорити про "тріумфальному ході Радянської влади" в період з жовтня 1917 по лютий 1918 року.

Перемога повстання в Петрограді поклала початок переходу влади в руки Рад у всіх найбільших містах Росії. Зокрема, встановлення радянської влади в Москві відбулося тільки після прибуття загонів червоної гвардії з Петрограда. У центральних районах Росії ( Іваново-Вознесенськ, Орехово-Зуєво, Шуя, Кінешма, Кострома, Твер, Брянськ, Ярославль, Рязань, Володимир, Килимів, Коломна, Серпухов, Подольськ тощо) ще до Жовтневого перевороту багато місцевих Рад фактично вже перебували у владі більшовиків, а тому владу вони там взяли досить легко. Складніше проходив цей процес в Тулі, Калузі, Нижньому Новгороді, де вплив більшовиків у радах було незначним. Проте, зайнявши збройними загонами ключові позиції, більшовики добилися "переобрання" Рад і взяли владу в свої руки.

У промислових містах Поволжя більшовики захопили владу відразу слідом за Петроградом і Москвою. У Казані командування військового округу в блоці з соціалістичними партіями і татарськими націоналістами спробувало роззброїти пробільшовицька артилерійську бригаду запасну, але загони червоної гвардії зайняли вокзал, пошту, телефон, телеграф, банк, оточили Кремль, заарештували командувача військами округу та комісара Тимчасового уряду, і 8 листопада 1917 місто було захоплене більшовиками. З листопада 1917 по січень 1918 більшовики встановили свою владу в повітових містах Казанської губернії. В Самарі більшовики під керівництвом В. В. Куйбишева взяли владу вже 8 листопада. 9-11 листопада, подолавши опір есеро-меншовицької "Комітету порятунку" і кадетської думи, більшовики перемогли в Саратові. У Царицині боролися за владу з 10-11 по 17 листопада. В Астрахані бої тривали до 7 лютого 1918. До лютого 1918 року влада більшовиків була встановлена ​​у всьому Поволжі.

18 грудня 1917 радянський уряд визнав незалежність Фінляндії, але вже через місяць більшовицька влада була встановлена ​​на півдні Фінляндії.

7-8 листопада 1917 більшовики захопили владу в Нарві, Ревелі, Юр'єв, Пярну, в кінці жовтня - початку листопада - на всій не окупованій німцями території Прибалтики. Спроби опору придушувались. Пленум Ісколата (латиських стрільців) 21-22 листопада визнав владу Леніна. З'їзд робітників, стрілецьких і безземельних депутатів (складений з більшовиків і лівих есерів) в Валмієрі 29-31 грудня сформував пробільшовицька уряд Латвії на чолі з Ф. А. Розіна ( Республіка Ісколата).

22 листопада Білоруська Рада не визнала радянської влади. 15 грудня вона скликала в Мінську всебілоруський Конгрес, який прийняв постанову про невизнання місцевих органів радянської влади. У січні-лютому 1918 було придушене антибільшовицьке виступ польського корпусу генерала І. Р. Довбор-Мусніцкого, і влада в великих містах Білорусі перейшла до більшовиків.

В кінці жовтня - початку листопада 1917 більшовики Донбасу взяли владу в Луганську, Макіївці, Горлівці, Краматорську і в інших містах. 7 листопада Центральна рада в Києві оголосила про незалежність Україна і початку формування української армії для боротьби з більшовиками. У першій половині грудня 1917 загони Антонова-Овсієнка зайняли район Харкова. 14 грудня 1917 Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові проголосив Україну Республікою Рад і обрав Радянський уряд України. У грудні 1917 - січні 1918 на Україну розгорнулася збройна боротьба за встановлення Радянської влади. В результаті бойових дій війська Центральної ради були розбиті і більшовики взяли владу в Катеринославі, в Полтаві, Кременчуці, Єлизаветграді, Миколаєві, Херсоні та інших містах. Більшовицький уряд Росії оголосив Центральній Раді ультиматум з вимогою силою зупинити російських козаків і офіцерів, які йшли через Україну на Дон. У відповідь на ультиматум Центральна Рада 25 січня 1918 своїм IV Універсалом оголосила про вихід зі складу Росії і про державну незалежність України. 26 січня 1918 червоними військами під командуванням М. А. Муравйова із застосуванням отруйних речовин (вперше в громадянській війні) ^[42] був узятий Київ. За кілька днів перебування армії Муравйова в місті було розстріляно не менше 2 тисяч чоловік, в основному російських офіцерів. Потім Муравйов взяв з міста велику контрибуцію і рушив далі - на Одесу. ^[43].

У Севастополі більшовики взяли владу 29 грудня 1917, 25-26 січня 1918 після ряду боїв з татарськими націоналістичними частинами Радянська влада була встановлена ​​в Сімферополі, а в січні 1918 - по всьому Криму. Почалися масові вбивства і грабежі. Усього за півтора місяця, до приходу німців, більшовиками в Криму було вбито понад 1 тис. осіб ^[44].

В Ростові-на-Дону більшовицька влада була проголошена 8 листопада 1917. Ще 2 листопада 1917 генерал Алексєєв почав формування Добровольчої армії на півдні Росії. На Дону про невизнання більшовицького перевороту заявив отаман Каледін. 15 грудня після запеклих боїв війська генерала Корнілова і Каледіна вибили більшовиків з Ростова, а потім з Таганрога, і повели наступ на Донбас. 23 січня 1918 самозваний "з'їзд" фронтових козачих частин в станиці Каменської проголосив Радянську владу в Донської області і утворив Донський ВРК на чолі з Ф. Г. Подтелковим (згодом спійманий козаками і повішений як зрадник). Загони "червоної гвардії" Сіверса і Сабліна в січні 1918 відтіснили частини Каледіна і Добровольчої армії з Донбасу в північні частини Донської області. Значна частина козаків не підтримала Каледіна і зайняла нейтралітет. ^[45]

24 лютого червоні війська зайняли Ростов, 25 лютого - Новочеркаськ. Не в силах запобігти катастрофі, сам Каледін застрелився, а залишки його військ відступили в Сальський степу. Добровольча армія (4 тисячі чоловік) почала відступ з боями на Кубань ( Перший Кубанський похід). Після взяття Новочеркаська червоні вбили отамана Назарова, який замінив Каледіна, і весь його штаб. А по донським містах, станицях і селах - ще дві тисячі чоловік. ^[46]

Козаче уряд Кубані під керівництвом отамана А. П. Філімонова також заявило про невизнання нової влади. 14 березня червоні війська Сорокіна зайняли Катеринодар. Війська Кубанської ради під командуванням генерала Покровського відійшли на північ, де з'єдналися з військами підійшла Добровольчої армії. 9 квітня - 13 квітня їх об'єднані сили під командуванням генерала Корнілова безуспішно штурмували Катеринодар. Корнілов був убитий, а замінив його генерал Денікін змушений був відвести залишки білогвардійських військ у південні райони Донської області, де в цей час почалося козацьке повстання проти радянської влади.

Дві третини Рад Уралу були більшовицькими, тому в більшості міст і заводських селищ Уралу ( Єкатеринбург, Уфа, Челябінськ, Іжевськ та ін) влада перейшла до більшовиків без праці. Важче, але мирним шляхом, вдалося взяти владу в Пермі. Запекла збройна боротьба за владу розгорнулася в Оренбурзької губернії, де 8 листопада отаман Оренбурзького козацтва Дутов оголосив про невизнання влади більшовиків на території Оренбурзького козачого війська і взяв під контроль Оренбург, Челябінськ, Верхньоуральськ. Лише 18 січня 1918 в результаті спільних дій більшовиків Оренбурга і підійшли до міста червоних загонів Блюхера Оренбург був захоплений. Залишки військ Дутова відійшли в Тургайській степу.

У Сибіру в грудні 1917 - січні 1918 червоні війська придушили виступ юнкерів в Іркутську. В Забайкаллі отаман Семенов 1 грудня підняв антибільшовицьке повстання, однак воно майже одразу ж було придушене. Залишки козацьких загонів отамана відійшли в Маньчжурію.

28 листопада в Тбілісі був створений Закавказький комісаріат, який оголосив про незалежність Закавказзя і об'єднав грузинських соціал-демократів ( меншовики), вірменських ( дашнаки) та азербайджанських ( мусаватистів) націоналістів. Спираючись на національні формування і білогвардійців, комісаріат поширив свою владу на все Закавказзя, крім району Баку, де встановилася Радянська влада. По відношенню до Радянської Росії і партії більшовиків Закавказький комісаріат зайняв відверто ворожу позицію, підтримуючи всі антибільшовицькі сили Північного Кавказу - на Кубані, Дону, Тереку і в Дагестані у спільній боротьбі проти Радянської влади та її прихильників в Закавказзі. 23 лютого 1918 в Тифлісі був скликаний Закавказький сейм. У цей законодавчий орган увійшли депутати, обрані від Закавказзя в Установчі збори, і представники місцевих політичних партій. 22 квітня 1918 Сейм прийняв резолюцію про проголошення незалежної Закавказзя Закавказької Демократичної Федеративної Республікою (ЗДФР).

В Туркестані в центральному місті краю - в Ташкенті більшовики захопили владу в результаті запеклих боїв у місті (у його європейській частині, так званому "новому" місті), що тривали кілька днів. На боці більшовиків виступали збройні формування робочих залізничних майстерень, а на стороні антибільшовицьких сил виступали офіцери російської армії і учні кадетського корпусу і школи прапорщиків, які перебували в Ташкенті. У січні 1918 більшовики придушили антибільшовицькі виступи козацьких формувань під командуванням полковника Зайцева в Самарканді і Чарджоу, в лютому ліквідували Кокандське автономію, а на початку березня - Семіречинські козацьке уряд в місті Верном. Вся Середня Азія і Казахстан, крім Хівінського ханства і Бухарського емірату, потрапили під контроль більшовиків. У березні 1918 революційні сили Туркестану Туркестанські спільно з младобухарцамі здійснюють невдалу спробу повалення бухасркого еміра, що увійшла в історію як Колесовскій похід. У квітні 1918 була проголошена Туркестанська АРСР.

20 листопада (3 грудня) 1917 в Брест-Литовську радянським урядом було укладено сепаратну угоду про перемир'я з Німеччиною та її союзниками. 9 (22) грудня почалися переговори про мир. 27 грудня 1917 (9 січня 1918 року) радянської делегації були передані пропозиції, які передбачали значні територіальні поступки. Німеччина, тим самим, претендувала на великі території Росії, що мали великі запаси продовольства та матеріальних ресурсів. В більшовицькому керівництві стався розкол. Ленін категорично виступав за задоволення всіх вимог Німеччини. Троцький пропонував затягувати переговори. Ліві есери і деякі більшовики пропонували не укладати мир і продовжувати війну з німцями, що не тільки вело до конфронтації з Німеччиною, а й підривало позиції більшовиків всередині Росії, оскільки їхня популярність в солдатських масах будувалася на обіцянку виходу з війни. 28 січня (10 лютого) 1918 радянська делегація з гаслом "війну припиняємо, але миру не підписуємо" перервала переговори. У відповідь 18 лютого німецькі війська почали наступ по всій лінії фронту. Одночасно німецько-австрійська сторона посилила умови миру. 3 березня був підписаний Брестський мирний договір, за яким Росія втрачала близько 1 млн кв. км (включаючи Україну) і зобов'язувалася демобілізувати армію і флот, передати Німеччині кораблі та інфраструктуру Чорноморського флоту, виплатити контрибуцію у розмірі 6 млрд марок, визнати незалежність Україна, Білорусії, Литви, Латвії, Естонії та Фінляндії. Четвертий Надзвичайний з'їзд Рад, контрольований більшовиками, незважаючи на опір " лівих комуністів "і лівих есерів, розцінювали укладення миру як зраду інтересів "світової революції" і національних інтересів, через повної нездатності совєтизованою старої армії і Червоної Армії протистояти навіть обмеженому наступу німецьких військ і необхідності в перепочинку для зміцнення більшовицького режиму 15 березня 1918 ратифікував Брестський мирний договір.

До квітня 1918 року з допомогою німецьких військ місцеве уряд відновив контроль над всією територією Фінляндії. Німецька армія безперешкодно зайняла Прибалтику і ліквідувала там радянську владу.

Білоруська Рада спільно з корпусом польських легіонерів Довбор-Мусніцкого в ніч з 19 на 20 лютого 1918 зайняла Мінськ і відкрила його для німецьких військ. З дозволу німецького командування Білоруська Рада створила Уряд Білоруської Народної Республіки на чолі з Р. Скірмунт і в березні 1918 р., анулювавши декрети радянської влади, оголосила про відділення Білорусі від Росії (до листопада 1918 року).

Уряд Центральної ради на Україну, не виправдало надій окупантів, було розігнано, на його місці 29 квітня було сформовано новий уряд на чолі з гетьманом Скоропадським.

Румунія, яка вступила в першу світову війну на боці Антанти і вимушена відвести свої війська під захист російської армії в 1916 році, виявилася перед необхідністю підписати з Центральними державами сепаратний мирний договір в травні 1918 року, однак, восени 1918 року після перемоги Антанти на Балканах змогла увійти в число переможців і збільшити свою територію за рахунок Австро-Угорщини та Болгарії.

У Донську область увійшли німецькі війська і 1 травня 1918 зайняли Таганрог, а 8 травня - Ростов. Краснов уклав союз з німцями.

Турецькі та німецькі війська вторглися в Закавказзі. Закавказька Демократична Федеративна Республіка припинила своє існування, розділившись на три частини. 4 червня 1918 Грузія уклала мир з Туреччиною.