4.6. Розгортання війни на Півдні
Марков, Денікін, Алексєєв
Отаман Війська Донського П. Н. Краснов
Область Війська Донського на початку XX століття
Наприкінці березня на Дону почалося антибільшовицьке повстання козаків під керівництвом Краснова, в результаті якого до середини травня Донська область була повністю очищена від більшовиків. 10 травня козаки спільно з підійшли з Румунії 1-тисячним загоном Дроздовського зайняли столицю Донського війська, Новочеркаськ. Після чого Краснов був обраний отаманом Всевеликого Війська Донського. Почалося формування Донський армії, чисельність якої до середини липня склала 50 тисяч чоловік. У липні Донська армія намагається взяти Царицин, щоб з'єднатися з уральськими козаками на сході. В серпні - вересні 1918 Донська армія переходить в наступ ще на двох напрямках: на Поворіно і на Воронеж. 11 вересня радянське командування зводить свої війська в Південний фронт (командувач колишній генерал Імператорської армії Павло Павлович Ситін) у складі Восьме, Дев'ятий, Десяту, Одинадцятий і Дванадцятий армій. До 24 жовтня радянським військам вдається зупинити наступ козаків на Воронезько-поворінском напрямку, а на Царицинському відкинути війська Краснова за Дон.
У червні восьмитисячний Добровольча армія починає свій другий похід ( Другий Кубанський похід) на поголовно повсталу проти більшовиків Кубань. Генерал А. І. Денікін послідовно наголову розбиває під Білою Глиною і Тихорецької 30-тисячну армію Калніна, потім у запеклому бою під Екатеринодаром - 30-тисячну армію Сорокіна. 21 липня білі займають Ставрополь, 17 серпня - Катеринодар. Блокована на Таманському півострові тридцятитисячний угруповання червоних під командуванням Ковтюха, так звана " Таманська армія ", уздовж узбережжя Чорного моря з боями проривається за річку Кубань, куди бігли і залишки розбитих армій Калніна і Сорокіна. До кінця серпня територія Кубанського війська повністю очищається від більшовиків, а чисельність Добровольчої армії сягає 40 тисяч багнетів і шабель. Добровольча армія починає наступ на Північний Кавказ.
18 червня 1918 починається повстання терського козацтва під керівництвом Бічерахова. Козаки завдають поразки червоним військам і блокують їх залишки в Грозному і Кизлярі.
8 червня Закавказька Демократична Федеративна Республіка розпалася на 3 держави: Грузію, Вірменію і Азербайджан. У Грузії висаджуються німецькі війська; Вірменія, втративши більшу частину території в результаті турецького наступу, укладає світ. В Азербайджані через нездатність організувати оборону Баку від турецько-мусаватістскіх військ більшовицько-лівоесерівської Бакинська комуна 31 липня передала владу меншовицькому Центрокаспія і бігла з міста.
Влітку 1918 року повстали робітники-залізничники в Асхабаде (Закаспійському область). Вони розгромили місцеві червоногвардійські частини, а потім розбили і знищили посланих з Ташкента карателів, мадяр-"інтернаціоналістів", після чого повстання покотилося по всій області. До робітників стали примикати туркменські племена. До 20 липня вся Закаспійському область, включаючи міста Красноводськ, Асхабад і Мерв, опинилася в руках повстанців. У середині 1918 року в Ташкенті групою колишніх офіцерів, поруч представників російської інтелігенції і чиновників колишньої адміністрації Туркестанського краю була організована підпільна організація для боротьби з більшовиками. У серпні 1918 року вона отримала первинну назву "Туркестанський союз боротьби з більшовизмом", пізніше вона стала називатися "Туркестанська військова організація" - ТВО, яка стала готувати повстання проти радянської влади в Туркестані. Проте, в жовтні 1918 року спецслужбами Туркестанської республіки був проведений ряд арештів серед керівників організації, хоча деякі відгалуження організації вціліли і продовжували діяти. Саме ТВО зіграла важливу роль в ініціюванні антибільшовицького повстання в Ташкенті в січні 1919 під керівництвом Костянтина Осипова. Після поразки цього повстання офіцери, які пішли з Ташкента, утворили Ташкентський офіцерський партизанський загін чисельністю до ста чоловік, який з березня по квітень 1919 року бився з більшовиками в Фергані в складі антибільшовицьких формувань місцевих націоналістів. В ході боїв в Туркестані офіцери боролися також у військах Закаспійської уряду та інших антибільшовицьких формуваннях.