6. Гарантії та компенсації
Чинне законодавство України передбачає виплату працівникам на тільки заробітної плати, а й гарантійних та компенсаційних виплат і доплат.
Гарантійні виплати - це передбачені законодавством виплати за періоди, коли працівник із поважних причин не викопував своїх трудових обов'язків. Цільове призначення гарантійних виплат - запобігти можливим втратам у заробітку працівника у зв'язку з тим, що працівник відволікається від виконання своїх трудових обов'язків. Гарантійні виплати поділяються на ті, що залежать від виробництва та ті, що не залежать від виробництва, але необхідні для держави, суспільства. До першої групи виплат відносяться: а) виплати за участь у колективних переговорах і підготовці проекту колективного договору чи угоди (за ст. 12 Закону України "Про колективні договори і угоди" особи, які беруть участь у переговорах як представники сторін на період переговорів та підготовки проекту, звільняються від основної роботи зі збереженням середнього заробітку); б) виплати при направленні па обстеження до медичного закладу (за ст. 123 КЗпГІ України за час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов'язаними проходити таке обстеження, зберігається середній заробіток за місцем роботи) та ін. До другої групи виплат належать: а) виплати донорам (ст. 124 КЗпП України); б) виплати працівникам на час виконання державних або громадських обов'язків (ст. 119 КЗпП України); г) виплати незалежним посередникам та трудовим арбітрам за час роботи в примирних органах тощо.
Поряд із гарантійними виплатами законодавством передбачені також гарантійні доплати. Гарантійні доплати - це суми, які виплачуються працівникам за наявності роботи, якщо при цьому зменшується розмір заробітної плати. До гарантійних доплат відносяться: доплати неповнолітнім при скороченій тривалості роботи (ст. 194 КЗпП України); доплата при переведенні на іншу роботу і при переміщенні (ст. 1 ]4КЗпП України) та ін.
Компенсаційні виплати - це виплати, що відбуваються в передбачених законодавством випадках для відшкодування працівникам втрат, пов'язаних із виконанням покладених на них трудових обов'язків. До компенсаційних виплат відносяться: окремі виплати на службові відрядження (вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення ет. 121 КЗпІ І України); компенсація за зношування інструментів, належних працівникам (ст. 125 КЗпП України) та ін.
Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації нам певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. У тих випадках, якщо філії, дільниці та інші підрозділи підприємства знаходяться в іншій місцевості, місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором (контрактом). Згідно з Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України ІЗ березня 1998 р. №59 службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і роботодавцем.
Підпрпємство, що відряджає працівника, здійснює реєстрацію особи, яка вибуває у відрядження, у спеціальному журналі за встановленою фор- мою. І Іідпрнємство, 'що відряджає працівника, зобов'язане забезпечити його грошовими коштами (авансом) у розмірах, установлених норматив- ио-правовими актами про службові відрядження. Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготів- ковій формі па відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.
Днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, лі- така, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття з відрядження - день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівни- ка. При відправленні транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 0-ї години і пізніше - наступна доба.
На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку піс- ля повернення з відрядження не надаються. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компен- сація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавс- тва. Якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається ін- ший день відпочинку. Якщо наказом про відрядження передбачено повер- нення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку відповідно до законодавства у сфері регулювання трудових відносин. За відрядженим працівником зберігаєть- ся місце роботи (посада) та середній заробіток за час відрядження, в тому числі й за час перебування в дорозі.
Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження. Строк відрядження визначається керівником або його заступником, але не може перевищувати ЗО календарних днів. Термін відрядження працівни- ків, які направляються для виконання в межах України монтажних, нала- годжувальних, ремонтних і будівельних робіт, не повинен перевищувати терміну будівництва об'єктів. Термін відрядження працівників державної контрольно-ревізійної служби, які направляються для проведення кон- трольних заходів, не повинен перевищувати періоду проведення таких заходів
Фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи. Якщо працівника відряджено до різних населених пунктів, то відмітки про день прибуття й день вибуття проставляються в кожному пункті. Відмітки в посвідченні про відряд- ження щодо прибуття та вибуття працівника завіряються тією печаткою, якою користується у своїй господарській діяльності підприємство для засвідчення підпису відповідної службової особи, на яку наказом (роз- порядженням) керівника підприємства покладено обов'язки здійснювати реєстрацію осіб, які вибувають у відрядження та прибувають із нього.
Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, установлюваних законодавством.
Роботодавець може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих па відрядження: витрат на наймання житлового приміщення, па побутові послуги, транспортні та інші витра- ти. Згідно з пунктом 11-1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. №663 "Про норми відшкодування витрат па відрядження в межах.України та за кордон" розмір добових витрат; що виплачуються працівникам, направленим у відрядження підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, не може бутті нижчим, ніж норми добових витрат.
Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності докумен- тів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: 'транспор- тних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відряджен- ням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових вит- рат), працівникові не відшкодовуються. Витрати у зв'язку з поверненням відрядженим працівником квитка на потяг, літак або інший транспортний засіб можуть бутті відшкодовані з дозволу керівника підприємства лише з поважних причин (рішення про відміну відрядження, відкликання з від- рядження тощо) за наявності документа, що підтверджує витрати.
Відрядження за кордон здійснюється відповідно до наказу (розпо- рядження) керівника підприємства після затвердження завдання, в якому визначаються мета виїзду, термін, умови перебування за кордоном (у разі поїздки за запрошенням подається його копія з перекладом), і коштори- су витрат. Термін відрядження визначається керівником, але не може пе- ревищувати 60 календарних днів. Термін відрядження працівників, які направляються за кордон за зовнішньоекономічними договорами (кон- трактами) для здійснення монтажних, налагоджувальних, ремонтних, проектних, проектпо-ношукових, будівельних, будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт, шефмонтажу та авторського нагляду під час будівництва, обслуговування та забезпечення функціонування націо- нальних експозицій на міжнародних виставках, не повинен перевищу- вати одного року. Термін відрядження працівників авіаційних компаній, які направляються за кордон для виконання авіаційних перевезень паса- жирів та вантажів у миротворчих місіях Організації Об'єднаних Націй згідно з контрактами між авіаційними компаніями України та Організа- цією Об'єднаних Націй, не повинен перевищувати шести місяців. Термін відрядження працівників державної контрольно-ревізійної служби, які направляються для проведення контрольних заходів, не повинен переви- щувати періоду проведення таких заходів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість" від 2 березня 1998 р. №255 працівникам у зв'язку з переведенням їх на іншу роботу, якщо це пов'язано з переїздом в іншу місцевість (в інший населений пункт), виплачуються:
а) вартість проїзду працівника і членів його сім'ї (крім випадків, коли роботодавець надає для цього відповідні засоби пересування) у порядку і в розмірах, установлених законодавством для відряджень;
б) витрати па перевезення майна залізничним, водним і автомобіль- ним транспортом (загального користування) вагою до 500 кілограмів на самого працівника і до 150 кілограмів на кожного члена сім'ї, який пере- їжджає. За згодою сторони, яка приймає, можуть бути оплачені витрати на перевезення майна більшої ваги;
в) добові працівнику за кожний день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для відряджень;
г) одноразова допомога самому працівникові - в розмірі його місяч- ного посадового окладу (тарифної ставки) за новим місцем роботи і кож- ному члену сім'ї, який переїжджає, - в розмірі 25 відсотків одноразової допомоги самото працівника;
д) заробітна плата за дні підготовки до переїзду і влаштування на но- вому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебу- вання в дорозі виходячи з посадового окладу (тарифної ставки) за новим місцем роботи.
До членів сім'ї працівника, на яких виплачується компенсація, нале- жать чоловік, дружина, а також діти і батьки подружжя, які перебувають на їх утриманні і проживають разом із ними. Вартість проїзду членів сім'ї і перевезення їх майна, а також одноразова допомога їм виплачуються у разі, якщо вони переїжджають на нове місце проживання працівника до закінчення одного року з дня фактичного отримання ними жилого при- міщення. Якщо працівник переводиться або приймається на роботу на строк пс більше одного року, а сім'я з ним не переїжджає, за погодженням сторін замість виплати одноразової допомоги йому можуть відшкодову- ватися виграти, пов'язані з тимчасовим проживанням на новому місці. Розмір відшкодування витрат не повинен перевищувати 50 відсотків роз- міру добових.
У разі відмови у прийнятті або непідготовленості до прийняття (від- сутність необхідних виробничих і житлово-побутових умов) осіб, направ- лених у порядку організованого набору, і членів їхніх сімей підприємс- тва, установи та організації оплачують вартість їх зворотного проїзду до колишнього місця проживання, витрати на перевезення майна, а також добові за час перебування в дорозі. Підприємства, установи та органі- зації оплачують особам, прийнятим на роботу в порядку організованого набору, і членам їхніх сімей вартість зворотного проїзду до колишнього місця проживання й у разі, якщо вони звільняються з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників чи після закінчення строку дії трудового договору.
І Ірацівник зобов'язаний повністю повернути кошти, виплачені йому у зв'язку з переїздом па роботу в іншу місцевість, якщо він:
а) не з'явився па роботу або підмовився стати до роботи без поважної причини;
б) до закінчення строку роботи, передбаченого законодавством або обумовленого при переведенні, направленні або прийнятті па роботу, а за відсутності визначеного строку до закінчення одного року роботи звільнився за власним бажанням без поважної причини або був звільне- ний відповідно до законодавства.
1 Ірацівник, який не з'явився на роботу або відмовився стати до роботи з поважної причини, зобов'язаний повернути виплачені йому кошти, за винятком вартості проїзду і перевезення майна та добових за час перебу- вання в дорозі.
Для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, під- готовки, перепідготовки і навчання інших професій із відривом від ви- робництва, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. №695 установлюються такі мінімальні державні гарантії:
а) збереження середньої заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання. За вчителями та іншими працівниками освіти, які на- правляються па курси і до інститутів удосконалення вчителів, зберігаєть- ся середня заробітна плата за кожним місцем роботи;
б) оплата вартості проїзду працівника до місця навчання і назад;
в) виплата добових за кожний день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень. Іногороднім працівникам протягом першого місяця навчання добові виплачуються в розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень, а в наступні місяці - до закінчення терміну навчання.
На час навчання працівники забезпечуються гуртожитком готельного типу. У разі відсутності гуртожитку відшкодування витрат, пов'язаних із паймом житлового приміщення, провадиться в порядку, встановленому законодавством для службових відряджень. Оплата проїзду працівників, які направляються на навчання з відривом від виробництва, до місця нав- чання і назад, виплата добових за час перебування в дорозі і за час нав- чання, стипендії, відшкодування витрат, пов'язаних із паймом житлового приміщення, провадяться за місцем основної роботи.
Надзвичайно важливим є питання обмеження відрахувань із заробіт- ної плати та обмеження розміру відрахувань. Відповідно до Рекомен- дації МОП "Щодо захисту заробітної плати" №85 має бути вжито всіх потрібних заходів із метою обмеження відрахувань із заробітної плати до такої межі, яка вважається доконечною для забезпечення утриман- ня працівника і його сім'ї. Відрахування із заробітної плати порядком відшкодування втрат або шкоди, завданої продуктам, товарам чи облад- нанню, які належать роботодавцеві, повинні дозволятися лише в тих випадках, коли може бути точно доведено, що за спричинені втрати або завдану шкоду несе відповідальність конкретний працівник. Сума та- ких відрахувань мас бути помірною і не повинна перевищувати справж- ньої вартості втрат або шкоди. До прийнятая рішення про здійснення такого відрахування з заробітної плати заінтересованому працівникові має бути надано можливість висловити аргументоване заперечення та зазначити причину, яка є підставою для того, щоб це відрахування не мало здійснюватися. Відповідно до ст. 25 Закону України "Про оплату праці" забороняється будь-яким способом обмежувати працівника віль- но розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передба- чених законодавством. Забороняються відрахування із заробітної пла- ти, метою яких є пряма чи непряма сплата працівником власнику або уповноваженому ним органу чи будь-якому посередникові за одержання або збереження роботи. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі й організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) ро- ботодавця:
для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого та своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; па госпо- дарські погреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відраху- вання. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі ви- дати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
у разі звільнення працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він уже одержав відпустку, за невідпрацьовані дні відпус- тки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених у пунктах 3, 5, 6 ст. 36 і пунктах І, 2 і 5 ст. 40 КЗпІІ України, а також у разі направлення на навчання та у зв'язку з переходом па пенсію;
у разі відшкодування шкоди, завданої з вини працівника підприєм- ству, установі, організації.
І Ірн кожній виплаті заробітної плати загальний розмірусіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством, п'ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникам. Так, відповідно до ст. 70 Закону України "Про ви- конавче провадження" від 21 квітня 1999 р. №606-Х1У із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до повного погашення заборгованості у разі відшкодування шкоди, заподіяної каліц- твом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, ■і-а збитків, заподіяних злочином, - п'ятдесят відсотків заробітної плази боржника. При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у будь-якому разі повинно бути збереже- но п'ятдесят відсотків заробітку. Зазначені обмеження не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством стягнення не звертається.
Нормативні акти та література:
Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 р., №108/95-ВР // Відомості Верхов. Ради України. - 1995. -№17. - Ст. 121.
Концепція дальшого реформування оплати праці в Україні: схва- лено Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., №1375/2000 // Офіц. вісті. України. - 2000. -№52. - Ст. 2257.
Про регулювання фондів оплати праці працівників підприємств- мопополістів: Постанова КМ України від 05.05.1997 р., №428 // Там же.
1997.-№19.
4.. Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу міс- цевість: І [останова КМ України від 02.03.1998 р., №255 // Там же. - 1998. -№9. -Ст. 351.
Порядок обчислення середньої заробітної плати: затв. Поста- новою КМ України від 08.02.1995 р., №100// 311 України. - 1995. - №4.
Ст. 111.
Про перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної пла- ти натурою: Постанова КМ України від 03.04.1993 р., №244 // Там же.
1993. -№9. -Ст. 183.
Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах: Постанова КМ України від 11.08.1995 р., №648 // Уряд, кур'єр. - 1995. -№129- 130.
Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах Украї- ни та за кордон: Постанова КМ України від 23.04.1999 р., №663 // Там же.
1999.-№83 -84.
Інструкція про службові відрядження в межах України та за кор- дон: затв. наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р., №59 // Офіц. вісн. України. - 1998. - №13.
Інструкція зі статистики заробітної плати: затв. наказом Де- ржкомстату України від 13.01.2004 р., №5 // Там же. - 2004. - №4.
Ст. 200.
Про практику застосування судами законодавства про оплату праці: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р., №13 // Вісн. Верховного Суду України (додаток). - 2000. - №1.
Авраменко В.В. Особливості оплати праці на сучасних умовах реформування економіки України // Вісн. Акад. праці і соціал. відносин Федерації профспілок України. - 2002. - №5. - С. 258 - 263.
Божко В.М. Поняття заробітної плати // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. - X.: 11ац. ун-т внутр. справ, 2005. — Вип. 29. - С. 267 - 275.
Бурак В.Я. Єдність правового регулювання заробітної плати як державна гарантія соціального захисту працівників /// Вісн. Львівського ун-ту. Серія юрид. Вип. 34. - Львів: ЛДУ ім. І. Франка, 1999. - С. 114 -119.
Гетьманцсва 1-І. Співвідношення централізованого і локального правового регулювання оплати праці // Право України. - 1997. - №12.
С. 66 - 70.
Григор'єва JI.I. Порядок нарахування та стягнення компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати // Вісн. Верхов. Суду України. - 1999. - №6. - С. 34
-- 37.
Квип К. Сущность зароботной платы и особенности ее проявле- ния в Украине // 1 Іідприємництво, госп-во і право. - 1999. - №1. - С. 23
28.
Колот A.M. Оплата праці на підприємстві: організація та удоско- налення. К.: Фірма "1 Іраця", 1997.
Копопспко І'.С. Правове регулювання тарифної системи оплати праці в сучасних умовах // 36. наук, праць. Серія "Право". Вип. 3. - X.: ХІІАДУ, 2003.-С. 59 63.
Копайгора 1.1. Історичпо-правові підстави натуралізації заробіт- ної плати // І Іраво і безпека. - 2004. - №3/2. - С. 146 - 149.
Крептовська О. Формування державних соціальних гарантій у сфері оплати праці // Вісн. Нац. акад. держ. управління при Президен- тові України. - 2003. - № І. - С. 398 - 406.
Лаптій І. Оплата праці і заробітна плата: щодо питання терміно- логії // Право України. - 2005. - №7. - С. 81 - 84.
Матвієнко ТІ. До питання державного регулювання оплати праці в Україні // Вісн. Нац. акад. держ. управління при Президентові України.
2006.- №4. - С. 79 - 89.
Павловська Н.О., Павловська О.В. Державно-договірне регу- лювання оплати праці як одна з основних функцій виконавчої влади // Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування: Ч. 2. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - С. 62 - 106.
Плахотнікова М.В. Заробітна плата і її роль у підвищенні ефек- тивності виробництва за сучасних умов його господарювання // Вісн.
Акад. праці і соціал. відносин Федерації профспілок України. - 2001. -№4(13).-С. 94-98.
26. Сімутіна Я. Проблеми правового регулювання оплати праці з відхиленням від нормальних умов праці // Юрид. Україна. — 2005. - №10. -С. 44-50.