2.3. Інтерактивні вправи у навчанні аудіювання

Відповідно до глобальної мети навчання іноземної мови сьогодні – підготувати учнів до здійснення міжособистісного міжкультурного спілкування – та вимог нової програми, аудіювання має носити комунікативний характер [Бим; Калініна, 19; Ніколаєва; Пассов; Шатілов; Щукин]. Як зробити процес навчання аудіювання у класі комунікативним, таким який би забезпечував успішне розв’язання головних завдань початкової школи, стимулював пізнавальну мотивацію дітей, розвивав особистість, сприяв соціалізації дитини та її підготовку до діалогу культур. Такий процес повинен біти інтерактивним, забезпечувати постійну взаємодію учня і вчителя. Як зазначалося вище, аудіювання тісно пов’язане з усіма видами мовленнєвої діяльності: говорінням, читанням та письмом. Отже, одним із шляхів зробити його інтерактивним процесом, є його поєднання на уроці з усіма іншими видами мовленнєвої діяльності та залучення різноманітних комунікативних форм та прийомів роботи з концентрацією уваги саме на розвиткові уміння слухати, сприймати усне мовлення.

Зрозуміло, що до школи основне, чого навчилися діти – це слухати взагалі. Вони ще не вміють читати або писати (якщо це перший клас). Отже, учні починають вивчати іноземну мову, сприймаючи її на слух. Слух виступає основним джерелом іншомовного мовного та мовленнєвого матеріалу. Звичайно, що розповідаючи про щось чи опрацьовуючи новий матеріал, учитель використовує різноманітну наочність, міміку, жести, рухи тіла. Проте слід пам’ятати, що при слуханні діти не можуть повернутися до попередньо почутого, як під час читання. Тож необхідно, щоб мовлення учителя було чітким, взірцевим, зрозумілим. Час від часу учителю бажано повторювати те, що він сказав. Так, американські методисти У.А.Скотт та Л.Г. Їтреберг пропонують не просто розповідати про щось, а подавати текст для прослуховування, демонструючи відповідні картинки та розмірковуючи. Наприклад:

“This story starts on a nice, sunny Monday morning. Who’s the story about? Who can we see in the picture? Yes, Fred and Sue. It’s a nice, sunny Monday morning and Sue and Fred are… Where are they? In the forest. Right. They’re in the forest. And what are they doing? They’re picking berries. So, it’s a nice, sunny Monday morning, and Fred and Sue are in the forest picking berries. What happens next? Well…”[57, 21].

Як зазначає О.М. Вєтохов, для підвищення результативності навчання аудіювання навчальна робота повинна бути спрямованою на формування важливих базових умінь: 1. Визначати тему повідомлення. 2. Виділяти основну його думку. 3. Виділяти в повідомленні смислові частини, відповідні факти. 4. Встановлювати логічні зв’язки між елементами тексту. 5. Відокремлювати головне від другорядного, запам’ятовувати смислові віхи. 6. Сприймати повідомлення до кінця, без пропусків. 7. Сприймати мовлення у нормальному, середньому темпі. 8. Сприймати й утримувати в пам’яті повідомлення з одного пред’явлення [9, 7-9].

На початковому ступені навчання іноземної мови вищезазначені вміння слід формувати, виконуючи відповідні мовні/підготовчі вправи (див. стор. 41). Критерієм сформованості базових умінь аудіювання є здатність повно і точно зрозуміти короткий текст (у відповідності до вимог програми) з новим простим змістом у доступній мовній формі при нормальному природному темпі звучання [9, 8]. Основним шляхом такого формування вмінь аудіювання є постійне, регулярне та цілеспрямоване тренування усіх компонентів цієї діяльності за рахунок виконання великої кількості вправ, які У.А.Скотт та Л.Г. Їтреберг пропонують об’єднати у такі групи: 1) „Послухай і зроби” (“Listen and do” activities); 2)„Послухай, щоб отримати інформацію” (“Listen for information”); 3) „Послухай і повтори” (“Listen and repeat” activities); 4) слухання історій (“Listening to stories”) та 5) власне аудіювання (“Independent listening”) [57, 21-32].

Вправи типу „Послухай і зроби” (“Listen and do” activities) – це вправи на виконання різноманітних інструкцій учителя на уроці. Загальновідомо, чим менші за віком учні, тим більше їм потрібно рухатись, тобто виконувати відповідних руховий режим у класі. Як наслідок, до вправ цього типу автори віднесли різноманітні рухи та пересування учнів у класі: “Moving about”, “Put up your hand”, “Mime stories”, “Drawing”.

Вправи “Moving about” передбачають виконання учнями різноманітних інструкцій учителя. Чим більше учні знають слів англійською мовою, тим більше дій вони можуть виконати, активізуючи виучуваний вокабуляр, перераховуючи предмети, „спелінгуючи” вже відомі слова: Go to the blackboard, Take a piece of chalk, Write down your homework, Spell your name, Touch the picture on the wall, Count the desks in our classroom, Hop on your left leg five times, Count up to ten and then walk to the blackboard and back? Open your book on page 19 and tell the class what you see in the picture on that page. Перевага таких вправ полягає в тому, що вчитель одразу бачить, чи розуміють його учні. Учні виконують інструкції учителя або спостерігають, як роблять це інші учні, і таким чином навчаються один у одного. Чим більше слів вивчили діти, тим скоріше вчитель може запропонувати комусь з учнів роль „інструктора”, який буде віддавати накази.

До цього типу також доречно віднести вправи на виконання зарядки з відповідними рухами, як от:

1. Touch your head, Touch your nose, Touch your cheeks, Touch your toes.

Hands up, Hands down, Hands on hips, Sit down.

При формуванні слухо-вимовних, граматичних або лексичних навичок учитель може звернутися до вправ типу “Put up your hand”. Наприклад, вивчаючи звук [w], учитель вимовляє декілька слів і просить учнів підняти руку або плеснути у долоні (Clap your hands), коли вони почують цей звук.

Виконуючи вправи типу “Mime stories”, учитель розповідає про щось, супроводжуючи свою розповідь відповідними рухами. Учні виконують рухи разом з учителем. Таким чином, учитель бачить, чи розуміють його учні. При цьому діти навчаються аудіювання і дотримуються необхідного рухового режиму. Автори методичного посібника пропонують таке оповідання для виконання пантоміми:

We’re sitting in a boat, a small rowing boat. Let’s row. We row and row. Now what’s that? A bird. A big bird flying over the water. Now it’s gone. We keep rowing. Can we see the bird? No, no bird. This is hard work. Row, row. We’re tired. We row slowly. There’s the shore. Let’s go home now. We’re so tired. We’re dragging our feet. We’re tired. We want to go to sleep. We lie down on our beds. We close our eyes, and…shhh…we’re asleep [57, 23].

Вправи “Drawing” базуються на дитячому бажанні малювати. Оскільки малювання займає багато часу, учитель повинен пропонувати дітям малювати щось дуже просте або розфарбовувати вже готові картинки. Виконуючи такі вправи, діти слухають інструкції вчителя, а потім розповідають, що вони малюють (I’m drawing a house) або вже намалювали (I have drawn a car, Nancy has drawn a doll), Так активізується володіння англійськими прийменниками, числівниками, ступенями порівняння прикметників, назвами предметів, тварин, кольорів тощо.

Вправи типу „Послухай, щоб отримати інформацію” (“Listen for information”) – це вправи на отримання специфічної інформації, якихось деталей. До цього типу вправ авторами віднесено вправи: „Identifying exercises”, „Listen for the mistake”, „Questionnaires”, „Listen and colour”, „Filling in missing information”.

При виконанні вправ „Identifying exercises” учням пропонується ряд картинок або фотографій і дається завдання розпізнати відповідний малюнок за його описом. Наприклад учитель читає: Has anyone seen this boy? He has dark hair and big ears. He is wearing rubber boots and carrying a football. He has a striped jersey and short trousers. Put a cross by the right picture [57, 24]. Учні уважно слухають і вибирають відповідну картинку, а потім пояснюють, чому вони вибрали саме її. Так опрацьовується вокабуляр до тем „Дім”, „Предмети класного вжитку”, „Тварини”, „Одяг”, „Кольори”, „Пори року” тощо.

Під час виконання вправ типу „Listen for the mistake” учні уважно слухають розповідь (читання) учителя або інших учнів і розпізнають, де були допущені помилки. Учитель також може невірно підібрати картинки до тексту, а учні повинні довести, який саме малюнок відповідає змістові тексту. При цьому також можна вдаватися до вправ типу „Putting things in order”. Учням пропонується прослухати текст і розташувати малюнки до нього у відповідному порядку.

Дуже цікаві учням різного типу вікторини „Questionnaires”. Виконуючі завдання вікторини, діти лише виставляють відповідні номери або пишуть коротенькі відповіді, наприклад: How much television pupils watch.

	Richard	Susan	George	Pamela	Jane
How many evening?	5
How many hours each evening?	2
Total number of hours a week.	10

Діти дуже люблять розфарбовувати картинки. Цю дитячу діяльність можна легко перетворити на аудіювання та розфарбовування „Listen and colour”. Для цього застосовуються будь-які картинки або малюнки з пронумерованими певними частинами. Учням пропонується розфарбувати ці частини за вказівкою учителя „Colour by numbers”, наприклад: „The girl’s trousers are brown, and she’s wearing a yellow sweater. Her little boy has a white sweater and green trousers. The man reading the newspaper has a grey suit on, a blue tie and a black hat. What color is 6?”

Під час виконання вправи „Filling in missing information” учням пропонується заповнити пропущені слова у віршику, пісні, тексті, розкладі тощо. При цьому учні слухають пісню, віршик або оповідання і заповнюють пропуски на відповідних аркушах паперу з текстами, схемами, табличками, розкладами.

Вправи типу „Послухай і повтори” (“Listen and repeat” activities) – це розважальні вправи, спрямовані на розвиток чуття мови, на вдосконалення слухо-вимовних та інтонаційних навичок англомовного мовлення. До таких вправ віднесено: „Rhymes” та „Songs”.

Ритм і рима допомагають мимовільному запам’ятовуванню будь-якого виучуваного матеріалу, в тому числі й на іноземній мові. Усі діти люблять віршики. Віршики – це маленькі завершені смислові тексти, об’єднані певною інтонацією. Їх можна повторювати багато разів. Діти люблять різні лічилки, римівки та каламбури на рідній мові. Це можна використати при навчанні іноземної мови. Можна запропонувати дітям будь-яку римівку або лічилку, яку вони щойно або недавно вивчили, і попросити при кожному новому повторенні замінювати в них певне слово. Наприклад:

Why do you cry, Willie, Why do you cry? Why, Willie? Why Willie? Why, Willie, why?	Why do you cry, Susan? Why do you cry? Why, Susan? Why, Susan? Why, Susan, why?
Rain, rain, go away, Come again another day. Little Johnny wants to play.	Rain, rain, go away, Come again another day. Little kitten wants to play.
I love coffee. I love tea. I hate dentist and dentist hates me.	I love coffee. I love tea. I hate rain and rain hates me.

Так опрацьовуються різні інтонаційні моделі, виучуваний лексичний та граматичний матеріал. Цьому також сприяє застосування різноманітних пісень.

До інтерактивних вправ У.А.Скотт і Л.Г. Їтреберг відносять слухання історій (“Listening to stories”). Вони вважають за доцільне, щоб під час слухання історій діти почувалися розкутими, сиділи зручно. Як і в дитячому садочку, молодших школярів можна посадити на килим на підлозі так, щоб учитель усіх бачив і мав з кожною дитиною зоровий контакт. Психологи вважають, коли діти розкуті, вони легше навчаються сприймати навіть іноземну мову. Історії бажано час від часу повторювати, як і казки на рідній мові. Пригадаймо нашу „Ріпку”. Скільки ми її чули та переказували самі? Ту ж „Ріпку” („Turnip”) можна розказувати англійською мовою, наприклад: „…So the farmer went and got his daughter? And his daughter held on to his so, and his son held on to his wife, and his wife held on to him, and they all pulled and pulled, and pulled, but the turnip wouldn’t move…”

До слухання історій відносять „ Telling stories”, „Creating stories” та „Reading stories” [57, 28-30].

Розповідь історій / казок повинна превалювати перед читанням, оскільки, розказуючи казку, учитель дивиться на дітей, і вони бачать його очі, рухи, міміку. Розповідаючи казку, учитель в певній мірі адаптує її до рівня володіння мовою учнів, може повторювати певні фрази і навіть цілі епізоди, змінюючи жести, вирази обличчя та інтонації. Учитель постійно знаходиться у зоровому контакті з учнями, слідкуючи, чи розуміють його учні. Казки мають великий виховний потенціал.

З лінгвістичної точки зору традиційні казки дуже корисні для пред’явлення дітям. До таких можна віднести „Червоний капелюшок”, „Попелюшку”, „Троє поросят” тощо. Вони мають просту структуру з чітким початком, серединою та кінцем. Вони починаються із змалювання обставин, в яких будуть відбуватися події: коли, де і хто (Once upon a time in a small Dutch kingdom there lived a king)? Казка поділена на окремі епізоди, які відбуваються ланцюжком, один за одним. У казці є добро (goodies) і зло (baddies). Добро, як правило, перемагає.

Казку можна розписати на окремі епізоди з виділенням ключових слів, що потім допоможе її розповідати, наприклад „Червоний капелюшок” („Little red Riding Hood”):

Settings:	In a wood. Her grandmother’s cottage.
Episodes:	Little Red Riding Hood makes a lunch basket. She says goodbye to her mother. She skips and sings on the way. She meets a wolf etc.

Казку також можна прочитати („Reading stories”). Проте це не одне й те ж. При читанні учитель нічого не може змінити. Діти люблять, щоб їм перечитували казки по декілька разів. Вони можуть вивчити їх напам’ять і потім переказувати слово в слово. Таке бажання слід лише підтримувати. Те, що діти знають напам’ять, потім легше читається. Бажано було б казку для читання розбити на епізоди і читати її протягом декількох уроків з віддаленим у часі пригадуванням, повторенням та обговоренням тих чи інших епізодів.

„Creating stories” – тип вправи, яка стимулює учнів до створення своєї казки, своєї розповіді. На думку авторів посібника, цю вправу можна застосовувати на достатньо ранньому ступені навчання іноземної мови, якщо учитель володіє цим прийомом роботи, наприклад: „First the setting. “When did the story happen?” ‘Once upon a time’ – учитель погоджується на першу ж пропозицію учнів, не звертаючи увагу на смисл пропозиції. – ‘Okay. Once upon a time in…?’ ‘Egg.’ ‘Fine. Once upon a time in a country or town called Egg…?’ ‘Town’. ‘Right. Once upon a time in a town called Egg, there was…?’” Таким чином учитель допомагає учням створювати їхню казку, підказуючи на кожному етапі, про що розповідати далі. Така вправа допомагає не тільки розвивати вміння слухати, а й логічно викладати думки, готує до письмового мовлення.

Усі вищезазначені вправи є інтерактивними, оскільки побудовані на взаємодії учителя й учнів.

Власне аудіювання (“Independent listening”) у комунікативному навчанні передбачає використання технічних навчальних засобів: аудитивних та аудіовізуальних: слухання пісень, поезії, коротких гумористичних оповідань та анекдотів, діалогів, уривків з мультиплікаційних та художніх фільмів. Важливу роль у навчанні аудіювання відіграє рольова гра та драматизація відомих казок та постановка сценок. Чим більше учні слухають і чують, тим краще вони будуть говорити і писати.

З усього вищевикладеного можна зробити висновок, що при використанні інтерактивних форм та прийомів роботи у процесі багаторазового підготовленого сприймання іншомовних звуків, слів та фраз послідовно формуються зазначені вище механізми та вміння аудіювання; викарбовуються в пам’яті акустичні образи фраз, зростає здатність до оперативного запам’ятовування, прискорюється діяльність артикуляційного апарату, формується механізм ймовірного прогнозування.

Висновки до розділу

Розглянувши все вищезазначене, можна зробити такі висновки.

1. Аудіювання – це спеціально організована програма дій з текстом, що сприймається на слух. Воно не піддається спостереженню і тому необхідно поступово навчати окремих дій, формуючи відповідні навички та вміння аудіювання. Досягнення проміжних цілей відбувається поетапно. На кожному етапі навчання аудіювання формуються відповідні механізми аудіювання мовленнєвих одиниць різних рівнів: 1) словоформи, вільного словосполучення, фрази; 2)понадфразової єдності; 3) цілого тексту.

Початковий етап оволодіння аудіюванням є найважчим для учнів, оскільки в цей період закладається перцептивна й артикуляційна база іншомовної мовленнєвої діяльності, формуються слухо-вимовні та орфографічні навички, фонематичний слух, встановлюються звуко-буквенні і буквенно-звукові зв’язки, а також накопичується мінімально-необхідний і достатній запас мовного та мовленнєвого матеріалу.

2. Система вправ – це організація взаємопов’язаних дій, розташованих у порядку зростання можливих труднощів. Послідовність формування навичок і вмінь сприйняття мови на слух реалізується ієрархічною побудовою вправ.

Вправи розділяються на дві підсистеми – підготовчі (мовні) та мовленнєві, які в свою чергу розділяються на групи, включаючи відповідні типи та види вправ.

До системи вправ для навчання аудіювання входять дві підсистеми: 1) вправи для формування мовленнєвих навичок аудіювання; 2) вправи для розвитку вміння аудіювання. Виконуючи вправи першої підсистеми, учні оволодівають фонетичними, лексичними та граматичними навичками аудіювання. Вправи другої підсистеми сприяють оволодінню учнями вміннями аудіювання, тобто передбачати зміст, виділяти головне, знаходити другорядні деталі, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, зосереджувати увагу на діях і характеристиках персонажів, простежувати логічну послідовність подій і дотримуватись її при передачі змісту.

У вправах на початковому ступені важливо враховувати взаємозв'язок аудіювання і говоріння як двох сторін усного мовлення, та аудіювання і читання як двох видів рецептивної мовленнєвої діяльності.

3. Для підвищення результативності слід навчання аудіювання спрямувати на формування важливих базових умінь: 1. Визначати тему повідомлення. 2. Виділяти основну його думку. 3. Виділяти в повідомленні смислові частини, відповідні факти. 4. Встановлювати логічні зв’язки між елементами тексту. 5. Відокремлювати головне від другорядного, запам’ятовувати смислові віхи. 6. Сприймати повідомлення до кінця, без пропусків. 7. Сприймати мовлення у нормальному, середньому темпі. 8. Сприймати й утримувати в пам’яті повідомлення з одного пред’явлення.

На початковому ступені навчання іноземної мови вищезазначені вміння слід формувати, виконуючи відповідні підготовчі вправи. Критерієм сформованості базових умінь аудіювання є здатність повно і точно розуміти короткий текст (у відповідності до вимог програми) з новим змістом у доступній мовній формі при нормальному природному темпі звучання. Основним шляхом такого формування вмінь аудіювання є постійне, регулярне та цілеспрямоване тренування усіх компонентів цієї діяльності за рахунок виконання великої кількості вправ.

Застосування інтерактивних форм та прийомів роботи у процесі навчання аудіювання послідовно й ефективно формує зазначені вище вміння аудіювання: формує в пам’яті акустичні образи фраз, розвиває здатність до оперативного запам’ятовування, прискорює діяльність артикуляційного апарату, формує механізми ймовірного прогнозування.