Тема 2. «Методика проведення дослідження операцій»
25. Екзогенні змінні – це:
+ величини, значення яких задані поза моделлю;
– величини, значення яких обчислюються при використанні моделі;
– внутрішні змінні;
– змінні, які модель намагається пояснити.
26. Ендогенні змінні – це:
– величини, значення яких задані поза моделлю;
+ величини, значення яких обчислюються при використанні моделі;
– змінні, які модель бере як дані;
– зовнішні змінні.
27. На якому етапі проведення дослідження операцій визначають реєстр цілей:
+ етап визначення мети та значимості цілей;
– етап розбудови математичної моделі;
– етап аналізу рішення математичної моделі;
– етап дослідження стратегій.
28. У послідовності для вирішення задачі дослідження операцій є першим:
– перевірка та коригування моделі;
+ формалізація задачі;
– постановка задачі;
– вибір методу і розв’язання задачі.
29. Результатом створення задачі є створення:
– матеріальної моделі;
– аналогової моделі;
+ концептуальної моделі;
– фізичної моделі.
30. Формалізація задачі – це:
– перетворення обмежень-нерівностей на обмеження-рівності;
– збір статистичних даних;
+ побудова математичної моделі;
– прийняття оптимального рішення.
31. Який етап під час проведення досліджень операцій є першим:
– дослідження стратегій;
+ визначення мети та значимості цілі;
– планування етапів;
– розбудова математичної моделі.
Тема 3. Виробничі функції
32. Мета побудови виробничої функції – проаналізувати і визначити аналітичну залежність між:
+ використовуваними ресурсами і обсягами продукції;
– запасами та обсягами продукції;
– попитом та обсягами продукції;
– попитом та пропозицією продукції.
33. Прогнозування – це:
– процес досягнення майбутньої мети підприємства;
– комплексний план досягнення мети підприємства;
+ передбачення, імовірність появи яких-небудь результатів;
– робоча гіпотеза діяльності фірми.
34. Вперше сформулював задачу оптимального використання виробничих ресурсів і запропонував математичний метод її розв’язання:
– М.П. Бусленко;
– В.С. Михалевич;
+ Л.В. Канторович;
– В.В. Леонт’єв.
35. Об’єктом моделювання економіко-математичних моделей є:
+ економічні процеси;
– математичні процеси;
– фізичні процеси;
– статистичні процеси.
Тема 4. «Методи лінійного програмування. Загальна постановка задачі лінійного програмування»
36. Математична модель загальної задачі лінійного програмування складається із:
– функції мети та обмежень;
+ функції мети та системи обмежень;
– системи функцій та нерівностей обмежень;
– функції мети та нерівностей обмежень.
37. Універсальний метод для розв’язання задач в лінійному програмуванні є:
+ симплекс-метод;
– метод Гаусса;
– метод Гоморрі;
– метод гілок та меж.
38. Процес управління переміщенням функції мети в оптимум – ознака задач:
+ лінійного програмування;
– нелінійного програмування;
– динамічного програмування;
– цілочислового програмування.
39. Множина всіх припустимих рішень системи обмежень задачі лінійного програмування може бути:
+ випуклою;
– не випуклою;
– вгнутою;
– будь-якою.
40. Економічна інтерпретація коефіцієнтів при змінних у нерівностях-обмеженнях у задачі по випуску товарів для максимізації прибутку:
– запаси відповідного ресурсу;
+ норми витрат на і-й товар;
– норми запасів для виробництва і-го товару;
– норми прибутку.
41. До методів лінійного програмування з даних методів не відноситься:
+ метод множників Лагранжа;
– симплекс – метод;
– метод потенціалів;
– розподільний метод.
42. Якщо система рівнянь – обмежень в задачі лінійного програмування має кількість рішень більше одного, то така система є:
– визначена;
– невизначена;
+ сумісна;
– несумісна.
43. Якщо у функції мети змінити знаки коефіцієнтів на протилежні:
– функція мети стає рівною нулю;
+ функція мети змінює своє спрямування (максимізація – мінімізація);
– функція мети стає рівною нескінченості;
– функція мети не змінюється.
44. Сумісна система, яка мас одне рішення для кожної змінної, є системою:
– невизначеною;
+ визначеною;
– нескінченною;
– оптимальною.
45. Який метод розв’язання прямої задачі автоматично надає розв’язок для двоїстої задачі:
– метод намірів і реалізацій;
+ симплекс-метод;
– метод множників Лагранжа;
– метод гілок та меж.
46. В якому році вперше з’явився термін «лінійне програмування»:
+ 1951;
– 1851;
– 1604;
– 1723.
47. До методів лінійного програмування належить:
– метод множників Лагранжа:
– метод Куна-Такера;
– градієнтний метод;
+ метод потенціалів.
48. Задачу максимізації лінійного програмування з економічної точки зору можна розглядати як:
– частку кожного з ресурсів;
+ задачу розподілу ресурсів;
– задачу розподілу обмежених ресурсів;
– задачу розподілу надлишкових ресурсів.
49. Який перший кроки слід здійснити для вирішення задачі лінійного програмування в MS Excel за допомогою функції Solver:
– ввести обмеження в Solver;
+ оформити дані у вигляді таблиці;
– ввести параметри цільової функції в Solver;
– записати формули розрахунків у комірки.
50. Під час складання звіту за результатами в MS Excel статус комірки «Связанное» означає, що:
+ ресурс використано повністю;
– ресурс використано не повністю;
– ресурсу недостатньо для задоволення вимог задачі оптимізації;
– є надлишки ресурсу.
51. Задача лінійного програмування передбачає отримання максимальною виторгу від виробництва двох товарів. Яку функцію MS Excel потрібно застосувати для реалізації завдання:
+ Solver;
– Analysis Tool pack - VBA;
– SUM;
– ASINH.
52. Оптимальні рішення завдань ЛП розташовані:
– в крайній точці області допустимих розв’язків;
+ на межі області допустимих розв’язків;
– у внутрішній точні області допустимих розв’язків;
– у будь-якій точці.
53. Чи відрізняється розв’язок задачі лінійного програмування, отриманий за допомогою MathCAD та MS Excel:
– MathCad завищує значення;
– MS Excel завищує значення;
– MathCad занижує значення;
+ не відрізняються.
54. Які типи звітів можна створити за допомогою надбудови Solver:
+ звіт за стійкістю;
– звіт за цільовою функцією;
– звіт за оптимальною функцією;
– звіт по змінних.
55. Які типи звітів можна створити за допомогою діалогового вікна «Пошук рішення»:
– звіт за цільовою функцією;
+ звіт за результатами;
– звіт за оптимальною функцією;
– не має правильної відповіді.
56. За допомогою надбудови Solver можна створити наступні типи звітів:
– звіт за цільовою функцією;
– звіт за оптимальною функцією;
+ звіт по межах;
– звіт по змінних.
57. Система лінійних рівнянь називається сумісною, якщо:
– існує безліч рішень лише для всіх змінних;
+ існує хоча б одне рішення для кожної змінної;
– існує безліч рішень лише для однієї змінної;
– не існує жодного рішення для кожної змінної.
58. Надбудова «Пошук рішення» у Microsoft Excel призначена для розв’язання задач:
– динамічного програмування;
+ лінійного програмування;
– квадратичного програмування;
– стохастичного програмування.
59. Основоположником симплексного методу рішення задач лінійного програмування вважають:
+ Дж. Данцига;
– В.В. Леонт’єва;
– Л.В. Канторовича;
– Р. Уілсона.
60. Всі точки простору допустимих рішень задачі лінійного програмування задовольняють:
– хоча б одному обмеженню;
– двом обмеженням;
+ одночасно всім обмеженням;
– двом обмеженням і цільовій функції.
61. Зміна цільової функції чи коефіцієнтів цільової функції в задачі лінійного програмування в деяких межах:
– обов’язково приведе до зміни оптимального рішення;
+ не приведе до зміни оптимального рішення, але приведе до зміни значення самої цільової функції;
– приведе до зміни обмежень задачі;
– не приведе до зміни обмежень задачі.
62. Планування – це:
+ процес визначення майбутнього організації;
– методи досягнення цілей організації;
– вибір дій фірми з досягнення поставленої мети;
– набір прийомів і методів з досягнення завдань фірми.
63. Тип обмеження в канонічній формі задачі лінійного програмування може бути:
+ тільки типу =;
– будь-якого;
– тільки типу ≤;
– тільки типу ≥.
64. Тип обмеження в стандартній формі задачі лінійного програмування може бути:
– тільки типу =;
+ тільки типу = і ≤;
– тільки типу ≤;
– тільки типу ≥.
65. Тип обмеження в загальній формі задачі лінійного програмування може бути:
– тільки типу =;
– тільки типу ≤;
+ будь-якого;
– тільки типу ≥.
66. Яким методом вирішуються задачі лінійного програмування:
– розподільним;
– діагональним;
– апроксимації;
+ симплексним.
67. Об'єктивно обумовлені оцінки показують:
– як змінюються відповідні змінні;
– як змінюється обсяг обмежень;
– як змінюються базисні змінні;
+ як змінюється обсяг цільової функції.
68. Розв'язуючий елемент симплексної таблиці розраховується за формулою:
+
;
–
;
–
;
–
.
69. Елементи розв'язуючої строки симплексної таблиці розраховується за формулою:
– ;
– ;
– ;
+ .
70. Елементи розв'язуючого стовпця симплексної таблиці розраховується за формулою:
– ;
+ ;
– ;
– .
71. Довільний елемент симплексної таблиці розраховується за формулою:
+
;
– ;
– ;
– .
72. Симплексне відношення розраховується за формулою:
– ;
– ;
– ;
+
.
73. Елементи цільової строки під час вирішення задач симплексним методом зі штучним базисом розраховують за формулою:
– ;
– ;
+ ;
– .
74. Розв'язуючий стовпець при розв'язку задач на min визначається по:
+ найбільшому позитивному коефіцієнту цільової строки при вільних змінних;
– найменшому позитивному коефіцієнту цільової строки при вільних змінних;
– найбільшому негативному коефіцієнту цільової строки при вільних змінних;
– найменшому негативному коефіцієнту цільової строки при вільних змінних.
75. Розв'язуючий стовпець при розв'язку задач на mах визначається по:
– найбільшому негативному коефіцієнту цільової строки при вільних змінних;
+ найбільшому по абсолютній величині негативному коефіцієнті цільової строки при вільних змінних;
– найменшому позитивному коефіцієнту цільовий строки при вільних змінних;
– найменшому негативному коефіцієнту цільовий строки при вільних змінних.
76. Основними називаються змінні, які:
– введені під час приведення задачі до канонічної форми;
– введені для визначення додаткових показників;
+ введені при постановці задачі;
– дорівнюють нулю.
77. Додатковими називаються змінні, які:
+ введені при приведенні задачі до канонічної форми;
– введені при постановці задачі;
– введені для визначення додаткових показників;
– дорівнюють нулю.
78. Допоміжними називаються змінні, які:
– введені при приведенні задачі до канонічної форми;
– введені при постановці задачі;
+ введені для визначення додаткових показників;
– дорівнюють нулю.
79. Вільними називаються змінні, які:
– введені при приведенні задачі до канонічної форми;
– введені при постановці задачі;
– введені для визначення додаткових показників;
+ дорівнюють нулю.
80. Основними називаються обмеження, які:
+ охоплюють усі змінні;
– охоплюють допоміжні змінні;
– охоплюють додаткові змінні;
– охоплюють групи змінних.
81. Додатковими називаються обмеження, які:
+ охоплюють усі змінні;
– охоплюють окремі або групи змінних;
– охоплюють додаткові змінні;
– охоплюють групи змінних.
82. Система обмежень до канонічної форми приводиться шляхом:
– зміни знаків коефіцієнтів на протилежні;
+ введення додаткових змінних величин;
– переносу правої частини обмежень у ліву;
– введення фіктивних змінних величин.
83. Рішення задачі лінійного програмування називається оптимальним, якщо:
– базисні змінні рівняються вільним змінним;
– базисні змінні не рівняються вільним змінним;
+ цільова функція досягає екстремуму;
– не задовольняє вимогам системи обмежень.
84. Рішення задачі лінійного програмування називається допустимим, якщо:
– базисні змінні рівняються вільним змінним;
– базисні змінні не рівняються вільним змінним;
– цільова функція досягає екстремуму;
+ задовольняє вимогам системи обмежень.
85. Економічний зміст додаткових змінних в обмеженнях по ресурсах - це:
+ невикористані ресурси;
– покупні ресурси;
– надлишок ресурсів;
– нестача ресурсів.