40. Контракт. Типи контрактів, щодо проведення робіт по інвестиційному проекту.

Різні типи контрактів щодо проведення робіт. Контракти щодо робіт

можна загалом поділити на дві основні групи:

— комплексні контракти,

— контракти на виконання.

За Комплексним контрактом Генеральний підрядник відповідає за

те, щоб замовник отримав фактичні результати, щодо яких домовилися

сторони. За такими контрактами Генеральний підрядник у більшості

випадків несе відповідальність за основну частину проектування.

За Контрактом на виконання Генеральний підрядник відповідає за

роботи, що мають бути виконаними згідно з документами на будівництво,

наданими замовником.

Для виконання робіт, насамперед будівельних, необхідно співпра'

цювати з широким колом професіоналів/спеціалістів. Ці напрямки

діяльності часто надаються різними фірмами. Умови контрактів можуть

відрізнятися залежно від того, яка фірма “грає головну роль” і яка фірма

бере на себе виконання конкретної роботи.

Найбільш поширеними різновидами контрактів є такі:

— розподілений контракт,

— загальний контракт,

— контракт на проектування і виконання робіт (“під ключ”)

Розподілений контракт. Розподілений контракт — це контракт, за яким

кілька підрядників мають угоду з замовником, але не мають угод між

собою. Використовуючи розподілений контракт, замовник укладає

договори з проектувальниками, конструкторами та іншими підрядниками

(консультантами) щодо проектування та підготовки документів на основі

більш'менш докладної програми. Результат роботи має бути представле'

ний у формі креслень і пояснювальних документів

За умови виконання розподіленого контракту замовник бере на себе

значну відповідальність щодо управління і координації робіт на будівель'

ному майданчику (інколи замовник згідно з контрактом доручає коорди'

націю робіт одному з підрядників, звичайно, безпосередньому виконавцю.

У такому разі цей підрядник стає генеральним підрядником.

Загальний контракт. У разі виконання загального контракту

замовник не відповідає за координацію і розподіл обов’язків, що є типовим

для розподіленого контракту. Замовник має угоду тільки з одним

підрядником — генеральним підрядником. Генеральний підрядник

укладає угоди з субпідрядниками за своїм власним вибором, що може

погоджуватися з замовником, якщо останній передбачить таку вимогу у

тендерній документації для проведення торгів з вибору генерального

підрядника.

Як розподілений, так і загальний контракт є контрактом на виконання, тобто контрактом або частинами його, за якими замовник є

відповідальним за проектування, а підрядник — за виконання.

Контракт на проектування і виконання робіт. Контракт на

проектування і виконання робіт передбачає, що замовник укладає з

підрядником угоду щодо проектування, а також виконання робіт.

Цей тип контракту може здійснюватися багатьма способами з різним

ступенем участі сторін. Підрядник може бути залученим на різних етапах

процесу проектування. Наприклад, замовник може залучити підрядника,

коли вже прийнято рішення про будівництво.

Замовник також може залучити консультантів для виконання

“попереднього” проекту і в цьому разі вплив підрядника на проект обме'

жується детальними рішеннями і вибором матеріалів. Останній тип угод

інколи називається контрактом на контрольоване проектування і

виконання робіт.

У “повному” контракті на проектування і виконання робіт

(комплексному контракті) замовник надає документ з описом свого

бачення проблеми, у якому він висловлює ряд функціональних вимог та

конкретних детальних технічних рішень.

Структура договору. Будь'який договір може бути умовно розділений

на чотири частини:

1) преамбулу (чи вступну частину),

2) предмет договору,

3) додаткові умови договору,

4) інші умови договору.

У таблиці 5.1 наведена структура типового договору.

40

Контракти

Різні типи контрактів щодо проведення робіт. Контракти щодо робіт

можна загалом поділити на дві основні групи:

— комплексні контракти,

— контракти на виконання.

За Комплексним контрактом Генеральний підрядник відповідає за

те, щоб замовник отримав фактичні результати, щодо яких домовилися

сторони. За такими контрактами Генеральний підрядник у більшості

випадків несе відповідальність за основну частину проектування.

За Контрактом на виконання Генеральний підрядник відповідає за

роботи, що мають бути виконаними згідно з документами на будівництво,

наданими замовником.

Для виконання робіт, насамперед будівельних, необхідно співпра'

цювати з широким колом професіоналів/спеціалістів. Ці напрямки

діяльності часто надаються різними фірмами. Умови контрактів можуть

відрізнятися залежно від того, яка фірма “грає головну роль” і яка фірма

бере на себе виконання конкретної роботи.

Найбільш поширеними різновидами контрактів є такі:

— розподілений контракт,

— загальний контракт,

— контракт на проектування і виконання робіт (“під ключ”)

Розподілений контракт. Розподілений контракт — це контракт, за яким

кілька підрядників мають угоду з замовником, але не мають угод між

собою. Використовуючи розподілений контракт, замовник укладає

договори з проектувальниками, конструкторами та іншими підрядниками

(консультантами) щодо проектування та підготовки документів на основі

більш'менш докладної програми. Результат роботи має бути представле'

ний у формі креслень і пояснювальних документів.

За умови виконання розподіленого контракту замовник бере на себе

значну відповідальність щодо управління і координації робіт на будівель'

ному майданчику (інколи замовник згідно з контрактом доручає коорди'

націю робіт одному з підрядників, звичайно, безпосередньому виконавцю.

У такому разі цей підрядник стає генеральним підрядником.

Загальний контракт. У разі виконання загального контракту

замовник не відповідає за координацію і розподіл обов’язків, що є типовим

для розподіленого контракту. Замовник має угоду тільки з одним

підрядником — генеральним підрядником. Генеральний підрядник

укладає угоди з субпідрядниками за своїм власним вибором, що може

погоджуватися з замовником, якщо останній передбачить таку вимогу у

тендерній документації для проведення торгів з вибору генерального

підрядника.

Як розподілений, так і загальний контракт є контрактом на вико'

нання, тобто контрактом або частинами його, за якими замовник є

відповідальним за проектування, а підрядник — за виконання.

Контракт на проектування і виконання робіт. Контракт на

проектування і виконання робіт передбачає, що замовник укладає з

підрядником угоду щодо проектування, а також виконання робіт.

Цей тип контракту може здійснюватися багатьма способами з різним

ступенем участі сторін. Підрядник може бути залученим на різних етапах

процесу проектування. Наприклад, замовник може залучити підрядника,

коли вже прийнято рішення про будівництво.

Замовник також може залучити консультантів для виконання

“попереднього” проекту і в цьому разі вплив підрядника на проект обме'

жується детальними рішеннями і вибором матеріалів. Останній тип угод

інколи називається контрактом на контрольоване проектування і

виконання робіт.

У “повному” контракті на проектування і виконання робіт

(комплексному контракті) замовник надає документ з описом свого

бачення проблеми, у якому він висловлює ряд функціональних вимог та

конкретних детальних технічних рішень.

Структура договору. Будь'який договір може бути умовно розділений

на чотири частини:

1) преамбулу (чи вступну частину),

2) предмет договору,

3) додаткові умови договору,

4) інші умови договору.

42.

Склад і порядок розробки проектно!кошторисної

документації

Розробка проектної документації на будівництво об’єктів

здійснюється на основі затверджених (схвалених) Обґрунтувань

інвестицій у будівництво підприємств, будинків і споруд. Проектною

документацією деталізуються прийняті в обґрунтуваннях рішення й

уточнюються основні техніко_економічні показники. Проектна

документація, як правило, включає ТЕО (проект) будівництва і робочу

документацію.

Для технічно й екологічно складних об’єктів і при особливих

природних умовах будівництва за рішенням замовника (інвестора) або

висновку державної експертизи одночасно з розробкою робочої

документації і здійсненням будівництва можуть виконуватися додаткові

детальні розробки проектних рішень за окремими об’єктами, розділами,

питаннями.

Для об’єктів, що будуються за проектами масового і повторного

застосування, а також інших технічно нескладних об’єктів, на основі

обґрунтування інвестицій у будівництво може розроблятися робочий

проект (затверджувана частина і робоча документація).

Основним документом, що регулює правові та фінансові

взаємовідносини, взаємні зобов’язання і відповідальність сторін, є угода

(контракт), що укладається замовником з залучуваними ним для розробки

проектної документації проектними, проектно_будівельними

організаціями, іншими юридичними і фізичними особами. Невід’ємною

частиною договору (контракту) повинно бути завдання на проектування.

Розробка проектної документації здійснюється при наявності рішення

про попереднє узгодження місця розташування об’єкта, на основі

затверджених обґрунтувань інвестицій у будівництво або інших

передпроектних матеріалів, договору і завдання на проектування.

Найважливішими інструментами проектної діяльності є такі

документи, як кошторис, бюджет, план фінансування інвестиційного

проекту.

У тій чи іншій мірі ними користуються всі учасники реалізації

інвестиційного проекту, але, в першу чергу, вони необхідні замовнику

цього проекту, банку чи іншій структурі, що кредитує (фінансує) проект,

а також компаніям і організаціям, які беруть участь у роботах за проектом

(підрядчикам, постачальникам машин, устаткування й інших товарів,

консультантам).

Зазначені документи починають складатися на передінвестиційній

фазі проектного циклу; на інвестиційній фазі вони здобувають статус

офіційних; це, однак, не виключає можливість їхнього кількаразового

уточнення і коректування. Згадані документи є взаємозалежними, однак

кожний з них має свій особливий статус і специфічні функції. Слід

зазначити, що часом усі три терміни (кошторис, бюджет, план

фінансування інвестиційного проекту) сприймаються як синоніми, у свою

чергу це іноді призводить до чималої плутанини, а недостатньо серйозний

і професійний підхід до складання й оцінки відповідних документів — до

конфліктів і навіть судових розглядів.

43.Локальні кошториси складаються в поточному рівні цін на трудові і матеріально-технічні ресурси (див. Додатки 1, 2).

При складанні цих кошторисів застосовуються наступні нормативні документи і показники:

• Ресурсні елементні кошторисні норми України;

• Вказівки щодо застосування ресурсних елементних кошторисних норм;

• Ресурсні кошторисні норми експлуатації будівельних машин і механізмів;

• поточні ціни на матеріали, вироби і конструкції;

• поточні ціни машино-години;

• поточна вартість людино-години відповідного розряду робіт;

• поточні ціни на перевезення вантажів для будівництва;

• Правила визначення накладних витрат.

На конструкції і роботи, які передбачаються в проекті, за відсутності для них нормативів в чинних збірниках ресурсних елементних кошторисних норм організація, яка складає кошторисну документацію, розробляє відповідні індивідуальні ресурсні елементні кошторисні норми, котрі затверджуються в складі проекту (робочого проекту).

Відомості ресурсів до локальних кошторисів містять дані, визначені на обсяг робіт, передбачених кошторисом, щодо трудомісткості та середнього розряду робіт, нормативної потреби в матеріально-технічних ресурсах у фізичних одиницях виміру, а також вартість одиниці виміру трудових і матеріально-технічних ресурсів, прийняту в кошторисі.

До локальних кошторисів на придбання устаткування відомість ресурсів не розробляється.

У складі цих кошторисів окремі конструктивні елементи будівлі (споруди), види робіт та пристроїв, як правило, групуються в розділи.

Порядок розташування робіт у локальних кошторисах та їх групування в розділи мають відповідати технологічній послідовності проведення робіт і враховувати специфічні особливості окремих видів будівництва.

При проектуванні складних будівель та споруд, при розробленні технічної документації для будівництва кількома проектними організаціями, а також при формуванні кошторисної вартості по пускових комплексах припускається складання на один і той самий вид робіт двох і більше локальних кошторисів.

Об'єктні кошториси складаються на об'єкти в цілому шляхом підсумовування даних локальних кошторисів, з групуванням робіт та витрат по відповідних графах кошторисної вартості будівництва (див. Додаток 3). Ці кошториси аналогічно до локальних складаються також в поточному рівні цін на ресурси.

В об'єктних кошторисах за даними локальних кошторисів позначаються кошторисна трудомісткість і кошторисна заробітна плата.

В окремих випадках в якості об'єктного кошторису може прийматись локальний кошторис. Так, якщо вартість об'єкта може бути визначена за одним локальним кошторисом, то об’єктний кошторис не складається. І в такому разі роль об'єктного кошторису виконує локальний кошторис.

Якщо на будівництві по проекту зводиться тільки один об'єкт основного призначення, без будівництва підсобних і допоміжних об'єктів, наприклад, у промисловості – приміщення цеху основного призначення; у житлово-громадському будівництві – житловий будинок, школа театр тощо, то поняття “об'єкт” може співпадати з поняттям будова і в цьому випадку до зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва включаються також дані з вищенаведених локальних кошторисів.

У тому випадку, коли на один і той самий вид робіт складаються два або більше локальних кошторисів, то усі ці кошториси об'єднуються в об'єктному кошторисі до одного рядка під спільною назвою.

При розрахунках у об'єктному кошторисі по рядках та в підсумку обов'язково наводяться показники одиничної вартості (на 1 м³ об'єму, 1 м² площі будівель та споруд, 1 пог. м довжини мереж тощо).

За підсумком об'єктного кошторису довідково позначаються зворотні суми (суми, що враховують вартість одержувану від розбирання тимчасових будівель і споруд, конструкцій; знесення будівель, споруд; від матеріалів, одержуваних у порядку попутного добування – тобто вартість яка повертається інвестору в процесі будівництва), які є підсумком зворотних сум, визначених в усіх локальних кошторисах, що відносяться до об'єкту будівництва.

Локальні та об'єктні кошторисні розрахунки розробляються замість локальних та об'єктних кошторисів у наступних випадках:

а) обсяги робіт і розміри витрат ще остаточно не визначилися і підлягають уточненню при розробленні Робочої документації (робочих креслень);

б) обсяги робіт, характер і методи їх виконання не можуть бути точно визначені при проектуванні і уточнюються в процесі будівництва (окремі види робіт і конструктивні елементи підводної частини гідротехнічних споруд, будівель і споруд експериментального будівництва, будівель і споруд, що реконструюються, технологічної частини об'єктів з новими видами виробництва, днопоглиблювальні і гірничопрохідницькі роботи тощо). При цьому на підставі уточнених у процесі будівництва обсягів робіт складається об'єктний (локальний) виконавчий кошторис.

Локальні та об'єктні кошторисні розрахунки складаються так само як і кошториси в поточному рівні цін на трудові та матеріально-технічні ресурси за формами об'єктних і локальних кошторисів на підставі архітектурно-будівельних і технологічних рішень ескізного проекту, ТЕО інвестицій, проекту або робочого проекту з використанням укрупнених ресурсних кошторисних норм та показників вартості будівництва, а також інших укрупнених нормативів.

44. Кошторис проекту - можна визначити як документ, що визначає майбутні витрати по реалізації проекту. Поняття “кошторис проекту”. В інвестиційно_проектній діяльності

склалося трохи інше розуміння “кошторису”, ніж те, що звичайно

приводиться в підручниках і довідниках в якості універсального. Це

визначення характеризує кошторис як “документ щодо розрахунку майбут_

ніх витрат і доходів”. Стосовно кошторису проекту таке визначення не підходить. В усіх

відомих нам визначеннях терміна “кошторис проекту” грошові

надходження і доходи, пов’язані з проектною діяльністю, виводяться за

рамки кошторису і відображають у ТЕО. У цьому є своя логіка. Зокрема ,

витрати за проектом є величинами більш прораховуваними і надійними,

ніж доходи від експлуатації об’єкта інвестиційної діяльності. До того ж

проектні витрати і доходи звичайно відносяться до різних періодів часу і

зведення витрат і доходів в одну таблицю неминуче зумовило б

необхідність приведення їх до єдиної часової бази через дисконтування;

це внесло б додатковий елемент суб’єктивізму в документ, що має досить

офіційний статус і підлягає узгодженням, схваленням і затвердженням

відповідно до чітко визначених процедур.

Отже, у першому наближенні кошторис проекту ми можемо визначити

як документ, що визначає майбутні витрати по реалізації проекту. Разом з

тим залишається ще багато неясностей у визначенні поняття “кошторис

проекту”. Вони зумовлені як удаваними, так і реальними різночитаннями,

непогодженостями в трактуваннях зазначеного терміна, що містяться в

різних нормативних документах, посібниках, підручниках, статтях та інших

публікаціях. Найважливішими з них є:

• в одних випадках у поняття кошторис проекту включаються тільки

ті капітальні витрати, що виникають на інвестиційній фазі проектного

циклу; в інших випадках до них додаються також капітальні витрати, що

очікуються на наступних фазах проектного циклу: операційній (витрати

на розширення, технічну реконструкцію, модернізацію уже введеного в

експлуатацію об’єкта); закриття проекту (витрати на консервацію об’єкта,

екологічну реабілітацію території і т.д.); нарешті, у ряді випадків до

кошторису пропонується включати капітальні витрати, що виникають

на усіх фазах проектного циклу (тобто включаючи також передінвести_

ційну фазу, на якій можуть мати місце достатньо великі капітальні витрати,

пов’язані з дослідно_конструкторськими роботами, дорозвідкою корис_

них копалин, придбанням земельних ділянок і ліцензій на користування

природними ресурсами і т.д.);

• у тих випадках, коли під кошторисом проекту розуміють витрати

тільки на інвестиційній фазі, можуть виникати розбіжності в питанні про

те, чи варто включати в неї тільки капітальні витрати чи також витрати

некапітального характеру;

• існує також розбіжність з питання про те, чи є кошторис сумою

всіх як матеріальних (або в іншій натуральній формі), так і грошових

витрат, чи цей документ відображає тільки грошові витрати;

• у ряді випадків пропонується включати до кошторису тільки ті

капітальні витрати, що входять до складу вартості об’єкта інвестиційної

діяльності; в інших випадках кошторис розглядають як сукупність усіх

капітальних витрат.

Є і деякі інші розбіжності, але ряд, так званих, різночитань і протиріч

знімається, якщо врахувати, що кошторис проекту є багатофункціо_

нальним документом, за допомогою якого вирішуються різні завдання.

Функції кошторису проекту. Найважливішими функціями кошторису

проекту є наступні:

• оцінка вартості (ціни) об’єкта інвестиційної діяльності;

• визначення потреби у фінансових ресурсах для реалізації проекту;

• підготовка розрахунків, на базі яких готуються інші важливі

документи і робляться розрахунки за проектом (бюджет проекту, план

фінансування, оцінка амортизаційних відрахувань, прогноз грошових

потоків і т.д.);

• визначення орієнтованих цін контрактів на закупівлю товарів, робіт

і послуг (для організації торгів, ведення переговорів та ін);

• контроль за витратами на реалізацію проекту;

• узгодження кошторису в складі проектної документації у

відповідних інстанціях і його схвалення (затвердження).

Виходячи з того, яка функція кошторису є найбільш значимою для

замовника проекту, можна уже визначити її склад.

Якщо, наприклад, кошторис необхідний для визначення вартості

створюваного об’єкта інвестування, то цей документ повинен

відображати усі витрати капітального характеру — як у натуральній, так

і в грошовій формах, за винятком тих капітальних витрат, що не

збільшують вартості об’єкта інвестування; у цьому разі витрати

некапітального характеру (на поповнення оборотних коштів) з кош_

торису виключаються.

У рпазі, коли головною метою складання кошторису є визначення

фінансових потреб замовника проекту, до розрахунку приймаються, по_

перше, капітальні витрати в грошовій формі, по_друге, витрати на

поповнення оборотного капіталу на інвестиційній фазі проектного циклу.

У ситуації, коли замовнику проекту необхідно мати цінові орієнтири

для організації закупівель товарів, робіт і послуг у рамках проекту, у

кошторисі (у відповідних його розділах) повинні знайти своє

відображення очікувані витрати постачальників, підрядчиків,

консультантів у всіх формах — грошовій, матеріальній і у вигляді витрат

нематеріальних ресурсів, а також очікуваний їхній середній приріст. У разі, якщо в якійсь частині проект передбачається реалізовувати госпо_

дарським способом, до кошторисних розрахунків включаються тільки

відповідні витрати трудових, матеріальних, технічних і інших ресурсів,

виражені в грошових одиницях, але без додавання середнього приросту.

Нарешті, кошторис може використовуватися як один з вихідних

елементів (таблиць) для розрахунку грошових потоків за проектом і

відповідно для визначення фінансової (комерційної) ефективності

проекту. У цьому випадку припустимо розглядати кошторис як

сукупність капітальних витрат на усіх фазах проектного циклу. Однак

такий документ досить складний і громіздкий, він включає різночасні

витрати, які треба приводити до єдиної часової бази методом

дисконтування. Слід зазначити, що навіть у звичайному випадку, коли

кошторис складається як документ, що відображає витрати тільки на

інвестиційній фазі, ці витрати теж є різночасними. З огляду на те, що за

деякими проектами (наприклад, в галузі енергетики, видобутку корис_

них копалин, економічної інфраструктури й ін.) тривалість інвестиційної

фази може досягати п’яти і більше років, різночасність витрат у рамках

кошторису стає суттєвою. Однак у кошторисі як офіційному документі

за проектом дисконтування не проводиться. Цифри, які містяться в

ньому, можуть піддаватися дисконтуванню в подальшому, коли вони

будуть використовуватися для розрахунку грошових потоків у рамках

усієї проектної діяльності.

Усе вищесказане дозволяє зробити висновок, що кошторис проекту з

самого початку може (а іноді просто повинен) готуватися в декількох

модифікаціях або форматах — для зовнішнього користування (як складова

частина офіційної проектної документації у відповідності з ДБН для

узгодження і затвердження в необхідних інстанціях) і для внутрішніх

потреб (визначених набором задач, які формулюються замовником

проекту).

З формальної точки зору, кошторис (як офіційний документ)

розробляється одночасно з проектною документацією. Однак попередня

розробка проекту кошторису (яка в цьому випадку може називатися по_

різному: “розрахунок інвестиційних витрат”, “план інвестиційних

витрат” і т.д.) з’являється набагато раніше — при підготовці передпроект_

них документів, і, насамперед, техніко_економічного обґрунтування

(попереднього й остаточного) і/або бізнес_плану.__

45.Методи оцінки проектних затрат

Ринковий (контрактний) метод оцінки проектних витрат. У

міжнародній практиці при розробці кошторису досить широко

використовується, так званий, ринковий (контрактний) метод. На

міжнародному ринку об’єктів інвестиційної діяльності (або об’єктів

капітального будівництва) основними учасниками їх створення є:

а) інженерно_консультаційні фірми;

6) постачальники машин, технологічного устаткування і матеріалів;

в) компанії, що здійснюють будівельно_монтажні роботи (БМР) і

пусконалагоджувальні роботи (ПНР). Відповідно вартість такого

специфічного (а нерідко й унікального) товару, як об’єкт інвестування

(об’єкт будівництва), складається з трьох основних компонентів:

а) інженерно_консультаційні послуги;

б) машини, технологічне устаткування і матеріали;

в) БМР і ПНР.

Підставою для подібного розмежування є, насамперед, відмінності

натурально_речовинної форми окремих компонентів витрат і досить чітка

спеціалізація фірм, що беруть участь у створенні об’єкта інвестування

(об’єкта будівництва), а також формування цілком автономних ринків

товарів, робіт і послуг, необхідних для реалізації інвестиційних проектів.

Маючи у своєму розпорядженні відповідну цінову інформацію з зазна_

чених ринків, ініціатори проекту ще на передінвестиційній (перед_

проектній) фазі мають можливість зробити орієнтовний кошторис

проекту. Це, як правило, зумовлено необхідністю визначення в самому

загальному виді фінансових потреб, підготовки попереднього ТЕО і/або

бізнес_плану і початку переговорів з банками й іншими фінансовими

інститутами.

Пропорції між основними компонентами витрат на створення об’єкта

інвестування (об’єкта будівництва) залежать насамперед від галузевого

профілю проекту. За промисловими проектами, як правило, більше

половини витрат припадає на машини, устаткування, матеріали; витрати

на інженерно_консультаційні послуги, звичайно, знаходяться в діапазоні

5_10%; інше складають витрати на БМР і ПНР.

При складанні проектного кошторису на основі ринкового методу

найбільш просто визначається категорія витрат на машини, устаткування,

матеріали, оскільки більшість з них є предметом широкої міжнародної

торгівлі і по них є досить велика цінова інформація. Винятком є унікальне

устаткування, що виготовляється за спеціальними замовленнями з

урахуванням конструкційних особливостей проекту. Виробництво деяких

видів машин і устаткування є “штучним”, ціни контрактів на їхнє

постачання не публікуються; без залучення серйозних фахівців_експертів

досить складно визначити навіть орієнтовну ціну цих машин і

устаткування. Навіть якщо розробникам проекту і кошторису стає відомою

ціна якого_небудь контракту, немає впевненості, що вона відображає

реальну вартість товару і не є монопольно високою. Практика проведення

міжнародних і національних конкурсних торгів на закупівлю машин і

обладнання регулярно виявляє факти завищення цін окремими

виробниками або групами виробників (у випадках створення картелів або

просто “джентльменських угод”).

Отже, для складання кошторису в частині, що стосується до машин,

обладнання і матеріалів, у випадку унікальності проекту доцільно залучати

досвідчених експертів, які добре знають ринок того чи іншого нестан_

дартного устаткування.

Позиційний метод. Основним методом визначення суми витрат за

розділом кошторису “Машини, устаткування, матеріали” є позиційний

метод, що базується на визначенні ціни кожної “позиції” закупівель

товарів. Слід враховувати, що загальна ціна усього “пакету” закупівель

товарів може відрізнятися від суми цін елементів (“позицій”). Особливо

наочно це виявляється у випадку комплектних постачань, коли

постачальник бере на себе зобов’язання підібрати відповідно до

специфікації необхідні машини й устаткування, технічно і технологічно

між собою узгоджені та в цілому відповідають технічному завданню

проекту. Як наслідок, у постачальника комплектного устаткування

виникають істотні додаткові витрати, і він вводить надбавку до ціни машин

і устаткування, що закуповуються у субпостачальників. Надбавки за

комплектацію залежать від обсягу постачання за контрактом генерального

постачальника, кількості субпостачальників, унікальності проекту та

деяких інших факторів. У цілому аналіз зарубіжного досвіду показує, що

розмір надбавки коливається в межах 5–10%, але іноді досягає 30%.

З огляду на те, що за великими і складними інвестиційними проектами

розділ “Машини, устаткування, матеріали” може нараховувати сотні і

тисячі позицій, складання сумарної оцінки за розділом може виявитися

дуже трудомісткою, тривалою і дорогою справою. У цьому випадку

рекомендується застосовувати (особливо на ранніх стадіях) спрощені

методи сумарних оцінок за розділом, зокрема метод аналогій. Він базується

на припущенні, що на міжнародному ринку відбувається нівелювання

індивідуальних витрат окремих продуцентів аналогічного зав

призначенням устаткування; відхилення ж індивідуальної ціни від деякої

середньосвітової при однаковому кінцевому ефекті може відбуватися

тільки при деяких відмінностях якісних характеристик устаткування

(надійність, гарантійний термін і т.п.). У ряді країн протягом багатьох

років проводиться збір і обробка інформації про ціни і найважливіші

параметри функціонально_однорідних машин і устаткування і кількісно

визначається залежність між цінами і головними параметрами машин і

обладнання. Поява на ринку нового зразка устаткування з тими чи

іншими параметрами дозволяє досить точно визначити його ціну, навіть

якщо офіційна цінова інформація відсутня або не викликає довіри.

Зазначений метод іноді називають параметричним. Також швидко

можна зробити сумарну оцінку за допомогою методу за укрупненими

показниками, що представляє собою щось середнє між позиційним і

параметричним методами. Усі закупівлі машин, устаткування, матеріалів

розбиваються на декілька функціонально визначених “пакетів”, і ціна

кожного з них визначається на основі питомих величин ціни корисного

ефекту (потужності, швидкості, продуктивності) або інших важливих

параметрів.

Визначення сумарної величини витрат за розділом кошторису

“Будівельно_монтажні і пусконалагоджувальні роботи” є більш складним

завданням, ніж оцінка витрат на машини, устаткування, матеріали.

Найбільш часто застосовуваний метод у даному випадку схожий з

позиційним, використовуваним при розрахунку ціни машин і

устаткування. При цьому використовується різне групування робіт, і по

кожній із груп установлюються свої одиниці обсягів (куб. м., людино_

дні, тонни, кв. м., погонні метри і т.д.) і ціни в розрахунку на одиницю

обсягу робіт.

Складання кошторисів по БМР і ПНР є надзвичайно складною

справою, яка вимагає високої кваліфікації виконавців, і у всіх випадках

виконується проектантом або інженерно_консультаційною фірмою.

Досить складною частиною роботи по складанню кошторису є виз_

начення одиничної вартості (розцінки) за окремими групами БМР і ПНР.

Джерелами цінової інформації служать раніше укладені контракти,

офіційна національна статистика, професійні довідники і т.д.; у випадку

створення об’єктів капітального будівництва у країнах, що розви_

ваються, або країнах з перехідною економікою необхідно вико_

ристовувати систему поправочних коефіцієнтів (останні даються в ряді

довідкових видань).

Метод укрупнених показників. При складанні будівельних кошторисів

може застосовуватися також більш дешевий і швидкий метод укрупнених

показників. Одним з його різновидів є так званий “сегрегаційний метод”,

запропонований американською компанією “Marshall & Swift Publica_

tion” і широко використовуваний сьогодні проектними бюро,

консультаційними і будівельними компаніями, страховими товариствами.

У залежності від конструкційних особливостей усі будинки промислового

і цивільного призначення поділяються на чотири класи і всі розцінки

відповідно – на чотири категорії (низьку, середню, вище середньої,

високу). Розцінки встановлюються за укрупненими позиціями, такими,

як каркас, перекриття, дах, стіни. Обсяг робіт з кожної з укрупнених

позицій прив’язується до таких величин, як висота будинку, площа

підлоги, загальна площа даху і т.п. Іноді застосовується ще простіший

метод, при якому загальна вартість будівельних робіт визначається,

виходячи з ціни 1 м2 площі будинку або споруди.

Що стосується розрахунку витрат на ПНР (у випадку об’єктів

промислового призначення), то зазначені витрати, як правило,

визначаються у виді суми витрат на відрядження фахівців для проведення

пусконалагоджувальних робіт, а також на постачання для цих цілей

необхідних інструментів, матеріалів і запасних частин.

Досить непростою справою є розрахунок кошторисних витрат за

розділом “Інженерно_консультаційні послуги” (ІКП), насамперед

внаслідок того, що структура цих послуг відрізняється складністю і

різноманіттям. Велику допомогу у визначенні вартості ІКП можуть надати

посібники, розроблювальні національними професійними асоціаціями і

міжнародними федераціями інженерно_консультаційних фірм, які містять

перелік найбільш типових послуг, класифікацію об’єктів за категоріями

складності, типові умови угод (контрактів) на надання ІКП, таблиці

розцінок, формули для визначення сум винагороди й ін. Практика

інженерного консультування виробила такі основні методи обчислення

винагороди за надані інженерно_консультаційні послуги: 1) погодинної

плати; 2) оплати за формулою “фактичні витрати плюс фіксована вина_

города”, 3) розрахунку у відсотках від вартості будівництва (інвестиційного

проекту). Найбільш простим і швидким є останній з названих методів.

Очевидно, що умовою його застосування є наявність орієнтовного

кошторису витрат за проектом в частині, що стосується до БМР і ПНР, а

також (бажано) по машинах, устаткуванню і матеріалах. Відсоток,

установлюваний для розрахунку вартості ІКП, залежить від загального

обсягу витрат на БМР та інші роботи і закупівель за проектом (залежність

між відсотком і обсягом витрат _ зворотна), складності проекту і набору

послуг, наданих інженерно_консультаційною фірмою.

Нематеріальні активи. Варто мати на увазі, що за деякими видами

інвестиційних проектів, реалізовуваних, як правило, у наукомістких

галузях, може мати місце закупівля ліцензії, ноу_хау й аналогічних

нематеріальних активів. У більшості випадків витрати на цю закупівлю

не відображаються в кошторисі проекту, тому що у відповідних

контрактах передбачається відшкодування ціни придбаної технології і

знань у ході експлуатації об’єкта у вигляді роялті в міру одержання

споживачем додаткового доходу від їхнього використання. Однак у

деяких випадках може мати місце оплата ліцензії і ноу_хау у виді

паушального (одноразового) платежу ще на інвестиційній фазі реалізації

проекту. Такий паушальный платіж являє собою не що інше, як

капіталізовану роялті, і він повинен бути відображений у кошторисі

витрат за проектом. Основою для розрахунку витрат на придбання нових

технологій і знань у цьому випадку будуть оцінка додаткового

комерційного (фінансового) ефекту від їхнього використання або

контрактні ціни аналогічних угод (однак найчастіше вони тримаються в

таємниці).

Інший широко використовуваний метод – метод прив’язки до

вартості технологічного устаткування. Він базується на накопиченні і

відпрацьовуванні цінової інформації за проектами ряду галузей, у

результаті чого визначається деякий усереднений відсоток, що визначає

частку технологічного устаткування в загальному обсязі інвестицій у

проект стосовно до даного сектора і даного виробництва. Прив’язка до

такого компонента кошторису, як технологічне устаткування, обумовлена

тим, що визначення витрат за цією позицією супроводжується меншими

труднощами.__

46.Ринковий (контрактний) метод оцінки проектних витрат. У

міжнародній практиці при розробці кошторису досить широко

використовується, так званий, ринковий (контрактний) метод. На

міжнародному ринку об’єктів інвестиційної діяльності (або об’єктів

капітального будівництва) основними учасниками їх створення є:

а) інженерно_консультаційні фірми;

6) постачальники машин, технологічного устаткування і матеріалів;

в) компанії, що здійснюють будівельно_монтажні роботи (БМР) і

пусконалагоджувальні роботи (ПНР). Відповідно вартість такого

специфічного (а нерідко й унікального) товару, як об’єкт інвестування

(об’єкт будівництва), складається з трьох основних компонентів:

а) інженерно_консультаційні послуги;

б) машини, технологічне устаткування і матеріали;

в) БМР і ПНР.

Підставою для подібного розмежування є, насамперед, відмінності

натурально_речовинної форми окремих компонентів витрат і досить чітка

спеціалізація фірм, що беруть участь у створенні об’єкта інвестування

(об’єкта будівництва), а також формування цілком автономних ринків

товарів, робіт і послуг, необхідних для реалізації інвестиційних проектів.

Маючи у своєму розпорядженні відповідну цінову інформацію з зазна_

чених ринків, ініціатори проекту ще на передінвестиційній (перед_

проектній) фазі мають можливість зробити орієнтовний кошторис

проекту. Це, як правило, зумовлено необхідністю визначення в самому

загальному виді фінансових потреб, підготовки попереднього ТЕО і/або

бізнес_плану і початку переговорів з банками й іншими фінансовими

інститутами.

Пропорції між основними компонентами витрат на створення об’єкта

інвестування (об’єкта будівництва) залежать насамперед від галузевого

профілю проекту. За промисловими проектами, як правило, більше

половини витрат припадає на машини, устаткування, матеріали; витрати

на інженерно_консультаційні послуги, звичайно, знаходяться в діапазоні

5_10%; інше складають витрати на БМР і ПНР.

При складанні проектного кошторису на основі ринкового методу

найбільш просто визначається категорія витрат на машини, устаткування,

матеріали, оскільки більшість з них є предметом широкої міжнародної

торгівлі і по них є досить велика цінова інформація. Винятком є унікальне

устаткування, що виготовляється за спеціальними замовленнями з

урахуванням конструкційних особливостей проекту. Виробництво деяких

видів машин і устаткування є “штучним”, ціни контрактів на їхнє

постачання не публікуються; без залучення серйозних фахівців_експертів

досить складно визначити навіть орієнтовну ціну цих машин і

устаткування. Навіть якщо розробникам проекту і кошторису стає відомою

ціна якого_небудь контракту, немає впевненості, що вона відображає

реальну вартість товару і не є монопольно високою. Практика проведення

міжнародних і національних конкурсних торгів на закупівлю машин і

обладнання регулярно виявляє факти завищення цін окремими

виробниками або групами виробників (у випадках створення картелів або

просто “джентльменських угод”).

Отже, для складання кошторису в частині, що стосується до машин,

обладнання і матеріалів, у випадку унікальності проекту доцільно залучати

досвідчених експертів, які добре знають ринок того чи іншого нестан_

дартного устаткування.

47.Позиційний метод. Основним методом визначення суми витрат за

розділом кошторису “Машини, устаткування, матеріали” є позиційний

метод, що базується на визначенні ціни кожної “позиції” закупівель

товарів. Слід враховувати, що загальна ціна усього “пакету” закупівель

товарів може відрізнятися від суми цін елементів (“позицій”). Особливо

наочно це виявляється у випадку комплектних постачань, коли

постачальник бере на себе зобов’язання підібрати відповідно до

специфікації необхідні машини й устаткування, технічно і технологічно

між собою узгоджені та в цілому відповідають технічному завданню

проекту. Як наслідок, у постачальника комплектного устаткування

виникають істотні додаткові витрати, і він вводить надбавку до ціни машин

і устаткування, що закуповуються у субпостачальників. Надбавки за

комплектацію залежать від обсягу постачання за контрактом генерального

постачальника, кількості субпостачальників, унікальності проекту та

деяких інших факторів. У цілому аналіз зарубіжного досвіду показує, що

розмір надбавки коливається в межах 5–10%, але іноді досягає 30%.

48.Інший широко використовуваний метод – метод прив’язки до

вартості технологічного устаткування. Він базується на накопиченні і

відпрацьовуванні цінової інформації за проектами ряду галузей, у

результаті чого визначається деякий усереднений відсоток, що визначає

частку технологічного устаткування в загальному обсязі інвестицій у

проект стосовно до даного сектора і даного виробництва. Прив’язка до

такого компонента кошторису, як технологічне устаткування, обумовлена

тим, що визначення витрат за цією позицією супроводжується меншими

труднощами.

49.кошторис проекту може бути використаний як основа для

складання дуже простого, але важливого документа – плану фінансування

проекту (не плутати з “фінансовим планом” як складовою частиною ТЕО

або бізнес_плану). План фінансування проекту – не що інше, як кошторис

проекту в розрізі основних джерел фінансування робіт з реалізації проекту

на інвестиційній фазі.

Основними розділами плану фінансування є:

1) внутрішні ресурси підприємства (насамперед, у вигляді прибутку

й амортизаційних відрахувань);

2) залучені ресурси.

Другий розділ може включати такі позиції, як:

• банківські кредити;

• інші позикові засоби;

• бюджетне цільове фінансування;

• інвестиції у вигляді паїв у статутний капітал і коштів від продажу

акцій;

• гранти, субсидії материнських холдингових структур і ін.

При розробці плану фінансування необхідно враховувати специфіку

того чи іншого джерела фінансування – не тільки з погляду фінансових

умов (зворотність, безповоротність; якщо зворотність, то на які терміни і

під який відсоток і яке забезпечення і т.д.), але також з точки зору умов

цільового використання засобів.

Зважаючи на це, при поглибленій розробці плану фінансування в

ньому варто вказувати не тільки загальні цифри фінансування по лінії

кожного джерела, але конкретизувати (хоча б у вигляді укрупнених

позицій), на які закупівлі передбачається використовувати кошти

кожного джерела (машини, устаткування, матеріали, будівельні, монтажні

і пусконалагоджувальні роботи, консультування, навчання і т.д.).

Конкретизація плану фінансування часто доцільна і за параметром

часу. Нерідко виникає необхідність визначити конкретно, у який момент

необхідне одержання тієї чи іншої суми засобів з відповідного джерела

(особливо якщо реалізація проекту розтягується на кілька років). План

фінансування проекту в часовому розрізі являє собою бюджет проекту у

розрізі окремих джерел фінансування.

План фінансування (на відміну від “фінансового плану”)

з’являється наприкінці передпроектної фази: (абстрактні дефіцити

ресурсів, розраховані на основі прогнозу грошових потоків, вже

повинні закриватися конкретними джерелами – без цього інвестиційна

фаза проекту початися не може). За своїм статусом “фінансовий план”

– не більш, ніж прогноз, складений ініціатором проекту або його

консультантом. На відміну від нього план фінансування народжується

на основі переговорів (хоча б попередніх) між ініціатором проекту і

потенційними учасниками фінансування і досягнення деяких

домовленостей і видачі визначених зобов’язань (хоча б моральних, що

мають форму листів, рішень, протоколів). У тому випадку, якщо до

реалізації проекту планується залучити декілька учасників фінансу_

вання, план фінансування формується в ході переговорів. Нарешті, після

прийняття учасниками фінансування повноцінних рішень (наприклад,

рішення акціонерних зборів підприємства) і підписання відповідних

юридичних договорів (договорів кредитування, угод про інвестування

і т.д.) план фінансування стає одним з найважливіших офіційних

документів, що визначають реалізацію проекту.

Безумовно, у ході реалізації проекту можуть виникати обставини, що

впливають на умови фінансування проекту і потребують коректування

плану фінансування. У порівнянні з кошторисом і бюджетом проекту план

фінансування є, мабуть, найбільш “жорстким” документом, тому що для

внесення тих чи інших виправлень до плану фінансування замовнику

необхідно провести консультації і переговори з учасниками фінансування,

а нерідко підписати виправлення, зміни і/або доповнення до раніше підписаних договорів і угод.

У тому випадку, коли під фінансування проекту створюється

спеціальний банківський консорціум чи синдикат, план фінансування

набуває особливо великого значення; він розробляється, насамперед, при

участі банку_організатора синдикованого кредиту (кредитної лінії).

Основна роль у контролі за виконанням плану фінансування належить

уже не замовнику проекту (проектній компанії), а банківському

консорціуму (синдикату), у рамках якого таку функцію звичайно здійснює

банк_менеджер. Жорсткість контролю за планом фінансування проекту

особливо підсилюється в тому випадку, якщо він реалізується на умовах

проектного фінансування (ПФ): будь_яке відхилення від плану таїть

загрозу для проекту, а значить, і для учасників фінансування (оскільки

ПФ належать до розряду високоризикованого фінансування).

Аналіз основних методологічних і методичних питань змісту,

функцій, процедур підготовки і затвердження кошторису, бюджету, плану

фінансування в рамках проектної діяльності показує їх тісний

взаємозв’язок і взаємозалежність, а також дозволяє зробити висновок,

що вони є, по суті, “каркасом” усієї фінансово_проектної документації.

Безумовно, створення такого “каркаса” у рамках будь_якого проекту

вимагає високої кваліфікації відповідних фахівців, а також подальшого

удосконалювання нормативної і методичної бази в цій сфері.

50.Під експертизою проекту мають на увазі його оцінку зацікавленими

або незалежними організаціями за формальними та неформальними

критеріями. Завданням експертизи є перевірка раціональності проекту,

визначення доцільності його реалізації. Саме завдяки експертизі

приймається остаточне рішення про прийняття і/або відхилення проекту.

Звичайно експертизу виконують за окремими складовими.

Експертиза проекту може здійснюватися як особами, які проводили

передінвестиційні дослідження й розробку проекту, так і сторонніми

експертами.

Експертиза забезпечує детальний аналіз усіх аспектів проекту та його

наслідків. На цьому етапі закладається основа для реалізації проекту. План

проекту, прийнятий на етапі експертизи, є базою для оцінки успішності

проекту. Експертизі можуть підлягати як проект, так і організації, які

беруть участь у реалізації проекту.

Завданням експертизи проекту є визначення того, наскільки

позитивні результати проекту перевищать його негативні наслідки.