- •Лекція № 1 Вимоги до проведення монтажних і налагоджувальних робіт
- •Система нормативних документів
- •Проектна документація
- •Умовні графічні позначення
- •Маркування кіл в електричних схемах
- •Організація електромонтажних робіт
- •Матеріали
- •Електромонтажні вироби
- •4.1. Загальні вказівки
- •4.2. Обпресовування
- •З’єднання жил проводів і кабелів, контактні з’єднання шин
- •4.5.Однопровідникові алюмінієві жили сумарним перерізом
- •4.9 З’єднання алюмінію з міддю.
- •4.10 Контактні з’єднання та під’єднання до контактних виводів
- •5.1 Зварювання в електромонтажному виробництві. Види зварювання.
- •5.3 Зварювання шин.
- •6.1 Технологія виготовлення друкованих плат.
- •6.2 Отримання захисного рисунку.
- •6.3 Хімічна і гальванічна металізація.
- •6.4 Травлення
- •6.5 Способи виготовлення печатних плат.
- •7. Монтаж і налагодження розподільчих пристроїв.
- •Апарати розподільчих пристроїв.
- •7.2. Комутуючі апарати.
- •7.3. Вакуумні контактори серії км13 і кт12р.
- •8.1 Основні визначення.
8.1 Основні визначення.
Розподільчим пристроем (РП) називається установка, яка служить для приймання і розподілу електроенергії і містить комутуючі апарати, збірні і з’єднуючі шини, допоміжні пристрої (компресорні, акумуляторні і інші), а також пристрої захисту, автоматики і вимірювальні прилади.
Підстанцією називається електроустановка, яка служить для перетворення та розподілу електроенергії і складається з трансформаторів, або інших перетворювачів енергії, РП, пристроїв керування і допоміжних споруд.
В залежності від переважання тої чи іншої функції, підстанції називаються трансформаторними (ТП) або перетворюючими (ПП).
Розподільчим пунктом (РП) називається РП, який призначений для приймання і розподілу електроенергії на одній напрузі без перетворення і трансформації, який не входить в склад підстанції.
Струмопроводом називається пристрій, який призначеній для передачі і розподілу електроенергії і складається з неізольованих чи ізольованих провідників та ізоляторів, які до них відносяться, захисних оболонок, освітлювальних пристроїв, підтримуючих і опорних конструкцій.
Обладнання розподільчих пристроїв і підстанцій.
Основними напрямками дальшого технічного прогресу в області розробки і освоєння промислового виробництва високовольтного обладнання для РП і ТП є підвищення технічного рівня, надійності, ступеню заводської готовності, зниження затрат праці при виготовленні, монтажі та експлуатації, зменшення матеріалоємності і масогабаритних параметрів.
Всі ці вимоги в повній мірі відноситься до силових трансформаторів, які є основними агрегатами на ТП.
Силові трансформатори призначені для підвищення і пониження напруги змінного струму. Вони виготовляються трифазними і однофазними, двообмотковими і триобмотковими. Двообмоткові трансформатори мають обмотку високої напруги (ВН) і низької напруги (НН). В триобмоткових трасформаторів – три обмотки. Крім обмоток ВН і НН вони мають ще обмотку середньої напруги (СН). В залежності від прийнятої системи охолодження обмоток, трансформатори бувають оливні (ТМ), з негорючим наповненням (ТН) і сухі з повітряним охолодженням (ТС). Всі трифазні силові трансформатори потужністю 0,3 кВА і більше, а також однофазні вище 4 кВА класів напруги до 750 кВ включно повинні задовольняти загальним вимогам умов ГОСТ 116-85.
За ГОСТ 16555-75 виготовляються силові трифазні оливні трансформатори герметичного типу ТМВ, а також з негорючим рідким діелектриком типу ТНЗ потужністю від 250 до 2500 кВА і напругою обмоток ВН 6 і 10 кВ і НН 0,4 і 0,69 кВ із з’єднанням обмоток: ВН – в зірку (У) або в трикутник (Д), НН – в зірку з виводом нуля (Ун). Схема і група з’єднання обмоток перших позначається У/Ун – 0, а других Д/Ун – 11. Трансформатори мають перемикач ступенів (ПБВ) обмотки ВН, який забезпечує діапазон регулювання напруги ±(2х2,5%). Привід перемикача виведений на кришку або на стінку бака трансформатора. Переключання проводиться при виключеному трансформаторі. Баки трансформаторів забезпечують зручність з’єднання з РП високої і низької напруги КТП. Для забезпечення температурних змін об’єму оливи і негорючого рідкого діалектрика (совтолу-10) під кришкою бака залишається газова (азотна) подушка. Для контролю рівня оливи або совтолу передбачений вказівник рівня. Тиск газу контролює реле тиску.
Силові трифазні сухі трансформатори загального призначення в тому числі і для КТП, виготовляються потужністю від 160 до 1600 кВА, напругою обмотки ВН 6; 10; 13,8; 15,57 кВ. Напруга обмотки НН 0,23; 0,4; 0,69 кВ. Затискачі відгалужень обмотки ВН знаходяться всередині бака. Трансформатори потужністю 630 кВА і більше мають переставні гладкі катки для поздовжнього і поперечного переміщення. Трансформатори потужністю 160 – 400 кВА. катків не мають , і їх переміщення повинно здійснюватись на монтажних катках, які підкладаються під жорстку нижню раму кожуха.
Особливостю трансформаторів типів ТМГ і ТМВГ є роз’ємна герметизована конструкція бака, яка дозволяє запобігти контакту внутрішнього об’єму трансформатора з оточуючим середовищем. Ці трансформатори повністю до кришки заповнені трансформаторною оливою, а температурні коливання її об’єму компенсуються за рахунок зміни об’єму бака з гофрованими стінками. Трансформатори заповнюються дегазованою оливою, яка заливається під глибоким вакуумом. Бак трансформатора в залежності від типу - овальної або трикутної форми і складається з верхньої кутникової рами, гофрованої стінки з тонкої листової сталі, нижньої підставки з привареним дном. З конструкції баки виключені традиційні: оливорозширювач, термосифонний і повітряний фільтри і радіатори охолодження. Гарметичне виконання і застосування гофрованих стінок бака дозволио суттєво знизити масу і габарити. Термін служби цих трансформаторів 25 років при скороченні об’єму текучого ремонту і без необхідності проведення капітального ремонту. Поряд з цим трансформатори типів ТМГ і ТМВГ вимагають більш високого рівня монтажу і експлуатації. Гофровані стінки бака виконані з тонколистової сталі і є чутливими до механічних пошкоджень. Тому персонал, який проводить монтаж і експлуатацію, повинен бути дуже обережним при транспортуванні, монтажі і текучих ремонтах герметизованих трансформаторів.
Комплексні трансформаторні підстанції (КТП).
Застосування КТП забезпечує індустріалізацію ЕМР, скорочує терміни спорудження електроустановок і підвищує надійність їх роботи. Завдяки цьому КТП майже повністю витіснили в промислових установках ТП старого типу, обладнання яких монтувалося на місці встановлення.
Конструкція КТП забезпечує можливість зміни силового трансформатора без демонтажу РП. Комплектна трансформаторна підстанція повинна виготовлятися в повністю зібраному вигляді або окремими складовими частинами (трансформаторними блоками довжиною не більше 4 м) які підготовлені для зборки, на місці монтажу без ревізії; без розбирання комутаційних апаратів, перевірки надійності болтових з’єднань і правильності внутрішніх з’єднань в окремих шафах.
Комплектні трансформаторні підстанції внутрішнього встановлення можуть виготовлятися з трансформаторами потужністю 160; 250; 400; 630; 1000; 1600; 2500 кВА. Шафи вводу ВН випускаються з комутаційними апаратами, вимикачем навантаження, вимикачем навантаження і запобіжником ПК, роз’єднувачем і запобіжником ПК. Шафи на боці НН мають комутаційний апарат на вводі - автоматичний вимикач А3770 або “Електрон”, на відхідних лініях – автоматичні вимикачі, або блок запобіжник - вимикач.
Комплектні трансформаторні підстанції зовнішнього встановлення можуть мати трансформатори потужністю 25; 40; 63; 100; 160; 250; 400; 630 і 1000 кВА. Комутуюча аппаратура як на боці ВН так і з боку НН та ж сама що і для КТП внутрішнього встановлення.
При монтажі районних понижуючих підстанцій і головних понижуючих підстанцій (ГПП) промислових підприємств останнім часом широко використовуються комплектні підстанції блочного виконання типу КТПБ зовнішнього встановлення на напруги 35/6 – 10 кВ і 110/6 – 10 кВ з відкритим розподільчим пристроєм низької сторони. У порівнянні з підстанціями, які виконуються за традиційними проектами, використання КТПБ забезпечує значне зменшення затрат праці на спорудження підстанції, витрат основних будівельних матеріалів, тривалості будівництва та площі забудови(від 1,5 до 3 раз). Ця ефективність отримана за рахунок максимального перенесення будівельних і монтажно-налагоджу-вальних робіт з будівельного майданчика на завод-виготовлювач і застосування наступних технічних рішень – уникнення використання вимикачів на боці високої напруги, складних заглиблених фундаментів, окремо поставлених громовідводів і прожекторних опор, шинних і лінійних порталів; уникнення або значного зменшення кабельних каналів. Роботи при спорудженні підстанцій КТПБ фактично зводяться до монтажу і з’єднання шинами і кабельними комунікаціями окремих блоків заводського виготовлення, які встановлюються на фундаментах поверхневого типу.
Ще більш ефективним напрямком індустріалізації спорудження підстанцій є застосування транспортабельних блочних пристроїв (ПТБ), які являють собою металевий блок-бокс із вмонтованим електричним і допоміжним обладнанням, який оснащений системами вентиляції, електроопалення і освітлення. Зовнішні конструкції ПТБ являють собою металеві тришарові панелі з теплоізоляційними шарами з пінополіуретану. Промисловістю освоєний масовий випуск ПТБ для монтажу ЗРП 6/10 кВ підстанцій 110 – 220 кВ, акумуляторної для підстанцій 110 кВ, компресорної для підстанцій 110 – 500 кВ.
Застосування ПТБ дозволяє відмовитись від спорудження традиційних будівель, використовуючи відповідний комплект ПТБ розміром 3х12 м.
Лекція № 9. Технологія монтажу силових трансформаторів
Обсяг і послідовність робіт з монтажу залежать від особливості конструкції конкретного типу трансформатора й від конструктивних особливостей основних комплектуючих вузлів трансформаторів (системи охолодження, пристрою перемикання напруги під навантаженням, виду захисту оливи, типів високовольтних вводів).
Транспортування й розвантажування трансформаторів
Трансформатори підстанцій з номінальною напругою 110-220 кВ, доставляють до місця установки з демонтованими складовими частинами (радіаторами, вводами 350220 кВ, розширниками й ін.) на залізничних транспортерах.
Перед розвантажуванням перевіряють зовнішнім оглядом стан бака й складових частин трансформатора: перевіряють відповідність і стан кріплення бака до транспортера, співпадання контрольних міток на баці трансформатора й на площадках транспортера, відсутність вм’ятин й інших ушкоджень. Всі ущільнення й пломби на засувках, кранах і пробках повинні бути цілі. На баці й транспортері не повинно бути слідів протікання оливи. Зовнішнім оглядом перевіряють також цілісність оливо наповнених вводів трансформаторів струму, що транспортують окремо, радіаторів і розширника, інших вузлів і деталей трансформатора. У випадку заповнення бака трансформатора азотом фіксується тиск за манометром, установленим на спеціальному вентилі.
Трансформатор розвантажують залізничним краном вантажопідйомністю 100-150 т на постійне місце встановлення або проміжного складування.
Попередні роботи
Перед початком роботи з монтажу вивчають експлуатаційну документацію, проект впровадження робіт (ППР), протоколи й акти, складені на транспортування, зберігання й розвантаження трансформатора. Роблять попередню оцінку герметичності бака трансформатора. При цьому в трансформаторах, оснащених азотним захистом, перевіряють наявність надлишкового тиску азоту в над оливному просторі, у герметично закритих трансформаторів – наявність вакууму в баці. Для цього злегка послабляють яку-небудь заглушку, попередньо очищену, на кришці бака трансформатора: при наявності надлишкового тиску або вакууму буде чути шиплячий звук. Після перевірки заглушку знову щільно закривають.
У випадку відсутності надлишкового тиску або вакууму створюють у баці надлишковий тиск шляхом подачі в над оливний простір азоту за ДСТ 9293-84, якщо він був заповнений азотом, або сухого повітря з температурою крапки роси не вище мінус 500. При наявності надлишкового тиску трансформатор перевіряють на герметичність. Якщо через 3 години тиск знизиться не більше ніж на 2 кПа (0,02 кгс/мм2 ), трансформатор уважають герметичним.
Визначають пробивну напругу й вологовміст оливи , взятої з бака трансформатора 110-220 кВ і бака контактора, вбудованого в бак трансформатора пристрою РПН. Пробивна напруги оливи в баці повинна бути не нижчою за 55 кВ, у баці контакторів – не нижчою за 50 кВ. Вологовміст у баці трансформатора й баці контактора – не більше 0,0025%. Вимірюють тангенс кута діелектричних втрат оливи, узятої з бака трансформатора.
До початку монтажу трансформаторів роблять перевірку комплектуючих вузлів і деталей, що транспортують окремо або на трансформаторі.
Висовольтні вводи 110-220 кВ установлюють вертикально на стійках, очищають від бруду, а порцелянові покришки протирають спиртом (ДЕРЖСТАНДАРТ 8314-77), перевіряють відсутність ушкоджень покришок і оливо розширювача, а також цілісність всіх пробок.
У герметичних вводів перевіряють справність кранів і манометрів, а у вводів 220 кВ, крім цього, оглядають спеціальні бачки тиску, у яких установлюють компенсатори (сильфони), а також гнучку мідну трубку з відпаленої міді, що з’єднує порожнини вводу і бачка тиску. Перевіряють якість з’єднання гнучкої трубки з вводом і бачком тиску. Звертають увагу на відсутність слідів протікання оливи.
У негерметичних вводів перевіряють рівень оливи в оливопоказувачі, що при температурі 15-200С повинен дорівнювати 0,5-0,6 висоти скла. Якщо рівень вищий, зливають оливу через оливо відбірний пристрій, попередньо викрутивши пробку для виходу повітря з розширника.
Тиск оливи в герметичному вводі регулюють за кривими залежностей допустимого тиску від температури навколишнього середовища, що додаються до технічної документації на вводи підприємством виробником. При підвищеному тиску відкривають вентиль, передбачений на сполучній втулці вводу для регулювання тиску й приєднання манометра для контролю тиску оливи у вводі та установлюють за манометром необхідний тиск. При зниженому тиску приєднують до вентиля через штуцер насос, попередньо заповнений оливою, що повинна надходити з насоса під час приєднання.
Відкривають вентиль за манометром, установлюють тиск дещо вищий, ніж потрібно із кривої нормального тиску, закривають вентиль, від’єднують насос, потім знову відкривають вентиль і доводять тиск до нормального. Доливають вводи сухою дегазованою оливою із пробивною напругою не меншою за 50 кВ.
Вимірюють опір
ізоляції й tg
вводів 110(220) кВ при навколишній температурі
не нижчій 100С.
При температурі нижчій 100С
вводи встановлюють у тимчасове наметове
приміщення й прогрівають їх від установки
“Суховій”
до температури 20-250С.
Прогрів здійснюють таким чином, щоб
потік гарячого повітря не був спрямований
безпосередньо на порцелянову покришку
вводу, а швидкість прогріву не перевищувала
5-70С
в годину; при прогріві герметичних
вводів із виносними бачками відкривають
вентилі, що перекривають порожнини
вводу й бачка тиску.
Високовольтні вводи до 35 кВ включно, що транспортують окремо, очищають від бруду й вологи зовнішні й внутрішні поверхні, протирають спиртом, перевіряють цілість порцелянових частин і випробовують підвищеною напругою частотою 50 Гц протягом 1 хв. Випробування проводять при зануреній нижній частині вводу в суху трансформаторну оливу. При цьому внутрішню порожнину вводів 27,5 й 35 кВ заповнюють оливою. Величини випробувальних для вводів із номінальною напругою 6; 10; 27,5;й 35 кВ приймають рівними відповідно 32; 42; 80 і 95 кВ.
Радіатори трансформаторів транспортуються окремо, промитими й випробуваними на заводі виготовлювачі, з герметизованими патрубками й пробками. Перед монтажем радіатори промивають і випробовують у тому випадку, якщо в процесі транспортування порушені їхня герметичність або виявлені ушкодження.
Монтаж трансформаторів 110 кВ роблять у наступній послідовності:
1. Монтують систему охолодження, розширник і вивідну трубу. Для цього на трансформаторі встановлюють кронштейни, на яких закріплюють минулу ревізію й перевірені вентилятори. Знімають із закритих радіаторних кранів заглушки, перевіряють відсутність протікання оливи, цілість ущільнюючих гумових прокладок, очищують фланці, після чого встановлюють перевірений і випробуваний радіатор автокраном, вантажопідйомністю 3-5 т.
Спочатку встановлюють радіатори, розташовані під розширником, потім перевірені й випробувані розширник і вивідну трубу, після цього навішують інші радіатори й монтують підготовлений і випробуваний термосифонний фільтр.
2. Установлюють газове реле й термосигналізатори. На трансформаторі без спеціальних захистів оливи або з азотним захистом газове реле, перевірене й випробуване, установлюють на трубопроводі, що з’єднує розширник з баком трансформатора, з кутом підйому трубопроводу 2-40 у сторону розширника.
На трансформаторі із плівковим захистом, для запобігання поширення газу в розширник при невеликих газовиділеннях, патрубок, що з’єднує розширник з газовим реле, розташовують із ухилом убік розширника.
Перевіряють термосигналізатори й налагоджують їхню контактну системуЖ, потім корпус приладу закріплюють на баці у вертикальному положенні, а термобалон занурюють на кришці бака в гніздо, заповнене трансформаторною оливою.
3. Установлюють висовольтні вводи 110 кВ. Перед монтажем перевірені й випробувані вводи ставлять у вертикальне положення в стійках, розташованих поблизу трансформатора. У нижній ізолятор вводу закріплюють екран. Через струмоведучу трубу пропускають капроновий канатик для підйому гнучкого відводу обмотки; при цьому верхній кінець капронового канатика тимчасово кріплять на вводі.
До установки вводів на трансформаторі монтують кожух з перевіреними убудованими трансформаторами струму, з яких попередньо зливають оливу, а на верхніх фланцях кожухів наклеюють гумові прокладки.
Після стропування й виведення вводу зі стійки на нижній порцеляновий ізолятор надягають ізоляційний бакелітовий циліндр, і ввід підводять по можливості точніше до місця установки. Нижній кінець капронового канатика закріплюють за відвід, що обережно протягують через струмоведучу трубу. Після протягування вільної частини гнучкого відводу в трубу, повільно опускають ввід в бак трансформатора й одночасно протягують відвід. Ввід на фланці кожуха вбудованого трансформатора, а відвід закріплюють у вводі штифтом.
4. Установлюють газовідвідні труби, попередньо випробувані гарячою оливою при температурі 70-900С під тиском 300-400 кПа (3-4 кгс/мм2) протягом 1 год. із використанням фільтр-преса.
5. Зливають оливу в бак трансформатора. Для цього нагріту до температури не нижче + 100С оливу подають зі швидкістю не більшою за 3 т/г у бак через патрубок, розташований у верхній частині трансформатора, або через розширник. Подачу оливи роблять через оливопідігрівач і фільтр, або через оливо насос, якщо оливу доливають. За оливопоказувачем розширника встановлюють рівень оливи, що відповідає температурі оливи в баці.
Заповнюють радіатори й й термосифонні фільтри оливою. Після 12 годин відстою оливи перевіряють наявність повітря в баці й складових частинах трансформатора. Доливку трансформатора роблять у випадку, якщо після випуску повітря рівень оливи в розширнику понизиться нижче необхідного.
6. Випробовують трансформатор на щільність оливи. Для цього від’єднують повітроосушувач й у його місці на патрубок розширника ставлять тимчасову заглушку. У над оливний простір розширника подають азот або повітря з температурою точки роси не вище мінус 500С від установки “Суховій” з надлишковим тиском 10 кПа (0,1 кгс/мм2) і витримують протягом 3 годин.
7. Монтують силові й контрольні кабелі. На трансформаторі встановлюють розподільну клемну шафу (ШР) і шафу автоматичного керування дуттям (ШД). До шафи ШР підводять контрольні кабелі від вбудованих трансформаторів струму, газового реле, термосигналізаторів, укладені в металеві рукави й прокладені на трансформаторі. До приводу РПН силові й контрольні кабелі прокладають безпосередньо із щита керування, без проміжних клемних шаф.
Особливості монтажу трансформаторів 220 кВ.
Технологія монтажу складових частин трансформаторів 220 кВ має відмінні риси від технології монтажу трансформаторів 110 кВ, пов’язані з установкою вводів 220кВ та підготовкою оливи.
Монтаж складових частин починають із установки вводів 220 кВ. Монтаж їх так само, як і вводів 110 кВ, роблять без зливу оливи.
На трансформаторах 220 кВ установлюють в основному з нахилом, тому для правильного контролю рівня оливи у вводі його встановлюють так, щоб оливопоказувач перебував у площині, перпендикулярній площині нахилу вводу. Для перевірки правильності установки вводів зливають оливу з бака трансформатора через зливальний кран, при цьому трансформатор попередньо нагрівають до температури 50-600С оливо підігрівачем, або постійним струмом від випрямної установки. В останньому випадку до прогріву встановлюють тимчасові вводи, до яких приєднують виводи обмотки ВН, вимірюють струм і втрати неробочого ходу трансформатора, а також перевіряють рівень оливи в баці, що повинен бути нижчим кришки бака не менш ніж на 300 мм.
Після зливу оливи із трансформатора відкривають оглядові люки й перевіряють правильність установки вводів, відсутність ушкоджень видимих вузлів і деталей активної частини, справність ізолюючих вузлів. Перевіряють розташування екрана й циліндра щодо осі вводу. Контролюють ізоляційні відстані, які повинні бути не меншими: 20 мм – між екраном вводу 220кВ й елементом активної частини, а також бакелітовими циліндрами; 20 мм – між циліндром вводу й обмоткою, а так само ізоляційною перегородкою, якщо немає інших вказівок в експлуатаційній документації.
До випробування бака на герметичність установлюють також вводи 6-35 кВ, підключають до них гнучкі відводи обмоток, закривають всі люки бака заглушками з гумовими ущільненнями, монтують засувки й крани, установлюють технологічний оливопоказувач для контролю рівня оливи в баці, а так само стрілочний вакуумметр. Після цього приєднують вакуумний трубопровід і оливо провід до запірних вентилів, розташованим у верхній частині бака. Для того, щоб у процесі вакуумування від різниці тисків не ушколилися окремі деталі й вузли, до вакуумування з’єднують вакуумним трубопроводом бак трансформатора з надоливним простором бака контактора вбудованого РПН і порожниною між захисною діафрагмою контактора й транспортною заглушкою.
Термосифонний фільтр і повітроосушувач при підготовці до встановлювання розбирають, оглядають, промивають чистою сухою трансформаторною оливою. Термосифонний фільтр збирають і випробовують на герметичність шляхом подачі трансформаторної оливи під надлишковим тиском 200 кПа (2 кгс/мм2) протягом 30 хв. Потім у фільтр засипають сухий очищений від пилу силікагель або активний окис алюмінію типу А-1 і промивають сухою оливою із застосуванням фільтр-преса до видалення з оливи механічних домішок. Якщо термосифонний фільтр після промивання не відразу встановлюють на трансформатор, його герметизують заглушками. Повітроосушувач після промивання просушують і збирають: установлюють скло в оглядовому вікні, у патрон і циліндр засипають попередньо просушений і просіяний силікагель, у гідравлічний затвор заливають чисту суху трансформаторну оливу до нормального рівня в оливопоказувачі.
Газове реле
(ПГЗ-22, РГ43-66) перед установкою на
трансформатор випробовують на
герметичність оливою, нагрітою до
70-900С,
при надлишковому тиску 100 кПа (1 кгс/мм2)
з використанням фільтр-преса протягом
20 хв. Після випробування електричної
міцності ізоляції підвищеною напругою
1 кВ протягом 1 хв. перевіряють основні
технічні дані газового реле: спрацьовування
на сигнал повинне відбуватися при
зниженні оливи в камері реле на 400
мм3
20%,
на відключення – при зниженні рівня
оливи до нижньої точки вхідного отвору
для виходу оливи. Установку реле РГЧЗ-66
по швидкості регулюють у межах 0,6-1,2 м/с
залежно від потужності трансформатора.
Монтаж трансформатора
Після підготовки складових частин приступають до монтажу трансформатора. Монтаж складових частин роблять без ревізії активної частини, якщо при транспортуванні, зберіганні й розвантаженні не було порушень, які могли б привести до ушкоджень усередині бака трансформатора. У випадку виявлення порушень перед установкою складових частин роблять ревізію, що включає сукупність робіт розкриття, перевірки, усунення замічених несправностей і герметизації активної частини трансформатора.
Через те, що ізоляція трансформатора дуже гігроскопічна, вологе повітря, проникаючи в бак, приводить до її зволоження. Щоб уникнути цього в період розгерметизації бака трансформатора, вживають наступних заходів.
Насамперед, роботи організовують так, щоб у період розгерметизації бака трансформатора (від моменту розкриття якої-небудь заглушки, що відкриває доступ повітря в бак трансформатора, до його герметизації) був по можливості меншим. Із цією метою розробляють детальний план-графік монтажу складових частин, передбачають безперервну роботу монтажного персоналу, ретельно готовлять технологічне устаткування й інструмент, розставляють складові частини в місцях, зручних для їхнього підйому автокраном й установки на трансформаторі. Крім цього, приймають спеціальні заходи щодо захисту ізоляції від зволоження. Ефективним способом захисту ізоляції в період розгерметизації трансформатора є спосіб примусової подачі в бак глибоко осушеного повітря. При установці складових частин глибоко осушене повітря подають безупинно в бак трансформатора протягом усього періоду розгерметизації. Складові частини встановлюють по одній, по черзі розкриваючи монтажні люки й заглушки. Розкриті люки й заглушки до установки прикривають брезентом, запобігаючи прямому попаданню вологи з навколишнього повітря, особливо у вітряну погоду.
Якщо природні умови не дозволяють роз герметизувати бак, то перед розгерметизацією трансформатора його підігрівають оливо підігрівачем. При цьому холодну оливу подають у оливо підігрівач через нижній зливальний кран бака, нагрівають до температури не вище 800С і через верхній кран оливо насоса подають назад у бак. Прогрів закінчують при досягненні температури верхніх шарів оливи 50-600С.
Лекція№10. Силове електрообладнання.
Загальні відомості.
З усієї кількості електричної енергії, яка виробляється в світі, 60% перетворюється в механічну енергію при допомозі електроприводів різних типів і призначень. В нашій країні біля 50% усієї електроенергії, що виробляється, споживає електропривод з короткозамкненими асинхронними двигунами.
Нові розробки і теоретичні дослідження в області електроприводу в нійблищі роки дозволять створити нове покоління електроприводів, які будуть забезпечувати високу якість системи електроприводу і в першу чергу її високу заводську готовність, комплектну поставку, сервісне обслуговування, понижені масогабаритні питомі показники. В свою чергу досягнення фізики твердого тіла значне покращення характеристик магнітних матеріалів, дослідження і практичне використання зверхпровідності, досягнення хімії і д.т. дозволять в найблищому майбутньому суттєво покращити характеристики основних засобів автоматизованого електроприводу – двигунів, перетворювачів, високовольтної і низьковольтної апаратури, електронного обладнання і інформаційної та комп’ютерної техніки.
Нище привдені деякі найбільш важливі вимоги, які відносяться до основної складової будь-якого приводу, а саме до елетродвигунів.
Електоодвигуни і апарати повинні бути вибрані і встановлені таким чином, щоби вони були доступні для огляду і заміни, а також при можливості для ремонту на місці встановлення. Якщо установка включає в себе електродвигуни і апарати масою 100 кг і більше, то повинні бути передбачені приспособлення для їх такелажу .
Обертові частини електродвигунів і частини, які з’єднують електродвигуни з механізмами (муфти і шківи) повинні мати огородження від випадкових дотиків.
Електродвигуни повинні бути вибрані та встановлені таким чином, щоби була усунена можливість попадання на їх обмотки і струмоз’ємні пристрої води, масла, емульсії і т.д., а вібрація обладнання, фундаментів і частин будівель не перевищувала допустимих значень.
Шум, який створюється електродвигуном разом з мезанізмом, що ним приводиться в рух, не повинен перевищувати рівень, який допускається санітарними нормами.
Синхронні електричні машини потужністю 1 МВт і більше повинні мати електричну ізоляцію одного із стоякових підшипників від фундаментної плити для запобігання утворення замкнутого кола струму через вал і підшипники машини. При цьому для синхронних машин повинні бути ізольовані підшипник з боку збудника і всі підшипники збудника. Оливопроводи цих машин повинні бути ізольовані від корпусів їх підшипників.
Кабелі і провідники, які під’єднуються до електродвигунів, що встановлені на віброізолюючих основах, на ділянці між рухомою і нерухомою частинами основи повинні мати гнучкі мідні жили.
Монтаж електричних машин.
До початку монтажу електричних машин і багатомашинних агрегатів загального призначення повинні бути перевірені: наявність і готовність до роботи підіймально-транспортних засобів в зоні монтажу електричних машин (готовність підіймально-транспортних засобів повинна бути підтверджена актами на їх випробування і приймання в експлуатацію); підібраний і випробуваний такелаж (лебідки, талі, блоки, домкрати); підібраний комплект механізмів, пристосувань, а також монтажних клинів і підкладок, клинових домкратів і гвинтових пристроїв (при способі встановлення без підкладок).
Електричні машини, які поставляються заводами в зібраному вигляді, на місці монтажу перед встановленням не повинні розбиратися. При відсутності впевненості в тому, що під час транспортування і зберігання машина після заводської зборки залишилася непошкодженою і незабрудненою, необхідність і ступінь розбирання машини повинні бути визначені актом, який складений компетентними представниками замовника електромонтажної організації. Робота з розбирання машини і наступного збирання повинна виконуватись відповідно до інструкції випускаючого заводу.
При проведенні випробувань після закінчення монтажу електричних машин, які були поставлені в розібраному вигляді або піддавались розбиранню, проміжки між сталлю ротора і статора, проміжки в підшипниках ковзання і вібрації підшипників, а також розбіг ротора в осьовому напрямку повинні відповідати значенням, які вказані в технічній документації випускаючого заводу. Визначення можливості включення машин напругою вище 1 кВ без сушки необхідно проводити також відповідно до вказівок випускаючого заводу.
Відповідальною операцією при монтажі електричних машин є підключення кабелю живлення до вивідного пристрою машини. Правильне і якісне виконання цього вузла в значній мірі визначає надійність експлуатації машини. Так як випускаючі заводи електричних машин не завжди враховували монтажні вимоги щодо підключення кабелю живлення: не враховувалися мінімально доступний радіус згину жили кабеля, розміри кабельних муфт і наконечників, то були розроблені вимоги для ВП електродвигунів змінного струму до 1 кВ загального призначення і електродвигунів змінного струму на 6 і 10 кВ. При прийманні і експлуатації електродвигунів цей документ дозволяє добитися створення конструкцій ВП, які задовільняють всі монтажно-механічні вимоги.
Перед монтажем електричної машини проводять її зовнішній огляд. Якщо електрична машина не має зовнішніх пошкоджень, то проводять очищення її внутрішніх частин. Для цього користуються стисненим повітрям. Попередньо перевіряють подачу через трубопровід сухого повітря. При продуванні ротор провертають вручну чим провіряють вільне обертання вала в підшипниках. Ззовні двигун протирають використовуючи нафту. Нафту використовують і для промивання підшипників ковзання. При промиванні підшипників необхідно також прокручувати ротор. Щоби не допустити залишків нафти в підшипниках, їх після змивання нафти промивають оливою.
Важливою операцією при монтажі електричних машин є вимірювання опору ізоляції. В електродвигунів постійного струму вимірюють опір ізоляції між якорем і котушками збудження (полюсами), перевіряють опір ізоляції якоря, щіток і котушок збудження по відношенню до корпуса. При вимірюванні опору ізоляції в електродвигуні, який під’єднаний до електромережі, необхідно від’єднати всі провідники, що підведені до електродвигуна від мережі і реостата. При вимірюванні ізоляції між щітками і корпусом, між щітками і колектором розміщують ізоляційні прокладки з міканіту, електрокартону, фібри, гумової трубки або іншого ізоляційного матеріалу.
В електродвигунів трифазного струму з короткозамкненим ротором проводять вимірювання тільки опору ізоляції обмоток статора по відношенню одна до одної і до землі (корпуса). Це можливо лише тоді, коли виведені всі шість кінців обмотки. Якщо ж виведені лише три кінці обмотки, то вимірювання проводяться тільки відносно землі (корпуса).
В електродвигунів з фазним ротором крім визначення опору ізоляціх обмоток статора по відношенню до землі і одної до другої, вимірюють опір ізоляції обмоток між ротором і статором, а також опір ізоляції щіток відносно корпуса (при цьому між кільцями і щітками повинні бути покладені ізолюючі прокладки).
Якщо опір ізоляції менший від необхідного, електродвигун піддають детальному огляду і виясняють чим викликаний низький опір. Якщо низький опір викликається незначними пошкодженнями ізоляції в таких місцях, де вона може легко бути відновлена, ремонт виконують при огляді на місці. У випадку ж серйозних пошкоджень ізоляції, особливо обмоток , електродвигун відправляють для ремонту на завод або в спеціальну майстерню чи на місце встановлення викликають електромонтерів-обмотчиків. Коли ж при огляді виясняється, що електродвигун не має пошкоджень ізоляції обмоток і прокладок та все ж опір ізоляції низький через її вологість, машину піддають контрольному прогріву або сушінню.
Методи стендової підготовки електричних машин дозволяють значно скоротити терміни виконання монтажних робіт на об’єкті. Ці методи знаходять все більш широке використання при монтажі машин великої потужності.
Після проведення перевірки, електродвигуни, які повністю підготовлені до включення в експлуатацію, доставляють до місця встановлення і здійснюють їх монтаж. Електродвигуни в залежності від потужності і вимог їх експлуатації можуть встановлюватися на підлозі, на спеціальних конструкціях, які прикріплені до міжповерхових перекрить на спеціальних фундаментах і стінах. Переміщення і піднімання невеликих електродвигунів (до 50 кг) для встановлення їх на низьких фундаментах і конструкціях виконують, як правило вручну. Переміщення і піднімання більш тяжких двигунів виконують талями чи поліспасами (блоками), а при можливості кранами чи іншими вантажопідіймальними механізмами.
Лекція№12
Електричні виміри при проведенні електромонтажних робіт.
Загальні вимоги.
1. Всі елетровимірювальні прилади, які встановлюються в електричних колах, повинні мати пристосування для пломби з клеймом споживача або органу відомчого нагляду.
Електровимірювальні прилади, які при цьому встановлюються повинні задовільняти наступні основні вимоги:
1.1. встановлюваня електровимірювальні прилади повинні бути класу точності 1 – 2,5.
Прилади з безнулевою шкалою, а також амперматри підстанцій, розділю-ючих пристроїв і електродвигунів можуть бути класу точності 4.
Клас точності шунтів, додаткових опорів і вимірювальних трансформаторів повинні бути на нижче:
для класу точності приладу
Клас приладу |
Клас шунта чи додаткового опору |
Клас вимірювальних трансформаторів |
1 |
0,5 |
0,5 |
1,5 |
0,5 |
0,5(1*) |
1,5 |
0,5 |
1(3*) |
4 |
– |
3 |
Границі вимірювання приладів повинні вибиратися з врахуванням можливих найбільших довготривали відхилень вимірюваних параметрів від номінальних величин.
Під’єднання струмових обмоток електровимірювальних приладів і пристроїв захисту до вторинних обмоток трансформаторів струму, від яких живляться кола розрахункових лічильників повинні виконуватися з дотриманням наступних вимог:
а) Під’єднання струмових обмоток лічильників до вторинних обмоток трансформаторів струму слід проводити сумісно з електровимірювальними приладами і з пристроями захисту.
б) Порізне під’єднання розрахункових лічильників допускається лише у випадках, коли їх сумісне під’єднання приводить до підвишення похибки, допустимої для трансформаторів струму класу точності 0,5 або до вимірювання характеристик пристроїв релейного захисту.
в) При під’днанні лічильників, які служать для розрахунку між енергосистемою і споживачем до трансформаторів струму сумісно з електровимірювальними приладами і пристроями захисту повинна бути передбачена можливість пломбевання кіл розрахункового лічильника для запобігання порушення кіл обліку.
г) При необхідності розділення приладів, які під’єднуються за умовами похибки трансформаторів струму, рекомендується групувати лічильники з електровимірювальними приладами і окремо пристрої захисту.
На підстанціях без постійного чергування персоналу допускається не встановлювати показуючих приладів, проте в цих випадках повинні бути передбачені місця для під’єднання контрольних приладів.
Вимірювання струму.
Вимірювання змінного струму повинно проводитись;
1. В колах всіх напруг, де воно необхідне, для систематичного контролю технологічного процесу.
2. В колах напругою вище 1000В, якщо трансформатори струму необхідні і для інших цілей.
3. В колах напругою до 1000 В для вимірювання загального струму незалежно від кількості під’єднаних споживачів; вимірювання струму кожного окремого електроспоживача допускається в залежності віж його призначення і відповідальності.
4. В колах силових трансформаторів потужністю 1000 кВА і більше.
В колах дугогасячих котушок, які служать для компенсації ємнісних струмів в мережі, повинна бути передбачена можливість під’єднання реєструючого або переносного амперметра.
У випадках, коли за технологічними умовами необхідно реєструвати величини струмів, слід встановлювати реєструючі амперметри.
Вимірювання постійного струму повинно проводитися в колах:
1. Генераторів постійного струму і ртутних випрямлячів.
2. Акімуляторних батарей.
3. Збудження синхронних генераторів, компенсаторів і елетродвигунів з машинним збудженням, а також у випадках, коли це необхідно за умовами технологічного процесу.
Для вимірювання змінного трифазного струму слід, як правило, застосовувати один амперметр.
Три амперметри повинні встановлюватися для синхронних генераторів потужністю 15000 кВА і більше, а також в колах, в яких можливий довготривалий нерівномірний режим роботи:
1. Лінії з пофазним керуванням.
2. Лінії для сумісного живлення стлового і освітлювального навантаження, якщо величина останнього більша 15 – 20% загального навантаження.
3. Лінії живлення електропечі, якщо три амперметра необхідні для контролю технологічного процесу.
Трансформатори струму повинні вибиратися з врахуванням можливих перевантажень електродвигунів і ліній і лише при цьому до них можуть підключатися амперметри. Коефіцієнт трансформації трансформаторів струму, який встановлюється в цих колах, повинен вибиратися за струмом можливого довготривалого перевантаження кола.
В колах де можливі недовготривалі поштовхи струму (електродвигуни з короткозамкненим ротором, трансформатори і інші) повинні передбачатися амперметри з перевантажевальними шкалами. При цьому коефіцієнт трансформації трансформаторів струму слід вибирати за робочим струмом, який відповідає номінальному навантаженню даного кола.
Амперметри постіного струму повинні мати двосторонні шкали, якщо в колах, в яких вони встановленя можливе перетікання струм в двох напрямках.
В установках змінного струму допускається застосовувати амперметри як для безпосереднього включення так і для включення через вимірювальні трансформатори. При встановленні амперметрів в розподільних пристроях допускається включати їх безпосередньо в розриви шин або провідників.
Включення амперметрів прямого включення безпосередньо в розтин шин напругою до і вище 1000 В без трансформаторів струму рекомендується проводити у випадках, коли останні не вимагаються для інших цілей (для обліку електроенергії, релейного захисту) і для даного кола необхідне лише вимірбвання величини струму.
Безпосереднє включення амперметрів в колах напругою вище 1000 В допускається при дотриманні наступних умов:
1) Амперметри повинні бути розміщені таким чином, щоб була забезпечена безпека обслуговуючого персоналу і зручність спостереження показів приладів, при цьому їх експлуатація повинна проводитися відповідно до діючих правил з техніки безпеки при експлуатації електроустановок напругою вище 1000 В.
2) Амперметри повинні бути ізольовані від землі шляхом встановлення їх на ізоляторах для відповідних напруг, або ж безпосередньо на ділянці шин між сусідніми ізоляторами і повинні бути забезпечені віддалі між амперметром, сусідніми фазами і заземляючими конструкціями, які відповідають даній напрузі.
3) цоколі амперметрів повинні бути пофарбрвані в червоний колір, а на шкалах приладів повинні бути нанесені попереджуючі знаки.
Для
наглядності показів амперметрів
допускається їх включення на різницю
струмів двох фаз або під’єднання до
паралельно з’єднаних вторинних обмоток
двох осердь трансформаторів струму.
При цьому шкали амперметрів повинні
бути відградуйовані з коефіцієнтом
трансформації трансформатора струму,
зменшеному в першому випадку в
раз, а в дрегому випадку в 2 рази.
В електроустановках постійного струму допускається застосовувати амперметри як для прямого включення, так і для включення при допомозі зовнішніх шунтів.
У випаду необхідності (при надзвичайео великих величинах вимірюваного струму, або в колах напругою вище 500 В) включення амперметрів може проводитись через спеціальні трансформатори постійного струму.
При напрузі кола вище 500 В амперметри прямого включення повинні бути розташовані таким чином, щоб була забезпечена безпека їх обслуговування.
Вимірювання напруги і контроль ізоляції.
Вимірювання напруги повинно проводитися:
1. На всіх секціях збірних шин всіх напруг як постіного так і змінного струму, які можуть працювати окремо. При цьому допускається встаонлення одного вольтметра з перемикачем на декілька точок вимірювання.
На підстанціях напругу можна вимірювати лише на стороні низької напруги, якщо встановлення трансформаторів напруги на стороні високої напруги на вимагається для інших цілей.
2. В колах генераторів як постійного так і змінного струму, синхронних компенсаторів, а також в окремих випадках в колах крупних агрегатів спеціального призначення (наприклад, агрегатів системи генератор двигун і т.д.)
3. В колах збудження синхронних машин потужністю від 1000 кВт і більше, які не мають глухого (внутрішнього) під’єднання кіл збудження.
4. В колах акумуляторних батарей.
Реєстрація величини напруги повинна проводитися, як правило, на збірних шинах основних напруг електростанцій потужністю 12 тис. кВт і більше і на шинах вищої напруги крупних підстанцій. В контрольних точках енергосистем вольтметри повинні бути класу точності 1,0.
В мережах трифазного струму вимірювання напруги одним вольтметром проводиться в наступних випадках:
1. При напрузі вищій 1000 В з великими струмами замикання на землю. При цьому вимірюються три міжфазні напруги з перемиканням.
2. При всіх напругах, з малими струмами замикання на землю – одна міжфазна напруна.
3. При напрузі до 1000 В із заземленою нейтраллю – одна міжфазна напруга.
Реєструючі вольтметри без прискореного запису повинні включатися для контролю тільки одної міжфазної напруги.
Пристрої контролю ізоляції повинні передбачатися в мережах з малими струмами замикання на землю напругою 1000В, в електроустановках до 1000 В з ізольованою нейтраллю і в електроустановках постійного струму з ізольованою середньою точкою. Вони можуть виконуватися як при допомозі показуючи приладів так і на релейному принципі (світлозвукова сигналізація) а також комбіновано.
Кількість, розташування та виконання пристроїв контролю ізоляції повинно визначатися, виходячи із забезпечення виявлення замикань на землю при ізольованій роботі і зв’язках через трансформатори при з’єднанні обмоток “зірка-трикутник”, зручності відшуковування “землі” з врахуванням наявності постійного чергування персоналу під застосування діючої при замиканнях на землю викликаючої сигналізації або викликаючої телесигналізації, а також селективної сигналізації або захисту.
Пристрої контролю ізоляції в мережах напругою до 1000 В і в мережах постійного струму повинні дозволяти оцінювати величину опору ізоляції, а в необхідних випадках забезпечувати світлозвукову сигналізацію, яка діє при зниженні рівня ізоляції нижче встановленої величини.
В невідповідальних колах постійного струму контроль ізоляції допускається здійснювати за допомогою двох вольтметрів, які періодично включаються між кожним полюсом і землею. Влаштування світлозвукової сигналізації в цих випадках допускається не передбачати.
Контроль ізоляції кіл збудження синхронних генераторів, компенсаторів і електродвигунів допускається проводити за допомогою одного вольтметра, який періодично включається між кожним із полюсів і землею. Один вольтметр з переключенням на необхідне число точок вимірювання допускається використовувати для контролю ізоляції кіл збудження декількох машин.
Для під’єднання вольтметрів контролю ізоляції повинні застосовуватися трифазі чотири і п’ятистержневі і однофазні трансформатори. Обмотка вищої напруги трансформаторів повинна бути з’єднана в зірку із заземленням нулевої точки.
Для сумісного
живлення кіл контролю ізоляції і кіл
інших вимірювальних приладів від одного
трансформатора, останній повинен мати
дві вторинні обмотки: одна з них повинна
бути з’єднана в зірку (з фазною напругою
В,
друга – у відкритий трикутник(з фазною
напругою
В).
Вимірювання потужності.
Вимірювання потужності повинно проводитисяв колах:
1) Генераторів активної і реактивної
На генераторах потужністю 100 МВт і більше вольтметри повинні бути класу точності 1,0.
2) Трансформаторів і ліній, які живлять власні потреби електростанцій напругою 3 кВ і вище – активної.
3) підвищуючи трансформаторів електростанцій (за виключенням тих що працюють в блоці з генератором) – активної і реактивної (збоку низьких і середніх напруг.
4) трансформаторів напругою 110 кВ і вище – активної і реактивної і напругою до 110 кВ – активної.
Крім того, вимірювання активної і реактивної потужності повинні проводитися на крепних підстанціях, де для повсякденного контролю режимів мережі необхідне вимірювання перетоків потужностей; при періодичному сезонному контролі режимів мережі на підстанціях повинна передбачатися можливість під’єднання переносних приладів. В колах, в яких напрямок електроенергії може змінюватися, повинні застосовуватися ваттметри з двосторонньою шкалою.
Вимірювання частоти.
Вимірювання частоти повинно проводитися:
1) На кожній секції шин генераторної напруги електростанцій.
2) На кожній системі шин генераторної напруги електростанцій з розподілом енергії тільки на повишеній напрузі.
3) В точках можливого розділення енергосистеми на несинхронно працюючі частини.
Реєструючи частотоміри повинні встановлюватися на диспетчерських пунктах енергосистеми і на електростанціях потужністю 50 МВт і більше, а також на електростанціях 6 МВт і більше, які працюють ізольовано.
При можливості окремої роботи генераторів електростанцій реєстрація частоти повинні проводитися на шинах кожної з її частин, які працюють несинхронно.
Похибка реєструючи частотомірів повинна бути не більше 0,25 Гц, а на диспетчерських пунктах енергосистем і на електростанціях, які приймають участь в регулюванні потужності, не більше 1 Гц.
Вимірювання при синхронізації.
Для вимірювання при точній синхронізації повинні передбачатися наступні електровимірювальні прилади, які встановлюються на загальному щитку:
два вольтметри (або двійний вольтметр).
синхроноскоп або нулевий вольтметр.
два частотоміри (або двійний частотомір).
Для включення генератора на паралельну роботу методом самосинхронізації необхідно визначати частоту збудженого генератора.
Встановлення електровимірювальних приладів.
Встановлення електровимірювальних приладів повинно проводитися в пунктах, звідки ведеться керування апаратами головного кола.
Крім того, електровимірювальні прилади допускається встановлювати в пунктах, звідки ведеться регулювання технологічного процесу.
Нормальні щитові прилади рекомендується встановлювати на висоті 1,2 – 2,2 м. Електровимірювальні прилади високої точності або прилади з дрібною шкалою рекомендується розташовувати на висоті не більше 1,7 м.
Реєструючи прилади рекомендується встановлювати таким чином, щоби їх горизонтальні осі знаходилися на висоті від 0,6 до 2 м.
Корпуси електровимірювальних приладів, які встановлюються на заземлених металевих конструкціях, заземленню не підлягають.
Облік електроенергії.
Область застосування. Визначення.
Вимоги до обліку електроенергії в електроустановках, житлових будинках і громадських закладах містяться в “Правилах влаштування електроустановок”.
Облік електроенергії поділяється на розрахунковий і технічний (контрольний).
Розрахунковим обліком електроенергії називається облік виробленої, а також відпущеної споживачам електроенергії для грошових розрахунків за неї.
Лічильники, які встановлюються для розрахункового обліку називаються розрахенковими лічильниками.
Технічним (контрольним) обліком електроенергії називається облік для контролю витрат електроенергії всередині електростанцій, підстанцій, підприємств, в будівлях, квартирах і т.п.
Лічильники, які встановлюються для технічного обліку надалі будем називати контрольними лічильниками.
Загальні вимоги.
Облік активної електроенергії повинен забезпечити визначення кількості енергії:
1) Виробленої генераторами електростанцій.
2) Спожитої на власні потреби електростанцій і підстанцій.
3) Виданої електростанціями в розподільчі мережі.
4) Переданої в інші енергосистеми або отриманої від них.
5) Відпущеної споживачам і приналежної до оплати.
Крім того, облік активної електроенергії повинен забезпечувати можливість контролю за дотриманням споживачами заданих їм режимів споживання і балансу електроенергії, встановлення питомих норм витрат електроенергії і проведення госпрозрахунку.
Облік реактивної електроенергії повинен забезпечувати можливість визначення кількості реактивної електроенергії:
1) Виробленоїгенераторами електростанцій.
2) Виробленої синхронними компенсаторами енергосистеми або батареями конденсаторів.
3) Отриманої енергосистемою або переданої в інші енергосистеми.
4) Отриманої від енергосистеми промисловими і прирівняними до них підприємствами, а також виробленої компенсуючими установками цих підприємств.
Облік активної і реактивної електроенергії повинен забезпечувати також можливість визначення коефіцієнта потужності в різних елементах енергосистеми і в споживачів при потужності їх електроустановок 100 кВА і більше.
Лічильники для розрахунку енергопостачаючої організації з промисловими споживачами електроенергії слід встановити на межі розділення мережі енергопостачаючої організації ї споживача.
Пункти встановлення лічильників.
Розрахункові лічильники активної електроенергії на електростанціях повинні встановлюватися:
1) Для кожного генератора – з таким розрахунком, щоби враховувалася вся виробдена генератором електроенергія.
2) Для кожного підвищуючого трансформатора – з боку середньої і високої напруги; при реверсивній роботі встановлюються два лічильника із стопорами.
При відсутності окремих трансформаторів струму для обліку з боку середньої і високої напруги лічильники повинні встановлюватися з боку трансформатора, до якого підведено генераторна напруга.
3) для всіх ліній генераторної напруги. При реверсивній роботі – на кожній лінії два лічильника із стопорами.
4) Для ліній міжсистемного зв’язку – два лічильника із стопорами (з двох кінців лінії).
При наявності відгалужень на інші енергосистеми – по два лічильника із стопорами на вводах в підстанції цих енергосистем.
Якщо від ліній або трансформаторів споживачів живиться ще декілька електроустановок, то лічильники повинні встановлюватися додатково на межі розділення мережі основного і інших споживачів.
5) Для всіх ліній живлення і трансформаторів власних потреб:
а) з боку високої напруги трансформаторів власних потреб: якщо трансформатори власних потреб електростанцій живляться від шин напругою 35 – 110 кВ і вище допускається встановлення лічильників з боку низької напруги трансформаторів;
б) на генераторах власних потреб; при паралельній роботі цих генераторів з енергосистемою – два лічильники зі стопорами.
Для ліній господарських потреб або сторонніх споживачів, під’єднаних до розподільчого пристрою власних потреб електростанцій або безпосередньо до об’єктів, які входять в номенклатуру власних потреб.
На електростанціях малої потужності (до 1000 кВт) лічильники активної електроенергії повинні встановлюватися або для генераторів і трансформаторів власних потреб, або для останніх і ліній живлення.
Лічильники активної електроенергії на підстанціях енергосистем повинні встановлюватися:
1) з боку низької напруги двообмоткових трансформаторів, крім того, і з боку середньої напруги.
2) Для кожної відхідної лінії електропередачі.
3) На трансформаторах власних потреб.
Розрахункові лічильники активної електроенергії, яка відпускається споживачам повинні встановлюватись:
1) У всіх випадках перебдачених вище.
2) На вводі лінії електропередачі в підстанцію споживача при відсутності зв’язку з іншою підстанцією енергосистеми або іншого споживача на напрузі живлення.
3) З боку високої напруги трансформаторів підстанції підприємства при живленні від неї електроприймачів інших споживачів або при наявності зв’язку даної підстанції із підстанцією іншого споживача на напрузі живлення; при відсутності трансформаторів струму відповідного класу точності на напругу 35 кВ і вище допускається встановлення лічильників з боку назької напруги трансформаторів.
4) З боку низької напруги силових трансформаторів, якщо останні з боку високої напруги під’єднані через вимикачі навантаження і відділювачі або роз’єднувачі і плавкі запобіжники.
5) На шинах підстанцій споживачів, якщо від одного трансформатора живляться електроприймачі декількох споживачів із самостійним розрахунком за елеектроенергію; допускається встановлювати один лічильник для обліку всієї енергії, яка відпускається споживачу для силового, освітлювального і інших навантажень.
Лічильники реактивної електроенергії повинні встановлюватися:
1) На електростанціях – для всіх генераторів потужністю 1000 кВт і більше.
2) На підстанціях енергосистем:
а) на обмотках середньої і низької напруги трансформаторних груп, в тих же ж елементах схеми, що і лічильники активної електроенергії, при відсутності трансформаторів струму відповідної точності лічильники з боку середньої напруги трансформаторів допускається не встановлювати;
б) на лініях електропередачі напругою 2 – 10 кВ у випадках, коли за лічильниками активної електроенергії цих ліній проводиться розрахунок з промисловими споживачами;
в) на підстанціях синхронних компенсаторів.
3) В промислових споживачів при розрахунку з ними за двоставочним тарифом:
а) в тих же елементах схеми, що ї лічильники активної електроенергії, за якими проводиться розрахунок з енергопостачаючою організацією;
б) на під’єднаннях батарей конденсаторів потужністю 100 кВт і більше, синхронних компенсаторів і синхронних електродвигунів, якщо споживання або віддача ними реактивної енергії враховується при розрахунку з підприємством за коефіцієнтом потужності;
в) в інших елеиентах схеми за рішенням споживачів.
Якщо з боку підприємства зі згоди енергосистеми проводиться віддача реактивної енергії в мережу енергосистеми, необхідно встановлювати два лічильника реактивної енергії із стопорами в тих елементах схеми, де встановлений розрахунковий лічильник активної електроенергії. У всіх інших випадках в цих елементах схеми повинен встановлюватися один лічильник реактивної енергії із стопором.
Правила влаштування електроустановок. Область застосування, ви
значення.
1. Правила влаштування електроустановок (ПВЕ) розповсюджуються на заново споруджувані електроустановки і електроустановки, які реконструюються з різними напругами до 500 кВ включно, за виключенням спеціальних електроустановок, у відношенні до яких ПВЕ обов’язкові в тій мірі, в якій вони не змінені спеціальними правилами.
Окремі вимоги даних Правил можна застосувати для діючих електроустановок, якщо це дає можливість спрощення електроустановки за рахунок демонтажу частини обладнання, а також коли витрати на реконструкцію окуповуються за рахунок зниження експлуатаційних витрат не більше ніж за п’ять років.
2) ПВЕ розроблені з врахуванням обов’язковості проведення в умовах експлуатації планово-попереджувальних і профілактичних досліджень, ремонтів електроустановок і їх електрообладнання, а аткож систематичного навчання і перевірки обслуговуючого персоналу в об’ємі вимог діючих Правил технічної експлуатації і Правил з техніки безпеки.
3) Електроустановками називаються установки в яких виробляється, перетворюється, розподіляється і споживається електроенергія.
Електроустановки поділяються Правилами на установки напругою до 1000 В і електроустановки напругою вище 1000 В.
4) Електроустановки поділяються за місцем розташування на відкриті або зовнішні (знаходяться на відкритому повітрі) і закриті або внутрішні (знаходяться в закритих приміщеннях).
5) Електроприміщеннями називаються приміщення, або відгороджені, наприклад сітками частини приміщення, які доступні тільки для обслуговуючого персоналу, в яких встановлено електрообладнання, що знаходиться в експлуатації і призначається для виробництва, перетворення або розподілу електроенергії.
За кліматичними умовами приміщення поділяються на сухі, вологі, сирі, особливо сирі, жаркі, приміщення з пилом і приміщення з хімічно активним середовищем.
6) Сухими приміщеннями називаються приміщення, в яких відносна волога не перевищує 60%. Якщо в таких приміщеннях немає пилу, хімічно агресивного середовища і температура не перевищує +300С то такі приміщення називаються нормальними.
7) Влогими приміщеннями називаються приміщення в яких пара або конденсована волога виділяються лише тимчасово і при тому в невеликих кількостях і відносна вологість в яких більаш 60% але не перевищує 75%.
8) Сирими приміщеннями називаються приміщення, в яких відносна вологість довготривало перевищує 75%.
9) Особливо сирими приміщеннями називаються приміщення, в яких відносна волога повітря близька до 100% (стелі, стіни і предмети які знаходяться в приміщенні покриті вологою).
10) Жаркими приміщеннями називаються приміщення, в яких температура довготривало перевищує +300С.
11) Приміщеннями з пилом називаються приміщення, в яких за умовами виробництва виділяється технологічний пил в такій кіоькості, що він може всідати на провідниках, проникати всередину машин, апаратів і т.д.
Приміщення з пилом поділяються на приміщення з провідним пилом і приміщення з непровілним пилом.
12) Приміщення з хімічно активним середовищем називаються такі приміщення, в яких за умова виробництва постійно, або довготривало знаходиться пара або утворюються відкладення, які чинять руйнівну дію на ізоляцію і струмопровідні частини електрообладнання.
13) У відношенні до пораження людей електричним струмом розрізняються:
1. Приміщення з підвищеною небезпекою, які характеризуються наявністю в них однієї з наступних умов, які створюють підвищену небезпеку:
а) сироті або провідного пилу;
б) струмопровідних підлог (металевих, земляних, залізобетонних, цегланих і т.д.)
в) високої температури;
г) можливості одночасного дотику людини до металоконструкцій будівель які мають з’єднання із землею чи до технологічних апаратів, механізмів і т.д. з одного боку і до металевих корпусів електрообладнання з другого.
2. Особливо небезпечні приміщення, які характеризіються наявністю одного з наступних факторів що створюють особливу небезпеку:
а) особливої вологи;
б) хімічноактивного середовища;
в) одночасної наявності двох і більше умов підвищеної небезпеки.
3, Приміщення без підвищеної небезпеки, в яких відсутні умови, що створюють “підвищену небезпеку” і “особливу небезпеку”.
Класифікація електромашин за ступенем захисту.
Загальні вказівки із влаштування електроустановок.
1. Для визначення обов’язковості виконання вимог ПВЕ застосовуються терміни: “повинно”, “необхідно”, “слід”.
Термін “як правило” означає що дане рішення являється кращим і тому повинно застосовуватися в більшості випадків.
Термін “рекомендується” означає, що дане рішення є одним з кращих, але не обов’язковим.
Термін “допускається” означає, що дане рішення являється задовільним, а в ряді випадків вимушеним (внаслідок природних умов, відсутності необхідного обладнання, матеріалів і т.д.).
2. Прийняті ПВЕ розміри і норми з вказанням “не менше” є найменшими. При виборі найбільш раціональних розмірів і норм необхідно враховувати досвід експлуатації і монтажу, вимог з техніки безпеки та пожежної безпеки.
Всі чисельні величини, які приведені в Правилах з прийменниками “від” і “до” слід приймати “включно”.
3. Електрообладнання (машини, трансформатори, апарати, вимірювальні прилади, апарати захисту, провідники, кабелі і інше), масло для нього, а також матеріали, які застосовуються в електроустановках повинні відповідати вимогам ДЕСТ або технічним умовам затвердженим у встановленому порядку.
На електрообладнанні повинні бути таблички з технічними даними, які передбачені ДЕСТ або технічними умовами.
4. Конструкція, вид виконання, спосіб встановлення і клас ізоляції вибраних для застосування машин, апаратів, приладів, кабелів, провідників та іншого електрообладнання повинні відповідати номінальній напрузі мережі або електроустановки, умовам оточуючого середовища і вимогам відповідних розділів ПВЕ.
5. Електрообладнання, яке застосовується в електроустановках за своїми нормованими, гарантійними і розрахунковими характеристиками повинно відповідати умовам роботи даної електроустановки.
6. комутаційні апарати з розривом кола в повітрі, які використовуються у високогірних електроустановках, повинні бути перевірені за умовами відключення при пониженому тиску.
7. Електрообладнання і зв’язані з ним конструкції повинні бути захищені від корозії захисними покриттями, стійкими у відношенні дії навколишнього середовища. Забарвлення, по можливості, повинно відповідати загальному фону кольорів приміщень, конструкцій і технологічного обладнання.
8. Будівельна частина електроустановок (будівлі, конструкції і д.т.) повинна виконуватися у відповідності до діючих Будівельних Норм, Правил (БНіП) при обов’язковому виконанні додаткових вимог, які приведені в ПВЕ.
9. Спорудження електроустановок без постійного чергування персоналу повинно виконуватися, як правило, без спеціальних приміщень для пультів і щитів керування, без службових приміщень для персоналу, майстерень і лабораторій, без водопроводу і каналізації на підстанціях, а також без житлово-комунальних і культурно-побутових споруд.
10. Проектування і вибір варіантів електроустановок повинні проводитись на основі техніко-економічних порівнянь, застосування простих і надійних схем, досвіду експлуатації, впровадження найновішої техніки, найменших витрат кольорових металів і інших дефіцитних матеріалів, обладнання і т.д.
11. В електроустановках повинна бути забезпечена можливість легкого розпізнавання чпстин, які відносяться до окремих їх елементів (простота і наглядність схем, належне розташування електрообладнання, написи, маркування, окраска).
12. Фарбування однойменних шин в кожній електроустановці повинно бути однаковим.
Шини повинні бути пофарбовані в наступні кольори:
1) А – жовтий, В – зелений, С – червоний, нулеві шини при ізольованій нейтралі – білий, при заземленій нейтралі – чорний колір. Резервна шина при змінному струмі фарбується в колір фази, що резервується.
2) При однофазному струмі: провідник який під’єднується до початку обмотки джерела живлення – в жовтий, до кінця обмотки – червоний колір.
Шини однофазного струму, якщо вони є відгалуженням від шин трифазної системи фарбуються в колір відповідної фази трифазного струму.
3) При постійному струмі: позитивна шина (+) – червоний , відємна (–) – синій і нейтральна – білий.
13. При фарбуванні шин необхідно керуватися наступним:
1) В закритих розподільчих пристроях при змінному трифазному струмі шини повинні бути пофарбовані в ніступні кольори:
а) збірні шини при вертикальному розміщенні верхняя А – жовта, середня В – зелена, нижняя С – червона.
при розміщенні шин горизонтально, нахтлена або трикутником: найбільш віддалена від персоналу А – жовта, середня В – зелена, найближча С – червона.
б) при відгалуженнях від збірних шин: ліва – А, середня – В, права – С.
Захисні та протипожежні заходи і засоби.
1. безпека електроустановок, які споруджуються, забезпечується шляхом застосування:
належної ізоляції, а в необхідних випадках – підвищеної;
відповідних віддалей до струмопровідних частин або їх закриття;
блокування апаратів і огорож для запобігання помилкових операцій;
надійного і швидкодіючого автоматичного відключення частин електрообладнання і пошкоджених ділянок мережі, які випадково опинилися під напругою;
заземлення корпусів електрообладнання та елементів електроустановок, які можуть опинитися під напругою;
вирівнювання потенціалів, розділяючих трансформаторів напруг 36 В і нижче;
попереджуючої сигналізації, надписів і плакатів, захисних засобів.
2. В мережах напругою до 1000 В в місцях, де за умовами безпеки електроприймачі не можуть живитися безпосередньо від мережі, належить застосовувати розділяючі трансформатори або понижуючі трансформатори з вторинною напругою 36 В і нижче.
При застосуванні цих трансформаторів необхідно керуватися наступним:
а) Розділяючі трансформатори служать для відділення електроприймачів від первинної мережі і мережі заземлення. Вони повинні задовільняти спеціальним технічним умовам відносно підвищеної надійності конструкції і піжвищених випробувальних напруг.
б) Від розділяючи трансформаторів дозволяється живлення тільки одного електроприймача з плавким запобіжником або струмом встановлення автомата на первинній стороні на більше 15 А.
Вторинна напруга розділяючи трансформаторів повинна бути не вище 380 В.
в) Заземлення вторинної обмотки розділяючи трансформаторів і електроприймачів, що від них живляться, забороняється.
Корпус трансформатора повинен бути заземлений.
г) Понижуючі трансформатори з вторинною напругою 36 В і нижче можуть служити в якості розділяючих, якщо вони задовільняють вимогам, що приведені в пп. а, б, і в.
Якщо понижуючі трансформатори не являються розділяючими, то належить заземляти корпус трансформатора, один з виводів, або нейтраль чи середню точку вторинної обмотки.
3. В електроприміщеннях з установками напругою до 1000 В оголені та ізольовані струмопровідні частини, які доступні для дотику, допускаються без захисту від нього, якщо за місцевими умовами такий захист не є необхідним для яких-небудь інших цілей (наприклад для захисту від механічної дії), доступні до доторкання частини повинні розміщені таким чином, щоби нормальне обслуговування не було пов’язане з небезпекою дотику до них.
4. В житлових, громадських, торгових і тому подібних приміщеннях закриття струмопровідних частин повинні бути суцільними. В промислових приміщеннях і електроприміщеннях допускаються також сітчасті і інші несуцільні захисні закриття.
5. Огорожі та закриття повинні бути виконані таким чином, щоби зняття або відкривання їх було можливе лише за допомогою ключів або інструментів.
6. Всі загорожі і захисні закриття повинні відповідно до місцевих умов мати достатню механічну міцність. При напрузі вищій за 1000 В товщина металевих закриттів повинна, бути не менше 1 мм. Захисні закриття провідників по можливості повинні бути введені в машини, апарати і прилади.
7. Для захисту обслуговуючого персоналу від пораження електричним струмом, від дії електричної дуги і т.д. всі електроустановки повинні бути оснащені захисними засобіми відповідно до діючих “Правил використання і випробування захисних засобів, що застосовуються в електроустановках”, затверджених у встановленому порядку.
8. Безпека електроустановок, які містять оливонаповнене електрообладнання та апарати, а також обладнання покрите чи просочене оливами, лаками, бітумами і т.д. щодо пожежі забезпечується вимогами, які приведені у відповідних розділах ПВЕ.
Крім того вказані електроустановки при здачі їх в експлуатацію повинні бути оснащені протипожежними засобами і інвентарем відповідно до місцевих інструкцій, які погоджені з органами Державного пожежного нагляду.
Підключення електроустановок до енергосистеми.
Підключення електроустановки до енергосистеми проводиться за погодженням з керівництвом енергосистемою у відповідності з “Правилами користування електричною енергією”, також заданими технічними умовами на під’єднання, в яких вказується:
1. Необхідність опрацювання варіанту на базі теплового споживання об’єкту спорудження ТЕЦ, зв’заної з енергосистемою.
2. Дані про інші споживачі в районі проектування нового об’єкту.
3. Точка під’єднання (підстанція, електростанція або лінія електропередачі), орієнтовні рівні напруга в точках під’єднання.
4. Напруга, при якій можливе виконання повітряних і кабельних ліній живлення, очікуваний орієнтовний рівень напруги і засоби її регулювання, вимоги до траси ліній; для зверхлімітних об’єктів вказується вказується необхідність розробки варіантів у відношенні числа кіл і їх січень.
5. Обгрунтованя необхідність у виконанні робіт для підсилення існуючої мережі в зв’язку з появою нового об’єкту (збільшення перерізів, заміна і збільшення трансформаторних потужностей і інше).
6. Специфічні вимоги до підстанцій і пристроїв споживачів, до яких під’єднуються лінії живлення енергосистеми (необхідність автоматичного захисту на вводах, допустимість перелельної роботи ліній живлення, необхідність резервних комірок).
7. Розрахункові величини струмів короткого замикання.
8. Вимоги до релейного захисту, автоматики, ізоляції, захисту від перенапруг.
9. заходи з коефіцієнту потужності.
10. Вимоги до обліку електроенергії.
11. Умови під’єднання електропечей, установок високої частоти і інших.
12. Вимоги до допоміжних споруд.
13. Рекомендації щодо застосування типових проектів електроспоруд і установок.
Проекти електроустановок повинні бути також узгоджені із зацікавленими організаціями відомствами і т.д., інтереси яких зачіпаються при спорудженні електроустановок.
Рівні і регулювання напруги.
1. Рівні напруги у відповідних точках електричної мережі повинні визначатися для максимального і мінімального режимів навантаження. Розрахунок відхилень напруги в електричних мережах повинен проводитися на основі наступних даних:
а) Відхилення напруги від номінальної на затискачах електродвигунів, як правило, повинно бути не більше ±5% і лише в окремих випадках допускається відхилення вище номінального до +10%.
б) Зниження напруги найбільш віддалених ламп внутрішнього робочого освітлення промислових підприємств і громадських будівель, а також прожекторних установок зовнішнього освітлення повинно бути не більше 2,5% номінальної напруги ламп, а для найбільш віддалених ламп освітлення житлових будинків, аварійного освітлення і зовнішнього освітлення виконаного світильниками, не більше 5%. Найбільша напруга на лампах, як правило, повинна бути не більше 105% номінальної напруги ламп.
в) При аварійних режимах напруга на лампах не повинна знижуватися більше ніж на 12% номінальної напруги.
2. При нормальних режимах роботи енергосистеми на шинах електростанцій і на шинах вторинної напруги підстанцій напругою 35 кВ і вище повинно бути забезпечене зустрічне регулювання напруги в межах від 0 до +5% номінальної напруги мережі.
3. При нормальному режимі роботи центру живлення в періоди зниження сумарного навантаження до 30% і нижче від найбільшої його величини напруга на шинах повинна підтримуватися на рівні номінальної напруги мережі, а в періоди максимуму – перевищувати її не менше ніж на 5%. При необхідності і при можливості щодо режиму ЦЖ допускається підвищувати напругу на шинах в години максимуму до 10%, якщо при цьому відхилення напруги в найближчих споживачів не перевершить найбільшої допустимої величини.
4. Для регулювання напруги належить широко застосовувати трансформатори з автоматичним регулюванням напруги під навантаженням з діапазоном регулювання 15 – 20%.
Крім цього повинно бути розглянуте також використання наступних місцевих засобів регулювання напруги:
вольтодобавочних трансформаторів;
синхронних двигунів;
ручного або автоматичного регулювання потужності батарей конденсаторів;
зв’язків на напругах до 1000 В між підстанціями, які дозволяють відключати частину трансформаторів в режимі найменших навантажень.
5. Питання вибору напруги і системи живлення силових і освітлювальних цехових електромереж напругою 660 В і нижче повинно вирішуватися комплексно у взаємній ув’язці.
При живленні силових і освітлювальних електроприймачів від спільних трасформаторів схема електричної мережі повинна дозволяти в неробочі години і у вихідні відключати трансформатори з переведенням живлення чергового освітлення на окремі трансформатори малої потужності або через перемички на один з трансформаторів, який залишається в роботі.
Коефіцієнт потужності.
1 Усереднений коефіцієнт потужності електроустановок, які під’єднуються до електричних мереж не повинен бути нижчим 0,92 – 0,95.
Зменшення даної величини допускається в кожному окремому випадку лише при погодженні з енергосистемою у випадку наявності надлишків реактивної потужності в енергосистемі та живленні електроустановки споживача безпосередньо від шин генераторів електростанцій.
2. Встановлення на підприємствах всіх видів компенсую чого електрообладнання допускається тільки при дозволі енергосистеми.
3. Споживачі на основі аналізу режимів роботи електрообладнання повинні розробити та здійснити найбільш раціональні заходи для підвишення коефіцієнта потужності відповідно до діючих керівних вказівок з даного питання.
Вибір провідників за нагрівом, економічною густиною струму
і за умовами корони.
Область застосування.
Дані правила розповсюджуються на вибір перерізів електричних провідників(оголених та ізольованих дротів, кабелів і шин) за нагрівом, економічною густиною струму і за умовами корони. Якщо переріз провідника, визначений за цими умовами, виходить менший від перерізу, який необхідний за іншими умовами (термічна і динамічна стійкість при струмах короткого замикання, втрати та відхилення напруги, механічна міцність, захист від перевантаження), то повинен прийматися найбільший переріз, який вимагається цими правилами.
Вибір перерізу провідників за нагрівом.
1. Провідники будь-якого призначення повинні задовольняти вимогам у відношенні гранично- допустимого нагріву із врахуванням не тільки нормальних, але і аварійних режимів, а також періодів ремонтів і можливої нерівномірності розподілу струмів між лініями, секціями шин і т.д. При перевірці за нагрівом приймається півгодинний максимум струмового навантаження, який являє собою найбільше із середніх півгодинних струмових навантажень даного елемента мережі.
2. При повторно-короткочасному, короткочасному і тому подібних режимах роботи електроприймачів (із загальною тривалістю циклу до 10 хв і тривалістю робочого періоду не більше 4 хв. в якості розрахункового струмового навантаження для перевірки перерізу провідників за нагрівом необхідно приймати струмове навантаження, приведене до довготривалого режиму.
При цьому:
а) Для мідних провідників перерізом до 6 мм2, та для алюмінієвих провідників – до 10 мм2, струмові навантаження приймаються як для установок з довготривалим режимом роботи.
б) Для мідних
провідників перерізом більше 10 мм2
та для
алюмінієвих провідників - більше 16 мм2
струмові навантаження приймаються
шляхом перемноження на коефіцієнт
0,875/
,
де ТВ – виражена у відносній величині
тривалість робочого періоду (тривалість
включення).
3. Для короткочасного режиму роботи з тривалістю включення не більше 4 хв. і перервами між включеннями, які достатні для охолодження провідників до температури охолоджуючого середовища, найбільші допустимі струмові навантаження необхідно визначати за нормами повторно-короткочасного режиму (п.2). При тривалості включення більше 4 хв., а також перервах недостатньої тривалості між включеннями найбільші допустимі струмові навантаження слід визначати як для установок з довготривалим режимом роботи.
4. Для кабелів з паперовою просоченою ізоляцією з напругою 10 кВ і нижче перевантаження повинно враховуватися лише для випадків, коли воно можливе за умовами технологічного процесу або режиму експлуатації. При цьому, якщо в нормальному довготривалому режимі роботи найбільше навантаження не перевищує 80% повного довготривалого допустимого струму за нагрівом, то допускається на час ліквідації аварійного режиму короткочасне перевантаження до 130% на час максимумів тривалістю не більше шести годин на добу протягом п’яти діб.
5. Нулеві провідники в чотирипровідній сисетмі трифазного струму повинні мати провідність не менше 50% фазних провідників; в необхідних випадках вона може бути збільшена до 100% провідності фазних провідників.
6. При визначенні довготривалих допустимих струмових навантажень на кабелі, оголені провідники і шини а також на жорсткі та гнучкі струмопроводи вводяться поправочні коефіцієнти, які застосовуються у випадках коли температура суттєво відрізняється від 150С для землі і 250С для повітря.
7. Допустимі довготривалі струмові навантаження на провідники з гумовою або поліхлорвініловою ізоляцією та кабелі з гумовою або пластмасовою ізоляцією в свинцевій, поліхлорвініловій і гумовій оболонках приведені у відповідних таблицях в Правилах і прийняті з розрахунку нагріву жил +550С при температурі оточуючого повітря +250С і землі +150С.
При визначенні числа провідників, які прокладаються в одній трубі нулевий робочий провід чотирипровідної системи трифазного струму (або заземлююча жила) в розрахунок не приймається.
Допустимі довготривалі струмові навантаження на кабелі з паперовою просоченою ізоляцією.
1. Допустимі довготривалі струмові навантаження на кабелі напругою до 35 кВ з ізоляцією просоченого кабельного паперу в свинцевій, алюмінієвій або поліхлорвініловій оболонці прийняті відповідно до допустимих температур нагріву жил кабелів за ДЕСТ:
при номінальній напрузі до 3 кВ – +800С
при номінальній напрузі до 6 кВ – +650С
при номінальній напрузі до 10 кВ – +600С
при номінальній напрузі до 35 кВ – +500С
2. Для кабулів, які прокладені в землі, допустимі довготривалі струмові навантаження приведені в таблиці і прийняті з розрахунку прокладання в траншеї на глибині 0,7 – 1,0 м не більше одного кабеля при температурі землі +15С і питомому опорі землі 120 ом∙град/Вт.
3. Для кабелів, які прокладені у воді, допустимі довготривалі струмові перевантаження приведені в таблиці і прийняті для температури води + 150С.
4. Для кабелів, які прокладені в повітрі допустимі струмові перевантаження, що приведені в талицях, прийняті для віддалей між кабелями, при їх прокладанні як всередині так і поза будівлями а також в тунелях не менших 35 мм, а в каналах не менше 50 мм при будь-якому числі кабелів і температурі повітря +25 0С.
5. Допустимі довготривалі струмові навантаження на одинарні кабелі, які прокладені в трубах в землі без штучної вентиляції, повинні прийматися, як для тих же кабелів, які прокладені в повітрі.
6. При змішаному прокладені кабелів допустимі довготривалі струмові навантаження повинні прийматися для ділянки траси з найгіршими тепловими умовами, якщо дожина її не більше 10 м. рекомендується приймати у вказаних випадках кабельні вставки більшого перерізу.
7. При прокладенні декількох кабелів в землі (включаючи прокладення в трубах) допустимі довготривалі струмові навантаження повинні бути зменшені шляхом введення коефіцієнтів, що приведені в таблицях в ПВЕ.
При цьому не повинні враховуватися резервні кабелі.
Прокладення декількох кабелів в землі з віддалями між кабелями менше 100 мм не рекомендується.
8. Допустимі довготривалі струмові навантаження маслонаповнені і газонаповнені кабелі повинні встановлюватися заводами, що їх виготовляють, в залежності від конструкції кабелів і матеріалів їх бронювання.
Вибір перерізів провідників за економічною густиною струму.
1. Перерізи
провідників повинні бути перевірені
за економічною густиною струму. Економічно
доцільний переріз визанчається з
відношення
,
де
– розрахунковий струм лінії, а
– нормоване значення економічної
густини
струму для заданих умов роботи лінії,
яке вибирається за таблицєю 1. Переріз,
який отриманий в результаті даного
розрахунку заокруглюються до найближчого
стандартного перерізу.
Розрахунковий струм повинен відповідати умовам нормальної роботи, тобто при якій його визначення не слід враховувати збільшення струму при аваріях або ремонтах в будь-яких елементах мережі.
2. Вибір перерізів проводів ліній напругою 330 кВ і вище постійного і змінного струму, проводів ліній між системних зв’язків, а також потужних жорстких і гнучких струмопроводів, які працюють з великими числами використання максимуму, проводиться на основі техніко-економічних розрахунків.
3. Збільшення числа ліній або кіл понад необхідне за умовами надійності електропостачання з метою задоволення вимог економічної густини струму повинно проводитися тільки на основі техніко-економічного розрахунку. При цьому для запобігання збільшення числа ліній або кіл допускається перевищення (до двократного значення включно) нормативних велечин, які приведені в таблиці 1.
Економічна густина струму Таблиця 1.
Назви провідників |
Економічна
густина струму
|
||
При тривалості використання максимуму навантаження год. |
|||
більше 1000 до 3000 |
більше 3000 до 5000 |
більше 5000 до 8700 |
|
Оголені провідники і шини: мідні алюмінієві |
2,5 1,3 |
2,1 1,1 |
1,8 1,0 |
Кабелі з паперовою і провідники з гумовою і поліхлорвініловою ізоляцією: мідні алюмінієві |
3,0 1,6 |
2,5 1,4 |
2.0 1,2 |
Кабелі з гумовою і пластмасовою ізоляцією з мідними жилами |
3,5 |
3,1 |
2,7 |
При проведенні техніко-економічних розрахунків належить враховувати всі вкладення в додаткову лінію, включаючи обладнання і камери розподільчих пристроїв на двох кінцях ліній. Слід також перевіряти доцільність підвищення напруги ліній.
Даними вказівками необхідно керуватись також і при заміні існуючих провідників на провідники більшого перерізу або при прокладанні додаткових до них ліній для забезпечення економічної густини струму при розрахунку навантаження. У цих випадках повинна враховуватися також і повна вартість всіх робіт з демонтажу обладнання ліній, яка включає вартість апаратів і матеріалів.
4. Перевірці за економічною густиною струму не підлягають:
а) Мережі промислових підприємств і споруд напругою до 1000 В при числі годин використання максимуму навантаження підприємства до 4000 – 5000 год.
б) Відгалуження до окремих електроприймачів напругою до 1000 В, а також освітлювальні мережі промислових підприємств, житлові та громадські будівлі, які перевірені за втратою напруги.
в) Збірні лінії електроустановок всіх напруг.
г) Провідники, які йдуть до опорів та пускових реостатів.
д) Мережі тимчасових споруд, а також пристрої з малим терміном служби (3 – 5) років.
5. При використанні таблиці 1 необхідно керуватись наступним:
а) При максимумі струмового навантаження в нічний час економічна густина струму збільшується на 40%.
б) Для ізольованих провідників перерізом 16 мм2, менше економічна густина струму збільшується на 40%.
в) Для
ліній однакового перерізу з
навантаженнями, які відгалужуються по
довжині, економічна густина струму на
початку лінії збільшується в
раз при цьому коефіцієнт збільшення
визначається з виразу
,
де
– навантаження окремих ділянок лінії,
.
– довжина окремих ділянок лінії,
– повна
довжина лінії.
г) При
виборі перерізів провідників для
живлення ряду взаємнорезервуючих один
одного, електроприймачів (наприклад,
агрегатів для подачі води, перетворюючих
агрегатів і т.д.) загальною кількістю
,
з яких
одночасно знаходяться в роботі, а інші
перебувають в резерві, економічна
густина струму збільшується порівняно
з нормами, що приведені в таблиці 1 в
раз, де
рівне:
.
Вибір провідників за умовами корони.
При нагрузках 35 кВ і вище провідники повинні бути перевірені за умовами утворення корони з врахуванням висоти розміщення над рівнем моря даної установки. При цьому найбільша напруженість поля біля поверхні будь-якого з провідників повинна бути не більшою за 0,9Е0, яке пораховане за формулою:
кВ.
де Е0 – початкова коронна напруженість провідника.
т – коефіцієнт негладкості (для скрученого провідника 0,8)
r0 – радіус провідника, см.
Вибір електричних апаратів і провідників за умовами короткого
замикання.
Дані Правила розповсюджуються на вибір та застосування за умовами короткого замикання електричних апаратів і провідників в електроустановках змінного струму, частотою 50 Гц, напругою до і вище 1000 В.
Загальні вимоги.
1. За режимом короткого замикання повинні перевірятися:
1.1. В електроустановках напругою вище 1000 В:
а) електричні апарати, струмопроводи та інші провідники, а також опорні та несучі конструкції до них;
б) підходи ліній електропередач до підстанцій та відгалужуючі опори при дуже великих струмах короткого замикання (ударний струм 50 кА і більше) для попередження взаємного дотикання провідників при динамічній дії струмів короткого замикання.
Крім того, для ліній з розщепленими провідниками повинні бути перевірені віддалі між розпираючими вставками розщеплених провідників.
1.2. В електроустановках напругами до 1000 В – тільки розподільчі щити, струмопроводи і силові шафи.
Апарати, які призначені для відключення струмів короткого замикання, або ті які можуть за умовами своєї роботи включати короткозамкнене коло, повинні крім того, володіти здатністю проводити ці операції при всіх можливих струмах короткого замикання.
Стійкими при струмах короткого замикання є ті апарати, провідники і пристрої, які при розрахункових умовах витримують дію цих струмів, не піддаючись електричним, механічним і іншим руйнуванням чи деформаціям, які перешкоджають їх подальшій нормальній експлуатації.
2. За режимом короткого замикання при напрузі вище 1000 В не перевіряються:
2.1. Апарати і провідники, які захищені плавкими запобіжниками із вставками на номінальний струм до 60 А, які перевіряються за динамічною стійкістю.
2.2. Апарати і провідники, які захищені плавкими запобіжниками незалежно від їх номінального струму і типу, - які перевіряються за термічною стійкістю.
Коло вважається захищеним плавким запобіжником, якщо його включаюча здатність вибрана відповідно до вимог даних Правил і він здатний відключити найменший можливий аварійний струм в даному колі.
2.3. Провідники в колах до індивідуальних електроприймачів, в тому числі до цехових трансформаторів загальною потужністю до 1000 кВА і з вищою напругою до 20 кВ, якщо витримані одночасно наступні умови:
а) в електричній або технологічній частинах передбачена необхідна ступінь резервування, яке виконано таким чином, що відключення вказаних електроприймачів не викликає розладу технологічного процесу;
б) пошкодження провідника при короткому замиканні не може викликати вибуху;
в) можлива заміна провідника без значних затруднень;
г) провідники до індивідульних електроприймачів, які вказані в п. 2.2, а також до окремих невеликих розподільчих пунктів, якщо такі індивідуальні електроприймачі і розподільчі пункти є невідповідними за своїм призначенням і якщо для них нема загрози вибуху.
2.4. Трансформатори струму в колах напругою до 20 кВ, що живлять силові трансформатори або реактивні лінії у випадках, коли вибір трансформатора струму за умовами короткого замикання вимагає такого завищення коефіцієнтів трансформації, при якому не може бути забезпечений необхідний клас точності вимірювальних приладів, що до них під’єднуються (наприклад розрахункових лічильників); при цьому в колах силових трансформаторів рекомендується уникати застосування настійких трансформаторів струму з боку високої напруги, а прилади обліку живляться від трансформаторів струму з боку низької напруги.
2.5. Провідники відхідних повітряних ліній.
2.6. Апарати і шини кіл трансформаторів напруги при умові розміщення їх в окремій камері, або за додатковими апаратами.
3. При виборі розрахункової схеми для визначення струмів короткого замикання слід виходити з, передбаченої для даної установки, тривалості її роботи і не враховувати короткочасні видозміни схеми цієї електроустановки, які не передбачені для довготривалої експлуатації.
Розрахункова схема повинна враховувати розвиток зовнішніх мереж і генеруючих джерел, з якими електрично зв’язується розглядувана електроустановка не менше чим на 5 років наперед, рахуючи від введення її в експлуатацію. При цьому допустимо вести розрахунок струмів КЗ приблизно для початкового моменту короткого замикання.
4. В якості розрахункового струму КЗ необхідно приймати:
4.1. Для визначення динамічної стійкості апаратів і жорстких шин з підтримуючими і опорними конструкціями, що до них відносяться – трифазне КЗ.
4.2. Для визначення термічної стійкості апаратів і провідників – трифазне КЗ; на генераторній напрузі електростанцій – трифазне або двофазне, в залежності від того, яке з них приводить до більшого нагрівання.
4.3. Для вибору відключаючої і включаючої здатності апаратів – за більшою з величин, яка виходить для випадків трифазного КЗ і однофазного КЗ на землю (в мережах з великими струмами КЗ на землю), якщо вимикач характеризується двома величинами відключаючої здатності – трифазної і однофазної – відповідно за двома величинами.
5. Розрахунковий струм КЗ слід визначати виходячи з умов пошкодження в такій точці мережі, яка розглядається при КЗ, в якій апарати і провідники цього кола знаходяться в найбільш тяжких умовах.
З випадками одночасного замикання на землю різних фаз в двох різних точках схеми допустимо не рахуватися.
6. На реактованих лініях в закритих розподільчих пристроях провідники і апарати, які розташовані до реактора і відділені від збірних шин живлення (на відгалуженнях від ліній – від елементів основного кола) розділюючими полицями, перекриттями і т.д. вибираються за струмом КЗ за реактором, якщо останній розміщений в тій же ж будівлі і з’єднання виконано шинами.
Шинні відгалуження від збірних шин до розділюючих поличок і прохідні ізолятори в останніх повинні бути вибрані, виходячи з КЗ до реактора.
7. При розрахунку термічної стійкості в якості розрахункового часу належить приймати суму часів, яка виходить від додавання часу дії основного захисту, який встановлений для ближнього до місця КЗ вимикача і повного часу відключення цього вимикача (включаючи час горіння дуги).
При наявності мертвої зони в основного захисту (за струмом, напругою, опором і т.д.) термічну стійкість необхідно також перевіряти виходячи з часу дії захисту, який реагує на пошкодження в цій зоні, плюс повний час відключення вимикача.
Визначення величини струмів КЗ для вибору апаратів і провідників.
1. В електроустановках напругою до і вище 1000 В при визначенні струмів КЗ для вибору апаратів і провідників, а також визначення дії на несучі конструкції необхідно виходити з наступного:
1.1. Всі джерела, які приймають участь у живленні точки КЗ, що розглядається, працюють одночасно з номінальним навантаженням.
1.2. Всі синхронні машини мають автоматичні регулятори напруги та пристрої швидкодіючого форсування збудження.
1.3. КЗ наступає в такий момент часу, при якому струм КЗ буде мати найбільше значення.
1.4. Електрорушійні сили всіх джерел живлення співпадають за фазою.
1.5. Розрахункові напруги кожного ступеня приймаються на 5% вищеми від номінальної напруги мережі.
1.6. Вплив від виникнення КЗ синхронних компенсаторів, які під’єднані до даної мережі, а також синхронних і асинхронних електродвигунів враховується, крім наступних випадків для асинхронних електродвигунів:
а) для часів третього періоду і більше;
б) для часів менше третього періоду при потужності до 100 кВт в одному агрегаті, якщо вони відділені від місця КЗ не менше ніж однією трансформацією, а також при будь-якій потужності, якщо вони відділені від місця КЗ двома і більше трансформаціями.
2. В електроустановках напругою вище 1000 В слід враховувати індуктивні опори електричних машин, силових трансформаторів і автотрансформаторів, реакторів, повітряних і кабельних ліній, а також струмопроводів. Активний опір слід враховувати тільки для повітряних ліній з провідниками малих перерізів і стальними провідниками, а також для кабельних мереж великої довжини молого перерізу з великим опором.
3.В електроустановках напругою до 1000 В слід враховувати як індуктивні, так і активні опори всіх елементів короткозамкненого кола. При цьому допустимо знехтувати опорами одного виду, якщо сумарний їх вплив на величину приведеного повного опору кола не перевищує 10%.
4. У випадку живлення електричних мереж напругою до 1000 В від понижуючих трансформаторів при розрахунку струмів КЗ слід виходити з умови, що підведена до трансформатора напруга незмінна і рівна його номінальній напрузі.
5. Елементи кіл, які захищені плавкими запобіжниками із струмообмежуючою дією, слід перевіряти на динамічну стійкість за найбільшим миттєвим значенням струму КЗ, що пропускається запобіжником.
Вибір провідників і ізоляторів, перевірка несучих конструкцій за умовами динамічної дії струмів короткого замикання.
1. Зусилля, що діють
на жорсткі шини і передаються ними на
ізолятори і підтримуючі жорсткі
конструкції, слід розраховувати за
найбільшим миттєвим значенням струму
трифазного КЗ
з врахуванням зсуву між струмами в фазах
і без врахування механічних коливань
самих шин.
Імпульси сили, які діють на гнучкі провідники і ізолятори, виводи і конструкції, що їх підтримують, розраховуються за середньоквадратичним (за час протікання) струмом двофазного КЗ в провідниках одної і тої ж фази визначається за діючим значенням струму трифазного КЗ.
Знайдені за розрахунком відповідно до попереднього пункту механічні зусилля, які передаються при КЗ жорсткими шинами на опорні і прохідні ізолятори повинні складати у випадку однакових ізоляторів не більше 60% відповідних гарантійних величин руйнуючого зусиля: при спарених опорних ізоляторах – не більше 100% руйнуючого зусилля одного ізолятора.
Лекція№
Виконання електричних схем.
Державний стандарт ГОСТ2.702-75 встановлює правила виконання електричних схем виробів всіх галузей промисловості. Далі розглянемо основні правила виконання електричних схем всіх типів: стрктурних, функцій них, принципових, схем з’єднань, схем підключення, загальних схем і схем розміщення.
Правила виконання структурних електричних схем.
Структурна електрична схема визначає функціональні частини виробу (елементи, пристрої, функцій ні групи) їх призначення і зв’язки. Всі функційні частини на схемі зображують у вигляді прямокутників, або умовних графічних позначень з вказанням типу елемента (рпитсрою) і позначенням документу (основної конструкторської документації, державного стандарту, технічних умов) на основі якого цей елемент (рпистрій) застосований. Якщо функційних частин багато, замість назв, типів і позначень допускається проставляти номери за порядком справа від зображення або над ним, як правило, зверху вниз в напрямку зліва направо, з розшифруванням в таблиці, яка розміщена на схемі. На схемі допускаються пояснюючі надписи, діаграми, таблиці, вказання параметрів у характерних точках (величини струмів, напруг, форми і величини імпульсів), математичних залежностей і т.д.
Правила виконання функційних схем.
На функційній схемі зображують функційні частини виробу (елементи, пристрої і функційні групи) і зв’язки між ними з роз’ясненням послідовності процесів, які протікають в окремих функційних колах виробу або у виробі в цілому. Функційні частини схеми прийнято показувати або у вигляді умовних позначень, або у вигляді прямокутників із вказанням:
позиційних позначень функцій них груп, пристроїв, елементів, які присвоєні їм принциповій схемі, і їх назв;
типів пристроїв чи елементів;
позначення документів, на основі яких функційні частини застосовані;
технічних характеристик функцій них частин
пояснюючих надписів, діаграм, таблиць, параметрів у характерних точках.
Ці відомості приводяться вибірково в об’ємі, який необхідний для найбільш повного і наглядного уявлення про послідовність процесів, які ілюструються схемою.
Правила виконання принципових схем.
Принципова схема визначає повний склад елементів і зв’язків між ними та дає детальне уявлення про принципи роботи виробу. На ній показують всі електричні елементи або пристрої, які необхідні для здійснення і контролю заданих електричних процесів у виробі, всі електричні зв’язки між ними, а також елементи (з’єднувачі, затискачі і т.п.), якими закінчуються вхідні і вихідні кола.
При графічному оформленні принципової схеми належить враховувати наступні правила і рекомендації.
Схеми виконання для виробів, які знаходяться у відключеному положенні. Елементи схем показують умовними графічними позначеннями, які встановлені стандартами ЕСКД (ГОСТ 2.721...2.756).
Деколи елементи в схемі використовуються неповністю (наприклад, не всі контакти реле). У цьому випадку допускається показувати елементи, обмежуючись зображенням лише частин, які використовуються.
Елементи типу реле, трансформаторів і інших виробів, які містять велику кількість контактів, можуть бути показані на схемі двома способами: суміщеним і рознесеним. При суміщеному способі складові частини елементів або пристроїв показуються на схемі в безпосередній близькості одна до одної; при рознесеному – в різних місцях, для більшої наглядності окремих кіл.
На схемі вказують позначення виводів (контактів) елементів або пристроїв, які нанесені на виробі,або встановлені в їх документації. При зображенні однакових елементів (пристроїв) суміщеним способом позначення виводів допускається вказувати на одному з них; а при рознесеному способі – на кожній складовій частині елементу або пристрою. Схеми рекомендується виконувати рядковим способом: умовні графічні позначення пристроїв і їх складових частин, які входять в одне коло, зображують послідовно одне за одним по прямій, а окремі кола – поруч, у вигляді паралельних горизонтальних чи вертикальних рядків. При цьому рядки нумерують арабськими цифрами.
Багатофазні електричні кола можуть виконуватися в багатолінійному і однолінійному зображенні. При багатолінійному зображенні кожне коло показують окремою лінією, а елементи – окремими умовними графічними позначеннями. При однолінійному зображенні кола, коли кола виконують ідентичні функції, то їх показують однією лінією, а однакові елементи цих кіл – одним умовним графічним позначенням.
Допускається зливати в одну лінію декілька ліній зв’язку, які електрично не зв’язані. При цьому кожну лінію позначають в місці злиття, а при необхідності на обидвох кінцях умовними позначеннями (цифрами, буквами, або поєднанням букв і цифр). Для пояснення умов експлуатації, біля умовних графічних позначень елементів розміщують відповідні надписи, знаки або додаткові графічні позначення. Якщо ці надписи і позначення повинні бути нанесені на виріб, то їх беруть в лапки.
На схемі вказують характеристики вхідних кіл виробів (частоту, напругу, силу струму, опір і т.п.), а також параметри, які підлягають вимірюванню на контрольних контактах, гніздах чи клемах.
Допускається вказувати адреси зовнішніх з’єднань вхідних і вихідних кіл даного виробу. Наприклад адреса “=А – Х3:5” означає, що вихідний контакт виробу повинен бути з’єднаний з п’ятим контактом третього з’єднувача пристрою А. Рекомендується характеристики вхідних і вихідних кіл кіл, а також адреси їх зовнішніх підключень записувати в таблиці за наступною формою:
|
Контакт |
Коло |
Адреса |
— |
1 |
|
=А1 – Х1:1 |
— |
2 |
Uвих=+20 В; Rн=500 Ом |
=А1 – Х1:2 |
Таблиці розміщують замість умовних графічних позначень вхідних і вихідних елементів – з’єднувачів плат і т.п. Таблицям присвоюють позиційне позначення елементів, які вони замінюють. Якщо на схемі декілька таких таблиць, верхню частину таблиці можна приводити тільки один раз. Порядок розміщення контактів в таблиці визначається зручністю побудови схеми.
Якщо пристрої, які мають самостійну принципову схему, зображені у вигляді прямокутника, то замість умовних графічних позначень вхідних і вихідних елементів в прямокутнику розміщують таблиці з характеристиками вхідних і вихідних кіл, а поза прямокутником таблиці з вказанням адресів зовнішніх під’єднань.
На полі схеми допускається розміщувати:
вказівки про марки, перерізи і забарвлення провідників і кабелів, які з’єднують елементи, пристрої і функційні групи;
вказівки про спеціфічні вимоги до електричного монтажу даного виробу.
Позиційні позначення.
Всім елементам, пристроям і функційним групам виробу, які позначені на схемі, присвоюється позиційне позначення, що містить інформацію про вид елементу (пристрою чи функційної групи) і його порядковий номер в межах даного виду.
При необхідності записують інформацію про функції, які виконує даний елемент (пристрій, функцій на група) у виробі. Позиційне позначення складається в загальному випадку із трьох частин, які мають самостійне змістове значення. Їх записують без розділових знаків і пропусків, одним розміром шрифту. В першій частині вказують вид елементу (пристрою, функційної групи) однією або декількома буквами відповідно до державного стандарту ГОСТ 2.710-81, в другій частині – порядковий номер елементу в межах даного виду, а в третій частині допускається вказувати відповідне функцій не призначення, буквенні коди якого приведені в довідниковій літературі. Номери за порядком присвоюються починаючи з одиниці в межах групи з однаковими позиційними позначеннями відповідно до послідовності розміщення елементів на схемі, рахуючи, як правило, зверху вниз в напрямку зліва направо. Позиційні позначення проставляють поруч з умовними графічними позначеннями елементів з правого боку або над ними.
При зображенні на схемі елемента (пристрою, функційної групи) рознесеним способом позиційні позначення проставляються біля кожної складової частини, елемента або пристрою.
Якщо поле схеми розбите на зони або схема виконана рядковим способом, то позиційні позначення складових частин елементів, виконаних рознесеним способом, включають позначення зон або номери рядків, в яких зображені всі інші складові частини елементу, чи пристрою. Їх вказують в дужках під позиційним позначенням, або справа від нього.
При паралельному з’днанні допускається замість зображення всіх віток паралельного з’єднання показувати лише одну вітку, вказуючи кількість віток за допомогою позначення відгалуження. Позиційні позначення елементів пристроїв і функційних груп проставляють з врахуванням всіх віток, які входять в паралельне з’днання. При послідовному з’єднанні замість зображення всіх послідовно з’єднаних елементів, пристроїв, функцій них груп допускається показувати тільки перший і останній елементи, показуючи електричні зв’язки між ними штриховими лініями. Над штриховою лінією вказують загальну кількість однакових елементів. В позиційних позначеннях при цьоиу повинні бути враховані елементи, пристрої і функційні групи, які на схемі не показані.
Перелік елементів.
Всі відомості про елементи, які входять в склад виробу і зображені на схемі, записують в перелік елементів, який розміщують на першому листку схеми або виконують у вигляді самостійного документу.
У першому випадку перелік оформляють у вигляді таблиці, як правило, над основним надписом на віддалі 12 мм від нього. Продовження переліку розміщують зліва від основного надпису.
В другому випадку перелік елементів виконують на форматі А; з присвоєнням шифру, який складається з букви П (перелік) і шифру схеми, для якої оформляється перелік, наприклад ПЕЗ – перелік елементів до принципової електричної схеми.
В графах переліку вказують наступні дані:
в графі “Поз.позначення” – позиційне позначення елементу, пристрою або функційної групи;
в графі “Назва” – назву елементу (пристрою) у відповідності до документу, на основі якого цей елемент (пристрій) застосований, а також позначення цього документу (основної конструкторської документації, державного стандарту, технічних умов);
в графі “Примітка” – вказують технічні дані елементу, які не містяться в його назві (при необхідності).
в графі “Зона” – позначення зони, а при рядковому способі виконання схеми – номер рядка, в якому розміщений даний елемент (пристрій).
Елементи записують в перелік групами в алфавітному порядку буквенних позиційних позначень. В межах кожної групи, яка має однакові буквенні позиційні позначення, елементи розміщують за зростанням номерів за порядком. Елементи одного типу з однаковими електричними параметрами, які мають на схемі послідовні номери за порядком, допускається записувати в перелік в одну стрічку. В цьому випадку в графу “Поз.позначення” вписують тільки позиційні позначення з найбільшим і найменшим номерами за порядком, а в графу “Кількість” – загальну кількість таких елементів.
Позиційні позначення елементів, параметри яких підбирають при регулюванні, відмічають на схемі і в переліку зірочкою, а на полі схеми розміщують напис “Підбирають при регулюванні”. В переліку вказують начву і параметр елементу близький до розрахункового.
Правила виконання електричних схем з’єднань.
На схемі з’єднань зображують всі пристрої і елементи, які входять в склад виробу, їх з’єднання: провідники, жгути, кабелі, вхідні і вихідні елементи (розйоми, затискачі, плати і т.п.). На схемі з’єднань показують:
пристрої – у вигляді прямокутників або зовнішніх обрисів;
пристрої – у вигляді умовних графічних позначень, прямокутників або зовнішніх обрисів.
Правила зображення вхідних і вихідних елементів, які встановлені для принципових електричних схем, залишаються в силі для схем з’єднань. З’єднувачі допускається показувати без вказання окремих контактів. В цьому випадку біля з’єднувача або на наступних листах схеми розміщують таблиці з описом підключення контактів.
В загальному випадку провідники, групи провідників, жгути і кабелі показують на схумі окремими лініями товщиною від 0,4 до 1,0 мм. Провідники, які йдуть на схемі в одному напрямку, допускається зливати в загальну лінію із зображенням при підході до контактів кожного провідника окремо.
Провідники, жгути, кабелі, жили кабелів повинні бути пронумеровані в межах виробу. Їх позначення на схемі наносять по-різному: номери кабелів проставляють в кружках, які розміщують в розривах зображень кабелів поблизу від місць розгалужень; номери жгутів – на поличках ліній-виносок біля місць розгілуження проводів; номери груп проводів – біля ліній виносок. Допускається над кабелем писати його позначення, якщо з’єднання читається на схемі однозначно.
Схема повинна також містити відомості про провідники і кабелі (марку, переріз провідника, кількість і переріз жил в кабелі і інше), які розміщують, або біля ліній, якими зображені провідники, кабелі або у вигляді таблиць з’єднань. таблицю виконують за наступною формою:
1
0 50 50 30 45
Позначення провідника |
Звідки йде |
Куда попадає |
Дані провідника |
Примітка |
|
|
|
|
|
—"— |
З’єднання |
З’єднання |
—"— |
—"— |
Її розміщують на першому листі схеми над основним надписом на віддалі 12 мм від нього (продовження зліва від основного надпису) або у вигляді самостійного документу на форматі А4.
В таблиці записують спочатку окремі провідники, а потім жгути провідників і кабелів: провідники записуються за порядком зростання їх номерів, провідники жгутів і жили кабелів – під заголовком кабеля. В графу : “Примітки” розміщують дані про ізоляційні трубки, екрануючі оболонки та інші вказівки.
Допускається розміщувати на схемі необхідні технічні вказівки (над основним написом), наприклад, величини допустимих віддалей між проводами, жгутами і кабелями.
Правила виконання схем підключення і загальних схем.
На схемі підключення зображують виріб у вигляді прямокутника; вхідні і вихідні елементи (з’єднувачі, затискачі і т.д.) – у вигляді умовних графічних позначень із вказанням позиційних позначень відповідно до електричної принципової схеми. Кінці провідників і кабелів зовнішнього монтажу, які підводяться до вхідних і вихідних елементів, наносяться з необхідними даними про підключення виробу. Зображення вхідних і вихідних елементів всередині графічного позначення виробу повинно приблизно відповідати їх дійсному розміщенню у виробі.
На загальній схемі зображують у вигляді прямокутників або зовнішніх обрисів пристрої, які входять в комплекс; окремі елементи комплексу показують у вигляді прямокутників або умовних позначень чи зовнішніх обрисів, а також показують провідники, жгути і кабелі, які з’єднують пристрої і елементи. Графічні позначення пристроїв і елементів, в тому числі вхідних і вихідних, слід розміщувати відповідно до дійсного їх розміщення у виробі.
Відомості про елементи і пристрої (їх назву і тип та позначення документу, на основі якого вони застосовані) розміщують біля графічних позначень елементів і пристроїв. При великій кількості елементів або пристроїв ці відомості дають у переліку елементів за формою, яка приведена для принципової схеми. В цьому випадку біля графічних позначень елементів і пристроїв проставляють позиційні позначення.
Позначення документів вхідних і вихідних елементів допускається вказувати на поличках ліній – виносок – позначення елементу, а внутрі графічного позначення вказувати число контактів елементу.
На загальних схемах і на схемах підключення показують провідники, жгути і кабелі окремими лініями із позначенням їх номерів за порядком в межах виробу (допускається наскрізна номерація провідників, жгутів і кабелів, якщо провідники, що входять у жгути пронумеровані в межах кожного жгута).
Позначення провідників, кабелів і жгутів, а також необхідні відомості про них записуються так само, як на схемах з’єднань. При великій кількості відомостей їх записують в перелік елементів. Перелік розміщують або на першому листку над основним написом, чи у вигляді наступних листів.
Правила виконання схем розміщення.
На схемі розміщення зображують частини виробу в зовнішніх обрисах або у вигляді умовних графічних позначень (при необхідності наносять з’язки між ними), а також конструкцію, приміщення або місцевість, на яких ці складові частини будуть розміщені. Розташування графічних позначень, складових частин повинно відповідати їх дійсному розміщенню в конструкції. Схема містить відомості про складові частини назву, тип і позначення документу, на основі якого вони застосовані. При великій кількості складових частин ці відомості записують в перелік елементів за формою, яка передбачена для електричної принципової схеми. На даній схемі допускається застосовувати різні способи побудови: аксонометрії, план, умовні розгортки, розрізи, конструкції і т.п.
Умовні графічні позначення в схемах.
Електричні зв’язки, провідники, кабелі і шини (ДоСТ 2.751-73)
|
|
Лінія електричного зв’язку. Провід, кабель, шина. |
|
|
|
Лінія групового зв’язку |
|
|
|
Графічне злиття ліній електричного зв’язку в лінію групового зв’язку. |
|
|
|
Графічне розгалуження ліній групового зв’язку |
|
|
|
Графічний злом, чи перехрещення ліній групового і електричного зв’язку |
|
|
|
||
|
|
||
|
|
Лінія екранування |
|
|
|
Екранування групи елементів |
|
|
|
Екранування групи ліній електричного зв’язку |
|
|
|
Лінія електричного звєязку екранована |
|
|
|
Обрив ліній електричного звєязку |
|
|
|
Заземлення |
|
|
|
Корпус (машини, апарату, приладу) |
|
Окремі випадки позначення ліній електричного зв’язку.
|
|
Лінія електричного зв’язку з відгалуженням в декілька паралельних електричних кіл |
|
|
|
Лінія електричного зв’язку екранована з відгалуженням |
|
|
|
Лінія електричного зв’язку екранована з відгалуженням від екрана |
|
|
|
Група ліній електричного зв’язку, які мають загальне функціональне призначення. |
|
|
|
Група ліній електричного зв’язку в загальному екрані. |
|
|
|
Окремі жили екрановані |
|
|
|
Електричний зв’язок здійснений двожильним кабелем. |
|
|
|
Група ліній електричного зв’язку здійсненого скрученими провідниками. |
|
|
|
Лінії електричного зв’язку здійснені гнучким провідником |
|
|
|
Позначення шини |
|
|
|
Відводи від шини |
|
|
|
Провід частково екранований |
|
|
|
Кабель каоксіальний |
|
|
|
Пошкодження ізоляції: |
|
|
|
а) між проводами |
|
|
|
б) на корпус |
|
|
|
в) на землю |
|
Пристрої комутаційні та контактні з’єднання (ДеСТ 2.755-74).
1. Даний стандарт встановлює умовні графічні позначення комутуючих пристроїв, контактних з’днань і їх елементів на схемах, що виконуються вручну чи автоматичним способом у всіх галузях промисловості.
2. комутаційні пристрої на схемах повинні бути зображені в положенні що приймається за початкове. При цьому напрям переміщення рухомих контактів з початкового положення до кінцевого не встановлюється.
3. Умовні графічні позначення комутуючих пристроїв допускається виконувати в дзеркальному зображенні.
4. Для рухомих контактів, які зображаються похилими лініями, повинні дотримуватися наступні правила:
а) умовні
графічні позначення контактів комутаційних
пристроїв допускається виконувати з
певними доповненнями
б) якщо рухомі контакти механічно зв’язані і показані суміщено, то лінії що їх зображують повинні бути паралельними.
5. Позначення контактів комутаційних пристроїв наступні:
1. контакт комутаційного пристрою |
|||
Загальне позначення |
а) |
замикаючий |
|
|
б) |
перемикаючий |
|
|
в) |
розмикаючий |
|
|
г) |
перемикаючий без рориву кола |
|
|
д) |
імпульсний розмикаючий |
|
|
є) |
імпульсний замикаючий |
|
|
ж) |
розмикаючий, який спрацьовує пізніше інших контактів в групі |
|
|
з) |
замикаючий без самоповернення |
|
|
і) |
замикаючий з самоповерненням |
|
|
к) |
замикаючий із сповільненням при спрацюванні |
|
|
|
при поверненні |
|
|
|
при спрацюванні і поверненні |
|
|
|
імпульсний при повернення |
|
