44. Проблема розвитку в працях вітчизняних вчених.

Аналізуючи внесок українських вчених у розвиток дитячої психології як науки, варто відмітити, що провідні вчені колишнього Радянського Союзу, котрі працювали у цій галузі, розпочинали свою наукову діяльність в Україні. Саме тут започаткували свої наукові дослідження Л.С.Виготський, П.П.Блонський, Л.І-Божович, П.Я.Гальперін, О.В.Запорожець, П.І.Зінченко, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн та багато інших. Про їх внесок у розвиток дитячої психології уже було сказано вище.

Становлення психологічної науки в Україні нерозривно пов"язане з іменем Григорія Силовича Костюка (1899-1982), який був не лише видатним вченим, але і талановитим керівником-організатором. З його іменем пов"язане відкриття у 1945р. у Києві Науково-дослідного інституту психології Міністерства освіти України, незмінним директором якого Г.С.Костюк був близько тридцяти років. Він - автор більш як 250 наукових праць, присвячених найбільш актуальним питанням загальної, вікової та педагогічної психології. За редакцією Г.С.Костюка у 1939 році вперше в Україні був виданий підручник з психології для вузів, з 20 розділів якого 16 написав він сам. Цей підручник вважався одним із кращих у колишньому Радянському Союзі. Він перевидавався у 1941, 1955,1961,1968 роках і кожного разу у поновленому, доопрацьованому вигляді. Його незмінним автором і редактором був Г.С.Костюк. Цей підручник і сьогодні прислуговується як студентській молоді, так і науковцям, котрі працюють у різних галузях психологічних знань. У 1976 році за редакцією Г.С.Костюка опубліковано посібник з вікової психології, високий науковий рівень якого був належно оцінений фахівцями і педагогічною громадськістю.

45. Фактори психічного розвитку.

Фактори розвитку – система факторів, які визначають психічний і поведінковий розвиток дитини, це сукупність методів і засобів навчання, організація і зміст навчання, рівень педагогічної підготовленості вчителів. Фактори розвитку можуть сприяти або перешкоджати йому, прискоряти або навпаки, сповільнювати процес розвитку дитини.

Виокремлюються такі фактори психічного розвитку, як біологічний, соціальний та активність самої особистості.

Біологічна основа як фактор розвитку психіки, її складові компоненти

На основі взаємозв'язку психічного розвитку людини зі зрос­танням і дозріванням її організму розгортається дія першого фактору становлення особистості - біологічної основи.

Біологічний фактор психічного розвитку людини формується і вступає в дію ще до народження дитини, тому вважається осно­вою, підґрунтям для розгортання психічного розвитку. Даний фактор включає в себе:

• спадковість (якості, передані індивіду від батьків через ге­нотип),

• природжені ознаки (особливості внутрішньоутробного роз­витку дитини та процесу її народження),

• результати дозрівання нервової системи (зростання та формування зв'язків аксонів та дендритів, мієлінізація не­йронів).

Соціальне середовище як умова та джерело психічного розвитку особистості

Суспільне оточення, в якому народжується індивід, і специфіку якого поступово засвоює, впливає на його розвиток своєрідними, історично закріпленими шляхами. Вироблені духовні надбання попередніх поколінь передаються нащадкам не через хромосомний апарат, а через спілкування дітей із старшим поколінням. Вони втілюються в знаряддях праці, у мові, витворах науки, техніки й мистецтва, у звичаях, нормах суспільної поведінки. Молодше покоління оволодіває цими матеріальними й духовними цінностями, залучаючись до пізнавальної та практичної діяльності.

Соціальне середовище, що впливає на дитину, - це передусім люди, їх взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності.

З розвитком дитини зміню­ються конкретні умови її життя, стає доступним те, що раніше не було таким. Соціальне середовище дитини не тільки розширюється територіально, а й збагачується своїм змістом. Спочатку колом взаємин для дитини є сім'я, близькі люди, які доглядають за нею. Пізніше в життя дитини входять вихователі й діти з дитячого садочка. Згодом основним середовищем стає школа, колектив педагогів і товаришів, шкільні й позашкільні малі групи, широке суспільне оточення. Впливи суспільного оточення здійснюються засобами радіомовлення, телебачення, кіно, газет, Інтернету та інших джерел інформації. Відповідно, залежно від ступеню контакту з індивідом соціальне середовище поділяється на мікросоціум (сім'я, друзі, педагоги - близьке оточення дитини) та макросоціум (країна з її суспільними та економічними особливостями, менталітетом, цінностями та регіон, місто чи село, де проживає дитина тощо).

Активність особистості як детермінанта розвитку психіки

Особистість, що формується, не є пасивним продуктом взаємодії біологічного та соціального факторів. Взаємодія цих факторів реалізується через активність дитини.

Засобом активності дитини, що виявляється в діяльності, відбувається двостороння взаємодія підростаючої особистості з соціумом. Впродовж дорослішання індивіда й ускладнення його психічної організації активність теж збагачується , як змістом, так і засобами її вираження. На різних стадіях розвитку дитини її активність виявляється на таких рівнях (за Г.О. Люблінською):

а) репродуктивний (копіювання дій дорослого в словах, іграх, манері поведінки),

б) виконавчий (виконання дитиною поставлених дорослим завдань і на цій основі вироблення нових вмінь),

в) самостійний (самостійна постановка завдань, пошуки та апробація способів їх вирішення).

Спочатку свою активність діти спрямовують на дорослого, зумовлюючи зворотний вплив з його боку. Згодом, починаючи з перед дошкільного віку, дитина спрямовує свою активність на самопізнання і самовдосконалення.